Постанова 4855 № 640/1589/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/1589/21 Головуючий у І інстанції - Вовк П.В. Суддя-доповідач - Губська Л.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 вересня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Губської Л.В., суддів: Епель О.В., Карпушової О.В., за участю секретаря Кондраток А.В., представника відповідача Пущука М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2021 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БФ Проект» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- В С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю «БФ Проект» звернулось до суду з даним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 14.12.2020 № 00142600704, яким у зв`язку з порушенням вказаних норм позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2020 року у розмірі 13 299, 00 грн, а також штрафні (фінансові) санкції у розмірі 6 649, 50 грн, та № 00141620704, яким у зв`язку з порушенням вказаних норм позивачу відмовлено в отриманні бюджетного відшкодування ПДВ за серпень 2020 року у розмірі 1 538 650, 00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки акту перевірки, на підставі якого прийнято оскаржувані рішення, є безпідставними, оскільки первинними документами підтверджується реальність здійснення господарських операцій. Позивач наголошує, що право на податковий кредит при імпорті товарів виникає у платника податку за наявності митної декларації та сплати податкових зобов`язань, отже доводи, викладені в акті щодо відмови у бюджетному відшкодуванні сплаченої суми податку за ввезення товарів на митну територію України в розмірі 1 377 907, також є необґрунтованими. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2021 року адміністративний позов задоволено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «АРБК Сервіс» податкових накладних у розмірі 13 299, 000 грн та зазначених ВМД у розмірі 1 377 906,70 грн, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства. Крім того, суд звернув увагу, що в акті перевірки, всупереч вимогам п. 4 розділу ІІІ Порядку № 727, встановлені порушення в частині порушення порядку ведення податкового обліку викладено без конкретизації, в чому саме воно полягає та які конкретно положення п. 5 Порядку № 21 позивачем порушено і внаслідок яких саме дій. Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволені позову в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем не було надано жодних документів на підтвердження якості, безпеки товарів придбаних позивачем у ТОВ «АРБК СЕРВІС», а саме: паспорта якості, сертифікати. Апелянт наголошує, що здійснені з ТОВ «АРБК СЕРВІС» операції не мали реального характеру, оскільки не підтверджено факт реалізації товарів з вищезазначеним контрагентом. Крім того, апелянт звертає увагу, що задекларований та сформований податковий кредит з ПДВ за серпень 2020 року, погашений податковими зобов`язаннями, нарахованими на адресу покупця у вересні 2020 року. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі. В судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав, наполягав на їх задоволенні. Належним чином повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду представник позивача до суду не прибув, що не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що 18.11.2020 за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «БФ Проект» ГУ ДПС у м. Києві складено акт № 2975/26-15-07-04-05/35530368, яким встановлено порушення позивачем п. 5 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.01.2016 за № 159/28289, п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 200.1, 200.4 ст. 200, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та, як наслідок, завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за серпень 2020 року на загальну суму 13 299, 00 грн, заниження суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за серпень 2020 року на 1 538 650, 00 грн. На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення: 1)№ 00142600704, яким у зв`язку з порушенням вказаних норм позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2020 року у розмірі 13 299, 00 грн, а також до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 6 649,50 грн; 2)№ 00141620704, яким у зв`язку з порушенням вказаних норм позивачу відмовлено в отриманні бюджетного відшкодування ПДВ за серпень 2020 року у розмірі 1 538 650, 00 грн. Не погоджуючись із рішеннями контролюючого органу та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів суду, що діяв правомірно, з чим погоджується і колегія суддів з огляду на наступне. Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Так, відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Статтею 200 ПК України передбачено порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків. Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Пунктом 200.4 статті 200 ПК України встановлено, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 статті 2001 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу; б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п. 2001.3 ст. 2001 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Згідно п.198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Відповідно, враховуючи визначення виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту, встановленого абз. «а» п.198.1 ст.198 ПК України, необхідно врахувати п.198.2 ст.198 Кодексу, яким встановлено дату виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту. За визначенням п.198.6 ст.198 Кодексу не відноситься до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11ст.201 цього Кодексу. При цьому, відповідно до п.201.7 ст.201 Кодексу податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Наведені свідчить про те, що податкові наслідки у вигляді формування витрат та податкового кредиту є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності інформації про юридичний факт і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції. Відповідно до п. 2.1 розділу 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 24.05.1995 року № 88, - 2.1,первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Проведення господарських операцій суб`єкта господарювання, за змістом ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», повинен підтверджуватися первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно ч. 2 ст. 3 цього Закону на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, водночас, господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Як вказує Верховний Суд, зокрема, в постанові від 28.04.2020 у справі № 826/15568/16, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності. Європейський суд з прав людини у справах «Булвес» АД проти Болгарії» (рішення від 22 січня 2009 року за заявою №3991/03), «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії» (рішення від 18 березня 2010 року за заявою №6689/03), «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (рішення від 23 липня 2002 року за заявою №36985/97), «Полторацький проти України» (рішення від 29 квітня 2003 року за заявою №38812/97) вказав на правило «індивідуальної юридичної відповідальності», за яким платник податків не повинен нести відповідальність за порушення допущені його контрагентами, зокрема щодо неможливості покладення на платника податків відповідальності за невиконання її постачальником обов`язків щодо декларування ПДВ за умови відсутності доказів наявності шахрайської схеми щодо ПДВ, про яку компанія заявник була обізнана чи могла бути обізнана. Тобто, вирішення податкових спорів із урахуванням принципу індивідуальної відповідальності платника податків цілковито узгоджується із наведеною практикою Європейського суду з прав людини. Так, за встановленими у справі обставинами, 06.08.2020 між позивачем та ТОВ «АРБК Сервіс» укладено договір поставки № 35, відповідно до п. 2.1 якого покупець (позивач) оплачує товар по цінах, узгоджених сторонами та зазначених в рахунках-фактурах та накладних, що видаються продавцем (ТОВ «АРБК Сервіс») на кожну партію товару. З наявної в матеріалах справи специфікації до Договору вбачається, що ТОВ «АРБК Сервіс» зобов`язується поставити позивачу стрічку конвеєрну 650-3-ЕР-200-3-1 у кількості 71,5 м2 за ціною 930, 00 грн (без ПДВ), що разом складає 79 794, 00 грн (у тому числі з ПДВ у розмірі 13 299, 00 грн). На підтвердження факту виконання умов Договору складено видаткову накладну від 18.08.2020 № 421, а також ТОВ «АРБК Сервіс» виписало позивачу податкові накладні на суму ПДВ у розмірі 13 299,00 грн Доставка товару здійснювалась ТОВ «Нова Пошта», що підтверджується експрес-накладною № 59000546414376. Позивач вказані товари оплатив повністю, в тому числі сплативши у їх ціні ПДВ у розмірі 13 299, 00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями з відповідними відмітками банку. За результатами вказаних господарських операцій позивач сформував податковий кредит за зазначений період на суму у розмірі 13 299,00 грн. Щодо доводів апелянта про неможливість ідентифікувати вантаж, оскільки в пункті «опис вантажу» зазначено - інше, а вартість вантажу не співпадає із виписаною податковою накладною від 18.08.2020 №421, колегія суддів зазначає наступне. Так, Верховний Суд у постанові від 20.11.2018 у справі № 826/4196/15 дійшов висновку, що товарно-транспортна накладна (ТТН) не є обов`язковим документом у господарських операціях з поставки чи купівлі-продажу товарів проте є обов`язковою для договорів перевезення. Відсутність товарно-транспортних накладних, а також недоліки в їх заповненні, які фактично унеможливлюють встановлення основних параметрів щодо перевезення (часу, маси, дані щодо навантаження, розвантаження) ставить під сумнів фактичне переміщення таких товарів у просторі, а у разі наявності й інших доказів та встановлених обставин, наприклад щодо відсутності матеріальних, зокрема транспортних засобів, та трудових ресурсів у господарюючих суб`єктів для здійснення відповідної діяльності, в тому числі і транспортування товару, свідчить на користь висновку про відсутність реальних поставок товару, а відповідно і про безпідставність формування даних податкового обліку за такими операціями. Аналізуючи форму і зміст товарно-транспортної накладної, яку надано позивачем на підтвердження перевезення товару від постачальників до покупця (позивача), суд апеляційної інстанції доходить висновку, що критичні недоліки у оформленні накладної, які б фактично унеможливили встановлення параметрів перевезення, відсутні. Крім того, реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи:сертифікатом якості на поставлений позивачу товар та поясненнями ТОВ «АРБК Сервіс» щодо фактичності здійснених операцій з наданням відповідних доказів, у тому числі договору поставки стрічки конвеєрної та первинними документами до нього від іншого контрагента - ТОВ «Компанія ВБХ», яку в подальшому і реалізовано позивачу. Крім того, колегія суддів зазначає, що позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. У відповідності ст. 627 Цивільного кодексу України, та ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ч.1 ст. 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. При цьому, сам по собі факт недекларування контрагентами позивача у поданій податковій звітності результатів таких окремих господарських операцій та/або наявних трудових ресурсів, не впливає на право позивача (покупця) сформувати податковий кредит, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов`язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту Таким чином, позивач як платник податків самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Платник податку не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постанові від 24.01.2018 року в справі № 824/942/13. Щодо висновків акту перевірки про відсутність права позивача на отримання бюджетного відшкодування за серпень 2020 року, колегія суддів зазначає наступне. Частиною 1 статті 248 Митного кодексу України визначено, що митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію. Як наголошувалось вище, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає при здійсненні операцій, зокрема, при ввезені товарів та/або необоротних активів на митну територію України (п.198.1 ст.198 ПК України). При цьому, згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України, для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з п.187.8 ст. 187 цього Кодексу. Датою виникнення податкових зобов`язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення. Отже, право на податковий кредит при імпорті товарів виникає у платника податку за наявності митної декларації, оформленої належним чином та сплати податкових зобов`язань з ПДВ за такою митною декларацією. Платник податку має право на включення вказаної суми податку у митній декларації до складу податкового кредиту звітного періоду, в якому відбулося оформлення відповідної митної декларації та на отримання бюджетного відшкодування. Враховуючи, що позивачем було надано до суду відповідні митні декларації та платіжні доручення зі сплати митних платежів (усі вони датовані серпнем 2020), тому висновку акту перевірки в цій частині також є необґрунтованими. Крім того, в акті перевірки зазначено порушення позивачем порядку ведення податкового обліку, що призвело до зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у розмірі 160 743, 00 грн. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до змісту п. 5 розділу V Порядку № 21 якщо в результаті розрахунку значення різниці між сумою податкових зобов`язань (рядок 9) і податкового кредиту (рядок 17) отримано від`ємне значення, то заповнюється рядок 19 декларації. Сума від`ємного значення, що не перевищує суми, обчисленої відповідно до п. 2001.3 ст. 2001 розділу V Кодексу на момент подання податкової декларації (рядок 19 - рядок 19.1), зазначається у рядку

20. Водночас, згідно з п. 4 розділу ІІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 серпня 2015 року № 727 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 жовтня 2015 року за № 1300/27745 (далі - Порядок № 727), у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно, зокрема: - викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення; - зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; - у разі відсутності первинних документів, документів податкового або бухгалтерського обліку, інших документів, що підтверджують факт порушення, або у разі ненадання їх для перевірки - зазначити перелік цих документів. Проте, контролюючим органом в акті перевірки, всупереч вимогам п. 4 розділу ІІІ Порядку № 727, встановлені порушення в частині порушення позивачем порядку ведення податкового обліку викладено без конкретизації, в чому саме воно полягає та які конкретно положення п. 5 Порядку № 21 позивачем порушено та внаслідок яких саме дій. Отже, як вірно зазначає суд першої інстанції, висновок відповідача в акті перевірки про заниження суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за серпень 2020 року у розмірі 160 743, 00 грн є необґрунтованим та безпідставним. Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 242, 234, 250, 308, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду. Постанова в повному обсязі складена 27.09.2021. Головуючий-суддя: Л.В. Губська Судді: О.В. Епель О.В. Карпушова