Постанова 4855 № 826/9583/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/9583/17 Суддя (судді) першої інстанції: Костенко Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 вересня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П., При секретарі: Кузьмінської К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної податкової служби у Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроспецпром», Товариства з обмеженою відповідальністю «НВЦ «Полісервіс» про визнання правочину недійсним, - ВСТАНОВИВ: Головне управління Державної податкової служби у Київській області звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроспецпром», Товариства з обмеженою відповідальністю «НВЦ «Полісервіс», в якому просило: визнати недійсними правочини між відповідачами, за наслідками яких було складено податкові накладні: від 08.09.2016 №8, від 23.09.2016 №21, від 05.10.2016 №1, від 06.10.2016 №3, від 31.10.2016 №21, від 16.11.2016 №16, від 05.12.2016 №2, від 13.12.2016 №6, від 22.12.2016 №25, від 22.03.2017 №14, від 21.04.2017 №7. Позов обґрунтовано тим, що вироком Печерського районного суду міста Києва від 11.04.2017 у кримінальній справі №757/56085/16-к визнано винним керівника ТОВ «НВЦ «Полісервіс» у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою ст. 358, частиною першою ст. 205 КК України. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2021 року у задоволенні позовних вимог - відмовлено. Позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що первинні бухгалтерські документи формуються та складаються виключно на підставі реальних господарських операцій. Враховуючи, що вироком суду у кримінальній справі встановлено факт того, що ОСОБА_1 не має жодного відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ «НВЦ «Полісервіс», наявні підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі. До того ж, апелянт просить здійснити заміну відповідача - Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377) на Головне управління Державної податкової служби у Київській області (код ЄДРПОУ ВП 44096797). Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» утворено Головне управління ДФС у Київській області, водночас Головне управління ДФС у Київській області реорганізоване шляхом приєднання до Головного управління ДПС у Київській області. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 №1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу (пункт 1). Державна фіскальна служба продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску до завершення здійснення заходів з утворення Державної податкової служби (пункт 2). Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №893 ліквідовано юридичні особи публічного права - територіальні органи Державної податкової служби, зокрема Головне управління ДПС у Київській області. Наказом Державної податкової служби України від 30.09.2020 №529 утворено як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України - Головне управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ ВП 44096797). У відповідності до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. З огляду на вказане, колегія суддів вважає зазначене клопотання таким, що підлягає задоволенню, тому слід замінити сторону - Головне управління Державної податкової служби у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377) на його правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у Київській області (код ЄДРПОУ ВП 44096797). У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено про те, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватись на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку, та у відповідності до їх економічному змісту. Враховуючи, що на даний час відсутня підстава для визнання правочинів недійсними, тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов`язкова, колегія суддів у відповідності до частини другої ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін. Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у силу вимог частини четвертої ст. 229 КАС України, оскільки сторони у судове засідання не з`явились. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «НВЦ «Полісервіс» і ТОВ «Євроспецпром» фінансово-господарських взаємовідносин з поставки робіт і матеріалів. Здійснення господарських операцій підтверджується виписаними ТОВ «НВЦ «Полісервіс» (Постачальник) на користь ТОВ «Євроспецпром» (Отримувач) податкових накладних від 08.09.2016 №8, від 23.09.2016 №21, від 05.10.2016 №1, від 06.10.2016 №3, від 31.10.2016 №21, від 16.11.2016 №16, від 05.12.2016 №2, від 13.12.2016 №6, від 22.12.2016 №25, від 22.03.2017 №14, від 21.04.2017 №7. При цьому, вироком Печерського районного суду міста Києва від 11.04.2017 у кримінальній справі №757/56085/16-к директора ТОВ «НВЦ «Полісервіс» визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою ст. 358, частиною першою ст. 205 КК України. З огляду на вказане, податковий орган звернувся з даним позовом до суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачем не доведено відповідними засобами доказування наявність передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України підстав для визнання правочину недійсним, тому наявні підстави для відмови в позові. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. У силу вимог частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ЦК України), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. За правилами частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Водночас, згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами. Частиною третьою статті 228 ЦК України передбачено, що в разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Таким чином, наслідки недійсності правочину, укладеного з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, застосовуються до правочинів, недійсність яких встановлюється судом. При цьому, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України повинна враховуватись вина сторони, у зв`язку з чим необхідно довести наявність умислу у сторін/сторони при укладенні та вчиненні конкретного правочину щодо настання певних протиправних наслідків. Як свідчать матеріали справи, вироком Печерського районного суду міста Києва від 11.04.2017 у кримінальній справі №757/56085/16-к, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 16 травня 2018 року визнано винним ОСОБА_1 - директора ТОВ «НВЦ «Полісервіс» у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою ст. 358, частиною першою ст. 205 КК України. За правилами частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Слід зазначити, що за змістом цієї норми процесуального права учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Водночас, передбачене частиною четвертою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматись судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Як вірно відзначено судом першої інстанції, постановою Верховного Суду від 20.12.2018 у справі №757/56085/16-к вирок Печерського районного суду м. Києва від 30 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 16 травня 2018 року щодо ОСОБА_1 скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції. У подальшому, ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 26 серпня 2019 року у справі №757/56085/16-к у затвердженні угоди від 11.11.2017 про визнання винуватості, укладеної між прокурором Київської місцевої прокуратури №6 Мазуриком С.В. та обвинуваченим ОСОБА_1 - відмовлено. Обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбаченого частиною першою ст. 358, частиною першою ст. 205 КК України - повернуто прокурору Київської місцевої прокуратури №

6. Враховуючи зазначене, суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання договорів недійсними, оскільки позивачем не доведено відповідними засобами доказування наявність передбачених частиною третьою ст. 228 ЦК України підстав для визнання правочину недійсним, що є підставою для відмови в позові. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обгрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 229, 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ: Замінити відповідача у справі - Головне управління Державної податкової служби у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377) на його правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у Київській області (код ЄДРПОУ ВП 44096797). Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді І.О. Лічевецький В.П. Мельничук