Постанова Київський апеляційний суд № 363/3149/20

Справа № 363/3149/20 № апеляційного провадження: 22-ц/824/12454/2021 Головуючий у суді першої інстанції: Чірков Г.Є. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 вересня 2021 року Київським апеляційним судом в складі колегії суддів: судді-доповідача Крижанівської Г.В., суддів Оніщука М.І., Шебуєвої В.А., при секретарі Кибукевич О.Є. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу в.о. Генерального директора Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 22 березня 2021 року, ухвалене у складі судді Чіркова Г.Є., у цивільній справі № 363/3149/20 за позовом ОСОБА_1 до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку,- ВСТАНОВИВ: У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» (далі по тексту - УДП «Укрінтеравтосервіс») про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку. Зазначав, що з 02 червня 2015 року по 31 липня 2019 року він працював на посаді начальника юридичного управління УДП «Укрінтеравтосервіс». При звільненні йому не було виплачено заробітну плату, вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку та не виплачена компенсація за невикористану щорічну відпустку. УДП «Укрінтеравтосервіс» було надано розрахунок заборгованості, відповідно до якого станом на 29 січня 2020 року борг підприємства перед ним становить 156 503,42 грн. 15 квітня 2020 року підприємство перерахувало йому 500,00 грн., перерахування інших коштів підприємством не здійснювалося. На момент подачі позову час затримки належних йому до виплати сум становив 12 місяців, а тому з урахуванням його середньомісячної заробітної плати сума середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 408 386,40 грн. З урахуванням викладеного, просив стягнути з УДП «Укрінтеравтосервіс» на його користь нараховану але не виплачену заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку, вихідну допомогу в розмірі 156 033,42 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01 серпня 2019 року по 31 липня 2020 року в розмірі 408 386,40 грн., а всього 564 389,82 грн. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 22 березня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з УДП «Укрінтеравтосервіс» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату, компенсацію за невикористані дні відпустки та вихідну допомогу в розмірі 156 003,42 грн., та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01 серпня 2019 року по 31 липня 2020 року в розмірі 204 193,20 грн., а всього 360196,62 грн. Стягнуто з УДП «Укрінтеравтосервіс» на користь держави судовий збір в розмірі 3601,96 грн. Не погоджуючись з таким рішенням в.о. Генерального директора Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з УДП «Укрінтеравтосервіс» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 01 серпня 2019 року по 31 липня 2020 року в розмірі 204 193,20 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 частково, шляхом стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за вказаний період у розмірі 10 000,00 грн. Посилається на те, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права. Зазначає, що підприємством визнається факт наявності простроченої заборгованості перед ОСОБА_1 в розмірі 156 503,42 грн., натомість, підприємство не погоджується з розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Звертає увагу на те, що вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою. Судом першої інстанції не взято до уваги розмір і структуру невиплаченої ОСОБА_1 суми заробітної плати, а також не співмірність розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку з наявною заборгованістю по заробітній платі. Вважає, що судом не враховано дійсний розмір майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, та практику Верховного Суду щодо зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку виходячи із розміру таких майнових втрат позивача. Зазначає, що заборгованість по заробітній платі працівникам підприємства виникла через скрутне фінансове становище підприємства та відсутність коштів на рахунках останнього. В судовому засіданні адвокат Здрілко Є.Є., який діє в інтересах УДП «Укрінтеравтосервіс», апеляційну скаргу підтримав, просив задовольнити з наведених у ній підстав. ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, а тому, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за його відсутності. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового процесу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу №141-ВК від 02 червня 2015 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду начальника юридичного управління УДП «Укрінтеравтосервіс». Відповідно до наказу № 222-ВК від 25 липня 2019 року про припинення трудового договору ОСОБА_1 з 31 липня 2019 року звільнено за власним бажання, внаслідок порушення власником або уповноваженим органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору, згідно пункту 3 статті 38 КЗпП України (а.с. 6). Згідно з вказаним наказом бухгалтерії підприємства доручено здійснити розрахунок з ОСОБА_1 , виплатити йому вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку та компенсацію за невикористану щорічну відпустку - 39 календарних днів. Відповідно до розрахунку УДП «Укрінтеравтосервіс» станом на 29 січня 2020 року підприємство має заборгованість перед ОСОБА_1 в розмірі 156503,42 грн., яка складається з нарахованої, але несплаченої заробітної плати, компенсації невикористаної відпустки та вихідної допомоги (а.с. 12). Згідно з довідкою УДП «Укрінтеравтосервіс» середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 на посаді начальника управління складала 34 032,20 грн. (а.с. 11). З`ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , стягнувши з відповідача на його користь компенсацію за невикористані дні відпустки та вихідну допомогу в розмірі 156 003,42 грн., та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01 серпня 2019 року по 31 липня 2020 року в розмірі 204 193,20 грн., а всього 360196,62 грн. Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що в порушення норм трудового законодавства належні ОСОБА_1 суми при звільненні виплачені не були, а відтак, підлягають стягненню з відповідача. При цьому, враховуючи неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважав за можливе зменшити розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 204 193,20 грн., тобто 50% від заявленого позивачем розміру. Колегія суддів не вбачає підстав для скасування вказаного рішення суду. Відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. Згідно зі ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку. Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Статтею 24 Закону України «Про відпустки» визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Відповідно до розрахунку УДП «Укрінтеравтосервіс» станом на 29 січня 2020 року підприємство має заборгованість перед ОСОБА_1 в розмірі 156 503,42 грн., яка складається з нарахованої але несплаченої заробітної плати, компенсації невикористаної відпустки та вихідної допомоги (а.с. 12). Як було зазначено ОСОБА_1 , УДП «Укрінтеравтосервіс» 15 квітня 2020 року виплачено останньому 500,00 грн. в рахунок коштів, належних йому до виплати при звільненні. Згідно з ст. 117 КЗпП України виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, проводиться за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідно до правових позицій, висловлених Верховним Судом України у постановах від 23 грудня 2015 року у справі №6-837цс15 та від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Отже, суд має право зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, таке право залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Таким чином, враховуючи розмір невиплачених УДП «Укрінтеравтосервіс» сум, суд першої інстанції, дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення із УДП «Укрінтеравтосервіс» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 01 серпня 2019 року по 31 липня 2020 року, зменшивши нараховану позивачем суму до 204 193,20 грн. Колегія суддів відхиляє посилання представника УДП «Укрінтеравтосервіс» на неспівмірність розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку з наявною заборгованістю по заробітній платі, а також на те, що заборгованість по заробітній платі працівникам підприємства виникла через скрутне фінансове становище підприємства та відсутність коштів на рахунках останнього, оскільки такі посилання не вказують на порушення судом норм матеріального права. У суду апеляційної інстанції відсутні підстави для зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку, який підлягає стягненню з УДП «Укрінтеравтосервіс» на користь ОСОБА_1 до 10 000 грн., як просило УДП «Укрінтеравтосервіс». Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Судом було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не встановлено. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з УДП «Укрінтеравтосервіс» на користь ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації за невикористані дні відпустки та вихідної допомоги в розмірі 156 003,42 грн., сторонами не оскаржене, а тому апеляційний суд не перевіряє правильність висновків суду першої інстанції в цій частині. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, апеляційна скарга в.о. Генерального директора УДП «Укрінтеравтосервіс» ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу в.о. Генерального директора Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 22 березня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню не підлягає. Повне судове рішення складено 22 вересня 2021 року. Суддя-доповідач Судді