Постанова 4813 № 509/2996/20

Номер провадження: 22-ц/813/6904/21 Номер справи місцевого суду: 509/2996/20 Головуючий у першій інстанції Гандзій Д. М. Доповідач Цюра Т. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30.09.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі: Головуючого: Цюри Т.В., Суддів: Гірняк Л.А., Сегеди С.М., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 січня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини В С Т А Н О В И В : У червні 2020 року, ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини. Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 січня 2021 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 (ІПН : НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (ІПН : НОМЕР_2 ) на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 4000 грн. щомісячно, з подальшою індексацією відповідно до Закону, починаючи з 25.06.2020 р. і до повноліття дитини. Стягнуто з ОСОБА_1 (ІПН : НОМЕР_1 ) в дохід держави судовий збір в розмірі 908 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах платежу за один місяць. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 подав до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просить суд скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 січня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 4000 грн. щомісячно, з подальшою індексацією відповідно до Закону, починаючи з 25.06.2020 р. і до повноліття дитини та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 2000 грн. щомісячно, починаючи з 25.06.2020 р. і до повноліття дитини На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_3 не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно п.1 ч.4 ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах , що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя Пункт 1 частини четвертої статті 274 із змінами, внесеними згідно із Законом № 460-IX від 15.01.2020 Даний спір підпадає під вказане визначення наведеної норми закону. За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі є дата складення повного судового рішення. Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону, з огляду на наступне. Так, судом першої інстанції встановлено, що шлюб між сторонами, зареєстрований 22.10.2015 р. відділом державної реєстрації актів цивільного стану Біляївського МУЮ в Одеській області (актовий запис № 344), в якому народилася малолітня донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 23.03.2016 р., в якому батьком дитини вказаний відповідач - був розірваний рішенням Овідіопольського райсуду Одеської області від 25.03.2020 р., яке набрало законної сили 27.08.2020 р. (а.с. 5,10). Судом також встановлено, що на сьогодні сторони не проживають разом, позивачка проживає разом із малолітньою донькою окремо від відповідача, який після розірвання шлюбу з нею, самоусунувся від виховання, побачень з дитиною, яку взагалі не утримує матеріально, незважаючи на усну домовленість між колишнім подружжям про добровільну сплату аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 5000 грн. щомісячно, на що погодився відповідач, але після цього, не сплатив жодної копійки на утримання малолітньої доньки та перестав приїжджати до дитини, проти чого не заперечував представник відповідача. Також, суд з`ясував, що малолітня дитина, з якою позивачка проживає окремо від відповідача, знаходиться тільки на її утриманні, з боку відповідача батька дитини, відсутня будь-яка матеріальна допомога малолітній доньці, якій потрібне нормальне повноцінне харчування, одяг, ліки та багато інших речей, потрібних дитині, чим вона самостійно не може забезпечити дитину у зв`язку з тяжким матеріальним становищем, одноособово сплачуючи за придбання дитині іграшок, ліків, їжі та одягу та оплачуючи комунальні послуги на відміну від відповідача, який в своєму письмовому відзиві частково заперечуючи проти позову на суму аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 2000 грн. щомісячно, посилається на відсутність у відповідача будь-якого нерухомого та рухомого майна, відсутністю доходу ТОВ «Стройтек Інжиніринг», директором якого є відповідач і відповідно, відсутністю у відповідача заробітної плати. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, районний суд виходив з того, що позов ОСОБА_3 є обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі, зважаючи на розмір прожиткового мінімуму дітей до 6 років, який з 01.01.2021 р. становить 1921 грн., яких вочевидь не може вистачити на нормальне забезпечення малолітньої доньки сторін, враховуючи дохід відповідача, який він утримує від підприємницької діяльності, перебуваючи на посаді директора ТОВ «Стройтек Інжиніринг», де працюють інші працівники, а також бухгалтер, яким виплачується заробітна плата з доходу підприємства, і звісно відповідач, який його директор отримує більший, ніж працівники дохід, з якого він здатний сплачувати 4000 грн. аліментів на дитину. Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного. Так, згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст. 121 СК України - права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. Стаття 180 СК України передбачає, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно із ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Відповідно до статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати Одночасно, стаття 183 СК України зазначає частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Стаття 184 СК України передбачає суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або за домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі - підлягає індексації відповідно до закону. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Статтею 191 СК України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Судовим розглядом справи встановлено, що відповідач - ОСОБА_1 є директором ТОВ «Стройтек Інжиніринг», має дохід. Також на праві власності йому належить автомобіль марки «Volkswagen LT35». З урахуванням вищенаведених обставин справи, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про можливість ОСОБА_1 сплачувати аліменти на утримання доньки у розмірі 4000 грн. щомісячно, врахувавши при цьому розмір прожиткового мінімуму дітей до 6 років, який з 01.01.2021 р. становить 1921 грн. та яких вочевидь не може вистачити на нормальне забезпечення малолітньої доньки сторін. У доводах апеляційної скарги, представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 посилається на те, що ТОВ «Стройтек Інжиніринг» на даний час не працює, а тому відповідач - ОСОБА_1 наразі заробітну плату не отримує і не буде взмозі сплачувати 4000 грн. щомісяця. Проте, апеляційний суд вважає вказані доводи апелянта необґрунтованими, оскільки як встановлено судом першої інстанції, вказане підприємство працює і на сьогодні не знаходиться у стані припинення чи банкрутства, що підтверджується відповідною довідкою (а.с. 14-16). Більш того, Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Міністерства юстиції України, який є загальнодоступним інформаційним ресурсом, також містить детальну інформацію про вказану юридичну особу, а саме ТОВ «Стройтек Інжиніринг», з якого зокрема вбачається, що на даний час дійсно вказане товариство працює, воно не знаходиться у стані припинення чи банкрутства, а його керівником дійсно являється - ОСОБА_1 . Доказів на підтвердження своїх заперечень проти позову та доводів апеляційної скарги як до суду першої інстанції так і до суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 не надав. Безпідставними є і твердження апелянта про те, що він не являється власником автомобіля марки «Volkswagen LT35», оскільки будь яких доказів на спростування наведеного, апелянт також до суду не надав. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що він не в змозі сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі, не підтверджені жодними належними, допустимими доказами і не спростовують обґрунтованих висновків суду у цій частині. Відповідач ОСОБА_1 є молодою особою, фізично здоровим, має працездатний вік, являється батьком малолітньої дитини та в силу закону зобов`язаний утримувати дитину та забезпечувати їй належний рівень життя. Таким чином, апеляційний суд вважає, що встановлений судом розмір аліментів з врахуванням істотного здорожчання вартості усіх груп товарів для дітей, інфляційних процесів, не є надміру високим і відповідатиме інтересам та потребам дитини. Окрім того, з урахуванням загальновідомих обставин про щоденну потребу дитини у їжі, одязі, засобах особистої гігієни, забезпеченні належних побутових умов та умов для належного гармонійного розвитку встановлений судом розмір аліментів є справедливим. При цьому, саме на батьків покладається забезпечення таких умов малолітнім дітям. Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали б на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом. Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За викладених обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень норм матеріального та процесуального права не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи нічим не обґрунтовані, висновків суду не спростовують, в зв`язку з чим рішення суду у відповідності до ст.375 ЦПК України підлягає залишенню без змін. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України новий розподіл понесених сторонами судових витрат не здійснюється. Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 січня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 30.09.2021 року. Головуючий Т.В. Цюра Судді: Л.А. Гірняк С.М. Сегеда