Постанова 4824 № 761/16207/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження: Доповідач - Кулікова С.В. № 22-ц/824/7096/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 761/16207/20 23 вересня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кулікової С.В. суддів - Заришняк Г.М. - Рубан С.М. при секретарі - Климчук Т.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Національного інституту стратегічних досліджень на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 листопада 2020 року та за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 листопада 2020 року та на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 лютого 2021 року, ухвалених під головуванням судді Притули Н.Г., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Національного інституту стратегічних досліджень про визнання незаконним та скасування наказу в частині звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди,- в с т а н о в и в: У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного інституту стратегічних досліджень про визнання незаконним та скасування наказу в частині звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди, в якій просив:

1. Визнати незаконним та скасувати наказ директора Національного інституту стратегічних досліджень №80-к від 04.03.2020 року в частині звільнення позивача, а саме: - скасувати п.2 Наказу директора Національного інституту стратегічних досліджень №80-к від 04.03.2020 року; - виключити з розділу «Підстава» слова попередження про скорочення посади 08.01.2020; ст.ст. 3, 24 Закону України «Про відпустки»; постанова Кабінету міністрів України від 06.12.2017 №930 «Питання оплати праці працівників Національної академії державного управління при Президентові України, Національного інституту стратегічних досліджень, Інституту законодавства Верховної Ради України; посади яких належать до посад державної служби (із змінами); ст..44 КЗпП України»; - виключити з короткої назви «Про надання відпустки ОСОБА_1 з наступним звільненням» та п.1 наказу директора Національного інституту стратегічних досліджень №80-к від 04.03.2020 року слова «з наступним звільненням».

2. Поновити позивача на посаді заступника директора Національного інституту стратегічних досліджень з 24 березня 2020 року.

3. Стягнути з Національного інституту стратегічних досліджень на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24.03.2020 року по день поновлення на роботі.

4. Стягнути з Національного інституту стратегічних досліджень на користь позивача моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн.

5. Стягнути з Національного інституту стратегічних досліджень заборгованість по заробітній платі в сумі 105 726,82 грн., а саме: 50 627,13 грн. - надбавки за високі досягнення у праці за період з 07.08.2019 року по 23.03.2020 року; 32 461,09 грн. - надбавки за високі досягнення у праці та премії за період з травня 2018 року по жовтень 2018 року; 720,78 грн. - оплата за два дні відрядження у листопаді 2018 року; 21 917,82 грн. - оплати за час відпустки у травні, вересні, жовтні 2019 року та як частина компенсації за невикористану частину відпустки.

6. Стягнути з Національного інституту стратегічних досліджень середній заробіток за час затримки розрахунку по заробітній платі, починаючи з 28.04.2020 року по день фактичного розрахунку. На обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 26.07.2010 року він перебував в трудових відносинах з відповідачем та з 01.09.2014 року займав посаду заступника директора Національного інституту стратегічних досліджень. 27 грудня 2019 року наказом № 85 затверджено та введено в дію з 01.01.2020 року нову організаційну структуру Національного інституту стратегічних досліджень. 28 грудня 2019 року директором Національного інституту стратегічних досліджень підписано попередження ОСОБА_1 про скорочення з 01.01.2020 року посади заступника директора у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці. Із зазначеним попередженням про скорочення посади заступника директора, його було ознайомлено 08.01.2020 року. З 01.01.2020 року введено нову організаційну структуру Національного інституту стратегічних досліджень на підставі наказу директора №85 від 27.12.2019 року. З 10.03.2020 року по 23.03.2020 року позивач перебував у щорічній відпустці та 14.03.2020 року в телефонному режимі був повідомлений про проведення з ним остаточного розрахунку у зв`язку зі звільненням його з 23.03.2020 року із займаної посади. На підставі його заяви, трудова книжка та завірена копія наказу про звільнення були направлені на його адресу проживання, які він отримав 02.04.2020 року. Вважає його звільнення незаконним, оскільки відповідачем було порушено норми трудового законодавства при звільненні згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Так, оновлена організаційна структура Інституту затверджувалася 27.12.2019 року з введенням її в дію з 01.01.2020 року, тому відповідач зобов`язаний був попередити його про наступне вивільнення у зв`язку із скороченням посади не пізніше 01 листопада 2019 року. Крім того, посилався на те, що йому не пропонувалися всі вакантні посади, які існували у відповідача у період з 28.12.2019 по 23.03.2020 року, що є порушенням вимог ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України та ч. 2 ст. 40 КЗпП України. Вказував на те, що його звільнення також відбулося з порушенням ст. 42 КЗпП України, оскільки звільнення проведено без врахування та надання йому переважного права на залишення на роботі та в порушення ч. 3 ст. 40 КЗпП України звільнивши під час перебування його у відпустці. Зазначав, що існує заборгованість по оплаті праці, зокрема: за період з 07.08.2019 року по 23.03.2020 року не виплачена надбавка за високі досягнення у праці у розмірі 50% посадового окладу, що становить 50 627,13 грн., хоча рішенням суду скасовано наказ на підставі якого було скасовано зазначену надбавку. В період з травня по жовтень 2018 року, так як не виплачувалась надбавка за високі досягнення, не було доплачено і премію в розмірі 32 461,09 грн., не вірно оплачена відпустка за період з травня 2019 року по березень 2020 року. Крім того позивач зазначає, що йому не сплачені дні відрядження у листопаді 2018 року в сумі 720,78 грн. Також позивач зазначає, що так як його звільнення відбулось з порушенням норм діючого законодавства та було абсолютно неочікуване для нього, такі події викликали в нього душевні страждання та погіршення стану здоров`я і як наслідок позивач звернувся до медичного закладу та був непрацездатний в період з 19.03.2020 року по 28.03.2020 року, а тому позивач оцінив моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн. З огляду на вищезазначене, посилаючись на те, що відповідачем при звільненні позивача порушено вимоги ч.ч. 1-3 ст. 49-2, ч.ч. 2, 3 ст. 40, ст. 42 КЗпП України, позивач просив суд задовольнити його позов. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 26 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 до Національного інституту стратегічних досліджень про визнання незаконним та скасування наказу в частині, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди - задоволено частково. Зобов`язано Національний інститут стратегічних досліджень здійснити перерахунок надбавки за високі досягнення у праці, премії за період з 01.05.2018 року по жовтень 2018 року включно, оплату відрядження в листопаді 2018 року, оплачувані відпустки за період 2019-2020 рік ОСОБА_1 з врахуванням посадового окладу, встановленого постановою Кабінету міністрів України №906 від 31.10.2018 року «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 р. № 15 і від 6 грудня 2017 р. № 930». Зобов`язано Національний інститут стратегічних досліджень здійснити перерахунок заробітної плати (всіх її складових) ОСОБА_1 з врахуванням надбавки за високі досягнення у праці - у розмірі 50% посадового окладу, починаючи з 07.08.2019 року та здійснити виплату різниці між нарахованою та виплаченою заробітною платою. В позові ОСОБА_1 до Національного інституту стратегічних досліджень про визнання незаконним та скасування наказу в частині, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - відмовлено. Стягнуто з Національного інституту стратегічних досліджень на користь держави судовий збір в сумі 840,80 грн. Додатковим рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 лютого 2021 року заяву представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення та стягнення витрат на правову допомогу - задоволено частково. Стягнуто з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 гривень 00 копійок. Інші вимоги заяви залишено без задоволення. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач Національний інститут стратегічних досліджень звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 листопада 2020 року в частині задоволених позовних вимог, та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що при ухваленні у справі рішення, суд першої інстанції не урахував, що оплата праці позивача у 2018 році здійснювалася у межах видатків на оплату праці, передбачених Законом України «Про державний бюджет України на 2018 рік». У зв`язку із прийняттям постанови КМУ від 31 жовтня 2018 року № 906 «Про внесення змін до постанов КМУ від 18 січня 2017 року № 15 і від 6 грудня 2017 року № 930» Державним управлінням справами, яке є головним розпорядником бюджетних коштів не було збільшено додаткового фінансування для перерахунку посадових окладів та інших виплат в повному обсязі. На підставі зазначеного, наказом працівникам Інституту в листопаді 2018 року були встановлені нові посадові оклади та проведений у встановленому законом порядку перерахунок заробітної плати з 1 травня 2018 року виключно в межах відповідного бюджетного призначення та наявних видатків на оплату праці, передбачених Законом України «Про державний бюджет України на 2018 рік». Вказував на те, що судом не було враховано, що 28.08.2019 року позивач дав письмову згоду на нову запропоновану вакантну посаду заступника директора з новими посадовими обов`язками, відповідно до розподілу обов`язків між членами дирекції згідно з наказом Інституту, тому наказ від 09.01.2019 року № 11-к на 2019 рік, яким встановлено позивачу надбавку за високі досягнення у праці в розмірі 50% від посадового окладу, втратив чинність, оскільки відносився до конкретної посади, яка була скорочена. Директором Інституту позивачу на новій посаді не була встановлена надбавка за високі досягнення у праці. Надбавку в розмірі 50% за період з 01.01.2019 по 06.08.2019 року (встановлена наказом від 09.01.2019 року № 11-К на 2019 рік) виплачувалась позивачу у встановленому розмірі у повному об`ємі до періоду зайняття нової вакантної посади. Посилався на те, що судом не були дослідженні надані відповідачем докази. Не погоджуючись з рішенням та додатковим рішенням суду, позивач ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 листопада 2020 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 лютого 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі; стягнути з відповідача судові витрати, в тому числі з урахуванням заяви про розподіл судових витрат від 01.12.2020 року. Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що судові рішенні ухвалені при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, при недоведеності відповідачем обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права. Зазначав, що судом неправильно зроблено висновки та неправильно застосовано положення ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України та ч. 2 ст. 40 КЗпП України, оскільки відповідачем не були запропоновані всі наявні вакантні посади, що були наявні або з`явилися протягом всього періоду з дня попередження до дня звільнення, звільнення було проведено за наявності можливості перевести працівника, якого звільняють, на іншу роботу, під час звільнення не було враховано кваліфікацію позивача, стаж, продуктивність праці та його переважне право перед іншими на залишенні на роботі. Так, вказував на те, що зокрема, позивачу не було запропоновано вакантні посади: завідувач та заступник завідувача відділу інформаційних технологій, завідувач, заступник завідувача та провідний інженер відділу адміністративно-господарського забезпечення; головний консультант та провідний документознавець відділу документального забезпечення та архіву, хоча він кваліфікаційним вимогам що були сформовані відповідачем до кандидатів на заняття вакантних посад відповідав. Також вказував на те, що йому не була запропонована посада радника при дирекції, а доказів його невідповідності посаді відповідачем надано не було. При цьому, відповідачем не доведено пріоритетність громадянина ОСОБА_3 обіймати посаду заступника директора. Вказував на те, що висновок суду щодо відсутності підстав вважати, що позивача було звільнено під час відпустки та на лікарняному є помилковим, оскільки не відповідає обставинам справи, зокрема позивач перебував у відпустці з 10.03.2020 року по 23.03.2020 року (включно); з наказом про відпустку з подальшим звільненням позивач ознайомлений не був; у день звільнення позивач перебував на лікарняному (з 19.03.2020 року по 28.03.2020 року). Посилався на те, що суд при вирішення позовних вимог щодо стягнення заборгованості по оплаті праці самоусунувся від визначення конкретних сум, що підлягають стягненню з відповідача та як наслідок судом неправомірно було відмовлено і в стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі, починаючи з 28.04.2020 по день фактичного розрахунку. Зазначав, що рішення суду не містить жодного обґрунтування та мотивів для прийняття судом рішення про відмову у стягненні судових витрат пов`язаних з явкою до суду у розмірі 158,13 грн. та витрат пов`язаних із вчиненням інших процесуальних дій у розмірі 244,68 грн., посилань на норми матеріального та процесуального права. У відзиві на апеляційну скаргу позивача, відповідач Національний інститут стратегічних досліджень просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на те, що звільнення позивача відбулося відповідно до норм КЗпП України, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Заперечував проти компенсаційних судових витрат по справі. У відзиві на апеляційну скаргу відповідача, представник позивача просила залишити апеляційну скаргу Національного інституту стратегічних досліджень без задоволення, а рішення суду в частині задоволених позовних вимог залишити без змін, посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на нормах матеріального права, спростовуються наявними у справі доказами, тому не спростовують висновків суду першої інстанції. В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали доводи своєї апеляційної скарги та просили її задовольнити, апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення. Представники відповідача Національного інституту стратегічних досліджень - Шутович В.В., Крива В.В. підтримали доводи своєї апеляційної скарги та просили її задовольнити, апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення. Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню частково, з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 26.07.2010 року перебуває в трудових відносинах з відповідачем та з 01.09.2014 року призначений на посаду заступника директора. Наказом № 85 від 27.12.2019 року затверджено та введено в дію з 01.01.2020 року організаційну структуру Національного інституту стратегічних досліджень. Наказом № 350-К від 28.12.2019 року введено в дію штатний розпис з 01.01.2020 року згідно з яким кількість посад заступника директора скорочувалась з семи до чотирьох. Крім того, наказом № 20 від 17.02.2020 року були введені в дію з 17.02.2020 року зміни до організаційної структури Національного інституту стратегічних досліджень. 08.01.2020 року ОСОБА_1 було попереджено, що у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці посада, яку він обіймає буде скорочена з 01.01.2020 року і йому пропонується посада провідного інженера відділу інформаційних технологій. В попередженні ОСОБА_1 зазначив, що відповідь надасть до 15.01.2020 року. На підставі заяви позивача від 02.03.2020 року, ОСОБА_1 було надано відпустку починаючи з 10.03.2020 року по 23.03.2020 року згідно наказу №80-к від 04.03.2020 року та цим же наказом (п.2) визначено вважати 23.03.2020 року датою звільнення ОСОБА_1 у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, згідно з п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України. В день видачі наказу позивача не було ознайомлено з його змістом. На підставі заяви ОСОБА_1 копія наказу про звільнення та трудова книжка були направлені на адресу місця його проживання та отримана ним 02.04.2020 року. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулося з дотриманням норм трудового законодавства, тому відсутні правові підстави для визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення його на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Крім того, суд дійшов висновку, що оскільки на суд не покладено обов`язок здійснювати нарахування заробітної плати позивача, яка не була нарахована відповідачем, про що представники відповідача не заперечували, а лише зазначали що на даний час відсутні кошти для здійснення виплати, тому для захисту прав позивача вважав за можливе зобов`язати відповідача здійснити перерахунок надбавки за високі досягнення у праці, премії за період з 01.05.2018 року по жовтень 2018 року включно, оплату відрядження в листопаді 2018 року, оплачувані відпустки за період 2019-2020 рік ОСОБА_1 з врахуванням посадового окладу, встановленого постановою Кабінету міністрів України №906 від 31.10.218 року «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 р. № 15 і від 6 грудня 2017 р. № 930» та зобов`язати Національний інститут стратегічних досліджень здійснити перерахунок заробітної плати (всіх її складових) ОСОБА_1 з врахуванням надбавки за високі досягнення у праці - у розмірі 50% посадового окладу, починаючи з 07.08.2019 року та здійснити виплату різниці між нарахованою та виплаченою заробітною платою. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне. Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю. Держава створює умови для повного здійснення громадян права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Встановлено, що ОСОБА_1 з 26.07.2010 року перебуває в трудових відносинах з відповідачем та з 01.09.2014 року призначений на посаду заступника директора. Наказом № 85 від 27.12.2019 року затверджено та введено в дію з 01.01.2020 року організаційну структуру Національного інституту стратегічних досліджень. Наказом № 350-К від 28.12.2019 року введено в дію штатний розпис з 01.01.2020 року згідно з яким кількість посад заступника директора скорочувалась з семи до чотирьох. Крім того, наказом № 20 від 17.02.2020 року були введені в дію з 17.02.2020 року зміни до організаційної структури Національного інституту стратегічних досліджень. 08.01.2020 року ОСОБА_1 було попереджено, що у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці посада, яку він обіймає буде скорочена з 01.01.2020 року і йому пропонується посада провідного інженера відділу інформаційних технологій. В попередженні ОСОБА_1 зазначив, що відповідь надасть до 15.01.2020 року. На підставі заяви позивача від 02.03.2020 року, ОСОБА_1 було надано відпустку починаючи з 10.03.2020 року по 23.03.2020 року згідно наказу №80-к від 04.03.2020 року та цим же наказом (п.2) визначено вважати 23.03.2020 року датою звільнення ОСОБА_1 у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, згідно з п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України. В день видачі наказу позивача не було ознайомлено з його змістом. Згідно із п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Відповідно до ч. 2 ст. 40 цього Кодексу звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу. Згідно із ч. ч. 1 та 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Відповідно до постанови Верховного Суду України від 25 травня 2016 року однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Власник вважається таким, що належним чином виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну посаду, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільняється, працював. Обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору. Роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. У справах про поновлення на роботі обов`язок доказування законності звільнення, в тому числі дотримання процедури звільнення покладено на роботодавця. Із попередження про заплановане звільнення вбачається, що позивачу запропоновано посаду провідного інженера відділу інформаційних технологій. В матеріалах справи відсутній доказ відмови позивача від переведення на цю посаду. Відповідачем не надано доказів надання персональних пропозицій позивачу про наявні протягом терміну попередження всі вакантні посади, а також доказів, що він відмовився від запропонованих конкретних вакантних посад. Відповідачем не доведено факту виконання ним в повному обсязі обов`язку, передбаченого ст.49-2 КЗпП України. Встановлено, що станом на 01.01.2020 року у відповідача були наявні вакансії на керівні посади в допоміжних підрозділах Національного інституту стратегічних досліджень (том 2 а.с. 27-31), однак доказів на підтвердження того, що відповідачем пропонувалися такі посади позивачу матеріали справи не містять. Крім того, у відповідача були наявні станом на 01.01.2020 року вакантні посади у допоміжних підрозділах відповідача (том 2 а.с. 32-34), з яких відповідач запропонував позивачу лише одну посаду - провідний інженер відділу інформаційних технологій. Відомостей про те, що він не може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду таку роботу матеріали справи не містять. Крім того, як вбачається з матеріалів справи у період з 19 березня 2020 року до 01 квітня 2020 року позивач перебував на лікарняному, що підтверджується копією листка непрацездатності серії АДШ № 943351 (а.с. 104 том 1). Згідно з ч. 3 ст. 40 КЗпП не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Апеляційним судом встановлено, що повної ліквідації у відповідача не відбулося, тому звільнення позивача у період його тимчасової непрацездатності суперечить нормам трудового законодавства. Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем у порушення вимог частини другої статті 40 та частини третьої статті 492 КЗпП України, не було запропоновано позивачу іншу роботу за відповідною професією, яку він може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду, та не повідомлено, що за його професією та спеціальністю роботи не має, звільнення відбулося у період тимчасової непрацездатності, що суперечить ч. 3 ст. 40 КЗпП України, а відтак звільнення позивача проведено з порушенням вимог трудового законодавства, тому наявні правові підстави для визнання незаконним та скасування наказу Національного інституту Стратегічних досліджень № 80-К від 04 березня 2020 року в частині звільнення ОСОБА_1 , а також поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора Національного інституту стратегічних досліджень з 24 березня 2020 року. Враховуючи викладене, суд першої інстанції не встановив всі обставини справи, не надав належної правової оцінки наявним у справі доказам, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про звільнення позивача із дотриманням вимог трудового законодавства. Згідно із ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Відповідно до п. 8 постанови Кабінету Міністрів України № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 8 лютого 1995 року, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Згідно із розрахунковим листом, наданим Національним інститутом стратегічних досліджень, середньоденний заробіток за січень-лютий 2020 року складає 1 582,02 грн. (64 863 грн. : 41 відпрацьованих дні). За період з 24.03.2020 року по 26.09.2021 року кількість робочих днів складає

376. Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 594 829,52 грн. (1 582,02 х 376 робочих днів) Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 594 829,52 грн. Згідно з ст. 237 - 1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Пленум Верховного Суду України в п. 13 постанови № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в спорах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснив, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Зважаючи на порушення відповідачем трудових прав позивача (незаконне звільнення), колегія суддів приходить до висновку про наявність моральної шкоди, завданої роботодавцем позивачу. Вирішуючи питання про розмір даної шкоди в грошовому еквіваленті, суд виходить з втрат немайнового характеру, що їх зазнав позивач, зміни, які відбулись в житті позивача, витрачений час на відновлення життєвих зв`язків, а тому вважає достатньою компенсацією суму у розмірі 3 000,00 грн. Щодо позовних вимог про стягнення з Національного інституту стратегічних досліджень заборгованість по заробітній платі в сумі 105 726,82 грн., а саме: 50 627,13 грн. - надбавки за високі досягнення у праці за період з 07.08.2019 року по 23.03.2020 року; 32 461,09 грн. - надбавки за високі досягнення у праці та премії за період з травня 2018 року по жовтень 2018 року; 720,78 грн. - оплата за два дні відрядження у листопаді 2018 року; 21 917,82 грн. - оплати за час відпустки у травні, вересні, жовтні 2019 року та як частина компенсації за невикористану частину відпустки та висновків суду в цій частині, колегія суддів зазначає наступне. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 січня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Національного інституту стратегічних досліджень про визнання незаконним та скасування наказу про скасування раніше встановленої надбавки до заробітної плати задоволено повністю. Визнано незаконним та скасовано наказ виконуючого обов`язки директора Національного інституту стратегічних досліджень Яблонського В.М. №186-К від 07 серпня 2019 року про скасування з 07 серпня 2019 року ОСОБА_1 , заступнику директора, раніше встановлену надбавку за високі досягнення у праці - у розмірі 50% посадового окладу. Постановою Київського апеляційного суду від 20 березня 2020 року апеляційну скаргу Національного інституту стратегічних досліджень - залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 січня 2020 року - залишено без змін. Позивач 17.04.2020 року на адресу відповідача направив лист-вимогу про здійснення нарахування та виплату належних йому сум надбавки за високі досягнення у праці за період з 07.08.2019 року по 23.03.2020 року. Однак, як зазначає позивач, нарахування та виплату суми надбавки за високі досягнення у праці за період з 07.08.2019 року по 23.03.2020 року здійснено не було. З наданого позивачем розрахунку вбачається, що сума надбавки за високі досягнення у праці за період з 07.08.2019 року по 23.03.2020 року становить 50 627,13 грн. Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції у судовому засіданні, встановлення надбавки за високі досягнення у праці здійснюється в межах року, тому колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача сум надбавки за високі досягнення у праці за період з 07.08.2019 року по 01.01.2020 року у розмірі 26 432, 20 грн. Апеляційним судом встановлено, що у травні 2018 року відбулися зміни, пов`язані з позбавленням працівників Національного інституту стратегічних досліджень статусу державних службовців, у зв`язку з чим змінилися посадові оклади працівників. Розміри посадових окладів працівників Національного інституту стратегічних досліджень, посади яких не належать до посад державної служби, визначаються постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2017 року № 930. 31 жовтня 2018 року постановою Кабінету Міністрів України № 906 до постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2017 № 930 було внесено зміни, відповідно до яких прийнято оновлені розміри посадових окладів працівників Національного інституту стратегічних досліджень, які мають застосовуватись з 01 травня 2018 року. На підставі прийнятих змін відповідачем в листопаді 2018 року проводиться донарахування за період з травня по жовтень 2018 року. Позивач посилається на те, що при проведенні донарахування відповідачем охоплюються не всі складові заробітної плати, зокрема не здійснюється коригування сум за надбавкою за високі досягнення у праці та премій. У зв`язку із зазначеним позивач 17.04.2020 року направив на адресу відповідача лист-вимогу про здійснення нарахування та виплату належних йому сум надбавки за високі досягнення у праці за період з травня 2018 року по жовтень 2018 року. З наданого позивачем розрахунку вбачається, що розмір заборгованості за надбавки за високі досягнення у праці та премій за період з травня 2018 року по жовтень 2018 року становить 32 461,09 грн. Оскільки відповідач некоректно здійснював нарахування у вересні та жовтні 2018 року заробітної плати в цілому, то відповідно і 2 дні відрядження у листопаді 2018 року оплачено відповідачем не у належному розмірі. Згідно наданого позивачем розрахунку, заборгованість відповідача по оплаті за два дні відрядження у листопаді 2018 року складає 720,78 грн. З урахуванням вищезазначеного, позивач вказував на те, що наявна заборгованість відповідача щодо оплати відпусток в сумі 21 917,82 грн. (1 758,80 грн. - відпустка у травні 2019 року, 2 908,68 грн. - у вересні 2019 року, 1 394,22 грн. - у жовтні 2019 року, та 15 856,13 грн. - як частина компенсації за невикористану частину відпустки). Відповідачем не спростовано вказані доводи позивача, власних розрахунків не надано, лише послано на те, що інститутом проведено у встановленому порядку перерахунок заробітної плати з 1 травня 2018 року виключно в межах відповідного бюджетного призначення та наявних видатків на оплату праці. Однак, колегія суддів вважає, що відсутність коштів не свідчить про відсутність права позивача на отримання ним надбавки, належної оплати відрядження та відпусток, а також обов`язку відповідача на сплату таких коштів, тому доводи апеляційної скарги відповідача, колегія суддів відхиляє. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з Національного інституту стратегічних досліджень заборгованість по заробітній платі в сумі 81 531,80 грн., а саме: 26 432,20 грн. - надбавки за високі досягнення у праці за період з 07.08.2019 року по 01.01.2020 року; 32 461,09 грн. - надбавки за високі досягнення у праці та премії за період з травня 2018 року по жовтень 2018 року; 720,78 грн. - оплата за два дні відрядження у листопаді 2018 року; 21 917,82 грн. - оплати за час відпустки у травні, вересні, жовтні 2019 року та як частина компенсації за невикористану частину відпустки підлягаю задоволенню. Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги позивача, що суд необґрунтовано не визначив суму коштів, що підлягають стягненню, пославшись на те, що на суд не покладено обов`язок здійснювати нарахування заробітної плати позивача, яка не була нарахована відповідачем, фактично не вирішивши спір між сторонами в цій частині, враховуючи, що позивач надсилав вимогу відповідача про виплати таких сум. При цьому, колегія суддів не вбачає правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки вважає таке стягнення подвійним, враховуючи, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за ст. 117 КЗпП, так і за ст. 235 КЗпП, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, так як це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну зарплату. Підсумовуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, визнання незаконним та скасування наказу директора Національного інституту стратегічних досліджень №80-к від 04.03.2020 року в частині звільнення позивача; поновлення позивача на посаді заступника директора Національного інституту стратегічних досліджень з 24 березня 2020 року; стягнення з Національного інституту стратегічних досліджень на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 24.03.2020 року по 23.09.2021 року у розмірі 594 839,52 грн.; стягнення з Національного інституту стратегічних досліджень на користь позивача моральну шкоду в розмірі 3 000,00 грн.; стягнення з Національного інституту стратегічних досліджень заборгованості по заробітній платі в сумі 81 531,89 грн., а саме: 26 432,20 грн. - надбавки за високі досягнення у праці за період з 07.08.2019 року по 01.01.2020 року; 32 461,09 грн. - надбавки за високі досягнення у праці та премії за період з травня 2018 року по жовтень 2018 року; 720,78 грн. - оплата за два дні відрядження у листопаді 2018 року; 21 917,82 грн. - оплати за час відпустки у травні, вересні, жовтні 2019 року та як частина компенсації за невикористану частину відпустки. Перевіряючи доводи апеляційної скарги позивача щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні додаткового рішення в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення витрат пов`язаних з явкою до суду у розмірі 158,13 грн. та витрат у зв`язку з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки її до розгляду, у розмірі 244,68 грн., колегія суддів приходить до наступних висновків. З заяви про розподіл судових витрат вбачається, що позивач, просив суд стягнути з відповідача на його користь компенсацію за відрив від звичайних занять у розмірі 158,13 грн., витрати пов`язані із вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду у розмірі 244,68 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 30 300,00 грн. Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення судових витрат, суд першої інстанції виходив з того, що чинним законодавством передбачено стягнення витрат на правову допомогу у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, під час ознайомлення з матеріалами справи в суді та підготовки клопотань, з урахуванням наданих стороною позивача відповідних розрахунків та доказів надання адвокатських послуг, тому вважав за можливе стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу пропорційно задоволеним вимогам, тобто в сумі 10 000,00 грн., в задоволенні іншої частини вимог суд відмовив. Відповідно до ст.. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Таким чином, оскільки судом було задоволено частково позовні вимоги, то пропорційно задоволеним вимогам і стягнуто витрати на правову допомогу; вчинення стороною позивача процесуальних дій, які на їх думку є необхідними для розгляду справи або підготовки до її розгляду, у зв`язку з чим понесені витрати у розмірі 244,68 грн., є необґрунтованими, оскільки не свідчать про обов`язок вчинення таких дій та ствердження про їх необхідність під час розгляду справи; правових підстав для стягнення компенсації за відрив від звичайних занять у розмірі 158,13 грн. не встановлено, оскільки позивачем таких обставин не доведено. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що додаткове рішення ухвалено з дотриманням норм процесуального права, відтак відсутні правові підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги позивача в цій частині. Відповідно до ст.. 141 ЦПК України з Національного інституту стратегічних досліджень на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 738,87 грн., а також з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 7 838,25 грн. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Національного інституту стратегічних досліджень залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 листопада 2020 року скасувати та постановити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до Національного інституту стратегічних досліджень про визнання незаконним та скасування наказу в частині звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково. Визнати незаконним та скасувати наказ директора Національного інституту стратегічних досліджень №80-к від 04.03.2020 року в частині звільнення ОСОБА_1 . Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора Національного інституту стратегічних досліджень з 24 березня 2020 року. Стягнути з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24.03.2020 року по 23.09.2021 року у розмірі 594 839,52грн. Стягнути з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 3 000,00 грн. Стягнути з Національного інституту стратегічних досліджень заборгованість по заробітній платі в сумі 81 531,89 грн., а саме: 26 432,20 грн. - надбавки за високі досягнення у праці за період з 07.08.2019 року по 01.01.2020 року; 32 461,09 грн. - надбавки за високі досягнення у праці та премії за період з травня 2018 року по жовтень 2018 року; 720,78 грн. - оплата за два дні відрядження у листопаді 2018 року; 21 917,82 грн. - оплати за час відпустки у травні, вересні, жовтні 2019 року та як частина компенсації за невикористану частину відпустки. Стягнути з Національного інституту стратегічних досліджень на користь держави судовий збір у розмірі 2 738,87 грн. Стягнути з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 7 838,25 грн. Додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 лютого 2021 року залишити без змін. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку в межах суми платежу за один місяць. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 27 вересня 2021 року. Головуючий: Судді: