Постанова Київський апеляційний суд № 367/1200/18

Постанова Іменем України Єдиний унікальний номер справи 367/1200/18 Номер провадження 22-ц/824/12582/2021 Головуючий у суді першої інстанції В.В. Кафтанов Доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач 28 вересня 2021 року місто Київ Номер справи 367/1200/18 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Поливач Л.Д. (суддя - доповідач), Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І., сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 відповідач ОСОБА_3 розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників)) апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_4 , на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 07 липня 2021 року, постановлену у складі судді Кафтанова В.В. в приміщенні Ірпінського міського суду Київської області, - в с т а н о в и в : ОСОБА_1 у лютому 2018 року звернувся до Ірпінського міського суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Нечипоренко Олександр Вікторович, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 04.10.2016 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який було посвідчено приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Нечипоренком О.В. Вказаний договір позивач вважає таким, що порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, а також не був спрямований на настання наслідків, передбачених цим договором. Такі доводи позивача зумовлені тим, що вказаний договір було укладено відповідачем ОСОБА_2 у день, коли ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 04 жовтня 2016 року було забезпечено позов ОСОБА_1 у справі №367/7445/16-ц, де останнім заявлені позовні вимоги до відповідача про стягнення боргу за договором позики. Вказував, що такий договір одночасно із укладенням інших подібних правочинів свідчить про умисне вчинення ОСОБА_2 дій щодо приховання свого нерухомого майна від виконання в майбутньому за його рахунок судових рішень про стягнення грошових коштів з нього. Тому, оскільки оспорюваним правочином, який укладено між відповідачами, які є близькими знайомими, фактично передбачено не реальне настання правових наслідків, обмовлених таким договором, а є здійсненням дій, направлених на формальний перехід права власності на нерухоме майно до знайомого з метою його приховання від виконання в майбутньому судового рішення, ОСОБА_1 був змушений звернутись до суду із даним позовом. А саме, з урахуванням поданих заяв про зміну предмету спору та про збільшення розміру позовних вимог, остаточно просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , що укладений 04.10.2016 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Нечипоренком О.В., а також скасувати державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на об`єкт нерухомого майна (вищевказану квартиру). Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 07 липня 2021 року провадження у даній справі зупинено до набрання законної сили рішенням суду по справі №367/7445/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів. Постановляючи вказану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зупинення провадження у даній справі до набранням законної сили рішенням суду у справі №367/7445/16-ц. Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неповне з`ясування обставин щодо наявності підстав для зупинення провадження у справі, у зв`язку із чим просив скасувати вищевказану ухвалу суду, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник зазначив, що суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не зазначив при дослідженні яких саме доказів він дійшов висновку про необхідність зупинення провадження у даній справі, а також в порушенням вимог ст.251 ЦПК України не вказав у чому саме полягає об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, оскільки вона відсутня. Докази, що наявні в матеріалах даної справи, дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом її розгляду, а справа №367/7445/16-ц для її вирішення жодного значення не має, адже їх підстави та предмети цілком протилежні. Крім того, заявник вказав, що єдиною підставою, зазначеною у позовній заяві для визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який 04.10.2016 був укладений між відповідачами, позивач зазначає накладення на вказане майно арешту і момент здійснення такого правочину, і ніби то обізнаність ОСОБА_2 про обтяження цього майна. Однак, постановами Київського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року у справі №367/7445/16-ц було скасовано ухвали Ірпінського міського суду Київської області від 04 жовтня 2016 року та від 06 жовтня 2016 року в частині накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 . Таким чином, арешт на вказану квартиру фактично накладено не було, оскільки вищевказані ухвали місцевого суду не набрали законної сили, так як були скасовані судом апеляційної інстанції. ОСОБА_1 у своєму відзиві на апеляційну скаргу проти доводів апеляційної скарги заперечував у повному обсязі та просив суд залишити її без задоволення, а ухвалу Ірпінського міського міста Київської області від 07 липня 2021 року залишити без змін. Зазначив про те, що 21.09.2016 він звертався до Ірпінського міського суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про стягнення боргу у справі №367/7135/16-ц, проте судом касаційної інстанції було скасовано рішення судів попередніх інстанцій та встановлено, що передані ОСОБА_1 ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 431250 дол.США не є позикою, а являються за своєю правовою природою авансовим платежем. У зв`язку із вказаним, позивач 01.11.2018 звернувся до суду з позовом, де заявив вимоги до відповідача про стягнення вищевказаних грошових коштів (справа №367/7445/16-ц). Однак, за існування з 21.09.2016 між сторонами спору щодо виконання боргових зобов`язань, ОСОБА_2 з метою уникнення фінансової відповідальності уклав із ОСОБА_3 , а також із своїм батьком правочини на відчуження свого нерухомого майна. У зв`язку із вказаним, ОСОБА_1 був змушений звернутися до суду із позовами щодо визнання недійсними таких правочинів, а тому, розгляд та задоволення таких позовів є єдиною можливістю повернути відчужене майно відповідача в попередній стан та відновлення платоспроможності останнього. Водночас, у поданому відзиві ОСОБА_1 вказував, що за оспорюваним у даному провадженні правочином відповідач фактично продовжує володіти відчуженим майном, що знову ж таки підтверджує факт фіктивності укладеного із ОСОБА_3 правочину. Зокрема, такі доводи позивача підтверджуються тими обставинами, що апеляційна скарга на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 07 липня 2021 року у справі, де оспорюється договір купівлі-продажу квартири, подана саме її продавцем - ОСОБА_2 , тобто особою, якій така вже не належить, але яка фактично продовжує опікуватися долею такого нерухомого майна. Крім того, в клопотаннях ОСОБА_3 про скасування заходів забезпечення позову, накладених ухвалами Ірпінського міського суду Київської області від 04 жовтня 2016 року та від 06 жовтня 2016 року (на які посилався заявник у поданій апеляційній скарзі) по справі №367/7445/16-ц, остання просила скасувати заходи забезпечення позову в повному обсязі, тобто не на квартиру АДРЕСА_1 , а й на інші 15 об`єктів нерухомого майна ОСОБА_2 , до якого остання загалом не має жодного відношення. Вказані обставини вказують на існуючу між відповідачами домовленість про намагання в будь-який спосіб зняти арешт, відчужити майно та уникнути можливого стягнення за рахунок даного майна. Отже, оскільки вирішення спору у цивільній справі №367/1200/18 напряму пов`язане і залежне від вирішення цивільної справи №367/7445/16-ц про стягнення коштів, хоча й мають різні предмети позову, становлять єдину мету - захистити порушене права позивача та відновити можливість виконання рішення суду про стягнення коштів за рахунок майна відповідача. У відповідності до вимог п.13 ст.7, п.14 ч.1 ст.353, ч.2 ст.369 ЦПК України розгляд апеляційної скарги здійснюється апеляційним судом у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, оскільки апеляційні скарги на ухвали про зупинення провадження у справі розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. За змістом пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. У такому випадку провадження у справі зупиняється до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи (пункт 5 частини першої статті 253 ЦПК України). Така підстава зупинення провадження застосовується у тому разі, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав заявлених у цій справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду. Відповідні норми спрямовані, зокрема, на попередження ухвалення судових рішень, виходячи з доказів і встановлених на їх підставі обставин, які можуть бути спростованими рішенням у іншій справі, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства. Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України в п.33 постанови «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року №2, визначаючи наявність передбачених статтею 201 ЦПК підстав, за яких провадження у справі підлягає обов`язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, як зазначено у пункті 4 частини першої цієї статті - неможливість розгляду цивільної справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства, застосовується у тому разі, коли в цій іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду. Встановлено, що у справі, яка переглядається апеляційним судом, предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , що укладений 04.10.2016 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Нечипоренком О.В., а також скасування державної реєстрації за ОСОБА_3 права власності на об`єкт вказаного нерухомого майна. В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 вказував на те, що 01.10.2013 між ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір позики грошових коштів, на підтвердження чого 01.10.2013 відповідач власноруч надав розписку. 01.10.2013 в орендованому ОСОБА_2 офісному приміщенні останньому була передана грошова сума у розмірі 431250 дол.США готівкою, про що ОСОБА_2 власноручно з повним розумінням всіх правових наслідків та при свідках складено вищевказану розписку. В подальшому, на письмові вимоги позивача про повернення грошових коштів відповідач повідомив його про очікування, без зазначення строку повернення грошових коштів, а також запевнив, що у разі неспроможності оплати боргу він буде погашений «за рахунок метрів». Посилався на те, що сторони мали на увазі новозбудоване майно, створене за рахунок коштів позивача, усною домовленістю було встановлено, що у випадку прострочки повернення боргу, ОСОБА_2 готовий буде провести розрахування з використанням нерухомого майна, яке є у його власності, шляхом його продажу або передачі у власність ОСОБА_1 за обумовленою сторонами ціною. Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 03 жовтня 2016 року було відкрито провадження у справі №367/7135/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та його дружини про солідарне стягнення боргу, а саме 11169849,20 грн основного боргу за договором позики від 01.10.2013, 5140726,95 грн відсотків за користування грошовими коштами, 7910629,46 грн пені за прострочення виконання грошового зобов`язання. Відразу після відкриття провадження у вищевказаній справі, а саме 03.10.2016 ОСОБА_2 відчужив належне йому нерухоме майно на користь свого батька ОСОБА_6 за укладеними між ними договорами дарування. Позивачем також було подано до суду ще один позов до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів у справі №367/7445/16-ц, де ухвалою суду від 04 жовтня 2016 року було забезпечено його позов та накладено арешт на майно відповідача, зокрема на квартиру АДРЕСА_1 . В подальшому, 20.11.2017 позивач дізнався про те, що його залучено в якості третьої особи до участі у справі №367/4772/17 за позовом ОСОБА_3 до державного реєстратора Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Кашнікова Р.Е., третя особа: ОСОБА_2 , про зняття арешту з майна. З матеріалів вказаної справи ОСОБА_1 , стало відомо, що ОСОБА_2 , який є відповідачем по судовим справам щодо стягнення з нього боргів, в тому числі №367/7135/16-ц та №367/7445/16-ц, свідомо, з метою унеможливлення виконання рішень судів про стягнення з нього коштів 04.10.2016 укладає із відповідачем ОСОБА_3 договір купівлі-продажу вищевказаної квартири. Позивав вважає, що відповідачі вчинили цей правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний, з метою приховання цього майна від звернення стягнення на нього в рахунок погашення боргу. Спірний договір купівлі-продажу нерухомого майна уклали сторони, які є близькими знайомими, а їхньою домовленістю передбачене не реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином, а здійснення дій, направлених на формальний перехід права власності на нерухоме майно до знайомого, з метою його приховання від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів. Як вбачається з матеріалів справи, із жовтня 2016 року у провадженні Ірпінського суду Київської області також перебуває цивільна справа №367/7445/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів. В межах даного позову позивач просив суд стягнути з ОСОБА_7 11649849,20 грн основного боргу за договором позики від 01.10.2013, 5140726,95 грн відсотків за користування грошовими коштами та 7190629,46 грн пені за прострочення виконання грошового зобов`язання. Разом з тим, з поданих сторонами заяв по суті спору, а також відомостей офіційного веб-сайту Судової влади, а також Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2018 року у справі №367/7135/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про солідарне стягнення боргу було скасовано рішення Апеляційного суду Київської області від 30 травня 2017 року про часткове задоволення позову та залишено в силі рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 лютого 2017 року про відмову у задоволенні позову. Розглядаючи зазначену справу №367/7135/16-ц, суд касаційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що законодавство, яке регулює надання коштів у позику та їх повернення, не поширює свою дію на існуючі між сторонами правовідносини, так як передані ОСОБА_1 ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 431250 дол.США не є позикою. Отже, існуючі між сторонами правовідносини за своїм характером не є позиковими, тому звернення позивача із вимогами про стягнення з відповідача як з позичальника грошових коштів у зв`язку із невиконанням ним умов договору позики є безпідставними. У зв`язку із наведеними вище висновками суду касаційної інстанції, 01.11.2018 у справі №367/7445/16-ц ОСОБА_1 змінив (збільшив) свої позовні вимоги та просив стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти на загальну суму 66074564,20 грн, у тому числі гарантійний платіж у розмірі 431250 дол. США відповідно до розписки від 01.10.2013. Вказані обставини встановлені судовим рішенням, а саме постановою Київського апеляційного суду від 03 червня 2020 року у справі №367/8546/16-ц, копія якої наявна у матеріалах справи. Отже, враховуючи той факт, що в межах цивільної справи №367/7445/16-ц підлягають встановленню обставини спірних правовідносин між сторонами, які стосуються підстав заявлених позовних вимог у даній справі, а саме щодо підстав та правової природи виникнення заборгованості за розпискою, факту невиконаного зобов`язання щодо своєчасного повернення коштів чи передачі майна, а також періоду прострочення у разі наявності заборгованості та її розміру. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) визначено, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, відтак така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним. Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті третьої ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що між вказаними справами, що розглядаються Ірпінським міським судом Київської області, існує тісний матеріально-правовий зв`язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиціальне значення для іншої справи, а подані сторонами докази та підстави заявленого позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, тому доводи позивача свідчили про обов`язок суду першої інстанції зупинити провадження у справі на підставі пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України. Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що справа №367/1200/18 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та справа №367/7445/16-ц про стягнення коштів, не мають жодного відношення одна до одної не знайшли свого підтвердження під час перегляду в апеляційному порядку ухвали Ірпінського міського суду Київської області від 07 липня 2021 року. Крім того, як визначено положеннями статті 149 ЦПК України метою забезпечення позову є хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу. При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. У зв`язку із наведеним, колегія суддів також не може взяти до уваги викладені заявником у апеляційній скарзі посилання щодо припинення існування єдиної підстави для пред`явлення позову у даній справі, а саме скасування судом вищої інстанції ухвал Ірпінського міського суду Київської області від 04 жовтня 2016 року та від 06 жовтня 2016 року про забезпечення позову у справі №367/7445/16, оскільки факт скасування ухвал суду, за якими було вжито заходи забезпечення позову у конкретній судовій справі, не впливає на заявлені позивачем правові підстави позову, що стосуються фіктивності оспорюваного правочину, оцінка яким в свою чергу повинна надаватися судом під час ухвалення судового рішення у справі. Тому, наведені вище доводи апеляційної скарги не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваної ухвали місцевого суду. За викладених обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, дійшов правильного висновку про необхідність зупинення провадження у даній справі до набранням законної сили судовим рішенням у справі №367/7445/16, так як існує об`єктивна неможливість розгляду справи №367/1200/18. Оскільки будь-яких порушень норм матеріального та процесуального права за результатами апеляційного розгляду не встановлено, а наведені в апеляційній скарзі доводи нічим не обґрунтовані та висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувана ухвала місцевого суду у відповідності до вимог статті 375 ЦПК України підлягає залишенню без змін. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Відповідно до положень п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У відповідності до п.14 ч.1 ст.353 та п.2 ч.1 ст.389 ЦПК України ухвала суду першої інстанції про зупинення провадження у справі касаційному оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 07 липня 2021 року залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_4 , без задоволення. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повна постанова складена 28 вересня 2021 року. Судді: Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус О.І. Шкоріна