Постанова 4854 № 400/6160/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 вересня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/6160/20 Головуючий в 1 інстанції: Лебедєва Г. В. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючої судді Зуєвої Л.Є., суддів: Коваля М.П., Кравця О.О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року у справі за позовом Державного підприємства "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИЛА: У грудні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача та просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.10.2020 року № 0000230402, № 0000220402. В обґрунтування позову зазначалось, що податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок та виконання послуг, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи. Окрім того, жодної перевірки або звірки щодо контрагентів позивача всіх ланок зроблено не було, а висновки Акта перевірки зроблено виключно на підставі інформації з баз даних відповідача. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року, ухвалене в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження у м. Миколаєві позов задоволено. Не погоджуючись з таким рішенням, Головне управління ДПС у Миколаївській області надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Доводами апеляційної скарги зазначено, що фінансово-господарські операції по взаємовідносинам з контрагентами - постачальниками позивача свідчать про нереальність господарських операцій. ДП «НАРП» порушено вимоги п.198.1, п.198.2, п. 198.3, гі.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, що призвело завищення суми податкового кредиту (р.10.1 та р.17). Апелянт зазначає, що судом першої інстанції помилково не взято до уваги висновки Верховного Суду викладені у справах №820/379/16 та №826/15364/17 щодо виникнення у субєкта господарювання права на формування податкового кредиту. У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначається, що в апеляційній скарзі відповідачем не наведено жодного доказу порушення або неправильного застосування судом під час розгляду справи норм матеріального чи процесуального права, що свідчить про безпідставність поданої апеляційної скарги, тому позивач просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити. Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено, що ДП «НАРП» зареєстроване у Виконком Миколаївської міської ради народних депутатів 21.10.1993 року №00501012, свідоцтво про державну реєстрацію зареєстроване реєстраційною палатою виконкому Миколаївської міської ради народних депутатів 14.12.1995 №9319. Видами діяльності якого є ремонт і технічне обслуговування повітряних та космічних літальних апаратів (основний); допоміжне обслуговування авіаційного транспорту. Як вбачається з матеріалів справи, на підставі направлень від 28.08.2020 року №1225/14-29-01-04-31, від 28.08.2020 року № 1226/14-29-01-04-31 та копій наказів Головного управління ДПС у Миколаївській області від 26.08.2020 року № 1188 та від 10.09.2020 року № 1322, які вручено 27.08.2020 року під розписку ОСОБА_1 т.в.о. директора ДП «НАРП» (тимчасове виконання обов`язків згідно наказу від 30.07.2021 року № 3206-К) та відповідно 10.09.2020 року ОСОБА_2 т.в.о. директора ДП «НАРП» (тимчасове виконання обов`язків згідно наказу від 07.09.2020 року № 254-к) проведено документальну позапланову виїзну перевірку. Перевірку проведено з відома т.в.о. директора ДП «НАРП» Янковського Сергія В`ячеславовича, т.в.о. директора ДП «НАРП» Шевченка Сергія Леонідовича та у присутності головного бухгалтера Царьової Тамари Фадеївни. Перевірка проводилась з 28.08.2020 року по 17.09.2020 року. Термін перевірки продовжувався з 11.09.2020 року по 17.09.2020 року на підставі наказу Головного управління ДПС у Миколаївській області від 10.09.2020 року № 1322. За результатами вказаної вище перевірки Головного управління ДПС у Миколаївській області складено акт №420/14-29-04-02-11/09794409 від 18.09.2020 року «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки державного підприємства «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» з питань достовірності нарахувань сум від`ємного значення та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за червень 2020 року», яким встановлено, зокрема, порушення ДП «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП»: п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п.198.6, ст. 198, п. 200.1, п.200.4 ст. 200 ПК України, в результаті чого завищено задекларовану суму бюджетного відшкодування за червень 2020 року на загальну суму 3718 гривень та завищено суму від`ємного значення що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 19.1+рядок 20.1 декларації) (переноситься до рядка 16.1 декларації наступного звітного (податкового) періоду) податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2020 року (вх. від 17.07.2020 року № 9170598761) з урахування уточнюючого розрахунку податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок за червень 2020 року (від 19.08.2020 року № 9205652511) на суму 168107 гривень. Державним підприємством «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» надано до ГУ ДПС у Миколаївській області заперечення від 30.09.2020 року до акту перевірки №420/14-29-04-02-11/09794409 від 18.09.2020 року. ГУ ДПС у Миколаївській області надано відповідь на заперечення за № 5320/10/14-29-04-02-07 від 12.10.2020 року, за результатами розгляду яких, висновки акту перевірки №420/14-29-04-02-11/09794409 від 18.09.2020 року залишено без змін. На підставі акту перевірки №420/14-29-04-02-11/09794409 від 18.09.2020 року, контролюючим органом прийнято: - податкове повідомлення-рішення від 16.10.2020 року № 00000230402, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 168107, 00 грн.; - податкове повідомлення-рішення від 16.10.2020 року № 00000220402, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 3718,00 грн. Позивач, не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, подав скаргу до ДПС України. Рішенням ДПС України №34774/6/99-00-06-02-01-026 від 101.12.2020 року скаргу ДП «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» залишено без задоволення. Не погодившись з висновками податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства та прийнятими Головним управління ДПС в Миколаївській області податковими повідомленнями-рішеннями від 16.10.2020 року №0000230402, № 0000220402, позивач оскаржив вказані рішення суб`єкта владних повноважень в судовому порядку, звернувшись до суду із даною позовною заявою. Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду відповідає, а викладені у апеляційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні з огляду на наступне. Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно з пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Відповідно п.п.14.1.191 п.14.1 ст.14 ПК України постачання товарів - будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду та відповідно п. 14.1.202 зазначеної статті продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Відповідно до 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Відповідно до п.198.5 ст.198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України; б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу). Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). Згідно п.201.1 ст.201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Згідно п. 185.1 ст. 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України. Відповідно до п. 186.1 ст. 186 ПК України місцем постачання товарів є: а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах "б" і "в" цього пункту); б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою; в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені. Віповідно до п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. За операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб`єкти підприємницької діяльності можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цьогоКодексу. Виходячи зі змісту ст.ст. 198, 200, 201 Податкового кодексу України, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару (робіт, послуг), до податкового кредиту, виникає у суб`єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару (роботи, послуги), тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару (роботи, послуги) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства. Правові відносини щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість регулюються ПК України, ведення бухгалтерського обліку по податкових операціях встановлено Законом України від 16.07.1999р. № 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (зі змінами і доповненнями) (далі - Закон про бухгалтерський облік). Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами. Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено загальне поняття та характеристика документу на підставі якого виникає право та обов`язок в платника податків на формування показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст. 9 цього ж Закону та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону Про бухгалтерський облік, на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку. Таким чином факт вчинення певних господарських операцій та правомірність подальшого відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення первинних документів платника податків. Для правильного вирішення спору встановленню, також, підлягає факт реальності поставки товару із з`ясуванням, зокрема, обставин щодо правосуб`єктності сторін господарського договору, можливості реальної поставки тощо. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. При цьому, з урахуванням норм статей 61 та 44 ПК України, саме на контролюючі органи покладається обов`язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів. З матеріалів справи встановлено, що позивач та його контрагенти на момент здійснення господарських операцій були зареєстровані як суб`єкти господарювання та як платники податків, відомості про них були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. Основними видами економічної діяльності позивача є: виробництво повітряних і космічних літальних апаратів, супутнього устатковання (основний); надання в оренду повітряних транспортних засобів; міжнародна діяльність; пасажирський авіаційний транспорт; вантажний авіаційний транспорт; допоміжне обслуговування авіаційного транспорту; інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; ремонт і технічне обслуговування машин і устатковання промислового призначення; ремонт і технічне обслуговування електронного й оптичного устатковання; ремонт і технічне обслуговування повітряних і космічних літальних апаратів. 3обслуговування маши Як вбачається з матеріалів справи, державним підприємством «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» укладено однотипні договори поставок з ТОВ «ТД Підшипникцентр», ТОВ «СНГ-Комплект», ТОВ «НВП «Спецсервіс», ТОВ «Стилворкс», ТОВ «Укрпостач», ТОВ «Авікор», ТОВ «Експомет Плюс», ТОВ «Інструмент Україна», ФОП ОСОБА_3 . На виконання умов вказаних договорів державним підприємством «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» складені видаткові накладні, копії яких містяться в матеріалах справи та були надані під час перевірки, та перелік яких наведено в акті перевірки. Видаткові накладні від постачальників заповнені належним чином, кожен з документів містить усі необхідні реквізити та відомості про зміст господарської операції у відповідності до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №

88. Податкові накладні складені відповідно до вимог ст. 201 Податкового кодексу України. Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що перевіряючим були надані всі первинні документи - договори, спеціфікації до договорів, видаткові накладні, ТТН та інші документи на підтвердження господарських операцій із вказаними контрагентами. Вказані документи надані і до суду. Слід зазначити, що реальність операції з придбання товарів у контрагентів постачальників додатково підтверджується використанням результатів цієї операції для цілей господарської діяльності позивача. Надані позивачем первинні документи містять опис господарських операцій, усі необхідні реквізити, підписані уповноваженими особами, підписи завірені печатками відповідних підприємств, тобто повністю відповідають вимогам п.201.1 та 201.7 ст.201 Податкового кодексу України та, відповідно, підтверджують фактичне виконання фінансово-господарських операцій, а тому в розумінні ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинними документами, що спростовує висновок відповідача щодо відсутності реального та фактичного переміщення товару. Щодо доводів відповідача ввіносно не надання сертифікатів та посвідчення якості на товар отриманий від контрагентів постачальників колегія суддів зазначає, що надання документів підтверджуючих якісні характеристик товару, стосується лише правовідносин між продавцем і покупцем щодо підтвердження першим, дотримання ним умов договору, що встановлені його умовами до предмету поставки. Твердження контролюючого органу про відсутність в експрес накладних інформації щодо найменування продукції та невідповідності оголошеної вартості експрес-накладних вартості товару, що перевозився суд зазначає, що заємовідносини суб`єктів господарювання із ТОВ Нова пошта регулюються Публічним договором про надання послуг з організації перевезення відправлень, який міститься у публічному доступі та згідно п. 1.12 Договору, оголошена вартість відправлення вартість відправлення, вказана відправником у відповідній експрес-накладній, тому позивач не має жодного відношення до процедури зазначення оголошеної вартості відправлення у експрес-накладній. Також, форма експрес-накладної не передбачає зазначення найменування номенклатури товару, що перевозиться, а передбачає лише загальний опис вмісту відправлення (наприклад, запчастини, документи тощо). Доводи відповідача про неможливість проведення контрагентами постачальниками господарських операцій (відсутній транспорт, майно; відсутні дані щодо наявності основних засобів; відсутні трудові ресурси та інші) судом не приймаються, оскільки такі висновки не можуть бути підставою для зменшення суми податкового кредиту та податкового зобов`язання з ПДВ. Податкове законодавство не пов`язує право платника на податковий кредит з перебуванням його постачальника за юридичною адресою, з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником податків до бюджету, з дотриманням ним законодавчо встановлених умов провадження господарської діяльності, в зв`язку із відсутністю в нього трудових та матеріальних ресурсів. Тобто, відсутність персоналу, транспортних засобів, виробничо-складських приміщень не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкт господарювання здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах. Посилання податкового органу на незабезпеченість контрагента у достатній кількості трудовими ресурсами, технікою (машинами та механізмами), судовою колегією також не приймаютсья, оскільки до такого висновку податковий орган прийшов без дослідження первинних документів відповідних суб`єктів господарювання, а виключно на підставі даних, що містяться в електронних базах органів фіскальної служби, при цьому відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру (акордно-епізодична оренда чи залучення трудових ресурсів). Судова колегія зазначає, що виконання поставок, робіт, послуг не завжди вимагає наявності власних основних фондів та транспортних засобів, значної кількості трудових ресурсів, адже звичаями ділового господарського обороту встановлені й інші можливості залучення матеріально-технічних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (на умовах оренди, найму, комісії, концесії за цивільними договорами тощо). Для цього треба вивчати специфіку діяльності підприємства та безпосередньо зміст операцій контрагента, зазначеного контролюючим органом не здійснювалось. Чинним законодавством чітко не регламентована обов`язкова кількість необхідних ресурсів для здійснення тої чи іншої діяльності. В свою чергу, податковий орган не зазначив доводів та не надав доказів стосовно того, яка кількість працюючих осіб, транспортних засобів тощо достатня для такого виду діяльності, за яким було здійснено господарські операції між позивачем та його контрагентом. Акт перевірки не містить обставин з відповідними доказами, що господарські операції не відбулись, та відповідно не настали зміни майнового стану платника податків за результатами її здійснення. Судом встановлено, що висновки перевіряючих про наявність порушень зі сторони позивача ґрунтуються на податковій інформації відносно контрагентів позивача щодо подання ним звітності, наявності трудових та матеріальних ресурсів. Проте судова колегія погоджується з судом першої інстанції про недостатність таких висновків акту перевірки про порушення позивачем податкового законодавства, посилання в ньому на вказану інформацію, оскільки без дослідження виконання договорів контрагентами позивача, дослідженням та перевіркою самих контрагентів, їх первинних бухгалтерських документів, умов виконання договору, такі висновки не ґрунтуються на законодавстві і не можуть бути підставою для прийняття рішень про донарахування податкових зобов`язань позивачу. Враховуючи викладене судова колегія зазначає, що порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства та дисципліни складання первинних документів не може слугувати підставою для зменшення суб`єкту господарювання суми податкового кредиту з податку на додану вартість. Факт порушення контрагентом може мати податкові наслідки для платника, лише якщо податкова служба доведе, що платник діяв без достатньої обачливості і обережності, та йому мало бути відомо про порушення контрагента, або його діяльність спрямована на отримання податкової вигоди при операціях переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов`язань. Враховуючи відсутність доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач, вказуючи на відсутність у ДП «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» права на формування податкового кредиту за операціями щодо придбання сільськогосподарської продукції у ТОВ «ТД Підшипникцентр», ТОВ «СНГ-Комплект», ТОВ «НВП «Спецсервіс», ТОВ «Стилворкс», ТОВ «Укрпостач», ТОВ «Авікор», ТОВ «Експомет Плюс», ТОВ «Інструмент Україна», ФОП ОСОБА_3 , суб`єктивний та оціночний характер доводів, якими це підтверджується, наявність первинних документів та інших доказів на підтвердження товарності правочинів, укладених з вказаними контрагентами, судова колегія приходить до висновку про відсутність порушень позивачем абз. "а" п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 та абз. "в" п.200.4 ст. 200 ПК України. Апелянт в апеляційній скарзі послилаєтсья на судову практику Верховного Суду, яка на його думку містить відступ від практики ВС щодо підстав формування сум ПДВ, що відносяться до податкового кредиту (постанова ВС у справах № № 826/15364/17, 820/379/16). Проте, дослідивши вищезазначені постанови судова колегія зазначає, що правовідносини у вказаних справах та у справі, що розглядається, не є подібними. Так, предметом спору у справі № 826/15364/17 є скасування податкових повідомлень рішень, які винесено на підставі акту перевірки за період з 01.01.2014 р. по 31.12.2016 р., а у справі № 820/379/16 - за період липень 2015 р., тобто, у вказаних справах спірні правовідносини виникли до 01.07.2017 р., однак з 01.07.2017 р. податкове законодавство зазнало змін в частині підстав формування податкового кредиту з ПДВ. Також, у справі № 820/379/16 спірні податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі аналізу господарських операцій позивача із його контрагентом щодо списання пального, а у справі № 826/15364/17 - на підставі аналізу господарських операцій щодо отримання послуг, однак у цій справі що розглядається, об`єктом аналізу перевіряючи під час преревірки були операції з поставки. При цому, дослідивши судову практику на яку посилається апелянт, колегією суддів встановлено, що у справах №820/379/16, №826/15364/17 по контрагентах-постачальниках позивачів були проведені перевірки, чого не було зроблено у справі, що розглядається та у справі № 826/15364/17 наявні кримінальні провадження відносно службових осіб контрагентів постачальників, у справі ж, що розглядається, жодних кримінальних проваджень не відкрито . Таким чином, враховуючи предмет спору у справах, які наведені в апеляційній скарзі та предмет спору у справі що розглядається, колегія суддів зазначає, що твердження апелянта про тотожність предметів спору не підтверджена. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 262, 263, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області залишити без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року залишити без змін. Відповідно до ст. 329 КАС України постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча суддя: Л.Є. Зуєва Суддя: М.П. Коваль Суддя: О.О. Кравець