Постанова 4856 № 120/1959/21-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/1959/21-а Головуючий у 1-й інстанції: Віятик Наталія Володимирівна Суддя-доповідач: Капустинський М.М. 29 вересня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Капустинського М.М. суддів: Сапальової Т.В. Смілянця Е. С. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури про визнання дій протиправними стягнення коштів, В С Т А Н О В И В : в березні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Вінницької обласної прокуратури, в якій просив: - визнати протиправними дії Вінницької обласної прокуратури, яка відповідно до ст. 52 КАСУ з 11.09.2020 є правонаступником прокуратури Вінницької області, щодо неналежного розрахунку, а саме невиплати йому частини заробітної плати посадового окладу визначеного ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», за період з 01.07.2015 по 29.12.2020. - стягнути з Держави України в особі Вінницької обласної прокуратури на його користь матеріальну шкоду, у вигляді не отриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положенням п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01.07.2015 по 29.12.2020 в сумі 946 422,83 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом керівника Вінницької обласної прокуратури № 643-к від 24.12.2020 позивача звільнено з посади прокурора Піщанського відділу Бершадської місцевої прокуратури Вінницької області та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру". Позивач зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статі 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Позивач звертає увагу, що за приписами статті 81 Закону України "Про прокуратуру" заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами та складається з посадового окладу, премій та надбавок. Однак з липня 2015 по день звільнення позивача з органів прокуратури його заробітна плата регулювалася постановами Кабінету Міністрів України, що суперечить нормам Конституції України та Закону України "Про прокуратуру". На думку позивача, різниця між фактично нарахованим посадовим окладом та посадовим окладом, який передбачений Законом України "Про прокуратуру", за період з липня 2015 року по грудень 2020 складає 946 422,83 грн. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 20 травня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. 24.08.2021 року на адресу суду надійшов відзив від Вінницької обласної прокуратури, в якому погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає безпідставною апеляційну скаргу позивача з підстав зазначених у відзиві. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду ОСОБА_1 працював в органах прокуратури на різних посадах в період з 22.02.1999 по 29.12.2020. Наказом Вінницької обласної прокуратури від 24.12.2021 за № 643-к позивача звільнено з посади прокурора Піщанського відділу Бершадської місцевої прокуратури Вінницької області та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" з 29.02.2021. Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 за № 6-р/2020 визнано таким що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статі 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. 22.02.2021 позивач звернувся до Вінницької обласної прокуратури із запитом про надання інформації щодо виплаченої йому за час служби в органах прокуратури заробітної плати та копій окремих документів, пов`язаних з цим питанням. Листом від 01.03.2021 за № 21-1736-н Вінницька обласна прокуратура надала позивачу інформацію щодо складу його заробітної плати за запитуваний період з 01.01.2015 по 29.12.2020, а також відомості, на підставі яких нормативно-правових актів здійснювалося нарахування надбавок та премій працівникам органів прокуратури Вінницької області за цей період. До листа відповідач додав копії розрахункових листів по виплаченій заробітній платі за 2015-2020 роки. Позивач вважає, що заробітна плата за спірний період повинна була нараховуватися відповідачем виходячи з посадових окладів, передбачених статтею 81 Закону України "Про прокуратуру". Проте відповідач здійснював нарахування заробітної плати, керуючись постановами Кабінету Міністрів України, що, на думку позивача, суперечить нормам Конституції України та Закону України "Про прокуратуру". Відтак, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати частини заробітної плати за період з 01.07.2015 по 29.12.2020 на підставі положень ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", позивач звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Колегія суддів не погоджуються з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. 15.07.2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року. Так, за приписами статті 81 Закону України «Про прокуратуру» заробітна плата прокурорів регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених Законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат. Частиною 9 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Статтею 13 Закону №108/95-ВР встановлено, що оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом. Згідно норм частини 2 статті 8 Закону України «Про оплату праці» (далі по тексту - Закон №108/95-ВР) умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України. За приписами статті 89 Закону України «Про прокуратуру» функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України. Згідно норм статті 90 України «Про прокуратуру», фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період. Після прийняття Закону України 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру", були прийняті Закон України від 28 грудня 2014 року №80-VIII "Про Державний бюджет України на 2015 рік" та Закон України від 28 грудня 2014 року №79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин". Відповідно до пункту 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» норми і положення, зокрема, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів. Схема посадових окладів працівників органів прокуратури визначалась постановою Кабінету Міністрів України №505 від 31.05.2012 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури". Законом №79-VIII доповнений розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України , зокрема, п. 26, який передбачив, що норми і положення статті 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Закон України від 28.12.2014 року №80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та Закон України від 28.12.2014 року №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» прийняті пізніше Закону України 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру», а тому у 2015 році норми і положення Закону України «Про прокуратуру» щодо заробітної плати прокурора застосовувались у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не статтею 81 цього Закону. Колегія суддів зазначає, що з аналізу наведених правових норм та обставин справи вбачається, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі №825/575/16, від 19 березня 2020 року у справі № 806/3314/17, від 09 вересня 2020 року у справі №807/1171/16. Сторонами не заперечується, що до 29.12.2020 року посадовий оклад позивача було нараховано та виплачено у розмірах, визначених постановами КМУ. Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України визначено, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Водночас, як частиною другою статті 152 Конституції України, так і частиною першою статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. У Рішенні від 30 вересня 2010 року №20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08 грудня 2004 року №2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Таким чином, дія окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України згідно рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18) втратила чинність з 26 березня 2020 року. Відтак, рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 на спірні правовідносини за період з 02.07.2015 по 26.03.2020 не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року №820/2462/17, від 25 липня 2019 року у справі №804/3790/17, від 04 червня 2020 року у справі №818/45/1, від 27 жовтня 2020 року у справі № 826/18228/16. Враховуючи, що рішення Конституційного Суду України №6-р/2020 прийняте 26.03.2020, тому право на отримання заробітної плати у розмірі, виходячи із визначеного розміру посадового окладу, виникає з дня прийняття рішення Конституційним Судом України, а саме з 26.03.2020. Згідно з частинами 3 та 4 цієї статті 81 Закону України "Про прокуратуру" посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: прокурора обласної прокуратури - 1,2. Відповідно до абз. 3 п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" до Закону №113-IX за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури. Враховуючи, що рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 прийнято 26.03.2020, тому право на отримання заробітної плати виникає з дня прийняття рішення Конституційним Судом України, а саме з 26.03.2020. Враховуючи викладене, колегія суддів, з метою захисту порушеного права позивача, вважає за вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування заробітної плати за період із 26.03.2020 по 29.12.2020 у відповідності до вимог ст. 81 Закону України "Про прокуратуру". Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача, матеріальну шкоду в розмірі 946422,083 грн. у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного ч. 5 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", завданої положеннями пункту 26 розділу VI "Прикінцеві положення" Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, то вона задоволенню не підлягає, оскільки визначення конкретного розміру збитків у вигляді недоотриманої заробітної плати є дискреційними повноваженнями відповідача - Вінницької обласної прокуратури. При цьому, матеріали справи не містять доказів нарахування позивачу відповідних сум, на підставі яких суд мав би можливість визначити конкретну суму стягнення. Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. За загальним правилом суд не може виходити за межі позовних вимог, тобто не може застосовувати інший спосіб захисту, ніж зазначив позивач у позовній заяві. Як роз`яснив Верховний Суд України у п. 3 постанови Пленуму № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Колегія суддів враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. З урахуванням наведеного, суд визнає, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень слід вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Вінницьку обласну прокуратуру нарахувати ОСОБА_3 заробітну плату за період з 27.03.2020 року по 29.12.2020 року (день звільнення), виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень ст.81 Закону України "Про прокуратуру", з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій, й виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою (без урахуванням податків і зборів) та фактично отриманою сумою виплат за вказаний період. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача виконати негайно рішення суду, суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць. Таким чином, негайне виконання в межах сум платежу за один місяць застосовується у разі стягнення грошових сум з відповідача. Оскільки належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату недоотриманої заробітної плати, а не стягнення грошових сум, негайне виконання рішення суду не застосовується. У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог частково. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури про визнання дій протиправними стягнення коштів скасувати. Прийняти в цій частині нову постанову якою, позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправними дії Вінницької обласної прокуратури (прокуратури Вінницької області) щодо не нарахування ОСОБА_1 заробітної плати з розміру посадового окладу визначеного ч.3 ст.81 Закону України "Про прокуратуру". Зобов`язати Вінницьку обласну прокуратуру нарахувати ОСОБА_1 заробітну плату за період з 27.03.2020 року по 29.12.2020 року (день звільнення), виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень ст.81 Закону України "Про прокуратуру", з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій, й виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою (без урахуванням податків і зборів) та фактично отриманою сумою виплат за вказаний період. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Капустинський М.М. Судді Сапальова Т.В. Смілянець Е. С.