Постанова 4855 № 2а-7625/11/2670

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua Головуючий у першій інстанції: Маруліна Л.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 вересня 2021 року Справа № 2а-7625/11/2670 Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді Епель О.В., суддів: Губської Л.В., Карпушової О.В., за участю секретаря Сакевич Ж.В., позивача ОСОБА_1 , представників відповідача Німчука Р.В., Бударіна М.П., розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційні скарги ОСОБА_1 та Апарату Ради національної безпеки і оборони України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Апарату Ради національної безпеки і оборони України треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: Профспілка працівників державних установ міста Києва, Первинна профспілкова організація Апарату Ради національної безпеки і оборони України про визнання незаконними та скасування розпоряджень, поновлення на посаді та стягнення коштів, В С Т А Н О В И В : Історія справи. У червні 2011 року ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Апарату Ради національної безпеки і оборони України (далі - Відповідач), треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: Профспілка працівників державних установ міста Києва та Первинна профспілкова організація Апарату Ради національної безпеки та оборони України, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив: 1) визнати незаконним та скасувати розпорядження Секретаря РНБО України від 12.05.2011 № 51/2011 «Про реалізацію положення Указу Президента України від 05 квітня 2011 року №353/2011»; 2) визнати незаконним та скасувати розпорядження Секретаря РНБО України від 10.06.2011 № 394/2011-к в частині звільнення ОСОБА_1 з роботи в Апараті РНБО України на підставі пункту 1 частин першої статті 40 Кодексу законів про працю України у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників; 3) поновити ОСОБА_1 на роботі; 4) зобов`язати Апарат РНБО України здійснити ОСОБА_1 виплату за час вимушеного прогулу з компенсацією відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари, тарифи та послуги. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.11.2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2012 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.03.2014, в задоволенні позову було відмовлено. Постановою Верховного Суду України від 10.03.2015 ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19.03.2014 скасовано, а справу направлено на новий касаційний розгляд. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.05.2015 касаційну скаргу постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.11.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2012 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.02.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2016, в задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.04.2017 скасовано ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2016 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.02.2016, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2018, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2019, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Постановою Верхового Суду від 08.07.2020 зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва. Ухвалюючи таке рішення Верховний Суд зазначив, що: - суди не перевірили доводи Позивача щодо наявності вакантних посад; - суди не надали оцінки твердженням позивача про порушення з боку роботодавця вимог частини третьої статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15.09.1999 № 1045-ХІV (в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 13.12.2001 року №2886-ІІІ), згідно з якою у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. За результатами нового розгляду цієї справи Окружним адміністративним судом м. Києва ухвалено рішення, яким позов задоволено частково, а саме: - визнано незаконним та скасовано розпорядження Секретаря РНБО України від 10.06.2011 № 394/2011-к в частині звільнення ОСОБА_1 з роботи в Апараті РНБО України на підставі пункту 1 частин першої статті 40 Кодексу законів про працю України у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників; - поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника керівника управління - завідувача відділу фінансової безпеки і детінізації економіки управління фінансової безпеки департаменту з питань економічної, соціальної та екологічної безпеки з 16.07.2011; - стягнуто з Апарату РНБО України на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 4 649 084,34 грн. У задоволенні позову в іншій частині позовних вимог відмовлено. Ухвалюючи таке судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Відповідачем всупереч вимогам статті 49-2 КЗпП України не було виконано вимоги щодо пропонування Позивачу іншої роботи, відповідно до його кваліфікації, одночасно з попередженням про звільнення. При цьому, суд звернув увагу на те, що Позивача було попереджено про наступне вивільнення 13.04.2011, а новий штатний розпис затверджено розпорядженням Секретаря РНБО України лише від 12.05.2011. Крім того, суд зазначив, що Відповідачем не було доведено, що ним проводився порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації працівників, а також не надано доказів, які б підтверджували, що наявність у Позивача більш низької кваліфікації і продуктивності праці порівняно з іншими працівниками, які залишилися на роботі. Разом з тим, суд установив, що у Відповідача станом на час попередження Позивача про наступне вивільнення та його звільнення не було вакантних посад, які б відповідали його кваліфікації та освіті, а також, що звільнення Позивача проведено після отримання згоди відповідного органу Профспілки. Перевіряючи вимоги Позивача щодо відшкодування йому витрат, понесених на проведення експертного дослідження для визначення суми заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначив, що встановлення розмір відповідної виплати належить до компетенції суду і здійснюється, відповідно до КЗпП України та Порядку № 100, а не за висновком експерта. Не погоджуючись з таким рішенням суду, Позивач та Відповідач подали апеляційні скарги. Позивач у своїй скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції у частині відмови у стягненні на його користь за рахунок Відповідача витрат на проведення судово-економічної експертизи та задовольнити такі вимоги. В обґрунтування своїх апеляційних вимог Позивач зазначає, що надання суду висновку експерта є його правом і в цьому випадку було обумовлено значним обсягом розрахунків. Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог, у своїй скарзі просить скасувати таке судове рішення та ухвалити постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. В обґрунтування своїх апеляційних вимог Відповідач зазначає, що 05.04.2011 Указом Президента України № 353/2011 було затверджено граничну штатну чисельність працівників Апарату РНБО (90 осіб, раніше було 210 осіб) та визначено його структуру, а нова редакція штатного розпису була затверджена Секретарем РНБО України на виконання прямого доручення Президента України. Разом з тим, Апелянт зазначає, що для порівняння професійних якостей працівників ним була створена робоча група, яка на своєму засіданні здійснювала відповідний аналіз. При цьому, Апелянт стверджує, що для посад, які були вакантними, Позивач не мав відповідної кваліфікації та не підходив за фахом. Також Апелянт зазначає, що ним було отримано згоду профспілкових організацій на здійснення відповідного вивільнення, і стверджує, що він дотримався процедури, визначеної законодавством при звільненні Позивача та не порушив його прав. Крім того, Апелянт вважає, що суд першої інстанції поновив Позивача на посаді, що не існує, і протиправно стягнув на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 4 649 084,34 грн замість 1 697 301,76 грн. З цих та інших підстав Апелянти вважають, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2021 та від 22.07.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляціями Позивача та Відповідача, встановлено строк для подання відзивів на апеляційні скарги та призначено справу до судового розгляду. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити таку скаргу без задоволення, наполягаючи на необґрунтованості доводів апелянта та правильності висновків суду першої інстанції. Від інших учасників справи відзиви на апеляційні скарги не надходили. Від Позивача та Відповідача надійшли додаткові письмові пояснення. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Позивача - підлягає залишенню без задоволення, апеляційна скарга Відповідача - задоволенню, а рішення суду - скасуванню з наступних підстав. Обставини справи, установлені судом першої інстанції. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 займав посаду заступника керівника управління фінансової безпеки - завідувача відділу фінансової безпеки і детінізації економіки Департаменту з питань економічної, соціальної та екологічної безпеки Апарату РНБО України, віднесену до II категорії посад державних службовців, та мав 4 ранг державного службовця. Указом Президента України від 05.04.2011 № 353/2011 «Деякі питання Апарату Ради національної безпеки і оборони України» затверджено граничну чисельність працівників Апарату РНБО України у кількості 90 штатних одиниць (пункт 1); визначено структуру Апарату РНБО України (пункт 2); доручено Секретареві РНБО України: ужити в установленому порядку заходів щодо приведення штатного розпису Апарату РНБО України у відповідність із цим Указом; забезпечити здійснення в установленому порядку заходів, пов`язаних зі скороченням чисельності працівників Апарату РНБО України, в тому числі попередження в установленому порядку працівників про наступне звільнення, забезпечення при їх звільненні безумовного виконання вимог законодавства України про державну службу, про працю (пункт 4). Також, зазначеним Указом Президента України було доручено Секретарю РНБО України вжити в установленому порядку заходи щодо приведення штатного розпису Апарату РНБО України у відповідність із цим Указом. Листом від 06.04.2011 № 12/17-557-12-8 Секретар Ради національної безпеки і оборони України повідомив Профспілковий комітет Апарату Ради національної безпеки і оборони України про підготовку відповідного розпорядження Секретаря РНБОУ, яким буде передбачено проведення заходів щодо введення нової структури, приведення штатного розпису Апарату Ради у відповідність із цим Указом, а також попередження усіх працівників Апарату Ради про наступне вивільнення у зв`язку із скороченням посад та ліквідацією структурних підрозділів, що відсутні у затвердженій структурі; поінформовано, що станом на 5 квітня 2011 року в Апараті Ради працює 187 осіб, з яких скороченню підлягатимуть майже сто осіб, строк проведення звільнення не раніше двох місяців після попередження відповідно до чинного трудового законодавства; згідно зі статтею 49-4 КЗпПУ запропоновано профспілковому комітету Апарату Ради провести консультації щодо реалізації Апаратом Ради заходів з цих питань та пом`якшення несприятливих наслідків майбутнього вивільнення працівників Апарату Ради. Розпорядженням Секретаря Ради національної безпеки і оборони України від 08.04.2011 № 37/2011 «Про виконання Указу Президента України від 05.04.2011 року № 353/2011» затверджено організаційну структуру та чисельність підрозділів Апарату Ради, визначених структурою, затвердженою Указом Президента України від 05.04.2011 року № 353/2011; доручено Відділу кадрів (М. Осійчук) спільно із керівниками самостійних структурних підрозділів Апарату Ради відповідно до вимог законодавства України про державну службу та про працю попередити працівників Апарату Ради про наступне вивільнення у зв`язку із скороченням посад та ліквідацією структурних підрозділів, що відсутні у затвердженій структурі; доручено Відділу кадрів (М. Осійчук), Службі Секретаря Ради національної безпеки І оборони України (Ю. Демедюк) провести відповідні консультації із профспілковим комітетом; доручено Фінансово-економічному управлінню (Л. Міхно), з урахуванням пропозицій Служби Секретаря Ради національної безпеки і оборони України (Ю. Демедюк), контрольного управління (Ю. Сіденко), відділу кадрів (М. Осійчук), розробити та до 12 квітня 2011 року подати на затвердження проект розпорядження щодо приведення штатного розпису Апарату Ради у відповідність із названим Указом. 13.04.2011 Позивача письмово попереджено про можливе звільнення з роботи в Апараті Ради національної безпеки і оборони України за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (про що свідчить його особистий підпис у відповідній графі попередження) у зв`язку зі змінами в організації праці, скороченням посад та ліквідацією департаменту з питань економічної, соціальної та екологічної безпеки, згідно з розпорядженням Секретаря РНБО України від 08.04.2011 року № 37/2011 «Про виконання Указу Президента України від 05.04.2011 року № 353/2011». Розпорядженням Секретаря РНБО України від 12.05.2011 № 51/2011 «Про реалізацію положень Указу Президента України від 05.04.2011 № 353/2011» на виконання Указу Президента України від 05.04.2011 № 353/2011 «Деякі питання Апарату Ради національної безпеки і оборони України» внесено зміни до організаційної структури та чисельності підрозділів Апарату РНБО України, затвердивши її у новій редакції; затверджено штатний розпис Апарату РНБО України на 2011 рік; утворено робочу групу з питань вивільнення працівників Апарату РНБО України, що підлягають скороченню, та штатної розстановки тих працівників, які залишаються, і затверджено її персональний склад; робочій групі визначено надано Секретарю РНБО України до 20.05.2011 року пропозиції штатної розстановки тих працівників, які залишаються; відділу кадрів ( ОСОБА_2 ) - в установленому порядку здійснити комплекс заходів, передбачених Кодексом законів про працю України; фінансово-економічному управлінню ( ОСОБА_3 ) - забезпечити всі виплати відповідно до чинного законодавства. У протоколах засідання робочої групи з питань вивільнення працівників Апарату РНБО України, які підлягають скороченню, та штатної розстановки тих працівників, які залишаються, створеної згідно з розпорядженням Секретаря Ради національної безпеки і оборони України від 12.05.2011 № 51 «Про реалізацію Указу Президента України від 05.04.2011 № 353/2011» від 17.05.2011, 18.05.2011, 25.05.2011 робочою комісією було проведено три засідання, в результаті яких підготовлено список кандидатур на зайняття посад керівників самостійних структурних підрозділів в Апараті Ради, сформовано і підтримано остаточний список працівників Апарату Ради, які мають переважне право на залишені на роботі в Апараті Ради, який було передано на погодження Секретарю Ради; підготовлено та подано до профспілкового комітету Апарату Ради подання про надання згоди на звільнення тих працівників, які є членами Профспілкової організації Апарату Ради, однак підлягають звільненню. 16.05.2011 Позивачем у зв`язку з реорганізацією Апарату РНБО та попередженням про вивільнення подано Секретареві Ради Національної безпеки і оборони України заяву з проханням розглянути можливість пропонування іншої роботи відповідно до кваліфікації та вимог законодавства про державну службу - посади завідувача Юридичного відділу. У подальшому, відповідачем на розгляд профспілкового комітету відповідно до статті 43 КЗпП України внесено подання зі списком членів профспілки (одним з яких був позивач) для надання згоди на їх звільнення відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, яке погоджено на засіданні профспілкового комітету Апарату РНБО України 01.06.2011 року, що оформлено відповідним протоколом № 13 та вирішено надати згоду на звільнення, зокрема, ОСОБА_1 . Крім того, звільнення ОСОБА_1 як члена профкому первинної профспілкової організації Апарату РНБО України погоджено також і постановою Президії Київського міського комітету профспілки працівників державних установ міста Києва від 03.06.2011 року № 4.2. На підставі заяви позивача від 09.06.2011, протоколу засідання профспілкового комітету Апарату РНБОУ від 01.06.2011 № 13, постанови президії Київського міського комітету профспілки працівників державних установ міста Києва від 03.06.2011 № 4.2 розпорядженням Секретаря РНБО України від 10.06.2011 № 394/2011 позивачу надана відпустка до 15.07.2011 з наступним звільненням останнім днем відпустки з роботи в Апараті Ради національної безпеки і оборони України у зв`язку із змінами в організації праці та скороченням чисельності працівників Апарату Ради національної безпеки і оборони України, пункт 1 статті 40 КЗпП України. Згідно з довідкою відділу кадрів Апарату РНБО України від 26.08.2011 року № 12/98-к станом на 15.07.2011 року в Апараті РНБО України вакантною була лише посада прес-секретаря. Позивач, вважаючи протиправними розпорядження Секретаря РНБО України від 12.05.2021 та від 10.06.2011 № 394/2011-к, звернувся до суду з цим позовом. Нормативно-правове обґрунтування. Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом законів про працю України (КЗпП України), Законами України «Про Раду національної безпеки і оборони України» від 05.03.1998 № 183/98-ВР (далі - Закон № 183/98-ВР), Положенням про Апарат Ради національної безпеки і оборони України, затвердженим Указом Президента України від 14.10.2005 № 1446/2005, яке було чинним станом на час виникнення спірних правовідносин (далі - Положення № 11446/2005). Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. КЗпП України врегульовує трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 КЗпП України). Загальні підстави звільнення працівників визначені КЗпП України. За змістом пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємств, установ, організацій, скорочення численності або штату працівників. Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Порядок вивільнення працівників, закріплений КЗпП України, включає наступні вимоги, які повинні бути дотримано роботодавцем: строк попередження про наступне вивільнення (не пізніше ніж за два місяці до вивільнення) (частина 1 статті 49-2 КЗпП України); врахування переважного права на залишення на роботі, передбаченого законодавством (частина 2 статті 49-2 КЗпП України); пропонування працівникові іншої роботи на тому ж підприємстві, в установі, організації одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці (частина 3 статті 49-2 КЗпП України); отримання згоди профспілкового комітету, членом якого є працівник (стаття 43); доведення до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці (частина третя статті 49-2 КЗпП України). Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України. Згідно зі ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці. Державна служба зайнятості пропонує працівникові роботу в тій же чи іншій місцевості за його професією, спеціальністю, кваліфікацією, а при її відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. При необхідності працівника може бути направлено, за його згодою, на навчання новій професії (спеціальності) з наступним наданням йому роботи. Законом № 183/98-ВР визначено правові засади організації та діяльності Ради національної безпеки і оборони України, її склад, структуру, компетенцію і функції. Відповідно до частин першої та другої статті 8 цього Закону № 183/98-ВР поточне інформаційно-аналітичне та організаційне забезпечення діяльності Ради національної безпеки і оборони України здійснює її апарат, який підпорядковується Секретареві Ради національної безпеки і оборони України. Функції, структура та штатна чисельність апарату Ради національної безпеки і оборони України визначаються Президентом України. Пунктом 6 частини першої cтатті 11 цього Закону передбачено, що Голова Ради національної безпеки і оборони України затверджує Положення про апарат Ради національної безпеки і оборони України, його структуру і штати. Згідно з підпунктами 10, 13 пункту 7 Положення № 1446/2005, Секретар Ради національної безпеки і оборони України затверджує в установленому порядку штатний розпис, кошторис видатків Апарату Ради; призначає на посади та звільняє з посад працівників Апарату Ради, вирішує відповідно до законодавства інші питання проходження державної служби в Апараті Ради. Висновки суду апеляційної інстанції.

1. Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що законодавством про працю регламентовано спеціальну процедуру вивільнення працівників у зв`язку зі скороченням штату, яка зумовлює необхідність виконання роботодавцем наступних обов`язків: 1) повідомити працівників про наступне звільнення не пізніше, ніж за два місяці; 2) запропонувати працівникам всі вакантні посади, які відповідають їх за професії або спеціальності; 3) при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації кількох працівників врахувати переважне право залишення на роботі.

2. Крім того, законодавством, чинним на час виникнення спірних правовідносин у цій справі, також було передбачено обов`язок роботодавця повідомити профспілкові органи про майбутнє вивільнення працівників у зв`язку зі скороченням штату.

3. Перевіряючи доводи апеляційної скарги Відповідача, колегія суддів звертає увагу на те, що 13.04.2011 Позивача було належним чином попереджено про майбутнє вивільнення працівників у зв`язку зі скороченням штату, а 15.07.2011 - звільнено, тобто в цьому випадку роботодавцем належним чином та своєчасно виконано покладений на нього обов`язок щодо повідомлення Позивача про наступне звільнення не пізніше, ніж за два місяці.

4. Колегія суддів звертає увагу на те, що ані станом на час попередження Позивача про майбутнє звільнення (13.04.2011), ані станом на час прийняття Президентом України Указу від 05.04.2011 № 353/2011 та/бо прийняття Секретарем РНБО України розпорядження від 12.05.2011 № 51/2011 щодо реалізації положення зазначеного Указу в Апараті РНБО не було вакантних посад, які б відповідали професії, спеціальності або кваліфікації Позивача, та на які він мав би переважне право у порівнянні з іншими працівниками. При цьому, апеляційний суд відзначає, що у зв`язку з відповідним запланованим скороченням штату в РНБО було створено спеціальну робочу групу для підготовки пропозицій щодо штатної розстановки працівників Апарату РНБО, якою тричі (17, 18, 25 травня 2011 року) проводилися засідання, на яких здійснювався порівняльний аналіз працівників у зв`язку зі скороченням штату (більше ніж у двічі: з 210 штатних одиниць до 90), вивчалася кваліфікація та продуктивність праці кожного з них, включаючи Позивача, результати відповідних засідань зафіксовані в протоколах і на підставі висновків робочої групи Секретареві РНБО були направлені відповідні пропозиції щодо заміщення посади в новій структурі згідно з новим штатним розписом. Разом з тим, як вбачається з матеріалів цієї справи, інші працівники мали переважне право залишення на роботі, порівняно з Позивачем, для зайняття посад. При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що Позивач звертався із заявою про призначення його на посаду завідувача юридичним відділом, але виходячи з критеріїв продуктивності праці та кваліфікації, на таку посаду було призначено ОСОБА_4 , який мав на той час стаж державної служби понад 28 років, з яких більше ніж 15 на керівних посадах, та звання «Засліжений юрист України». При цьому, порівняльний аналіз Позивача і вказаної особи зафіксовано в протоколі засідання робочої групи від 18.05.2011. Також судова колегія враховує, що на час виникнення спірних правовідносин була вакантною посада прес-секретаря, але така посада не могла бути запропонована Позивача, оскільки не відповідала його професії, спеціалізації та кваліфікації. Отже, в даному випадку у Відповідача не було жодної іншої альтернативи поведінки, ніж звільнення Позивача із займаної ним посади у зв`язку зі скороченням штату.

5. Апеляційний суд окремо звертає увагу на те, що, як вбачається з вищевикладеного, Відповідачем виконано вимоги законодавства щодо проведення порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації працівників і таке підтверджується зазначеними раніше протоколами робочої групи. Водночас, жодною нормою законодавства не передбачено спеціальної форми (зокрема, довідки, як зазначив суд першої інстанції) та/або порядку, в якому такий аналіз порівняння) повинен проводитися.

6. Аналізуючи доводи сторони Позивача про те, що вакантні посади йому мали бути запропоновані одночасно з попередженням про майбутнє вивільнення, але цього не могло бути, оскільки він попереджений 13.04.2011, а відповідне розпорядження Секретаря РНБО щодо затвердження штату прийнято лише 12.05.2021, колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається з вищевикладеного, прийняття вказаного розпорядження Секретаря РНБО жодним чином не вплинуло на виникнення вакантних посад, які б могли бути запропоновані Позивачу та/або на які б він мав переважне право залишення на роботі у порівнянні з іншими працівниками. Тобто, ці обставини вказують на формальні недоліки процедури, але фактично не призвели до порушення права Позивача на працю.

7. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття рішення необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття рішення, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект рішення робить його неправомірним. Фундаментальне порушення - це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність рішення, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність. Отже, колегія суддів, не применшуючи значення необхідності дотримання встановленої законодавством процедури ухвалення того чи іншого рішення, вважає, що порушення такої процедури може бути підставою для скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правомірність такого рішення. Наведені правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 1640/3394/18. Крім того, аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод «оцінки справедливості процесу в цілому» не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу. Скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості (рішення від 24.03.1988 по справі «Олссон проти Швеції» (Olsson v. Sweden). При цьому, колегія суддів також приймає до уваги правовий підхід, закладений ЄСПЛ при вирішенні справи «Сутяжник проти РФ» (рішення від 25.04.2018) та застосований Верховним Судом у справах №№ 826/5575/17, 910/10616/17, відповідно до якого надмірне прагнення до чистоти, переваги форми над змістом є правовим пуризмом. Скасування правильного по суті рішення, за відсутності фундаментального порушення, є відступленням від принципу правової визначеності («res judicata») та недопустимим. Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

8. Також перевіряючи доводи Позивача та враховуючи висновки Верховного Суду, викладені в постанові в цій справі, колегія суддів відзначає, що Відповідачем також було дотримано вимоги законодавства щодо повідомлення профспілкових організацій про наступне вивільнення працівників, що було встановлено судом вище.

9. Аналізуючи всі доводи учасників справи, колегія суддів приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

10. Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку про відсутність достатніх та необхідних правових для задоволення позову в цій справі.

11. З огляду на те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги Позивача щодо необхідності стягнення на його користь понесених ним витрат на проведення експертного дослідження.

12. Отже, судом першої інстанції було неповно встановлено обставини, порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому. Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, апеляційна скарга Апарату Ради національної безпеки і оборони України - підлягає задоволенню, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 травня 2021 року - скасуванню, а в задоволенні позову слід відмовити. Розподіл судових витрат. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати в цій справі перерозподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, ПОСТАНОВИВ: У задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 - відмовити. Апеляційну скаргу Апарату Ради національної безпеки і оборони України- задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 травня 2021 року - скасувати та ухвалити постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Апарату Ради національної безпеки і оборони України, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: Профспілка працівників державних установ міста Києва, Первинна профспілкова організація Апарату Ради національної безпеки і оборони України про визнання незаконними та скасування розпоряджень, поновлення на посаді та стягнення коштів - відмовити повністю. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Повний текст судового рішення виготовлено 27 вересня 2021 року. Головуючий суддя О.В. Епель Судді: Л.В. Губська О.В. Карпушова