Постанова 4818 № 639/665/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 вересня 2021 року м. Харків Справа №639/665/21 Провадження №22-ц/818/2530/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: судді Тичкової О.Ю., суддів: Маміної О.В., Пилипчук Н.П., за участю секретаря судового засідання: Сабельнік Б.В., сторони справи: скаржник ОСОБА_1 , особа, дії якої оскаржуються Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова, постановлену 4 лютого 2021 рокуу складі судді Гаврилюк С.М., - УСТАНОВИВ: У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, у якій просив визнати дії Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (надалі Міжрайонний ВДВС) неправомірними за передчасним винесенням 20 січня 2021 року постанови про відкриття провадження за виконавчим листом Харківського окружного суду по справі № 520/2262/2020; скасувати постанову Міжрайонного ВДВС від 20 січня 2021 року про відкриття провадження за виконавчим листом Харківського окружного адміністративного суду по справі № 520/2262/2020. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 4 лютого 2021 рокуу відкритті провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії Міжрайонного ВДВС відмовлено. Роз`яснено ОСОБА_1 його право звернутися з відповідною позовною заявою до Харківського окружного адміністративного суду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвала мотивована тим, що на виконанні Міжрайонного ВДВС перебуває виконавчий лист, виданий у справі, що розглядалася Харківським окружним адміністративним судом. ОСОБА_1 оскаржує дії посадової особи Міжрайонного ВДВС саме в указаному виконавчому провадженні. Скарга ОСОБА_1 не підлягає розгляду Жовтневим районним судом м. Харкова в порядку цивільного судочинства, оскільки в силу вимог статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАСУ) вимоги ОСОБА_1 мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу суду від 4 лютого 2021 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду, обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд уважав доведеними. Апеляційна скарга мотивована тим, що в оскаржуваній ухвалі суд не врахував посилання ОСОБА_1 на статті 447-453 Цивліьного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України), на Постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 07.02.2014, рішення Європейського Суду з Прав Людини від 18.07.2018 у справі «Пронін проти України». Також в апеляційній скарзі ОСОБА_1 обґрунтовує незаконність дії державного виконавця Міжрайонного ВДВС щодо відрикття 20 січня 2021 року провадження за виконавчим листом Харківського окружного суду по справі № 520/2262/2020. Міжрайонний ВДВС у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечує, посилається на те, що заявлені ОСОБА_1 вимоги не підлягають розгляду в порядку ЦПК України, що не позбавляє його права звернутися за захистом своїх прав в порядку адміністративного судочинства. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судовим розглядом встановлено, що у дійсній цивільній справі ОСОБА_1 оскаржує дії державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) у виконавчому проваджені відкритому за виконавчим листом Харківського окружного суду по справі №520/2262/2020 про стягнення з ОСОБА_1 судового збору в розмірі 42 грн. Отже, скаржник, який є стороною виконавчого провадження, оскаржує дії державного виконавця та його постанову про відкриття виконавчого провадження від 20.01.2021, винесену у межах виконавчого провадження, відкритого на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до статей 124, 125 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Частинами 1, 3 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За загальним правилом, передбаченим у частині 1 статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Таким чином, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь - які справи, що виникають із приватноправових відносин, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Пунктом 2 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що публічно-правовим спором є спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Згідно пункту 7 частини 1 указаної статті суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. За змістом пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Відповідно до частини 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII (далі Закон №1404-VIII) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Згідно зі статтею 447 Цивільного процесуального кодексу (далі ЦПК) України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього кодексу, порушено їхні права чи свободи. Частиною 1 статті 448 ЦПК України визначено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (частина перша статті 448 ЦПК України). Отже, право на звернення за правилами цивільного судочинства зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця пов`язане з наявністю судового рішення, ухваленого згідно з ЦПК України, та його примусовим виконанням відповідним органом. Оскільки скаржник оскаржує дії державного виконавця та його постанову, винесену на підставі судового рішення в адміністративній, а не цивільній справі, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо необхідності розгляду справи за правилами цивільного судочинства. Згідно з частиною 1 статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Тобто, якщо закон встановив інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ. Наведені приписи чинного законодавства дають підстави для висновку, що оскарження учасником виконавчого провадження (боржником) дій державного виконавця з примусового виконання рішення суду, постановленого у адміністративній справі, та постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, винесеної на виконання цього рішення, має відбуватися за правилами адміністративного судочинства, оскільки ЦПК України не встановлює іншого порядку судового оскарження цих дій і постанови (близькі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №757/61236/16-ц та від 29 травня 2019 року у справі №760/14437/18). За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню. Суд першої інстанції вирішив питання щодо відсутності підстав для відкриття провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 в порядку цивільного судочинства на підставі повно встановлених обставин у справі та відповідно до вимог закону. Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин і були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується апеляційний суд. З урахуванням вищезазначеного колегія суддів вважає, що апелянтом не доведена наявність підстав для висновку щодо необґрунтованості та незаконності рішення суду першої інстанції, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення. Отже, доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду та не дають підстав для скасування судового рішення. За викладених обставин колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до приписів статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення районного суду без змін. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04). Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 4 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 24 вересня 2021 року. Головуючий О.Ю. Тичкова Судді О.В. Маміна Н.П. Пилипчук