Постанова Запорізький апеляційний суд № 310/1981/17

Дата документу 15.09.2021 Справа № 310/1981/17 Запорізький Апеляційний суд ЄУН 310/1981/17Головуючий у 1-й інстанції Дністрян О.М. Повний текст рішення складено 01.10.2020 року. Пр. № 22-ц/807/368/21Суддя-доповідач Гончар М.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 вересня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С. суддів Маловічко С.В., Подліянової Г.С. за участі секретаря Остащенко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької від 21 вересня 2020 року у справі за позовом Бердянської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави до Бердянської міської ради Запорізької області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення ради, визнання права власності та витребування земельної ділянки ВСТАНОВИВ: У квітні 2017 року Бердянська місцева прокуратура Запорізької області в інтересах держави звернулась до суду із вищезазначеним позовом (т.с. 1 а.с. 2-11), в якому просила: - визнати незаконним та скасувати п. 5.4 рішення п`ятдесят першої сесії Бердянської міської ради Запорізької області шостого скликання №23 від 20.11.2014р. «Про передачу у власність та в оренду земельних ділянок громадянам»; - визнати право власності на земельну ділянку за територіальною громадою м. Бердянськ в особі Бердянської міської ради, - та витребувати у ОСОБА_4 в комунальну власність територіальної громади міста Бердянськ в особі Бердянської міської ради земельну ділянку площею 0,098 га., кадастровий номер 2310400000:01:012:0214, яка знаходиться по АДРЕСА_1 . В обґрунтування позову позивач зазначав, що Бердянською міською радою Запорізької області 20.11.2014 року прийнято рішення №23, п. 5.4 якого затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,0980 га, кадастровий номер 2310400000:01:012:0214, розташовану по АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). На підставі вищевказаного рішення державним реєстратором речових прав на нерухоме майно 02.12.2014 року. ОСОБА_1 було видано свідоцтво № НОМЕР_1 про право власності на зазначену земельну ділянку, яку в подальшому ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 04.12.2015р. продала ОСОБА_4 .. Пункт 5.4 оскаржуваного рішення Бердянської міської ради Запорізької області №23 від 20.11.2014р. підлягає визнанню незаконним та скасуванню, а земельну ділянку необхідно повернути за належністю територіальній громаді м. Бердянська у зв`язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог ст.ст. 59, 60, 61 Земельного кодексу України, ст.ст. 59, 85, 88, 90 Водного кодексу України та п.2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок при прийнятті відповідного рішення. Проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки погоджено та затверджено з порушенням вимог водного та земельного законодавства. Так, на підставі листа керівника Бердянської місцевої прокуратури Запорізької області від 28.02.2017р. ПП «Азовгеопроект» проведено геодезичне дослідження розташування спірної земельної ділянки відносно урізу води Азовського моря. Результати вказаного дослідження оформлено у вигляді ситуаційної схеми, відповідно до якої виділена ОСОБА_1 оскаржуваним пунктом рішення міської ради земельна ділянка знаходиться в межах міста Бердянська та в межах визначеної ст. 88 Водного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря, а саме, на відстані 170,8м від урізу води Азовського моря. Тому спірна земельна ділянка взагалі не могла бути передана у приватну власність. Однак, у затвердженому оскаржуваним пунктом рішення Бердянської міської ради №23 від 20.11.2014р. проекті землеустрою розміри і межі прибережної захисної смуги Азовського моря не враховано, що унеможливлює відведення такої земельної ділянки. Бердянською міськрадою при прийнятті п.5.40 рішення Бердянської міської ради Запорізької області № 23 від 20.11.2014р. «Про передачу у власність та в оренду земельних ділянок громадянам» було порушено вимоги земельного та водного законодавства, що вказує на протиправність дій Бердянської міської ради, а тому зазначене рішення є незаконним та підлягає скасуванню. Оскільки ОСОБА_1 незаконно набула і у подальшому незаконно відчужила на користь ОСОБА_4 право власності на цю земельну ділянку, яка підлягає поверненню територіальній громаді міста Бердянська на підставі ст. 388 ЦК України. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Дністрян О.М. (т.с. 1 а.с. 21). Ухвалою суду першої інстанції (т.с. 1 а.с. 33) відкрито провадження у цій справі в порядку загального позовного провадження. Ухвалою суду першої інстанції (т.с. 1 а.с. 153-154) залучено правонаступника з відповідача ОСОБА_4 на відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької від 21 вересня 2020 року (т.с. 2 а.с. 236-242) в задоволенні позову Бердянської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави у цій справі відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, Запорізька обласна прокуратура у своїй апеляційній скарзі (т.с. 3 а.с. 3-10) просила рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити; судові витрати покласти на відповідачів. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Маловічко С.В. та Подліянову Г.С. (т.с. 3 а.с. 13). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження у цій справі відкрито(т.с. 3 а.с. 14), дану справу призначено до апеляційного розгляду (а.с. 186), з урахуванням навантаженості судді-доповідача та колегії суддів Запорізького апеляційного суду (т.с. 3 а.с. 15). Відповідач ОСОБА_3 подав відзив на вищезазначену апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури у цій справі (т.с. 3 а.с. 43-52). Інші учасники цієї справи не скористались своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом. Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом. Ухвалою апеляційного суду (т.с. 3 а.с. 104) розгляд цієї справи призначений в режимі відеоконференції в порядку задоволення клопотання представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Мастерова О.В. У судовому засіданні 10 березня 2021 року (т.с. 3 а.с. 107-108) апеляційним судом було розпочато розгляд цієї справи по суті за присутності представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Мастерова О.В. в режимі відеоконференції за відсутністю всіх інших учасників цієї справи: заслухано доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , який не визнав той факт, що ОСОБА_3 є єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 (тобто вже після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення у цій справі) відповідача ОСОБА_2 (батька) (свідоцтво про смерть, копія т.с. 3 а.с. 57), крім того, строк для прийняття спадщини збігає лише 17.04.2021 року, тому провадження у цій справі апеляційним судом було зупинено до залучення до участі правонаступника відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.с. 3 а.с. 112-113). В автоматизованому порядку суддею Кримською О.М. у цій справі замінено суддю Подліянову Г.С. (т.с. 3 а.с. 119-120). Ухвалою апеляційного суду (т.с. 3 а.с. 122) апеляційне провадження у цій справі поновлено, призначено дану справу до апеляційного розгляду з урахуванням завантаженості судді-доповідача та кодлегії суддів апеляційного суду, а також щорічної відпустці судді-доповідача (т.с. 3 а.с. 156), витребувано у Бердянської державної нотаріальної контори для долучення до матеріалів цієї справи: - фотокопію спадкової справи, якщо така заводилась після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - чи витяг зі Спадкового реєстру на підтвердження того, що: = така спадкова справа не заводилась, = складався (не складався) заповіт спадкодавцем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На виконання цієї ухвали апеляційного суду Бердянська державна нотаріальна контора надала Інформаційну довідку про відсутність інформації зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) щодо померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 (т.с. 3 а.с. 154) та повідомила, що спадкова справа після вищевказаного померлого не заводилась (т.с. 3 а.с. 153). Представник відповідача ОСОБА_5 подав апеляційному суду через канцелярію для долучення до матеріалів цієї справи копії документів (рішення ради, витяг з проекту землеустрою, роздруківка публічної кадастрової карти в частині земельної ділянки ОСОБА_4 , яка розташована на 178 м від урізу Азовського морю, на чому наполягає позивач у цій справі - т.с. 3 а.с. 157-166), за змістом яких: 25 березня 2021 року рішенням Бердянської міської ради Запорізької області затверджено проект землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронних зон в межах міста Бердянська Запорізької області та спірна земельна ділянка знаходиться поза межами останніх. В автоматизованому порядку суддею Подліяновою Г.С. замінено у цій справі суддю Кримську О.М. (т.с. 3 а.с. 169-170). Ухвалою апеляційного суду (т.с. 3 а.с. 175) у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Мастерова О.В. про участь у цій справі в режимі відеоконференції відмовлено. У дане судове засідання належним чином повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду цієї справи (т.с. 3 а.с. 139-152), всі учасники цієї справи не з`явились, окрім прокурора Токмакова О.І. та представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Мастерова О.В. (т.с. 3 а.с. 55), про причини своєї неявки та неявки своїх представників апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали. Навпаки, відповідач ОСОБА_3 подав апеляційному суду заяву (т.с. 3 а.с. 178), в якій просив розглядати дану справу апеляційним судом за його відсутністю за присутністю його представника - адвоката Мастерова О.В. За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом. При вищевикладених обставинах, на підставі ст. ст. 371- 372 ЦПК України ухвалив: заяву відповідача ОСОБА_3 задовольнити, розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутністю всіх учасників цієї справи, що не з`явились, за присутністю представника Запорізької обласної прокуратури Токмакова О.І. та представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Мастерова О.В. (т.с. 3 а.с. 55-56). Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 15 вересня 2021 року залучено у цій справі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який вже приймає участь у цій справі, як відповідач, також як правонаступника відповідача ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки ОСОБА_3 є рідним сином померлого та є єдиним спадкоємцем першої черги за законом, який прийняв спадщину в порядку ст. 1268 ч. 3 ЦК України. Заслухавши у судовому засіданні доповідь судді-доповідача, пояснення учасників цієї справи, що з`явились, у тому числі представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Мастерова О.В., якому у даному судовому засіданні було вручено копію апеляційної скарги для відповідача ОСОБА_3 , як правонаступника померлого відповідача ОСОБА_2 (розписка т.с. 3 а.с. 181), та який на запитання апеляційного суду зазначав, що час для підготовки стороні відповідача ОСОБА_3 не потрібний, просив апеляційний суд розглядати дану справу у даному судовому засіданні, також зазначав, що спірна земельна ділянка знаходиться на 178 м від урізу Азовського моря, на сьогодні вже є чинним інше законодавство, і спірна земельна ділянка не входить у прибережну захисну смугу, визначену радою з урахуванням ДБН чи чинну законодавчо визначену 100 м від урізу моря з липня цього року замість 2 км, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, у тому числі копії документів, надані представником відповідача апеляційному суду (т.с. 3 а.с. 157-166), апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга Запорізької обласної прокуратури у цій справі підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу. Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову Бердянської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави у цій справі, керувався ст.ст. 10-13, 19, 76-81, 259, 263-265 ЦПК України та виходив із відсутності підстав для задоволення останнього. Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено із додержанням вимог закону, є правильним та законним. Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає. Суд апеляційної інстанції має перевіряти законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у цій справі станом на час його ухвалення (21 вересня 2020 року), на який ст. 88 Водного кодексу України (прибережні захисні смуги) мала іншу редакцію, ніж та, що є чинною з 24 липня 2021 року станом та на час розгляду цієї справи апеляційним судом і яка покращує положення сторони відповідачів, оскільки вже законодавчо встановлює прибережну смугу розміром 100 м від урізу Азовського морю замість 2 км, а спірна земельна ділянка знаходиться на 178 м від урізу Азорвського морю (ст. 82 ч.1 ЦПК України). Проте, при цьому, суд першої інстанції при вирішенні цієї справи все одно правильно виходив із такого. Відповідно до ст. ст. 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Ст.ст. 2, 19 Закону України «Про охорону земель» визначено, що об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України. Відповідно до ст.ст. 50, 51, 52 ЗК України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність земельні ділянки для індивідуального дачного будівництва. Набуття права на землю громадянами України здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Відповідно до ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад і передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу. Ч. ч. 1 та 2 ст. 116 ЗК України визначено, що громадяни і юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель держаної або комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання її у користування. Громадяни, зацікавлені в одержані безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської держаної адміністрації, або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Вибір місця розташування земельної ділянки та надання дозволу і вимог на розроблення проекту її відведення здійснюється в порядку, встановленому ст. 151 Земельного кодексу України. Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронними і санітарно-епідеміологічними органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність. Ст. 118 ЗК України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Так, відповідно до частин шостої - дев`ятої цієї статті громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Згідно з ч. 6 ст. 186 ЗК України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Згідно з ч. 17 ст. 186 Земельного кодексу України, підставою для відмови у погодженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 186-1 Земельного кодексу України, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а щодо земельної ділянки у межах населеного пункту подається на погодження до структурних підрозділів районних державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури. Проект землеустрою, у відповідності до вимог ст. 50 Закону України «Про землеустрій», зокрема, включає акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки). Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою у ч. 6 ст. 186-1 Земельного кодексу України також зазначено виключно невідповідність його вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації. Таким чином, з огляду на вище наведені положення законодавства, відповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів перевіряється органом місцевого самоврядування ще при розгляді клопотання особи, зацікавленої у переданні в користування земельної ділянки, про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Також, судом першої інстанції було правильно встановлено, що рішенням Бердянської міської ради №23 від 20.11.2014 року (пункт 5.4) затверджено проект землеустрою щодо відведення та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,0980 га (кадастровий номер 2310400000:01:012:0214), з присвоєнням поштової адреси: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в межах норм безоплатної приватизації (т.с. 1 а.с. 13). При цьому, в подальшому згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу № 2688 від 04.12.2014 р. спірну земельну ділянку у ОСОБА_1 придбала ОСОБА_4 (т.с. 1 а.с. 14-16, т.с. 2 а.с. 134-135), яка ІНФОРМАЦІЯ_5 померла (т.с. 1 а.с. 115). Спадкоємцями ОСОБА_4 є її чоловік ОСОБА_2 та син ОСОБА_3 , які на момент відкриття спадщини проживали з нею за адресою: АДРЕСА_2 (т.с. 1 а.с.152), а тому в силу вимог ч. 2 ст. 1268 Цивільного кодексу України вважаються такими, що прийняли спадщину, оскільки протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, не заявили про відмову від неї (т.с. 1 а.с. 136-138). Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, згідно з положеннями ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом. Відповідно до положень ст. 58 ЗК України до земель водного фонду належать землі, зайняті в тому числі, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації (абзаци 2, 3 ч. 3 ст. 60 Земельного кодексу України). Ст. 88 Водного кодексу України в редакції, чинній на час прийняття радою оскаржуваного рішення та ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення у цій справі, було визначено, що з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Згідно з пунктами 6, 10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) межі водоохоронних зон встановлюються з урахуванням, зокрема, цільового призначення земель, що входять до складу водоохоронної зони. На землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови. З огляду на вказані приписи законодавство, чинне на момент прийняття оскарженого рішення, вимагало визначати прибережні захисні смуги у межах населених пунктів з урахуванням будь-якої містобудівної документації у цій сфері та виходячи з конкретних умов забудови, які склалися на місцевості. Саме такі правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункти 66-77), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункти 56-67), які є обов`язковими для врахування загальними судами у цій справі в силу вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України. Містобудівна документація це затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій (частина перша статті 17 Закону України «Про основи містобудування»), з урахуванням яких визначається цільове призначення земель (абзац четвертий статті 1 Закону України «Про планування і забудову територій», який був чинним на час прийняття оскарженого рішення). Відповідно до листа Виконавчого комітету Бердянської міської ради від 21.01.2020 р. №01-0336/28 проект землеустрою щодо організації та встановлення меж земель водного фонду та водоохоронних зон в межах міста Бердянськ Запорізької області до виконавчого комітету Бердянської міської ради погоджений в порядку, встановленому ст. 186-1 Земельного кодексу України, не надходив. Бердянською міською радою рішення про затвердження вищезазначеної документації із землеустрою не приймалось. Відповідно до пояснювальної записки до Генерального плану міста Бердянська, затвердженого рішенням шістдесят восьмої сесії Бердянської міської ради V скликання від 25.06.2009 р. № 8, в генеральному плані планувальні обмеження природоохоронного значення представлені системою прибережних захисних смуг Азовського моря, озер та округом і зонами санітарної охорони курорту (т.с. 2 а.с. 124-126). Частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території такої зони, є прибережна захисна смуга (абз. 38 ст. 1 Водного кодексу України, абз. 2 п. 8.19, п. 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів). Відповідно до абзацу третього пункту 10.17 Державних будівельних норм (далі - ДБН) 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 року № 44, уздовж берегів водойм прибережні смуги установлюються завширшки не менше 20 м від урізу води, що відповідає нормальному підпертому рівню водойми. Місцеві правила забудови це нормативно-правовий акт, яким встановлюється порядок планування і забудови та іншого використання територій, окремих земельних ділянок, а також перелік усіх допустимих видів, умов і обмежень забудови та іншого використання територій та окремих земельних ділянок у межах зон, визначених планом зонування (абзац чотирнадцятий статті 1 Закону України «Про планування і забудову територій»). Також судом першої інстанції встановлено, що відповідно до Плану зонування території м. Бердянська, який затверджено рішенням 38 сесії Бердянської міської ради VI скликання від 31.05.2013 р. № 27 (далі Зонінг), земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2310400000:01:012:0214, розміщується в двох зонах: в житловій та рекреаційній зоні з переважним розміщенням садибної забудови (зона Ж-1р) та в зоні вулиць в межах червоних ліній (зона ТР-2) (т.с. 2 а.с. 25-35, витяг з електронного примірника т.с. 2 а.с. 127-133). Відповідно до пояснювальної записки до Зонінгу (т.с. 2 а.с. 29), житлова та рекреаційна зона з переважним розміщенням садибної забудови (зона Ж-1р) призначена для організації прийому та обслуговування відпочиваючих в садибній забудові (житлові будинки для рекреаційного використання). Зона формується на території сельбищної зони в районах існуючої садибної забудови та районах, передбачених містобудівною документацією під такий вид забудови. Забудова повинна забезпечуватися повним інженерним обладнанням у відповідності до санітарних норм та правил. Використання території зони, розміщення підприємств і установ здійснюється відповідно до вимог ДБН 360-92** (на сьогодні змінені на ДБН Б.2.2-12:2019) та діючого законодавства. До зони вулиць в межах червоних ліній (зона ТР-2) входять території, які за містобудівною документацією знаходяться в межах червоних ліній магістральних та основних житлових вулиць, бульварів, площ. Використання території зони, розміщення підприємств і установ здійснюється відповідно до вимог ДБН 360-92** (на сьогодні змінені на ДБН Б.2.2-12:2019) та діючого законодавства. Інші обмеження до зон Ж-1р та ТР-2 не встановлені. Відповідно до графічної частини Зонінгу: «Схема зонування території. Планування обмеження», на території, де розміщена земельна ділянка АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2310400000:01:012:0214, наявні наступні планувальні обмеження: санітарно-захисна зона від підприємств IV класу шкідливості та ділянки з ухилом поверхні понад 15%. Правова позиція щодо встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг висловлена Великою палатою Верховного суду у Постанові від 30.05.2018 року по справі №469/1393/16-ц. Так, дійсно ч. 3 ст. 60 ЗК України та ч. 9 ст. 88 ВК України в редакції, чинній на час прийняття радою оскаржуваного рішення та ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення у цій справі, було встановлено, що уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга не менше двох кілометрів від урізу води. У ст. 60 Земельного кодексу України та у ч. 7 ст. 88 Водного кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, було також зазначено, що прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Згідно до ч. 6 ст. 88 ВК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Велика Палата Верховного суду у вказаній постанові, з посиланням на п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 року № 434 та Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 року за № 486, зазначає, що системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Аналогічні посилання маються також у постанові Великої Палати Верховного суду від 15.05.2018 року по справі №372/2180/15-ц. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться у межах м. Бердянська, а проект землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги на час винесення оскаржуваного рішення не узгоджений, все ж таки не можна виходити з того, що беззаперечно розмір захисної смуги становить два кілометри від урізу води, оскільки у даному разі цей розмір повинен бути встановлений з урахуванням конкретних умов забудови. З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно прийняв до уваги доводи представника відповідача Бердянської міської ради про те, що на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до Існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови. В даному випадку врахування містобудівної документації та конкретних умов забудови відбулось на стадії погодження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки управлінням містобудування та архітектури виконкому Бердянської міською ради в м. Бердянську, де протягом десятиліть склались певні умови забудови та використання об`єктів, які потрапили до прибережних смуг після їх встановлення. Саме з урахуванням містобудівної документації встановлюється захисна прибережна смуга у межах існуючих населених пунктів, згідно до ч. 6 ст. 88 Водного кодексу України. Крім того, суд першої інстанції правильно зазначав, що стороною позивача не надано суду першої інстанції належних та допустимих доказів, що в ході погодження проекту землеустрою іншими контролюючими органами були встановленні факти віднесення спірної земельної ділянки до прибережної захисної смуги або до водоохоронної зони, а також, що вказаними органами та міською радою при прийнятті оскаржуваного рішення не було прийнято до уваги як положення абз. 3 п. 10.17 Державних будівельних норм 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 року № 44, так і приписи існуючої містобудівної документації, урахувавши існуючі конкретні умови забудови населеного пункту та містобудівні обмеження. За таких обставин та враховуючи, що спірна земельна ділянка розташована в адміністративних межах міста Бердянська, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскаржуване рішення Бердянською міською радою прийнято в межах повноважень, у відповідності до вимог діючого законодавства, з урахуванням існуючої містобудівної документації та відомостей, викладених у висновках про погодження проекту землеустрою земельної ділянки з кадастровим номером 2310400000:01:012:0214 органів, на які державою покладено функції щодо здійснення контролю за використанням земель. Аналізуючи вище викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача у цій справі. Доводи апеляційної скарги Запорізької обласної прокуратури дублюють доводи позовної заяви сторони позивача у цій справі, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд. Ці доводи є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію позивача у цій справі, викладену в його позові, яку він вважає такою, що є єдино вірною та єдино можливою. Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; ж одні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)». Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування позивача, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. Позивач та його представники не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування позову позивача у цій справі. Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги Запорізької обласної прокуратури. Так, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Проте докази, передбачені ст. 367 ч. ч. 2, 3 ЦПК України, стороною позивача апеляційному суду не надані. І хоча, надані стороною відповідача копії документів, датовані після ухвалення рішення судом першої інстанції (21 вересня 2020 року) у цій справі, а саме: рішення ради від 25.03.2021 року, витяг з проекту землеустрою, роздруківка публічної кадастрової карти - т.с. 3 а.с. 157-166), не можуть бути доказами, передбаченими ст. ст. 367 ч.3 ЦПК України, у цій справі для перегляду апеляційним судом останнього. Проте, апеляційний суд має враховувати той факт, що на час апеляційного перегляду цієї справи вже чинним вже інше законодавство, та зокрема ст. 88 ВК України в іншій редакції з 24.07.2021 року, яке покращує положення відповідачів у цій справі. За змістом ст. 3 ч. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час …розгляду і вирішення справи. Так, відповідно до ст. 88 Водного кодексу України в редакції Закону № 711-IX від 17.06.2020: «…Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги в межах населених пунктів встановлюються згідно з комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, а в разі їх відсутності або якщо зазначеною містобудівною документацією межі таких смуг не встановлені, вони визначаються шириною 100 метрів від урізу води морів, морських заток і лиманів, а для інших водних об`єктів - згідно з частиною другою цієї статті. Межі прибережних захисних смуг, пляжних зон зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації та позначаються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування на місцевості інформаційними знаками. Відомості про межі прибережних захисних смуг… вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель…». Таким чином, апеляційним судом встановлено: враховуючи, що спірна земельна ділянка знаходиться на 178 м (ст. 82 ч. 1 ЦПК України), то остання на теперішній час, навіть, вже не входить у законодавчо визначений розмір прибережної захисної смуги 100 м біля урізу Азовського моря. Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення. В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті. При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги Запорізької обласної прокуратури не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України. Встановлено, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні у цій справі не вирішував питання про розподіл понесених судових витрат між сторонами, пов`язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції, а тому останнє також в апеляційному порядку не переглядалось. Однак, воно може бути вирішено судом першої інстанції у подальшому за власною ініціативою або за заявою учасників цієї справи в порядку, передбаченому ст. 270 ЦПК України. За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни. Крім того, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови Запорізькій обласній прокуратурі у задоволенні її вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, остання не має права на компенсацію за рахунок відповідачів у цій справі будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом. Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури залишити без задоволення. Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької від 21 вересня 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови. Повний текст постанови апеляційним судом складений 24.09.2021 року. Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Маловічко С.В.Подліянова Г.С.