Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/6535/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 вересня 2021 р. Справа № 520/6535/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бегунца А.О., Суддів: Рєзнікової С.С. , Мельнікової Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.05.2021, головуючий суддя І інстанції: Тітов О.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 18.05.21 по справі № 520/6535/21 за позовом ОСОБА_1 до Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківського зонального відділу військової служби правопорядку в якому просить суд: - визнати протиправними дії Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку, які полягають у необ`єктивному розгляді звернення ОСОБА_1 від 13 листопада 2020р., відповідь на яке оформлено листом Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку від 06.04.2021р. за №1214; - зобов`язати Харківський зональний відділ Військової служби правопорядку повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 13 листопада 2020р. та в процесі розгляду звернення перевірити та встановити чи вчинялися ОСОБА_1 правопорушення у період проходження ним військової служби та чи є його поранення та контузії наслідком: вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення, вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю; - зобов`язати Харківський зональний відділ Військової служби правопорядку відповідно до ст. 382 КАС України подати у 15 денний строк після набрання чинності рішення, звіт про виконання судового рішення. В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив, що відповідач, на виконання рішення суду, розглянув його звернення не повно та не всебічно без урахування наведених у зверненні обставин. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18 травня 2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Харківського зонального відділу військової служби правопорядку про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишено без задоволення. Не погодившись з вказаним рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18 травня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що судом першої інстанції не застосовано норми права, які регулюють спірні відносини, а саме п. 1 ч.1 ст. 8 Закону України "Про військову службу правопорядку у Збройних силах України". Крім того, позивач зазначає, що він звернувся до відповідача із зверненням (заявою), яке відповідає вимогам Закону України "Про звернення громадян", а тому повинно бути прийнято, всебічно та повно розглянуто у встановлені законом строки, та за наявності для того підстав, суб`єкт владних повноважень, повинен вжити усіх передбачених законом заходів для поновлення порушеного права особи та усунення причин та умов, які сприяли порушенням. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Згідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що 13.11.2020 позивач звернувся до відповідача з заявою, в прохальній частині, якої позивач просив:

1. Перевірити та виявити чи вчинялись ОСОБА_1 у період проходження його військової служби кримінальні, адміністративні та дисциплінарні правопорушення, а також під час отримання ним поранення та контузії у період проходження військової служби.

2. В процесі розгляду даного звернення перевірити та встановити чи є поранення та контузії позивача наслідком: 2.1. Вчинення позивачем злочину або адміністративного правопорушення? 2.2. Вчинення позивачем дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння? 2.3. Навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю? Окрім іншого, позивач у своїй заяві вказав, що бажає взяти участь у розгляді даного звернення через свого представника - адвоката Уманця Андрія Ігоровича. Відповідачем листом від 18.11.2020 №3387 на адресу позивача направлена відповідь, в якій зазначено, що в період проходження позивачем військової служби в Збройних Силах Союзу РСР з 11.11.1984 по 20.11.1986 посадовими особам Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку дати відповіді на питання не можливо в зв`язку з тим, що Військова служба правопорядку у Збройних Силах України створена 07.03.2002 та не є правонаступником будь-якого правоохоронного органу. Зі змісту листа вбачається, що розгляд заяви позивача відбувся без участі заявника та/або його уповноваженого представника. Вважаючи, що з боку відповідача наявна протиправна бездіяльність, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.03.2021 частково задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до Харківського зонального відділу військової служби правопорядку про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Визнано протиправною бездіяльність Харківського Зонального відділу Військової служби правопорядку, яка полягає у не запрошенні адвоката позивача на розгляд заяви ОСОБА_1 від 13 листопада 2020 року, адресовану Харківському Зональному відділу Військової служби правопорядку. Зобов`язано Харківський Зональний відділ Військової служби правопорядку повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13 листопада 2020 року, адресовану Харківському Зональному відділу Військової служби правопорядку з дотриманням вимог ст. 18 та 19 Закону України "Про звернення громадян", з урахуванням висновків суду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. На виконання рішення суду, відповідач 06.04.2021 повторно розглянув звернення позивача за участю його представника та у відповіді від 06.04.2021 №1214 зазначив про неможливість встановлення факту притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та встановлення причин притягнення до неї (у разі їх наявності). Зазначив, що військова служба правопорядку у Збройних Силах України створена 07.03.2002 та не є правонаступником будь-якого правоохоронного органу. Підсумовуючи викладене відповідач повідомив, що встановити чи порання та контузії позивача наслідком: - вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; - вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння? - навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю не представляється можливим. Позивач не погоджується з результатами повторного його звернення, оформленого листом Харківського зонального відділу правопорядку від 06.04.2021 за №1214, оскільки відповідачем не дотримано при розгляді звернення ст. 19 ЗУ "Про звернення громадян", звернувся до суду за захистом своїх прав. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушень закону з боку Харківського Зонального відділу Військової служби правопорядку при оформленні листа від 06.04.2021 за №1214, скаладеного за наслідками розгляду письмового звернення позивача. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Положеннями ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Приписами ст.1 Закону України "Про звернення громадян" визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально - економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Згідно зі ст.3 Закону України "Про звернення громадян" під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Зокрема, скаргою є звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб. Відповідно до положень ст.5 Закону України "Про звернення громадян" звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Звернення може бути усним чи письмовим. Зокрема, письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення). У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається. Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз`ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону. Відповідно до приписів ст. 15 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку надається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. Права громадянина при розгляді заяви чи скарги врегульовані положеннями ст.18 Закону України "Про звернення громадян". Так, громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень. Відповідно до приписів ст.19 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: - об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; - у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; - на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; - скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; - забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; - письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; - вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; - у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; - не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; - особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи. У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев`ятого частини першої цієї статті. Колегією суддів встановлено, що відповідачем на виконання судового рішення по справі №520/1095/21 повторно розглянуто заяву позивача від 13.11.2020 року по суті за участю представника позивача. Так, зі змісту наданої позивачу відповіді у формі листа від 06.04.2021 за №1214 вбачається, що відповідачем на запитання представника позивача повідомлено про неможливість встановлення факту притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та встановлення причин притягнення до неї (у разі їх наявності). Зазначив, що військова служба правопорядку у Збройних Силах України створена 07.03.2002 та не є правонаступником будь-якого правоохоронного органу, тому інформація про вчинені позивачем злочини у відповідача відсутня. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України" від 07.03.2002 №3099-ІІІ (далі - Закон №3099-ІІІ), військова служба правопорядку у Збройних Силах України (далі - Служба правопорядку) - спеціальне правоохоронне формування у складі Збройних Сил України, призначене для забезпечення правопорядку і військової дисципліни серед військовослужбовців Збройних Сил України у місцях дислокації військових частин, у військових навчальних закладах, установах та організаціях (далі - військові частини), військових містечках, на вулицях і в громадських місцях; для запобігання злочинам, іншим правопорушенням у Збройних Силах України, їх припинення; для захисту життя, здоров`я, прав і законних інтересів військовослужбовців, військовозобов`язаних під час проходження ними зборів, працівників Збройних Сил України, а також для захисту майна Збройних Сил України від розкрадання та інших протиправних посягань, а так само для участі у протидії диверсійним проявам і терористичним актам на військових об`єктах. Згідно із приписами ст.3 Закону №3099-ІІІ основними завданнями Служби правопорядку є: виявлення причин, передумов і обставин кримінальних та інших правопорушень, вчинених у військових частинах та на військових об`єктах; розшук осіб, які самовільно залишили військові частини (місця служби); запобігання вчиненню і припинення кримінальних та інших правопорушень у Збройних Силах України; участь в охороні військових об`єктів та забезпеченні громадського порядку і військової дисципліни серед військовослужбовців у місцях дислокації військових частин, військових містечках, на вулицях і в громадських місцях; захист майна Збройних Сил України від розкрадання та інших кримінально протиправних посягань; забезпечення безпеки дорожнього руху військових транспортних засобів; участь у гарнізонних заходах; виконання у передбачених законом випадках рішень про тримання військовослужбовців на гауптвахті; забезпечення виконання кримінального покарання стосовно військовослужбовців, які за вироком суду засуджені до тримання у дисциплінарному батальйоні; сприяння у межах своєї компетенції органам, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органам досудового розслідування та суду, органам державної влади, органам місцевого самоврядування, органам військового управління, підприємствам, установам, організаціям у виконанні покладених на них відповідно до законів обов`язків; участь у протидії диверсійним проявам та терористичним актам на військових об`єктах. При прийнятті рішення про введення в Україні чи в окремих її місцевостях режиму воєнного або надзвичайного стану на Службу правопорядку додатково покладаються завдання щодо: участі у боротьбі з ворожими диверсійно-розвідувальними групами на території України; організації збору, супроводження та охорони військовополонених; забезпечення дотримання комендантської години в гарнізонах; охорони військових об`єктів, військових містечок та їх населення, сприяння його евакуації; відновлення та підтримання порядку і дисципліни у військових частинах; контролю за рухом транспортних засобів і перевезенням вантажів Збройних Сил України. Забороняється покладати на Службу правопорядку завдання, не передбачені цим Законом. Ніякі виняткові обставини або накази чи розпорядження посадових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності військовослужбовців Служби правопорядку. Згідно із приписами п. 11 статті 7 Закону №3099-ІІІ військовослужбовцям Служби правопорядку під час виконання покладених на них завдань надається право: вести облік кримінальних та інших правопорушень у Збройних Силах України та проводити періодичні звірки з даними відповідних прокуратур. Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив військову службу в Збройних Силах СРСР з 11.11.1984 по 20.11.1986, однак Військова служба правопорядку у Збройних Силах України створена 07.03.2002 та не є правонаступником будь-якого правоохоронного органу. Таким чином, колегія суддів зауважує, що статус відповідача, дає підстави для висновку про те, що військовослужбовці Служби правопорядку позбавлені можливості обліковувати інформацію відносно військовослужбовців, які проходили військову службу у лавах Збройних Сил СРСР, в тому числі перевіряти та виявляти чи вчинялись військовослужбовцем у вказаний період проходження військової служби кримінальні, адміністративні та дисциплінарні правопорушення, а також встановлювати причинний зв`язок поранення та контузії із можливими правопорушеннями в цей період. Водночас, позивач, обґрунтовуючи свою правову позицію, не надав суду належних та достатніх доказів наявності у відповідача такої інформації. Позивач дійшов помилкових висновків стосовно не врахування відповідачем під час розгляду заяви усіх поданих ним документів, оскільки, відповідач надав відповідь у межах дозволених законом та правомірно не здійснював констатацію обставин, що відображені у доданих до звернення документах, через відсутність на це правових підстав та правомочностей. Крім того, колегією суддів зі змісту наданої позивачу відповіді встановлено, що відповідачем роз`яснено позивачу, що враховуючи Постанову Кабінету Міністрів України від 06.02.2019 №75 "Про припинення дії Угоди між Урядом України і Урядом російської Федерації про обмін правовою інформацією та протоколу до Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про обмін правовою інформацією" від 18.04.1995 звернення, у відповідності до ст. 7 Закону України "Про звернення громадян", за належністю не направляється та запропоновано звернутись безпосередньо до правонаступників військової прокуратури СРСР (прокуратури РФ), яка на час проходження позивачем військової служби здійснювала облік злочинів та подій, скоєних військовослужбовцями. З огляду на що, колегія суддів доходить висновку, що відповідачем належним чином розглянуто звернення позивача, тоді як ОСОБА_1 не надано суду доказів порушення останнім порядку розгляду такого звернення. Переглянувши рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.05.2021 по справі № 520/6535/21 - залишити без змін Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя А.О. Бегунц Судді С.С. Рєзнікова Л.В. Мельнікова