Постанова КЦС ВС № 388/538/19

Постанова Іменем України 22 вересня 2021 року м. Київ справа № 388/538/19 провадження № 61-4291св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 21 вересня 2020 року у складі судді Степанова С. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 26 січня 2021 року у складі колегії суддів: Карпенка О. Л., Голованя А. М., Мурашка С. І., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа - Банк» (далі - АТ «Альфа - Банк») про захист порушеного права споживача фінансових послуг та визнання кредитного договору недійсним. Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 19 травня 2008 року між Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБ СР «Укрсоцбанк») та ним укладено договір кредиту № 428/154ФО1 за умовами якого банк зобов`язався надати йому кредит на споживчі цілі у сумі 15 000,00 дол. США строком на 240 місяців, а він своєю чергою взяв на себе зобов`язання повернути кредит і сплатити проценти у розмірі 14 % на рік та комісію у розмірі та порядку встановленому в додатку № 1 до договору. Того ж дня між тими самими сторонами укладено ще один договір № 428/154ФО1/1 про надання відновлювальної кредитної лінії. Виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором забезпечено іпотекою на підставі укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 договору іпотеки за яким предметом іпотеки виступає одноповерховий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач зазначив, що під час укладення кредитного договору банк не дотримався вимог законодавства та не виконав свій обов`язок поінформувати споживача про істотні умови кредитування та сукупну вартість кредиту, зокрема, банк приховав від нього інформацію про форми кредитування, реальну процентну ставку, фактичне подорожчання кредиту та ін. Укладений між ним і банком договір не містить умови його припинення або перегляду. Договір передбачає лише право банку розірвати договір в односторонньому порядку. У договорі відсутні умови про відповідальність банку за невиконання або неналежне виконання його зобов`язань. Загалом умови договору не містять умов направлених на захист прав позичальника, як споживача фінансових послуги, яку надає банк. На думку позивача, договір укладено з використанням банком нечесної підприємницької практики, а його умови є несправедливими відносно споживача. Крім того, позивач вказав, що умови договору передбачають надання кредиту в іноземній валюті, а це, на його думку, суперечить законодавству України, яке визначає єдиним законним платіжним засобом гривню, а не будь-яку іншу валюту. До того ж банк не мав індивідуальної ліцензії Національного банку України (далі - НБУ) на здійснення операцій з валютними цінностями. Позивач просив суд визнати порушеним його право, як споживача фінансових послуг банку; визнати недійсним договір кредиту від 19 травня 2008 року № 428/154ФО1 та застосувати наслідки визнання договору кредиту недійним, а саме: визнати недійсним договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 428/154ФО1/1 від 19 травня 2008 року, припинити обтяження предмета іпотеки: одноповерхового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд кадастровий номер 3521910100:05:009:0001, вилучити записи з Державного реєстру іпотек за реєстраційним номером обтяження 7208211 і з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна реєстраційні номери обтяжень 7208077 та 7208144. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 21 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 26 січня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що укладений кредитний договір не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства. Волевиявлення його сторін відповідало їх внутрішній волі. Сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору, за таких обставин суд вважав позов недоведеним. Узагальнені доводи касаційної скарги У березні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати ухвалити нове рішення про задоволення позову. Касаційна скарга мотивована тим, що суди не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для вирішення справи, не надали належної оцінки тому, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором. Суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, від 18 вересня 2019 року у справі № 388/1073/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 444/484/15-ц, постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16. Доводи інших учасників справи У квітні 2021 року АТ «Альфа-Банк» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначало, що касаційна скарга належним чином не обґрунтована, оскільки не конкретизовано, які саме порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права суди попередніх інстанцій. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 388/538/19, витребувано її з Долинського районного суду Кіровоградської області. Фактичні обставини справи, встановлені судом Згідно з банківською ліцензією від 29 грудня 2001 року № 5, виданою НБУ, АКБ СР «Укрсоцбанк» мав право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Відповідно до дозволу від 29 липня 2003 року № 5-2, виданого НБУ, АКБ СР «Укрсоцбанк» надано право на здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» згідно з додатком до цього дозволу, а згідно з самим додатком до дозволу від 29 липня 2003 року № 5-2 «Перелік операцій, які має право здійснювати Акціонерно-комерційному банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» банк мав право здійснювати операції з валютними цінностями, зокрема неторговельні операції з валютними цінностями, ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті, ведення кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій з ними, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. 13 березня 2008 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до керівника Долинського відділення № 428 Кіровоградської філії ПАТ «Укрсоцбанк» про отримання кредиту на споживчі цілі у розмірі 70 000 грн. 12 травня 2008 року АКБ СР «Укрсоцбанк» письмовій формі ознайомив ОСОБА_1 про умови кредитування фізичних осіб на ремонт, добудову, реконструкцію нерухомості або потреби з встановленням іпотеки, а також з попереднім розписом вартості кредиту, значенням реальної процентної ставки та абсолютним значенням подорожчання кредиту. 12 травня 2008 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до керівника Долинського відділення № 428 Кіровоградської філії ПАТ «Укрсоцбанк» про отримання кредиту на споживчі цілі у розмірі 15 000,00 дол. США строком на 240 місяців з умовою сплати ним процентів за ставкою 14 % на рік та запропонував передати в забезпечення своїх зобов`язань житловий будинок. 19 травня 2008 року ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 428/154ФО1 за умовами якого банк (кредитор за договором) зобов`язався надати позичальнику грошові кошти в сумі 15 000,00 дол. США шляхом видачі готівки в гривні з попередньо відкритого позичальнику позичкового рахунку, а позичальник зобов`язався виконувати умови договору, використати кредит на споживчі цілі, своєчасно сплачувати кредит частинами щомісячно до 18 травня 2028 року та проценти у розмірі 14,0 % річних за фактичний час користування ним і комісію ним. Згідно з додатком № 1 до цього договору сторони погодили комісію за відкриття позичкового рахунку у розмірі 0,99 %. 03 листопада 208 року сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору кредиту від 19 травня 2008 року № 428/154ФО1, яким змінили з 20 жовтня 2008 року процентну ставку за користування кредитом, збільшивши її розмір до 15 % річних. В забезпечення зобов`язань позичальника за кредитним договором від 19 травня 2008 року № 428/154ФО1 між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 і майновим поручителем ОСОБА_2 19 травня 2008 року укладено іпотечний договір за умовами якого останні передали банку в іпотеку нерухоме майно, а саме: одноповерховий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, яка знаходиться за тією ж адресою. Згідно з інформацією з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, одноповерховий будинок та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває під забороною на підставі іпотечного договору № 428/154ФО1 від 19 травня 2008 року, тип обмеження - іпотека. Крім того, 19 травня 2019 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» і ОСОБА_1 укладено договір надання відновлювальної кредитної лінії № 428/154ФО1/1 за умовами якого кредитор зобов`язався надавати позичальнику грошові кошти окремими траншами в межах ліміту в сумі 286,00 грн з кінцевим терміном повернення до 18 травня 2028 року та сплатою процентів у розмірі 24 % річних. Згідно з пунктом 1.1.1 цього договору детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне його подорожчання наведено у додатку № 1 до договору, що є його невід`ємною частиною. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про: встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей. Згідно з частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки. За змістом наведених статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15. Ураховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що при укладенні оспорюваного кредитного договору ОСОБА_1 був ознайомлений з метою кредитування, типом процентної ставки, сукупною вартість кредиту, строком, на який одержано кредит, варіанти його повернення тощо, вказані висновки спростовують доводи касаційної скарги у цій частині. Суди дійшли правильного висновку про те, що волевиявлення ОСОБА_1 як сторони, спірного кредитного договору було вільним та відповідало його внутрішній волі. У ПАТ «Укрсоцбанк» наявна відповідна ліцензія на укладання договорів в іноземній валюті, факт порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено, що спростовує доводи касаційної скарги. Верховний Суд погоджується з висновком судів про те, що ОСОБА_1 свідомо уклав кредитний договір на зазначених у них умовах, на час їх укладення не заявляв додаткових вимог щодо умов договору та у подальшому тривалий час виконувала їх, сплачувала заборгованість по кредитам і відсоткам. Таким чином, при підписанні кредитного договору позивач погодився з усіма умовами цього правочину і зобов`язався їх виконувати. Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційним судом застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, від 18 вересня 2019 року у справі № 388/1073/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 444/484/15-ц, постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16 на увагу не заслуговують, оскільки ухвалені у цій справі рішення не суперечать цим висновкам. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін. Керуючись статтями 400, 401, 402, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 21 вересня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 26 січня 2021 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: С. Ю. Бурлаков В. М. Коротун М. Є. Червинська