Постанова 4855 № 620/965/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/965/21 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Ткаченко О.Є., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 вересня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі сторін апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року в справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про визнання протиправною та скасування постанови, - В С Т А Н О В И В: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі по тексту - позивач, ГУ ПФУ в Чернігівській області) звернулося до суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (далі по тексту - відповідач) в якому просило: - визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про накладення штрафу від 01.02.2021 року у виконавчому провадженні № 63717298. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року в задоволенні позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу. Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку. Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов`язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про продовження строку розгляду апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року на розумний строк. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на виконанні у Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) перебуває виконавчий лист № 620/2218/20, виданий 16.10.2020 року Чернігівським окружним адміністративним судом про зобов`язання ГУ ПФУ в Чернігівській області провести виплату перерахованої пенсії ОСОБА_1 (із врахуванням раніше виплачених сум) з 05.03.2019 року, з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеної станом на 01.03.2018 року. У зв`язку з відсутністю підстав для повернення виконавчого документу стягувану без прийняття до виконання, 24.11.2020 року державним виконавцем відкрито виконавче провадженні № 63717298. Відповідно до вимог ч. 6 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначено про необхідність боржнику виконати рішення протягом 10 робочих днів. Копії постанов про відкриття виконавчого провадження направлені сторонам виконавчого провадження. Листом № 2500-1507-8/46930 від 01.12.2020 року ГУ ПФУ в Чернігівській області повідомило виконавчий орган, що боржником було здійснено перерахунок пенсії, тобто, добровільно виконано рішення суду в справі 620/2218/20, проте доплата пенсії за рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.08.2020 року відсутня. Також, пенсійним органом зазначено, що пенсія ОСОБА_1 виплачується, починаючи з 01.01.2020 року в розмірі 10 836,30 грн. на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.10.2018 року по справі №2540/3181/18. 10.12.2020 року державним виконавцем складено акт про невиконання боржником рішення суду в повному обсязі. Зважаючи на невиконання рішення суду без поважних причин, а саме: не проведення виплати пенсії стягувачу - ОСОБА_1 , (із врахуванням раніше виплачених сум) з 05.03.2019 року, з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеної станом на 01.03.2018 року, 01.02.2021 року державним виконавцем винесено постанову про накладення на ГУ ПФУ в Чернігівській області, як боржника у виконавчому провадженні № 63717298, штрафу за невиконання рішення суду у розмірі 5 100,00 грн.(далі по тексту - оскаржувана постанова)(а.с.9-10). Вважаючи протиправною оскаржувану постанову, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем правомірно винесено оскаржувану постанову, оскільки рішення суду не виконано в повному обсязі, адже пенсія стягувачу - ОСОБА_1 нарахована, проте різниця пенсії не виплачена в повному обсязі. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, нормами Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ від 02.06.2016 (далі - Закону №1404) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VIII врегульовано, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. У відповідності до пункту 1, підпункту 1 пункту 2 статті 17 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Частиною 1 статті 18 вказаного Закону встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом (пункт 1, 16 частини 3 статті 18 Закону № 1404-VIII). Відповідно до частин 1, 2 статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню,- протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Статтею 75 Закону № 1404-VIII передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника-фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб-200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу-300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. Виходячи з аналізу вищевказаних норм можна дійти висновку, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин. При цьому, застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження. Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України «Про виконавче провадження». Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин. Як вже зазначалося судом та не заперечується апелянтом, сума боргу за рішенням суду за період з 05.03.2019 по 31.12.2019, в розмірі 12 264,38 грн. нарахована ОСОБА_1 , проте не виплачена. Також, колегія суддів апеляційної інстанції наголошує, що рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.10.2018 року по справі №2540/3181/18 визнано протиправними дії та зобов`язано ГУ ПФУ в Чернігівській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії у розмірі 82% відповідних сум грошового забезпечення, починаючи з 01.01.2018 року. У свою чергу, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.08.2020 року в справі 620/2218/20 зобов`язання ГУ ПФУ в Чернігівській області провести виплату перерахованої пенсії ОСОБА_1 (із врахуванням раніше виплачених сум) з 05.03.2019 року, з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеної станом на 01.03.2018 року. Таким чином, рішення у справі 620/2218/20, прийнято судом майже через 2 роки, відповідно, перерахунок пенсії ОСОБА_1 в розмірі 82% вже мав бути проведений пенсійним органом, а урахування 100% суми підвищення пенсії, визначеної станом на 01.03.2018 року, мали бути здійснені з розрахунку пенсії 82%. Між тим, відповідачем зазначене здійснено не було, що свідчить про протиправність дій останнього та умисне невиконня судового рішення по справі 620/2218/20. Крім того, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції посилання ГУ ПФУ в Чернігівській області, що судовим рішенням у справі № 620/2218/20 не встановлювався порядок здійснення виплати нарахованих сум, з огляду на наступне. Так, відповідно до частини 1 статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому контексті відсутність у стягувача можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур. Варто також зауважити, що у справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (до прикладу справа «Сук проти України»). Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вважає вказані доводи позивача необґрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу суду, у зв`язку з тим, що ГУ ПФУ в Чернігівській області не вчинено жодних дій спрямованих на виконання судового рішення, та не надано належні докази існування будь-яких інших поважних причин, які унеможливлюють своєчасне та повне виконання судового рішення. Отже, суд наголошує, що здійснення нарахування пенсії є лише передумовою її виплати та не свідчить про виконання рішення суду у повному обсязі. Таким чином, посилання апелянта на відсутність правових підстав для накладення штрафу є безпідставними та не заслуговують на увагу колегії суддів. З огляду на зазначені обставини, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що встановлені судом першої інстанції обставини справи є доведеними, а доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції. Враховуючи викладене, оскаржувана постанова про накладення штрафу від 01.02.2021 року у виконавчому провадженні № 63717298, винесена Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), є правомірною та не підлягає скасуванню. Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов не підлягає задоволенню, а доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції. В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Н.П. Бужак Л.О. Костюк Повний текст виготовлено 27.09.2021 року