Постанова Харківський апеляційний суд № 641/4276/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 27 вересня 2021 року м. Харків справа № 641/4276/20 провадження №22-ц/818/3690/21 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство «Державний Ощадний банк України» розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» про зобов`язання вчинити певні дії за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16 березня 2021 року, постановлене під головуванням судді Курганнікової О.А. в залі суду в місті Харкові, (повний текст судового рішення складено 24 березня 2021 року), - в с т а н о в и в: У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» про зобов`язання вчинити певні дії. Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16 березня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на неповноту розгляду обставин та ігнорування доказів, які мають значення для справи. Зазначає, що судом першої інстанції не було взято до уваги той факт, що переказ був зроблений з мобільного додатку. Твердження, що позивачем було розголошено всі дані по карті вважає таким, що не відповідають дійсності. Зазначає, що відповідачем не було приведено доказів, які б вказували що розголошення даної інформації призвело саме до несанкціонованого переказу коштів. Вважає, що судом першої інстанції було проігноровано факт порушення прав споживача фінансових послуг, який полягає в тому, що при зверненні за півтори години до контакт-центру з повідомленням про несанкціонований переказ коштів, міжбанківський переказ не був призупинений, хоча у банка була можливість відізвати переказ на момент його відправлення на кореспондентський рахунок до Національного Банку України. Також при винесенні рішення судом першої інстанції було проігноровано положення п.9 розділу VІ Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління НБУ від 05.11.2014 року №705. АТ «Державний ощадний банк України» надало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач самостійно повідомила стороннім особам відомості, які надали можливість електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, наслідком чого стало переведення коштів з карткового рахунку, позивачем не надано доказів вини банку, АТ «Ощадбанк» не несе відповідальності перед позивачем за проведені операції по рахунку. Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є споживачем послуг АТ «Ощадбанк». 20.12.2012 року між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 496880 про відкриття та обслуговування рахунку і випуск платіжної картки. Відповідно до умов Договору Банк відкриває на ім`я Клієнта поточний рахунок № НОМЕР_1 на умовах тарифного пакету «Пенсійний». Банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок грошові кошти, які надходять Клієнту, та забезпечує проведення розрахунків за операціями, в т. ч. здійсненими з використанням Платіжної картки, в межах Витратного ліміту, (пункт 1.2. Договору). 24.03.2020 року в період часу з 08:37 до 08:38 по рахунку № НОМЕР_2 здійснено операції з переказу коштів з рахунку через UKR KYIV MOBILE BANKING (система дистанційного обслуговування Mobile-банкінг «Ощад24/7») в кількості 2 шт. на загальну суму 7 650,00 грн. На письмове звернення від 30.03.2020 року ОСОБА_1 отримала відповідь AT «Ощадбанк» від 23.04.2020 року №118.14-14/1-365, в якій повідомлялось, що трансакції проводились з використанням усіх необхідних реквізитів платіжної картки банку з правильним введенням паролів (ПІН-кодів для одноразової операції в мережі інтернет), які відомі лише клієнту та були направлені на номер мобільного телефону. Також було повідомлено, що Банк не несе відповідальності за фінансові операції по картковому рахунку ОСОБА_1 , проведення яких стало можливим внаслідок розголошення Клієнтом конференційної інформації третім особам. Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 посилалась на те, що 20 грудня 2012 року між нею та AT «Ощадбанк» було укладений № 496880 про відкриття та обслуговування рахунку і випуск платіжної картки від 20 грудня 2012 року. 24.03.2020 року на її телефон надійшло SMS повідомлення від Банку о 8:37: «переведення коштів у розмірі 7500 грн. з картки на картку іншого банку відправлено пройшло успішно». Наступне SMS о 8:38 про те, що знову була проведена вдало трансакція по переводу коштів з її картки на картку іншого банку у сумі 150 грн. З її картки було знято всі гроші, а саме 7650 грн. Переведення коштів з її картки на картку шахрая відбулося через IJKR KYIV MOBILE BANKING, про що свідчать одержані смс повідомлення на її телефон. Того ж дня, 24.03.20 року о 10:30 вона подзвонила на гарячу лінію Ощадбанку та попросила заблокувати її картку у зв`язку з тим, що відбулася крадіжка коштів з її рахунку. При зверненні до Банку через гарячу лінію їй було запропоновано звернутись з відповідною заявою до поліції та вказано, що письмове звернення про розслідування Банком інциденту про розголошення її даних, та суми коштів, які знаходились на карточному рахунку буде розглянуто за умови представлення копії звернення до поліції. Всі вимоги Банку позивач виконала. У зверненні до банку позивач пояснила всі обставини щодо несанкціонованого переказу коштів. Проте на її звернення від 30.03.20 року банк відповів відмовою, яка була мотивована тим, що переказ з її картки був вчинений через UKR KYIV MOBILE BANKING. Відповідь від Банку було надано разом з відповіддю від НБУ, в якій теж було вказано на обставини списання коштів через UKR KYIV MOBILE BANKING. Згідно зі статтею 11 ЦК України підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин за приписами статті 204 ЦК України є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Відповідно до ч.1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. При цьому банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку (ч. 3 ст. 1066 ЦК України). Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). За змістом статті 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила віх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною карткою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. Держателем електронного платіжного засобу - є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу. Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі. Відповідно до пункті 14.12 статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач спеціального платіжного засобу зобов`язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень. Згідно з пунктом 2 розділу 6 Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року №705 (далі - Положення), користувач зобов`язаний не розкривати іншим особам, крім користувача, ПІН або іншу інформацію, яка дає змогу виконувати платіжні операції з використанням електронного платіжного засобу. Відповідно до пункту 3 розділу 6 Положення банк зобов`язаний у спосіб, передбачений договором, повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу. Банк у разі невиконання обов`язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від здійснення таких операцій. Згідно з пунктом 5 розділу 6 Положення користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які ним не виконувалися. Пунктами 7, 8 розділу 6 Положення визначено, що емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Відповідно до пункту 9 розділу 6 Положення користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Банк зобов`язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача, що стосуються використання електронного платіжного засобу або незавершеного переказу, ініційованого з його допомогою, надати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, установлений договором, але не більше строку, передбаченого Законом України «Про звернення громадян» (пункт 10 розділу 6 Положення). Відповідно до листа AT «Ощадбанк» від 23.04.2020 року №118.14-14/1-365 повідомлено, що трансакції проводились з використанням усіх необхідних реквізитів платіжної картки банку з правильним введенням паролів (ПІН-кодів для одноразової операції в мережі інтернет), які відомі лише клієнту та були направлені на номер мобільного телефону. Також було повідомлено, що Банк не несе відповідальності за фінансові операції по картковому рахунку ОСОБА_1 , проведення яких стало можливим внаслідок розголошення Клієнтом конференційної інформації третім особам. Позивач сама визнає, що 24.03.2020 року по телефону повідомила незнайомим особам дані картки для нібито її перереєстрації у зв`язку зі збоєм системи у Банку (а.с.11). Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що АТ «Ощадбанк» не несе відповідальності перед позивачем за вчинення відповідних платіжних операцій, враховуючи, що позивач сама повідомила стороннім особам відомості, які надали можливість електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, наслідком чого стало переведення коштів з карткового рахунку. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року по справі №363/3498/16-ц.. Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів порушення прав позивача відповідачем. Посилання ОСОБА_1 на те, що судом першої інстанції було проігноровано положення п.9 розділу VІ Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління НБУ від 05.11.2014 року №705, - не приймається до уваги колегією суддів, оскільки спростовується вимогами закону та матеріалами справи. Висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16 березня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий: О.В. Маміна Судді: Н.П. Пилипчук О.Ю. Тичкова