Постанова 4857 № 2а-0770/4083/11

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 2а-0770/4083/11 пров. № А/857/12271/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Обрізка І.М., Онишкевича Т.В., секретаря судового засідання Кахнич Г.П., розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Рейті С.І.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м.Ужгород 20 квітня 2021 року, повне судове рішення складено 29 квітня 2021 року, у справі №2а-0770/4083/11 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И В: 05.12.2011 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ДПІ у Тячівському районі Закарпатської області (правонаступник - Головне управління ДПС у Закарпатській області), просив, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог: визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення №123/0001731732/5335 від 09.09.2011, №122/0001721732/5336 від 09.09.2011, №125/0001771732/5344 від 09.09.2011, визнати незаконними дії відповідача, які виражені в умисному неврахуванні документально підтверджених витрат і не виключенні цих витрат із валового доходу, та в такий спосіб штучному збільшенні сукупного чистого доходу та зобов`язати відповідача здійснити перерахунок чистого доходу з врахуванням всіх витрат не як суб`єкта господарської діяльності, а як фізичної особи та встановити суму прибуткового податку з доходів фізичної особи. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення № 123/0001731732/5335 від 09.09.2011, яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 донараховано суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 686717,50 грн., податкове повідомлення-рішення № 122/0001721732/5336 від 09.09.2011, яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 донараховано суму грошового зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 651301,00 грн., податкове повідомлення-рішення №125/0001771732/5344 від 09.09.2011, яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 донараховано штрафних (фінансових) санкцій в сумі 6440,00 грн. В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вартісний показник виручки від реалізації товарів перевіркою визначено не на підставі первинних облікових документів, а розрахунковим шляхом, використовуючи дані Закарпатської торгово-промислової палати щодо рівня ринкових цін на будівельні матеріали, а тому такі є ймовірними. Суд першої інстанції вказав, що суми коштів, які фактично отримано суб`єктом підприємницької діяльності від здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг) підтверджуються даними первинних документів про отримання готівкових коштів, а також банківських документів про поступлення грошових коштів на банківський рахунок вказаного суб`єкта господарювання. Суд першої інстанції зазначив, що відповідач не врахував, що позивач лише придбавав такі товари за дорученням інших осіб за їх кошт, тобто виконував лише експедиційні послуги. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Закарпатській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року в частині задоволення позовних вимог та в цій частині в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що висновок акта перевірки базується не на припущеннях, а є належним та вагомим доказом у справі. Скаржник вказує, що законодавчі підстави, які б давали можливість не оподатковувати дохід платника єдиного податку, який перевищує 500 тис. грн. на рік, відсутні. Скаржник зазначає, що витрати повинні бути документально підтвердженими, однак позивач не надав первинних документів на підтвердження отримання доходу з продажу імпортованих товарів. Вважає висновки контролюючого органу правомірними. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу навівши мотиви з яких вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу безпідставною. В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, представник позивача та позивач щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає. Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності Тячівською райдержадміністрацією 16.11.2001, з 28.11.2001 перебував на обліку в ДПІ у Тячівському районі. У періоді з 01.01.2008 по 31.12.2010 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 здійснював діяльність на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності на підставі Свідоцтва про сплату єдиного податку, вид діяльності - «діяльність автомобільного вантажного транспорту». З 04.08.2011 по 12.08.2011 ДПІ у Тячівському районі на підставі пп.78.1.2 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України проведено позапланову виїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 по 31.12.2010. За наслідками проведення перевірки складено Акт від 19.08.2011 №2667/17-0120/ НОМЕР_1 , відповідно до висновків якого за результатами документальної перевірки встановлені порушення та донараховано: 1) ст.1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 №727/98 зі змінами та доповненнями, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 перевищив граничний рівень обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) 500 тис. грн. у ІІ-му кварталі 2008 року (наростаючим підсумком з початку року) на 404 472 грн.; 2) пп. 4.2.8 п.4.2 ст.4, пп.8.1.3 п.8.1 ст.8, абз.«а» п.19.1 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», ст.13, 14 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92 № 13/92 «Про прибутковий податок з громадян» - перевіркою донараховано податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності в загальній сумі 651 301 грн., в тому числі за 2008 рік на суму 290 773 грн., за 2009 рік на суму 239 029 грн. та за 2010 рік на суму 121 499 грн.; 3) пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України від 03.04.1998 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(із змінами та доповненнями) - перевіркою донараховано податку на додану вартість на загальну суму 549 374 грн.; 4) пп.8.1.1 п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» - перевіркою донараховано податок з доходів фізичних осіб із одноразових виплат грошових коштів в сумі 879,9 грн. 5) пп.267.1.1 п.267.1 ст.267 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами і доповненнями) - перевіркою застосовано фінансові санкції в загальній сумі 6440 грн. 6) п.1 ст.3 Закону України від 06 липня 1995 року №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (із змінами і доповненнями) - перевіркою застосовано фінансові санкції в загальній сумі 1 грн. 09.09.2011 контролюючим органом на підставі акта перевірки від 19.08.2011 №2667/17-0120/2746514514 винесені податкові повідомлення-рішення: №123/0001731732/5335, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 686717,50 грн. (за основним платежем 549374 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 137343,50 грн.), №122/0001721732/5336, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок з доходів фізичних осіб на 651301,00 грн. (за основним платежем 651301грн.), №125/0001771732/5344, яким застосовано 6440 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів). Вважаючи висновки акта перевірки безпідставними та необґрунтованими, а податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно з статтею 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 №727/98, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для, зокрема, фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень. Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб`єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг). Відповідно до пункту 5 вказаного Указу у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу). Частиною 1 статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об`єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету. Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов`язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву. Відповідно до підпунктів «а», «в» пункту 19.1 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі Закон № 889-IV) платники податку зобов`язані: вести облік доходів і витрат у обсягах, достатніх для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі коли такий платник податку зобов`язаний цим Законом подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податковий кредит; подавати декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього Закону таке подання є обов`язковим. Згідно з підпунктами 2.3.1 статті 2 Закону №889-IV особа підлягає обов`язковій реєстрації як платник податку у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов`язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість). Відповідно до пункту 9.3 статті 9 Закону № 889-IV особи, які підпадають під визначення пункту 2.3 статті 2 цього Закону, зобов`язані зареєструватися як платник податку у податковому органі за їх місцезнаходженням (місцем проживання). Згідно з підпунктом 4.2.8 пункту 4.2. статті 4 Закону №889-IV до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається оподатковуваний дохід (прибуток), не включений до розрахунку загальних оподатковуваних доходів попередніх податкових періодів та самостійно виявлений у звітному періоді платником податку або нарахований податковим органом згідно із законом. Якщо згідно з нормами цього Закону окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню при їх нарахуванні чи виплаті, то платник податку зобов`язаний самостійно включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку (підпункт 8.1.3 пункту 8.1 статті 8 Закону №889-IV) Сукупність названих положень податкового законодавства визначає загальні правила, якими мали керуватись фізичні особи-підприємці станом на 2008-2010 роки, які знаходились на єдиній системі оподаткування за умови перевищення ними ліміту виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік в сумі 500 тис. грн. Таким чином, у разі перевищення граничного розміру виручки у платника єдиного податку виникає не тільки обов`язок перейти у наступному податковому періоді на загальну систему оподаткування, а й обов`язок оподаткувати суму такого перевищення (500000 грн.) за ставкою податком з доходів фізичних осіб і дотримуватись вимог, регламентованих Законом України «Про податок на додану вартість», зокрема, щодо реєстрації платником податку на додану вартість. У разі перебування суб`єкта господарювання на загальній системі оподаткування, такий обов`язок виникає при сукупному перевищенні суми 300000 гривень від здійснення операцій (без урахування податку на додану вартість). Перехід платника податків, який обрав спрощену систему оподаткування та звітності, у наступному податковому періоді на загальну систему оподаткування є єдиним передбаченим наслідком для такого платника. Оподаткування за ставкою єдиного податку може мати місце при дотриманні норм Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва», а у випадку недотримання вказаних норм, зокрема щодо перевищення граничного розміру виручки, такі суми мають оподатковуватись на загальних підставах. Відповідними та належними доказами для правильного вирішення даної справи є необхідність встановлення дійсного походження, а відтак документального підтвердження такої виручки саме позивачем, що кореспондується із приписами положень ПК України, в розрізі визначення бази для оподаткування доходів та витрат суб`єктів приватного права, що здійснюють підприємницьку діяльність. Як встановлено судом першої інстанції, позаплановою виїзною документальною перевіркою дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_1 за період з 01.01.2008 по 31.12.2010 встановлено, що позивачем не в повному обсязі обліковано всі отримані доходи (не обліковано доходи від торгово-посередницької діяльності). Проведеною перевіркою встановлено, що відповідно до бази даних «Митниця» позивач протягом 2008-2010 років імпортував для подальшої реалізації будівельні матеріали на загальну суму 1 998 091 грн., що не відображав в податковому обліку та не включав до податкової звітності. В ході проведення перевірки направлено запит до Закарпатської торгово-промислової палати «Про надання інформації» щодо ринкових цін на будівельні матеріали з метою визначення валового доходу позивача. Контролюючим органом проведено аналіз задекларованих даних по отриманому обсягу виручки за 2008, 2009 та 2010 роки на підставі наданих первинних документів, оцінки елементу податкової бази по інформації з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів по ф. № 1-ДФ за 2008, 2009 та 2010 роки, а також по доходах отриманих позивачем за надані послуги по перевезенню вантажів та по реалізації будівельних матеріалів відповідно до бази даних «Митниця» та закупівельних цін на будівельні матеріали відповідно до цінової оцінки Закарпатської торгово-промислової палати та встановлено обсяги валового доходу позивача за відповідні періоди, який склав: за 2008 рік - 2 259 528 грн., за 2009 рік - 1 660 730 грн., за 2010 рік - 839 501 грн. Із вказаного податковий орган прийшов до висновку, що позивач на порушення ст.1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 №727/98 із змінами та доповненнями, перевищив граничний рівень обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) 500 тис. грн. у ІІ кварталі 2008 року (наростаючим підсумком з початку року) на 404 472,0 грн., а тому на виконання ст.5 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 №727/98 позивач повинен був з 01 липня 2008 року перейти на загальну систему оподаткування. На підставі наданих первинних документів (книги нарахування заробітної плати найманим працівникам, банківських виписок, тощо) контролюючим органом встановлено, що обсяг понесених витрат, безпосередньо пов`язаних з одержанням доходу у 2008 році, позивачем складає 3 270 грн., які приймаються до валових витрат підприємця, обсяг понесених витрат, безпосередньо пов`язаних з одержанням доходу позивача за 2009 рік складає 67 204 грн. та за 2010 рік 29 505 грн. Контролюючим органом також встановлено, що позивач через перевищення граничного обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) на 500 тис. грн. позбувся права здійснювати свою діяльність на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності з 01 липня 2008 року, а тому, здійснюючи торгівельну діяльність імпортованими будівельними матеріалами, повинен був зареєструватися платником податку на додану вартість та сплачувати його за ставкою 25%. В зв`язку з зазначеним, контролюючим органом донараховано податку на додану вартість на загальну суму 657 073 грн. та винесено повідомлення-рішення №123/0001731732/5335 від 09.09.2011, яким донараховано податку на додану вартість на загальну суму 549 374,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 137 343,5 грн., оскільки позивачем не відображено показники у рядку 1 Декларації з ПДВ на загальну суму 549 374,00 грн. Проте, вартісний показник виручки від реалізації вказаних товарів перевіркою визначено не на підставі первинних облікових документів, а розрахунковим шляхом, використовуючи дані Закарпатської торгово-промислової палати щодо рівня ринкових цін на будівельні матеріали. Як зазначено в акті перевірки, при перевірці використані: дозвільні документи на здійснення підприємницької діяльності, книга обліку доходів та витрат, звіти платника єдиного податку, звіти по забрудненню навколишнього середовища, відомості за формою 1-ДФ, договори, угоди, контракти, CMR, акти виконаних робіт щодо транспортних послуг, банківські документи та касові документи, які перевірені суцільно. Відповідно до листа відповідача від 06.07.2020, поданого на виконання вимог ухвали Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.06.2020 про витребування додаткових доказів, а саме первинних бухгалтерських документів, що супроводжували операції з придбання та продажу товарів фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , повідомлено, що під час проведення перевірки, перевіряючим не були надані жодні підтверджуючі первинні бухгалтерські документи, що супроводжували операції з придбання та продажу імпортованих товарів. Вказано, що перевіркою проведено аналіз задекларованих даних звітів платника єдиного податку ФОП ОСОБА_1 , банківської виписки щодо сум коштів, які надійшли на поточний розрахунковий рахунок підприємця за 2008-2010 роки, оцінки елементу податкової бази по інформації з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів по ф.1-ДФ, а також по реалізації будівельних матеріалів відповідно до бази «Митниця» та закупівельних цін на будівельні матеріали відповідно до цінової оцінки Закарпатської торгово-промислової палати. Оскільки в акті перевірки проведено розрахунки суми виручки від реалізації імпортованих позивачем у 2008-2010 роках товарів відповідно до даних Закарпатської торгово-промислової палати про рівень ринкових цін на товари даної номенклатури та відповідно до кількості їх ввезення, а не на основі первинних документів, то, як вірно зазначено судом першої інстанції, результатами таких розрахунків є ймовірні показники обсягів реалізації певного виду та обсягу товарів. У доданому до акта перевірки пояснені ФОП ОСОБА_1 зазначає, що причиною не відображення підприємцем в господарській діяльності операцій із ввезенням на митну територію України товарів було те, що фактично предметом його підприємницької діяльності були міжнародні транспортні перевезення, а не торгівля будівельними матеріалами. Ввезення товарно-матеріальних цінностей здійснювалося ОСОБА_1 як фізичною особою, а не в межах підприємницької діяльності суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 . Вказані товари ввозилися на митну територію України фізичною особою для задоволення особистих потреб, а також за дорученням та кошти інших осіб. Судом першої інстанції отримано матеріали кримінального провадження у яких представлені вантажно-митні декларації на бланках єдиного адміністративного документа форми МД-2, даними яких документально підтверджується здійснення ФОП ОСОБА_1 в період 2008-2010 роки операцій із ввезення на митну територію України товарів на загальну суму 56 563,51 грн.; здійснення фізичною особою ОСОБА_1 в період 2008-2010 роки операцій із ввезення на митну територію України товарів на загальну суму 2 889 149,70 грн. При цьому, первинні документи, які є письмовим підтвердженням здійснення ФОП ОСОБА_1 операцій із реалізації ввезених товарів, відсутні. Таким чином, висновок податкової перевірки ФОП ОСОБА_1 щодо отримання підприємцем доходу в період 2008-2010 роки, у вигляді виручки від реалізації імпортних товарів документально, не підтверджено. Суд апеляційної інстанції зауважує, що при вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень. В свою чергу, в межах спірних правовідносин, відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що ФОП ОСОБА_1 придбавав будівельні матеріали, здійснював їх імпорт в Україну, реалізовував такі товари та отримував за них виручку. Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи та не спростовано належними та допустимими доказами відповідачем, ФОП ОСОБА_1 лише придбавав спірні товари за дорученням інших осіб та за їх кошт, тобто виконував лише експедиційні послуги. Дохід від реалізації таких товарів третім особам позивачем декларувався як фізичною особою, у зв`язку із чим сплачений до бюджету податок з доходів фізичних осіб в розмірі 860 тис. грн. Такі висновки відповідають висновкам проведеної в рамках розгляду кримінальної справи № 307/909/13-к судово - економічної експертизи № 1445, де, також, зазначено, що відповідачем проведена податкова перевірка без належних документів бухгалтерського та податкового обліку, які є обов`язковими для відповідного виду господарських операцій здійснених позивачем за 2008-2010 років. Крім того, вироком Тячівського районного суду від 31.12.2015 у справі № 307/909/13-к, ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні, передбаченому ч.2 ст. 212 КК України та з під обвинувачення виправдано за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч.2 ст.212 КК України. Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 19.10.2017 вирок Тячівського районного суду від 31.12.2015 щодо ОСОБА_1 , виправданого за ч.2 ст.212 КК України - скасовано, призначено новий розгляд у суді першої інстанції зі стадії підготовчого провадження. Ухвалою Тячівського районного суду від 30.11.2017 обвинувальний акт про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.212 КК України - повернуто прокурору Закарпатської області. Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 30.05.2018 ухвалу Тячівського районного суду від 30.11.2017 про повернення обвинувального акту прокурору стосовного обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без змін. Постановою Прокуратури Закарпатської області від 27.03.2019 визначено підслідність у кримінальному провадженні №32012070000000067 за ч.1 ст.358 КК України за СВ Тячівського ВП ГУ НП в Закарпатській області та матеріали даного кримінального провадження направлено начальнику СВ Тячівського ВП ГУ НП в Закарпатській області для організації подальшого досудового розслідування. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. При цьому, враховуючи положення статті 2 та статті 6 КАС України, суд апеляційної інстанції звертає увагу на необхідність застосування правила вирішення сумнівів на користь платника податків (тобто принцип in dubio pro tributario), у разі виникнення спору між платником податків та державою, суд не може відмовити платнику податків в захисті лише через сумніви в правомірності його дій. Особливість розподілу тягаря доказування в адміністративних справах не дозволяє трактувати «сумніви» інакше, як неспроможність фіскального органу переконливо довести обґрунтованість та правомірність власних дій у спірних відносинах, тобто невиконання ним свого процесуального обов`язку. Натомість нездатність державного органу довести обґрунтованість та законність власних дій має стати підставою для надання захисту платнику податків, вина якого не була переконливо доведена перед судом, але аж ніяк не для відмови в такому захисті. Будь-який інший висновок фактично спотворює всю систему завдань адміністративного судочинства та підриває конституційні засади України. Слід зауважити, що висновки контролюючого органу не відповідають критерію доведення «поза розумними сумнівом», яким повинен керуватись суд при оцінці доказів, про що зазначив у своєму рішенні Європейський суд з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України», практику якого згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосовувати судами як джерела права. Щодо застосування контролюючим органом до позивача фінансових санкцій в загальній сумі 6 440 грн. за порушення пп.267.1.1 п.267.1 ст. 267 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, то відповідно до вказаного підпункту платниками збору є суб`єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують в установленому цією статтею порядку торгові патенти та провадять такі види підприємницької діяльності: а) торговельна діяльність у пунктах продажу товарів; б) діяльність з надання платних побутових послуг за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України; в) торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти; г) діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей). Оскільки відповідачем належними та допустимими доказами не підтверджено, що позивач здійснював реалізацію будівельних матеріалів за готівкові кошти в межах своєї підприємницької діяльності, а діяльність у посередництві та торгівлі деревиною та будівельними матеріалами не входить в межі підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 , а тому відсутні правові підстави для нарахування позивачу вказаних фінансових санкцій контролюючим органом. Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскільки на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій доказів, які б підтверджували придбання позивачем будівельних матеріалів, здійснення їх імпорту в Україну та реалізацію з метою отримання виручки в межах господарської діяльності, контролюючий орган не надав, в матеріалах справи такі відсутні, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідач при прийняті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяв без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття таких, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та, як наслідок, такі не відповідають критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, в контексті частини 2 статті 2 КАС України, а тому є протиправними та підлягають скасуванню. Оскільки учасники справи не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові, в силу приписів статті 308 КАС України, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено мотиви протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Керуючись статтями 229, 241, 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року у справі №2а-0770/4083/11 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді І. М. Обрізко Т. В. Онишкевич Повне судове рішення оформлене суддею-доповідачем 29.09.2021 згідно з ч.3 ст.321 КАС України