Постанова 4812 № 489/3441/19

28.09.21 22-ц/812/1761/21 Провадження №22-ц/812/ 1761/21 П О С Т А Н О В А Іменем України 28 вересня 2021 року м. Миколаїв колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого: Базовкіної Т.М., суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М., із секретарем судового засідання: Андрієнко Л.Д., за участі представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Воробйова В.Л., відповідача ОСОБА_2 , його представника - адвоката Дорошенко А.П., розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №489/3441/19 за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Дорошенко Анжеліки Петрівни на рішення, яке постановив Ленінський районний суд м. Миколаєва під головуванням судді Коваленка Ігоря Володимировича о 16 годині 35 хвилині у приміщенні цього суду 12 липня 2021 року, повний текст якого складений 14 липня 2021 року, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільно набутого майна, в с т а н о в и л а : У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільно набутого майна. Позов мотивований тим, що вона почала проживати з відповідачем однією сім`єю у гуртожитку за місцем його реєстрації з січня 2011 року. Вони вели спільне господарство і перебували у фактичних шлюбних відносинах. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась донька - ОСОБА_3 , у зв`язку з чим виникла необхідність у поліпшенні житлових умов. 12 грудня 2013 року за рахунок коштів сторін була придбана спірна квартира, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , власником якої було зазначено відповідача. Після купівлі квартири сторони разом із донькою постійно в ній проживали, дитина відвідувала дошкільний заклад, позивач сплачувала комунальні послуги. Оскільки спірна квартира придбана за спільні кошти сторін у період фактичних шлюбних відносин, вона є їхнім спільним майном. Вартість Ѕ частки спірної квартири становить 258000 грн. Посилаючись на викладене, позивачка просила встановити факт проживання сторін однією сім`єю в період з січня 2011 року по грудень 2018 року, визнати спільною сумісною власністю та провести поділ вищевказаної квартири, виділивши ОСОБА_1 Ѕ її частку, судові витрати покласти на відповідача. Відповідач правом на подачу відзиву не скористався. У судовому засіданні, позивач та її представник вимоги позову підтримали та просили задовольнити. Позивач пояснила, що спільно з відповідачем почала проживати з літа 2010 року. Спочатку вони проживали у кімнаті відповідача в гуртожитку по АДРЕСА_1 , а в подальшому змінювали місце проживання та проживали з літа 2012 року у квартирі відповідача по АДРЕСА_3 , з осені 2013 року - по АДРЕСА_3 , а з початку 2015 року - у спірній квартирі. Також пояснила, що на придбання спірної квартири надавала свої кошти, в доларовому еквіваленті близько 3,5 тисяч доларів США, які складалися із її заощаджень, заробітної плати, коштів, отриманих на період пологів та соціальних виплат на утримання дитини. Відповідач та його представник в суді у задоволенні позовних вимог просили відмовити. Відповідач пояснив, що спільно з позивачем проживав в період з 2015 року по 2018 рік. До цього часу подружніх відносин з позивачем не мав через її характер, також сторони не мали спільного бюджету та спільного господарства не вели. Факт народження спільної дитини визнає. Також пояснив, що спірна квартира куплена за грошові кошти його батьків, для покращення його майнового стану. У спірну квартиру він з позивачкою переїхав у 2015 році, де вони мешкали до 2018 року. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 липня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з січня 2011 року по грудень 2018 року. Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнано за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 . Залишено у власності ОСОБА_2 Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3349 грн. 40 коп. судового збору. Рішення суду мотивовано тим, що на підставі наявних у справі доказів суд вважав встановленим, що з січня 2011 року (в межах позовних вимог) і до грудня 2018 року позивачка ОСОБА_1 проживала з відповідачем ОСОБА_2 у фактичних шлюбних відносинах, оскільки вони перебували в усталених відносинах, що притаманні подружжю, спільно проживали, вели спільне господарство, були пов`язані спільним побутом, взаємодопомогою та підтримкою, виявляли подружні відносини, від яких з 2012 року мають дитину. На той час в іншому шлюбі сторони не перебували. Щодо доводів відповідача про відсутність з позивачкою подружніх відносин до 2015 року, суд вважав їх недоведеними з огляду на досліджені в ході розгляду справи докази. Щодо вимоги про визнання спірної квартири спільною сумісною власністю та її поділу, суд дійшов висновку, що стаття 74 СК України поширюється на правовідносини між чоловіком та жінкою, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, і для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків. Тобто особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. Суд вважав встановленим, що відповідач придбав квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 12 грудня 2013 року для проживання однією сім`єю з ОСОБА_1 без реєстрації шлюбу, факт придбання спірної квартири у спільну власність і для потреб сім`ї для спільного проживання підтверджується встановленими обставинами справи. Суд також критично оцінив доводи відповідача та свідків - його рідних про придбання квартири виключно за рахунок коштів його батьків, зокрема, отриманих від продажу будинку його бабусі у 2010 році та у 2013 році - квартири матір`ю відповідача, оскільки такі піддаються об`єктивному сумніву, оскільки письмового, посвідченого нотаріально, договору дарування відповідачу його близькими грошових коштів, у сумах, що перевищують п`ятидесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, не надано. Крім того покупцем в договорі купівлі-продажу вказано саме відповідача, яким 14 грудня 2013 року було укладено і договір авансу відносно спірної квартири. З наведених вище підстав суд критично оцінив і довідку про фактичну вартість квартири від 12 грудня 2013 року, згідно якої розрахунок за квартиру здійснював батько відповідача ОСОБА_4 . Оскільки спірна квартира була набута сторонами за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, в інтересах сім`ї і є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, суд дійшов висновку про її поділ між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, визнавши за позивачкою та відповідачем право власності по Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 . В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Дорошенко А.П. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду є необґрунтованим, не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи. Зокрема, представник відповідача зазначає, що позивачкою не надано жодного доказу про початок спільного проживання однією сім`єю з відповідачем з січня 2011 року, але суд, встановивши такий факт, жодного доводу на підтвердження цього не навів, не послався на належні та допустимі докази. Сам по собі факт народження у сторін спільної дитини у грудні 2012 року не може підтверджувати спільне проживання однією сім`єю. Доводи позивачки були спростовані в суді поясненнями свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , але суд взяв до уваги лише пояснення свідка ОСОБА_8 , яка є матір`ю позивачки. Усі надані позивачкою письмові докази щодо спільного проживання із відповідачем датовані, починаючи з 2015 року, але відсутні докази щодо періоду з 2011 року. Також не підтверджені доказами твердження позивачки про її участь у придбанні спірної квартири шляхом надання коштів в сумі 3500 доларів США. Позивачка правом на відзив на апеляційну скаргу не скористалася. Заслухавши доповідь судді, пояснення відповідача та представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із таких підстав. Вимоги до судового рішення викладені у статтях 263, 264 ЦПК України. Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону. З матеріалів справи вбачається, що сторони є батьками ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 65). За договором купівлі-продажу від 12 грудня 2013 року, який посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Філіпенко В.В., ОСОБА_2 купив квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 82). Згідно із пунктом 5 цього договору продаж нерухомого майна здійснено за 230374 грн. Посилаючись на те, що вони з відповідачем з січня 2011 року по грудень 2018 року проживали як чоловік та жінка однією сім`єю без реєстрації шлюбу та набули у спільну власність квартиру АДРЕСА_1 , оскільки придбали її за спільні кошти, але не можуть дійти згоди щодо її поділу, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом. Суд першої інстанції прийняв з її аргументами та вважав доведеним факт проживання сторін однією сім`єю сторін в період з січня 2011 року по грудень 2018 року та придбання ними спірної квартири у спільну сумісну власність, а тому позов задовольнив. Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та приймає аргументи апеляційної скарги. Згідно із частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Відповідно до вимог статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (стаття 70 СК України ). Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною підставою для виникнення у них прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. У постанові Великої палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що «вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки». Обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України). Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17. Особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності. Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. З огляду на викладене, з урахуванням підстав та предмету заявленого ОСОБА_1 позову, розподілу процесуального обов`язку з доказування у даній справі позивачка мала довести, а суд перевірити, чи проживали сторони однією сім`єю на час придбання спірної квартири, чи мали спільний бюджет і побут. За змістом статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. На підтвердження своїх вимог щодо проживання сторін однією сім`єю позивачем було надано копії інформованих згод та оцінки стану здоров`я ОСОБА_3 від 03 лютого 2015 року та 09 лютого 2016 року (а.с. 6, 7), виписки із медичних карт хворої ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 8-9), з яких вбачається, що адресою проживання дитини сторін, починаючи з 2015 року зазначено: АДРЕСА_1 . За вказаною адресою позивачка також сплачувала комунальні послуги від імені власника квартири - відповідача, що підтверджується дублікатами банківських квитанцій за період 2016-2018 роки (а.с. 13-35). Із декларацій про майно, доходи, видатки і зобов`язання фінансового характеру за 2013 - 2015 роки та щорічних декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 - 2017 роки, які подавала ОСОБА_1 як державний службовець, вбачається, що починаючи з 2013 року позивачка вказувала членом своєї сім`ї лише дитину - ОСОБА_3 , а починаючи з 2015 року в якості співмешканця також і відповідача, його доходи, а також зазначала адресу проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 36-60). Відомості щодо фактичного проживання позивача за адресою спірного житла відображено і в Особових картках державного службовця, але дати заповнення цих карток не вказані (а.с. 61, 62). Із щорічних декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування ОСОБА_2 за 2017 та 2018 роки вбачається, що останній зазначав за відповідні періоди декларування членами сім`ї ОСОБА_1 як особу, з якою спільно проживає, але не перебуває у шлюбі, та дочку ОСОБА_3 (а.с. 55-60). Факт проживання позивачки з відповідачем однією сім`єю в суді підтвердила свідок ОСОБА_8 , яка є матір`ю позивача, та пояснила, що разом сторони почали проживати з 2011 року і приблизно по 2019 рік. Спочатку жили на Севастопольській в гуртожитку, а потім змінювали місце проживання, поки не переїхали на квартиру по АДРЕСА_1 , яку купили разом. В той же час допитані за клопотанням відповідача свідки ОСОБА_4 (батько відповідача), ОСОБА_5 (сестра відповідача), ОСОБА_7 , який винаймає у відповідача житлове приміщення в гуртожитку по Севастопольській, ОСОБА_6 , який є сусідом відповідача по гуртожитку не підтвердили факту спільного проживання сторін однією сім`єю. Аналіз вказаних доказів дає підстави для висновку, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про доведеність того, що в період з січня 2011 року і на день придбання квартири АДРЕСА_1 (12 грудня 2012 року) сторони проживали однією сім`єю та саме в цей час придбали за спільні кошти спірну квартиру, а тому ця квартира є спільною сумісною власністю сторін. Колегія суддів вважає, що наявні у справі докази не можна вважати належними та достатніми для таких висновків, оскільки ними не підтверджується, що у вказаний період сторони перебували в усталених відносинах, що притаманні подружжю, спільно проживали, вели спільне господарство, були пов`язані спільним побутом, взаємодопомогою та підтримкою, виявляли подружні відносини. Так, факт постійного проживання у вказаний період однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтверджений лише свідком ОСОБА_8 . Однак, пояснення свідка носять узагальнений характер та стосуються здебільшого констатації факту сумісного проживання сторін. Тому показання ОСОБА_8 щодо відносин сторін та факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу не підтверджують наявності у них усталених відносин, які притаманні подружжю. До того ж, ці пояснення свідка ОСОБА_8 не підтверджені іншими доказами та поясненнями інших свідків, тоді як, як зазначає Верховний Суд, лише показання свідків не можуть свідчити про факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та не можуть бути визначальними у вирішенні цього питання (див. постанову Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16). Водночас, наявні у справі письмові докази не підтверджують факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу на день придбання спірної квартири. Так, у деклараціях, які подавались позивачкою як державним службовцем, відповідач зазначений як член її сім`ї лише з 2015 року, з того ж року вона зазначала адресу свого проживання, а також адресу проживання: АДРЕСА_1 . Щодо відповідача, то у наявних у матеріалах справи поданих ним деклараціях за 2017 та 2018 роки вказано ОСОБА_1 як члена декларанта, а саме як особу, з якою спільно проживає, але не перебуває у шлюбі. Надані позивачкою дублікати банківських квитанцій підтверджують оплату нею комунальних послуг за адресою АДРЕСА_1 за 2016-2018 роки. З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано дійшов висновку про те, що сторони проживали разом однією сім`єю на час придбання спірного нерухомого майна, оскільки позивачка не надала належних і допустимих доказів на підтвердження факту її проживання однією сім`єю з відповідачем без реєстрації шлюбу на час придбання цього майна (зокрема, що у цей період часу сторони мали спільний бюджет, вели спільне господарство, були пов`язані виконанням взаємних прав і обов`язків та спільним побутом, тобто між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю) та придбання цього майна за спільні кошти. Не є підтвердженням таких відносин сторін і народження у них ІНФОРМАЦІЯ_1 спільної дитини, тому що сам по собі факт перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки не може свідчити, що сторони проживали в зазначений період однією сім`єю, а придбане одним із них майно є спільною сумісною власністю сторін, оскільки позивачці необхідно було надати докази ведення спільного господарства, наявності у сторін бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї. Колегія судів зазначає, що обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову. За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України вважати майно (спірна квартира) таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою. Щодо факту проживання сторін однією сім`єю після придбання у власність відповідачем спірної квартири, тобто після 12 грудня 2013 року, то колегія суддів не вбачає підстав для задоволення таких вимог, оскільки за позовом, який розглядається, відсутнє майно, яке було придбано сторонами у цей період, а тому встановлення такого факту у цій справі не має правового значення. За такого апеляційний суд вважає недоведеними обставини, що мають значення для справи і на які посилається ОСОБА_1 , та які суд першої інстанції безпідставно визнав встановленими, а тому рішення суду першої інстанції необхідно скасувати на підставі вимог пункту 2 частини 1 статті 376 ЦПК України з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю. У зв`язку із відмовою у позові відповідно до положень частини 9 статті 158 ЦПК України необхідно скасувати заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , застосовані ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 20 грудня 2019 року. Щодо розподілу судових витрат. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що рішення суду скасовано, а у задоволенні позовних вимог відмовлено, апеляційний суд здійснює розподіл судових витрат, покладаючи їх на позивачку, з якої на користь відповідача підлягає стягненню 3871 грн. 50 коп. сплаченого останнім за подання апеляційної скарги судового збору (а.с. 200). Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381,382 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Дорошенко Анжеліки Петрівни задовольнити. Рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 12 липня 2021 року скасувати, постановити по справі нове судове рішення. В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільно набутого майна відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_5 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_6 , місце проживання: АДРЕСА_1 , 3871 грн. 50 коп. судового збору. Скасувати заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , застосовані ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 20 грудня 2019 року. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Т.М. Базовкіна Судді: Л.М. Царюк Ж.М. Яворська ________________________________________ Повний текст постанови складений 29 вересня 2021 року