Окрема думка Велика Палата ВС № 9901/897/18

ОКРЕМА ДУМКА (спільна) суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В., Єленіної Ж. М., Ситнік О. М. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2021 року № 9901/897/18 (провадження № 11-225заі21) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання дій та бездіяльності протиправними, визнання протиправним та скасування рішення, відшкодування моральної шкоди Короткий виклад історії справи У листопаді 2018 року ОСОБА_1 зверталася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просила: - визнати протиправними дії ВККС щодо неналежного оформлення суддівського досьє ОСОБА_1 № 01010; - визнати протиправною бездіяльність ВККС щодо незазначення в її рішенні від 17 жовтня 2018 року № 1825/ко-18 мотивів його ухвалення; - визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 17 жовтня 2018 року №1825/ко-18; - зобов`язати ВККС повторно провести кваліфікаційне оцінювання судді Харківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 зі стадії «Дослідження досьє та проведення співбесіди» відповідно до вимог законодавства України та прийняти відповідне рішення за наслідками пройденого кваліфікаційного оцінювання суддею ОСОБА_1 ; - стягнути з ВККС на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень. З урахуванням вимог заяви про зміну підстав позову позивачка доводила, що Комісія, коли ухвалювала оскаржуване рішення, порушила вимоги Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), практики Європейського суду з прав людини, Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), а також вимоги Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККС від 3 листопада 2016 року № 143/зп-16 (у редакції рішення ВККС від 13 лютого 2018 року № 20/зп-18) (далі - Положення), порушила Порядок проведення іспиту та методику встановлення його результатів у процедурі кваліфікаційного оцінювання, затверджений рішенням ВККС від 4 листопада 2016 року № 144зп-16 (у редакції рішення ВККС від 13 лютого 2018 року № 20/зп-18), Порядок формування і ведення суддівського досьє, затверджений рішенням ВККС від 15 листопада 2016 року № 150/зп-16, Регламент ВККС, затверджений рішенням ВККС від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16. Зазначала далі, що оскаржуване рішення Комісії є невмотивованим, позаяк замість вказівки на мотиви його ухвалення в рішенні лише перелічені засоби встановлення невідповідності судді займаній посаді. У рішенні не зазначено, за яким саме критерієм позивачка не відповідає займаній посаді, не наведено жодної аргументації щодо рівня встановлених балів. Також указувала на те, що суддівське досьє не оформлено відповідно до встановлених законодавством вимог, що безпосередньо вплинуло на законність та об`єктивність результатів кваліфікаційного оцінювання; оскаржуване рішення вважала незаконним, невмотивованим та ухваленим з порушенням законів та актів Комісії, що регулюють спірні правовідносини, принципів верховенства права, правової визначеності та незалежності судової влади. Ще однією підставою для скасування оскаржуваного рішення позивачка вважала неможливість участі члена колегії ВККС Козлова А. Г. під час проведення співбесіди та прийняття оскаржуваного рішення, позаяк останній підлягав відводу з огляду на існування обставин, що викликають сумнів у його безсторонності. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 13 травня 2021 року на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) провадження у справі закрив. Не погодившись із таким рішенням ОСОБА_1 подавала до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, у якій просила скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 травня 2021 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Короткий зміст установлених обставин та рішення суду попередньої інстанції 13 травня 2009 року Президент України Указом № 320/2009 призначив ОСОБА_1 на посаду судді Харківського окружного адміністративного суду строком на п`ять років, а Указом від 2 листопада 2017 року № 350/2017 призначив її на цю ж посаду безстроково. ВККС 1 лютого 2018 року прийняла рішення № 8/зп-18, яким призначила кваліфікаційне оцінювання 1790 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Харківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 7 вересня 2018 року Комісія прийняла рішення № 193/зп-18, яким затвердила результати першого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Іспит». Згідно з декодованими результатами першого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді ОСОБА_1 за анонімне тестування отримала 87,75 бала, за результатами виконаного практичного завдання - 71,5 бала. На етапі складеного іспиту суддя загалом набрала 159,25 бала та була допущена до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди». На вказаному етапі Комісія заслухала доповідача, дослідила досьє судді та надані суддею пояснення і дійшла висновків, що за критеріями компетентності (професійної, особистої та соціальної) суддя ОСОБА_1 набрала 384,25 бала. При цьому за критерієм професійної компетентності Комісія оцінила ОСОБА_1 на підставі результатів іспиту, дослідження інформації, яка міститься в досьє, та співбесіди за показниками, визначеними пунктами 1-5 глави 2 розділу ІІ Положення. Комісія за критеріями особистої та соціальної компетентності оцінила ОСОБА_1 на підставі результатів тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, дослідження інформації, яка міститься в суддівському досьє, та співбесіди з урахуванням показників, визначених пунктами 6-7 глави 2 розділу ІІ Положення. За критерієм професійної етики, оціненим за показниками, визначеними пунктом 8 глави 2 розділу ІІ Положення, суддя набрала 131 бал. За цим критерієм оцінено суддю на підставі результатів тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, дослідження інформації, яка міститься в досьє, та співбесіди. За критерієм доброчесності, оціненим за показниками, визначеними пунктом 9 глави 2 розділу ІІ Положення, суддя ОСОБА_1 набрала 134 бали. За цим критерієм суддю оцінено на підставі результатів тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, дослідження інформації, яка міститься в досьє та співбесіди. За результатами проведеного кваліфікаційного оцінювання суддя Харківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 набрала 649,25 бала, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв. 17 жовтня 2018 року Комісія прийняла рішення № 1825/ко-18, яким вирішила: - визначити, що суддя Харківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрала 649,25 бала; - визнати суддю Харківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді; - внести до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) подання з рекомендацією про звільнення з посади судді Харківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 . Незгода з указаним рішенням щодо невідповідності займаній посаді судді, а також із діями колегії ВККС, допущеними під час проведення кваліфікаційного оцінювання, стали підставою звернення позивачки до суду. Закриваючи провадження у справі, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в ухвалі від 13 травня 2021 року дійшов таких висновків. З урахуванням послідовності (стадійності) прийняття остаточного рішення про звільнення судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання і, як наслідок, не відповідає займаній посаді, судовий контроль має здійснюватися щодо остаточного рішення, яке уповноважена приймати ВРП. У цій справі предметом розгляду є рішення відповідача, у якому Комісія, окрім іншого, висловила рекомендацію звільнити позивачку з посади судді у зв`язку зі встановленою невідповідністю займаній посаді, та дії Комісії щодо здійснення оцінювання ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді судді в частині оцінювання критеріїв та показників, окрім тих, що оцінюються за результатами іспиту. Тобто фактично позивачка оскаржує рішення ВККС від 17 жовтня 2018 року № 1825/ко-18 про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді судді Харківського окружного адміністративного суду та дотримання Комісією встановленої законом процедури під час кваліфікаційного оцінювання позивачки. Рішенням від 19 січня 2021 року № 69/0/15-21 ВРП відмовила в задоволенні подання ВККС про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Харківського апеляційного адміністративного суду на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України. Також суд першої інстанції зазначив, що оскаржуване рішення Комісії вичерпало свою дію та втратило юридичне значення, позаяк суддя продовжує перебувати на посаді судді відповідного суду. В апеляційній скарзі на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 травня 2021 року про закриття провадження у справі ОСОБА_1 просила скасувати таке рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Узагальнюючи свої доводи, повідомляла, що суд першої інстанції не врахував, що оскаржуване рішення ВККС створювало та продовжує створювати негативні наслідки для неї; воно не може вважатися виключно рекомендацією, оскільки в резолютивній частині законом не передбачена можливість надання рекомендації, а лише зазначено, що це рішення як самостійний акт може бути підставою для внесення подання, яке, своєю чергою, є тим самим актом, що розглядається під час вирішення питання про звільнення судді з посади; суд неповно встановив обставини справи і не врахував того факту, що позивачка оскаржила не лише рішення, а й дії Комісії, а провадження у справі закрито виключно з мотивів неможливості оскарження рішення; рішення зумовило наслідки у вигляді внесення відповідачем до ВРП рекомендації про звільнення позивачки з посади судді, яке в підсумку було відхилене ВРП. Вважала, що оскаржуване рішення Комісії не є рішенням рекомендаційного характеру в розумінні частини восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII, а тому може бути оскаржено окремо від рішення ВРП відповідно до частини другої статті цього 88 Закону. Наголошувала, що у своєму позові вона оскаржувала не лише рішення Комісії, але і її дії та бездіяльність, просила суд стягнути з відповідача моральну шкоду. І саме такий спосіб захисту обраний позивачкою самостійно, і вона вважала такий спосіб захисту ефективним. Натомість суд безпідставно залишив поза увагою заявлені позовні вимоги. Закривши провадження, суд вчинив штучні перешкоди в доступі до правосуддя. Крім того, зазначала, що судова практика в подібній категорії справ різниться. Зокрема, вказувала на рішення у справі № 9901/478/19, яким Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду закрив провадження в адміністративній справі лише в частині оскарження рішення ВККС щодо надання рекомендації ВРП розглянути питання про звільнення судді. У частині щодо оскарження рішення Комісії про невідповідність судді займаній посаді Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду розглянув справу та ухвалив відповідне рішення. Також авторка скарги посилалася на те, що суд першої інстанції залишив поза увагою доводи позивачки про те, що оскаржуване рішення Комісії негативно впливає на подальшу роботу судді та викликає недовіру до неї як представника влади. Скаржниця схвалювала окрему думку судді Єресько Л. О., у якій остання погоджується з висновком колегії суддів про закриття провадження в цій справі в частині абзацу третього рішення ВККС від 17 жовтня 2018 року № 1825/ко-18 про внесення до ВРП подання з рекомендацією про звільнення з посади судді як такого, що втратило юридичне значення. Водночас ці висновки є несправедливими по відношенню до іншої частини оскаржуваного рішення ВККС (абзаци перший та другий), якою визнано суддю ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді. А також не погоджується з висновками суду першої інстанції про втрату юридичного значення оскаржуваного рішення в частині абзаців першого та другого про невідповідність судді займаній посаді у зв`язку з прийняттям рішення ВРП про відмову в задоволенні подання ВККС про звільнення позивачки з посади судді, позаяк це рішення не нівелює іншої частини рішення ВККС як єдиного уповноваженого законом органу на прийняття рішення за наслідками індивідуальної оцінки судді. Рішення ВККС про відповідність (невідповідність) займаній посаді може бути використане Комісією під час наступних кваліфікаційних оцінювань або ж конкурсних процедур, тобто може безпосередньо впливати на питання суддівської кар`єри та розміру суддівської винагороди. Велика Палата Верховного Суду постановою від 15 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 травня 2021 року - без змін. Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що згідно із частинами першою, другою статті 88 Закону № 1402-VIII ВККС ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді. Суддя, який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС. Згідно із частинами сьомою, восьмою статті 101 Закону № 1402-VIII рішення ВККС можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом, а рішення Комісії щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією. Якщо ще раз повернутись до змісту частини восьмої статті 101 цього Закону, то в ній ідеться про те, що рішення ВККС, яке містить рекомендацію з пропозицією до здійснення певних дій та ухвалення певного рішення, може бути оскаржене, але за обов`язкової умови - тоді, коли буде ухвалене рішення за відповідною рекомендацією. Встановлення законом такої умови не обмежує право кожного, хто його має, на оскарження рішень ВККС до адміністративного суду, однак запроваджує, оптимізує чи робить раціональною можливість звернення до суду за захистом своїх прав, коли рішення Комісії з рекомендацією буде актуалізоване через рішення органу, який за законом вправі розглядати рішення з рекомендацією і ухвалювати за ним відповідне рішення. Більшість суддів Великої Палати Верховного Суду вважає, що на інше розуміння положень частин сьомої, восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII не повинні впливати висновки ВККС, які передували ухваленню рішення щодо надання рекомендації, як-от: визнання, що суддя не склав іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів; відмова судді в допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді; визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді. Ці висновки складають основу, підґрунтя рішення щодо надання рекомендації і повинні оцінюватися та розглядатися разом з останнім рішенням, яке власне й було ухвалене на підставі таких висновків. Під час розгляду цієї справи Великою Палатою Верховного Суду встановлено, що ВРП 19 січня 2021 року ухвалила рішення № 69/0/15-21, яким відмовила в задоволенні подання ВККС про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Харківського апеляційного адміністративного суду на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України. За цих обставин та наведеного правового регулювання більшість суддів Великої Палати Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, оскільки її не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Підстави і мотиви для висловлення окремої думки Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що предметом позову в цій справі є, зокрема, визнання протиправним та скасування рішення від 17 жовтня 2018 року № 1825/ко-18, яким позивачку визнано такою, що не відповідає займаній посаді, та вирішено внести до ВРП подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Харківського окружного адміністративного суду. Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 стосовно тлумачення частини другої статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Відповідно до частини третьої статті 24 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Згідно із частиною першою статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивачка, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Крім того, вважаємо за необхідне наголосити, що вимога щодо доступності правосуддя в частині реалізації права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів закріплена у міжнародних документах: Загальній декларації прав людини (стаття 8), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (стаття 14), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) (стаття 6), Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН від 29 листопада 1985 року (пункт 4). Відповідно до пункту 58 Рекомендації СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки від 17 листопада 2010 року якщо органи судової влади встановлюють системи для оцінювання роботи суддів, такі системи мають ґрунтуватися на об`єктивних критеріях. Ці критерії повинен оприлюднити компетентний судовий орган. Процедурою має бути передбачений дозвіл суддям висловлювати погляди щодо власної діяльності та її оцінювання, а також оскаржувати оцінювання в незалежному органі влади або суді. Згідно з пунктом 81 Висновку Організації з безпеки і співробітництва в Європі / Бюро з демократичних інститутів та прав людини щодо Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 30 червня 2017 року суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати змогу оскаржити результати незадовільного оцінювання, особливо якщо зачіпаються громадянські права судді в розумінні статті 6 Конвенції, і чим серйознішими можуть бути наслідки оцінювання для судді, тим важливішими є такі права на ефективне оскарження. Європейський суд з прав людини у пунктах 21-26 рішення від 22 липня 2014 року у справі «Корня проти Республіки Молдова» (заява № 22735/07) констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. Цей суд зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати в деяких випадках обмеженням. Суд повинен переконатись у тому, що застосовані заходи не обмежують та не знижують можливості доступу до суду таким чином, що порушується сам зміст цього права. Більше того, обмеження буде неспівмірним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету та якщо не існує розумної співмірності між застосованими заходами і переслідуваною метою (рішення у справі «Уейт і Кеннеді проти Німеччини», заява № 26083/94, пункт 59). Право на доступ до суду буде порушеним, коли регулювання не переслідує більше мету правової безпеки і належного управління правосуддям, а є бар`єром, який перешкоджає підсудній особі добитися розгляду по суті своєї справи компетентним судом (рішення у справі «Цалкізіс проти Греції», заява № 11801/04, пункт 44). Як убачається з матеріалів справи, спірне рішення Комісії від 17 жовтня 2018 року № 1825/ко-18, ухвалене внаслідок здійснення суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, стосується прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 , породжує правові наслідки та обов`язки для позивачки, оскільки встановлює факт невідповідності судді займаній посаді і є підставою для внесення ВККС рекомендації до ВРП про звільнення позивачки. Отже, на наше переконання, є таким, що порушує права ОСОБА_1 . Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновком суду першої інстанції про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Не погоджуючись із наведеним висновком більшості суддів Великої Палати Верховного Суду, вважаємо за необхідне зазначити таке. Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Комісії. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Комісії визначені у статті 266 КАС. Підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» визначено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Згідно з пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному цим Законом. За правилами частин першої, другої та п`ятої статті 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС. На підставі частин другої, четвертої статті 84 цього Закону за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання ВККС ухвалює одне з рішень, визначених цим Законом. Згідно з положеннями частин другої та третьої статті 88 Закону № 1402-VIII суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС. Рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; 2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання; 3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; 4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків. З аналізу вказаних законодавчих норм убачається, що суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, має право оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС. При цьому необхідно зазначити, що рекомендаційний характер має лише останній абзац рішення Комісії від 17 жовтня 2018 року № 1825/ко-18, а всі інші за своєю правовою природою є імперативними приписами, що порушують права та законні інтереси позивачки ОСОБА_1 , у зв`язку із чим таке рішення може бути оскаржено до суду. Ураховуючи наведене, вважаємо, що висновок Великої Палати Верховного Суду, зокрема, про те, що рішення Комісії від 17 жовтня 2018 року № 1825/ко-18 не може бути самостійним предметом судового розгляду, є помилковим. На нашу думку, розглядаючи адміністративну справу, необхідно перевіряти обґрунтованість та мотиви визнання ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді судді, які зазначені в оскаржуваному рішенні ВККС, а також доводи щодо протиправності дій та бездіяльності Комісії під час проведення кваліфікаційного оцінювання позивачки. ОСОБА_1 у листопаді 2018 року зверталася до суду з позовом на рішення Комісії від 17 жовтня 2018 року № 1825/ко-18, яке позивачка, на наше переконання, мала право оскаржити на підставі статті 88 Закону № 1402-VIIІ. Повна перевірка рішення ВККС, яке оскаржується, на предмет дотримання принципів, наведених у частині другій статті 2 КАС, є гарантією досягнення мети адміністративного судочинства - ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. При цьому перевірка лише формальної наявності в тексті вказаного рішення ВККС мотивів, з яких остання дійшла відповідних висновків, без оцінки їх обґрунтованості та аргументів особи, щодо якої прийнято рішення, не узгоджується з метою адміністративного судочинства. Обмеження судового контролю суперечить самій природі Верховного Суду, визначеного Конституцією України найвищим судом у системі судоустрою України, покликаного забезпечувати гарантоване право людини на ефективний судовий захист. Таким чином, при вирішенні спорів щодо рішення, дій та бездіяльності ВККС суд повинен перевірити, чи не порушує таке рішення права та свободи людини в цілому, і не обмежуватись аналізом переліку підстав, визначених у частині третій статті 88 Закону № 1402-VIII. На нашу думку, більшість суддів Великої Палати Верховного Суду, залишивши без змін ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 травня 2021 року про закриття провадження в цій справі, заклала суперечності як щодо застосування пункту 1 частини першої статті 238 КАС, яка передбачає закриття провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, так і щодо положень частини четвертої статті 22, статті 266 цього Кодексу та статті 88 Закону № 1402-VIII, які, на наше переконання, прямо передбачають оскарження до суду рішення ВККС від 17 жовтня 2018 року № 1825/ко-18. Висновки З огляду на викладене вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду повинна була апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 травня 2021 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Судді Великої Палати Верховного Суду: О. Б. Прокопенко В. В. Британчук Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік