Постанова Львівський апеляційний суд № 447/88/21

Справа № 447/88/21 Головуючий у 1 інстанції: Друзюк М.М. Провадження № 22-ц/811/2008/21 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 вересня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Савуляка Р.В., суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І., за участі секретаря: Савчук Г.Б., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» на заочне рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 29 березня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приват Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- ВСТАНОВИЛА: У січні 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулися з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитному договору у розмірі 35440,44 грн. Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідно до укладеного договору від 12 жовтня 2017 року ОСОБА_1 було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у подальшому розмір кредитного ліміту збільшувався. АТ КБ «Приватбанк» свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі. Відповідач порушив зобов`язання за договором та станом на 12 листопада 2020 року має заборгованість у сумі 35440,44 грн., з яких 28524,57 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 6915,87 грн. - заборгованість за простроченими відсотками. На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов`язання і заборгованість за договором не погашає. З урахуванням вищенаведеного, просили суд стягнути з ОСОБА_1 вказану суму заборгованості за кредитним договором. Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 29 березня 2021 року позов Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість у сумі 28524,57 грн., та судовий збір у сумі 1691,69 грн. У решті позову відмовлено. Рішення суду оскаржило АТ Комерційний банк «Приват Банк». В апеляційній скарзі посилається на те, що не погоджується з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог. Посилається на те, що разом з анкетою-заявою відповідачем було підписано Паспорт споживчого кредиту, яким серед іншого сторони письмово погодили й істотну умову кредитування - розмір відсотків, який застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту - 84 % річних. Зазначає, що підписання відповідачем довідки/паспорту про умови кредитування є належним доказом ознайомлення із умовами кредитування. Просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвали в цій частині нове рішення про задоволення позову. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд справи судом апеляційної інстанції проведено без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Axen v. Germany", заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "VarelaAssalinocontrelePortugal", заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, зважаючи на що наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 28524 грн. 57 коп. В анкеті-заяві від 12 жовтня 2017 року, підписаної позичальником, процентна ставка та штрафи не зазначені, а Умови та Правила надання банківських послуг, та Тарифи, відповідачем не підписані. Колегія суддів частково з таким висновком суду повністю не погоджується, зважаючи на наступне. Судом встановлено, що 12 жовтня 2017 року між Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, шляхом підписання відповідачем заяви б/н, за умовами якої Банк надав позичальнику кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Як вбачається із даної анкети-заяви, відповідач ОСОБА_1 надав свою згоду на те, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг складають договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та правилами надання банківських послуг, Пам`яткою клієнта, Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Згідно з наданим АТ КБ «ПриватБанк» розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 перед банком становить 35440,44 з яких 28525,57 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 6915,87грн.-заборгованість за простроченими відсотками. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за Договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі, а саме надав ОСОБА_1 можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно ч.1 ст. 626 та ч.1 ст. 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до абз. 2 ч.1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ч.1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Статтею 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Відповідно до ч.1 та ч. 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Частиною 1 статті 634 ЦК України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.</span> Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов`язання за даним договором. Однак судом першої інстанції не взято до уваги те, що обґрунтовуючи свої вимоги в частині стягнення прострочених відсотків, Банк посилався на Паспорт споживчого кредиту, у якому зазначені умови кредитування та який підписаний ОСОБА_1 . Відповідно до п.4 Паспорту процентна ставка за межами пільгового періоду встановлюється у розмірі 43,2% для карт Універсальна та 42% для карт Універсальна ГОЛД. За таких обставин, колегія суддів вважає, що сторони погодили умови договору кредиту в частині розміру процентів за користування кредитом та штрафу за порушення зобов`язань за договором. Тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами і позичальнику належним чином повідомлено про умови кредитування. Згідно з наданим АТ КБ «ПриватБанк» розрахунком, розмір процентів, що підлягають стягненню з ОСОБА_1 перед банком становить складає 6915,87 грн. заборгованість за простроченими відсотками. Колегія суддів вважає, що вищезазначений розмір заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 6915,87 грн. відповідає розрахунку Банку, наведеного в позовній заяві та не спростовується наявними в матеріалах справи доказами. Разом з тим суд першої інстанції на вищевказане уваги не звернув та помилково дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості по відсоткам. За таких обставин, саме зазначена сума заборгованості підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Банку. Пунктом другим частини першої ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Статтею 382 ЦПК України, передбачено, що постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З матеріалів справи встановлено, що при поданні позову АТ КБ «ПриватБанк» сплачено 2102 грн. судового збору (арк. спр. 76) та 3153 грн. (арк. спр. 101) сплаченого судового збору банком за подання апеляційної скарги. Враховуючи те, що позовні вимоги апеляційним судом задоволено повністю, всього з відповідача ОСОБА_1 в користь АТ КБ «ПриватБанк» належить стягнути 5255 грн. судових витрат. Згідно ч. 5 статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Керуючись ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити. Заочне рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 29 березня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості за простроченими відсотками та розподілу судових витрат скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний Банк «Приватбанк» заборгованість за простроченими відсотками у розмірі 6915 гривень 87 копійок. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний Банк «Приватбанк» суму сплаченого судового збору у розмірі 5255 грн. судових витрат. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 27 вересня 2021 року. Головуючий: Савуляк Р.В. Судді: Мікуш Ю.Р. Приколота Т.І.