Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 344/11947/20

Справа № 344/11947/20 Провадження № 22-ц/4808/723/21 Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О. Суддя-доповідач Бойчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 вересня 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Бойчука І.В., суддів Фединяка В.Д., Девляшевського В.А., секретаря Капущак С.В., з участю представників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «РОЯЛ КЕПІТАЛ ПЛЮС», Товариства з обмеженою відповідальністю «АКВІНТА», ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Гостинець», Державного реєстратора Котика Володимира Георгійовича, приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Самсонюк Олени Анатоліївни про скасування рішень реєстратора та державної реєстрації, витребування майна з чужого незаконного володіння за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «АКВІНТА», поданою представником адвокатом Дубовим Артемом Михайловичем, та Товариства з обмеженою відповідальністю «Гостинець»на рішення Івано-Франківського міського суду від 11 березня 2021 року під головуванням судді Бородовського С.О. у м. Івано-Франківську, в с т а н о в и в: У вересні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з позовом до ТОВ «РОЯЛ КЕПІТАЛ ПЛЮС», ТОВ «АКВІНТА», ОСОБА_3 , ТОВ «Гостинець», Державного реєстратора Котика В.Г., приватного нотаріуса Рівненського МНО Рівненської області Самсонюк О.А. про скасування рішень реєстратора та державної реєстрації, витребування майна з чужого незаконного володіння. На обґрунтування позовних вимог зазначили, що 13.02.2004 ОСОБА_1 придбав у ЗАТ «Світлиця» нежитлові приміщення в будинку АДРЕСА_1 . Впродовж значного періоду часу між ним та ТОВ «Гостинець», в яке було перетворено ЗАТ «Світлиця» та є правонаступником такого, тривали судові спори, однак договір купівлі-продажу від 13.02.2004 як підстава набуття права власності на нежитлові приміщення у законному порядку не скасований і є чинним, а право власності ОСОБА_1 підтверджене усіма судовими інстанціями. Державний реєстратор ОСОБА_4 12.07.2014 на підставі вказаного договору купівлі-продажу зареєстрував за ОСОБА_1 право власності на спірні приміщення площею 1302,1 кв. м. ОСОБА_1 23.12.2015 подарував ОСОБА_2 1/2 частини спірних приміщень. Договір дарування ніколи та ніким не оспорювався. Запис про державну реєстрацію їх речових прав на спірне майно внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 23.12.2015. Вони не укладали та не мали наміру укладати будь-які правочини щодо відчуження своїх часток. Однак 04.07.2019, отримавши інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав, вони виявили, що 02.10.2018 державний реєстратор Котик В.Г. вніс до державного реєстру відомості про припинення права власності ОСОБА_1 на його частку у відповідному праві на спірне майно. Підставою припинення права власності вказано: вирок Галицького районного суду м. Львова №1-13 від 14.05.2007, рішення №18/331 від 09.09.2004 Господарського суду Івано-Франківської області, ухвала суду 11а-662/2007 від 07.08.2007 Апеляційного суду Львівської області, ухвала суду №18/331 від 12.06.2008 Господарського суду Івано-Франківської області. В цей же день державний реєстратор Котик В.Г. вніс до державного реєстру відомості про припинення права власності ОСОБА_2 на її частку у відповідному праві на спірне майно. Підставою припинення права власності вказано вищезазначені вирок Галицького районного суду м. Львова, рішення Господарського суду Івано-Франківської області, ухвала Апеляційного суду Львівської області, ухвала Господарського суду Івано-Франківської області. Також 02.10.2018 державний реєстратор Котик В.Г. зареєстрував право приватної власності на спірне нерухоме майно за ТОВ «Гостинець», а пізніше цього ж дня зареєстрував право приватної власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_3 . 02.11.2018 державний реєстратор ОСОБА_5 зареєстрував право приватної власності на спірне нерухоме майно за ТОВ «АКВІНТА». 28.07.2020 на підставі договору купівлі-продажу № 1316, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського МНО Самсонюк О.А., ТОВ «АКВІНТА»відчужило ТОВ «РОЯЛ КЕПІТАЛ ПЛЮС» спірні нежитлові приміщення. Вказували, що судові рішення, на підставі яких державним реєстратором припинено їх право власності, не містять посилання, вказівок чи в резолютивних частинах висновків щодо припинення їх прав на спірне нерухоме майно чи відносно їх прав та інтересів, вони не були учасниками у справах, в яких були прийняті такі судові акти. ОСОБА_1 не був учасником справи № 18/331 та предметом розгляду господарського суду у цій справі не був правоустановчий документ останнього. Факт визнання недійсним дубліката договору, яким володів продавець ЗАТ «Світлиця» на момент відчуження майна, жодним чином не впливає на законність набуття ОСОБА_1 права власності та на його і ОСОБА_2 права та обов`язки. Виконання рішення від 09.09.2004 та ухвали від 12.06.2008 шляхом припинення права власності ОСОБА_1 було визнано неправомірним Вищим адміністративним судом України, а його право власності було відновлено. Судові рішення, на підстав яких державний реєстратор припинив їх право власності, вже було виконано у 2009 та 2011 роках і останній на підставі таких рішень, ухвалених в 2004-2008 роках, припинив право власності ОСОБА_2 , набуте в 2015 році. Заявником по припиненню права їх власності виступила особа, яка не є власником майна. До обов`язків державного реєстратора Котика В.Г. належало встановити наявність правових підстав для здійснення реєстраційних дій, однак таких правових підстав ним не було встановлено, а самі підстави були відсутні, оскільки вказані ним рішення суду не містили вказівок на припинення права власності, скасування запису щодо державної реєстрації чи визнання правочинів, на підставі яких набуто право власності, недійсними та застосування наслідків недійсності таких правочинів. Посилаючись на те, що права ОСОБА_1 оспорювалися ТОВ «Гостинець», але їх підтверджено судовими рішеннями у відповідних спорах, державним реєстратором за наявності визначених законом підстав для відмови у вчиненні реєстраційних дій всупереч ст. 10, 18, 24, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» прийнято рішення, яким вони незаконно були позбавлені свого права власності, об`єкт нерухомого майна, який їм належав в рівних частках, було декілька раз відчужено і на сьогоднішній день право власності на такий зареєстровано за ТОВ «РОЯЛ КЕПІТАЛ ПЛЮС», з врахуванням заяви про зміну предмета позову від 26.10.2020, просили суд витребувати майно з чужого незаконного володіння ТОВ «РОЯЛ КЕПІТАЛ ПЛЮС», поновити їх право власності, припинити речові права відповідачів, скасувати рішення про реєстрацію припинення їх речових прав, скасувати державну реєстрацію припинення їх речових прав, скасувати рішення про реєстрацію речових прав відповідачів, скасувати державну реєстрацію речових прав відповідачів. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 11 березня 2021 року та ухвалою Івано-Франківського міського суду від 25 березня 2021 року позов задоволено. Витребувано з чужого незаконного володіння ТОВ «РОЯЛ КЕПІТАЛ ПЛЮС» та передано у спільну часткову власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (по 1/2 частки права власності кожному) нежитлові приміщення, за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 1302,1 квадратних метрів (підвал, перший поверх, другий поверх будівлі) з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 405427326101. Скасовано рішення державного реєстратора Івано-Франківської філії комунального підприємства «Центр реєстрації прав» Корецької районної ради Рівненської області Котика В.Г. про припинення права власності ОСОБА_1 від 02.10.2018 року, індексний номер рішення: 43306174. Скасовано державну реєстрацію припинення права власності ОСОБА_1 , здійснену в Державному реєстрі 02.10.2018 року ОСОБА_5 , Івано-Франківська філія комунального підприємства «Центр реєстрації прав» Корецької районної ради Рівненської області, Івано-Франківська обл., індексний номер рішення: 43306174. Скасовано рішення державного реєстратора Івано-Франківської філії комунального підприємства «Центр реєстрації прав» Корецької районної ради Рівненської області Котика В.Г. про припинення права власності ОСОБА_2 від 02.10.2018 року, індексний номер рішення: 43306174. Скасовано державну реєстрацію припинення права власності ОСОБА_2 , здійснену в Державному реєстрі 02.10.2018 року ОСОБА_5 , Івано-Франківська філія комунального підприємства «Центр реєстрації прав» Корецької районної ради Рівненської області, Івано-Франківська обл., індексний номер рішення: 43306174. Скасовано рішення державного реєстратора Івано-Франківської філії комунального підприємства «Центр реєстрації прав» Корецької районної ради Рівненської області Котика В.Г. про реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Гостинець» від 02.10.2018 року, індексний номер рішення 43306503. Скасовано державну реєстрацію права власності ТОВ «Гостинець», здійснену в Державному реєстрі 02.10.2018 року ОСОБА_5 , Івано-Франківська філія комунального підприємства «Центр реєстрації прав» Корецької районної ради Рівненської області, Івано-Франківська обл., індексний номер рішення: 43306503. Скасовано рішення державного реєстратора Івано-Франківської філії комунального підприємства «Центр реєстрації прав» Корецької районної ради Рівненської області Котика В.Г. про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 від 02.10.2018 року, індексний номер рішення 43309091. Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 , здійснену в Державному реєстрі 02.10.2018 року ОСОБА_5 , Івано-Франківська філія комунального підприємства «Центр реєстрації прав» Корецької районної ради Рівненської області, Івано-Франківська обл., індексний номер рішення: 43309091. Скасовано рішення державного реєстратора Івано-Франківської філії комунального підприємства «Центр реєстрації прав» Корецької районної ради Рівненської області Котика В.Г. про реєстрацію права власності за ТОВ «АКВІНТА» від 02.11.2018 року, індексний номер рішення 43843346. Скасовано державну реєстрацію права власності ТОВ «АКВІНТА», здійснену в Державному реєстрі 02.11.2018 року ОСОБА_5 , Івано-Франківська філія комунального підприємства «Центр реєстрації прав» Корецької районної ради Рівненської області, Івано-Франківська обл., індексний номер рішення: 43843346. Скасовано рішення приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Самсонюк О.А. про реєстрацію права власності за ТОВ «РОЯЛ КЕПІТАЛ ПЛЮС» від 28.07.2020 року, індексний номер рішення 53329566. Скасовано державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «РОЯЛ КЕПІТАЛ ПЛЮС», здійснену в Державному реєстрі 28.07.2020 приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Самсонюк О.А., індексний номер рішення: 53329566. Поновлено право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частки в праві власності на нежитлові приміщення, за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 1302,1 кв.м. (підвал, І, II поверх будівлі) реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 405427326101 та припинено право власності ТОВ «Гостинець», ОСОБА_3 , ТОВ «АКВІНТА» та ТОВ «РОЯЛ КЕПІТАЛ ПЛЮС» на нежитлові приміщення, за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 1302,1 кв.м. (підвал, І, II поверх будівлі) реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 405427326101. У апеляційній скарзі представник ТОВ «АКВІНТА» посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду. Зазначає, що правочини, на підставі яких у позивачів виникло право власності на спірні нежитлові приміщення не можуть слугувати підставою для виникнення прав відповідно до положень чинного законодавства, оскільки недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) та визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. ТОВ «Гостинець» надало до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, в якому наведені підстави нікчемності договору від 13.02.2004. Разом із тим, ТОВ «АКВІНТА» надало першої інстанції додаткові міркування з приводу підстав для прийняття рішення про відмову у задоволенні позову. Матеріалами справи підтверджено, що договір від 13.02.2004 від імені ЗАТ «Світлиця» підписано ОСОБА_6 , правовстановлюючий документ на приміщення, вказаний в договорі - дублікат договору купівлі-продажу № 1Д-910 від 28.09.1995. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 09.09.2004 у справі № 18/331 визнано недійсним правовстановлюючий документ, на підставі якого укладено договір від 13.02.2004. Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 12.06.2008 у справі № 18/331 встановлено порядок виконання рішення суду від 09.09.2004, зокрема зобов`язано ОКП «Івано-Франківське ОБТІ» зареєструвати право власності на підставі оригіналу договору купівлі-продажу № 1Д-910 від 28.09.1995 та рішення суду від 09.09.2004. Окрім того, ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 06.02.2004 у справі № 6/19 заборонено ОСОБА_6 виконувати будь-які повноваження, передбачені статутом ЗАТ «Світлиця». Про наявність ухвали від 06.02.2004 ОСОБА_6 було достовірно відомо з огляду на те, що 11.02.2004 нею подано апеляційну скаргу на вказану ухвалу. Договір від 13.02.2004 укладено всупереч забороні ОСОБА_6 вчиняти повноваження голови правління ЗАТ «Світлиця». Накладаючи заборону щодо вчинення ОСОБА_6 будь-яких дій, передбачених статутом ЗАТ «Світлиця», Господарський суд Івано-Франківської області фактично встановив заборону і на відчуження майна, належного ЗАТ «Світлиця» та обмежив в обігу об`єкти цивільних прав, належні ЗАТ «Світлиця». ЗАТ «Світлиця», правонаступником якого є ТОВ «Гостинець», є суб`єктом права приватної власності відповідно до ч. 1 ст. 325 ЦК України, а з аналізу усіх обставин справи, зокрема, що дублікат правовстановлюючого документа визнано недійсним та судом заборонено ОСОБА_6 вчиняти будь-які дії, передбачені статутом ЗАТ «Світлиця», а також ухвалою суду від 12.06.2008 зобов`язано зареєструвати право власності на приміщення за ТОВ «Гостинець», можна зробити висновок, що договір від 14.02.2004 є нікчемним правочином як такий, що порушує публічний порядок. Договір, який від імені юридичної особи, підписується особами, які не були уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства не може вважатися укладеним. З урахуванням того, що право власності ОСОБА_1 не виникло на підставі дійсного правочину, в нього були відсутні правові підстави для укладення договору від 23.12.2015, з огляду на те, що право розпоряджатися майном належить виключно власнику, яким було ЗАТ «Світлиця», правонаступником якого є ТОВ «Гостинець». Отже, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не набули права власності щодо спірного нерухомого майна з підстав, визначених ст. 11 ЦК України, що унеможливлює порушення будь-ким їх права власності, оскільки неможливо порушити права, які не виникли у встановленому законом порядку. Відповідачу надано право заперечувати проти позову з підстав нікчемності правочину та/або його неукладеності. Право власності ЗАТ «Світлиця» на спірні приміщення набуто на підставі дійсного правочину - договору купівлі-продажу № 1Д-910 від 28.09.1995 та ТОВ «АКВІНТА» набуло право власності на такі в порядку, передбаченому законом, з огляду на те, що вони є внеском його засновника до статутного капіталу. Натомість в оскаржуваному рішенні судом першої інстанції некоректно відображено позицію товариства, яка була викладена як у відзиві на позов, так і в поясненнях, наданих його представником в судовому засіданні 03.03.2021. Також зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з грубим порушенням норм процесуального права. Підготовче засідання у справі 26.11.2020 не відбулося, а незважаючи на те, що представника товариства було повідомлено про дату та час підготовчого засідання 03.03.2021, судом першої інстанції було прийнято рішення про перенесення такого на 04.02.2021 без постановлення ухвали, оформленої окремим документом, оскільки з 29.10.2020 по 03.03.2021 у справі не проводилися судові засідання, що свідчить про неможливість занесення ухвали до протоколу судового засідання. При цьому, дізнавшись про перенесення дати підготовчого засідання, представником товариства було направлено клопотання про відкладення такого, однак суд першої інстанції відмовив у його задоволенні та закрив підготовче провадження у справі. 03.03.2021 розпочалося судове засідання у справі, в якому було оголошено перерву до 25.03.2021. Натомість судом першої інстанції без належного повідомлення учасників справи прийнято рішення перенести судове засідання на 11.03.2021. При цьому, розгляд справи 11.03.2021 проводився за відсутності доказів належного повідомлення відповідачів про дату, час та місце судового засідання. Крім того, ТОВ «АКВІНТА» було позбавлене можливості надати суду усі докази на підтвердження своєї позиції у справі, оскільки судом першої інстанції необґрунтовано відхилено клопотання товариства про витребування доказів. Такі докази мають важливе значення для розгляду справи, оскільки можуть підтвердити обставини, які відносяться до предмета доказування неправомірність вибуття із власності ЗАТ «Світлиця» спірного майна. Просить рішення суду скасувати та відмовити у задоволенні позову. ТОВ «Гостинець» у апеляційній скарзі посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Товариство як і апелянт ТОВ «АКВІНТА» вважає, що ОСОБА_1 не набув права власності на вказаний об`єкт нерухомості на підставах, визначених цивільним законодавством. Право власності ЗАТ «Світлиця», правонаступником якого є ТОВ «Гостинець», на спірне нерухоме майно виникло на підставі договору купівлі-продажу від 28.09.1995, а договір-купівлі-продажу від 13.02.2004 укладено з грубим порушенням закону, що свідчить про його нікчемність. Цей договір підписано від імені ЗАТ «Світлиця» ОСОБА_6 , яка не мала будь-яких повноважень на його підписання, що підтверджено судами. Засідання правління ЗАТ «Світлиця», на якому вирішено відчужити нерухоме майно на користь ОСОБА_1 , проводилося за участі осіб, які не були акціонерами ЗАТ «Світлиця». Протиправність відчуження нерухомого майна ОСОБА_6 також підтверджена і постановою Вищого господарського суду України від 29.11.2011. Щодо того, що договір від 13.02.2004 є нікчемним правочином, оскільки порушує публічний порядок, ТОВ «Гостинець» вказує доводи, які є аналогічними доводам апеляційної скарги ТОВ «АКВІНТА». Аналогічними є вказівки ТОВ «Гостинець» на недійсність правовстановлюючого документа, на підставі якого укладено договір від 13.02.2004 та посилання на заборону ОСОБА_6 виконувати будь-які повноваження, передбачені статутом ЗАТ «Світлиця». Зазначає, що на нікчемність укладеного договору купівлі-продажу вказує і те, що ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 07.08.2007 повернуто ТОВ «Гостинець», як власнику спірні приміщення; ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 12.08.2008 вказано на необхідність відновлення права власності на майно з 13.02.2004 на підставі оригіналу договору купівлі-продажу № 1Д-910 від 28.09.1995; рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області від 29.09.2009 ТОВ «Гостинець» надано дозвіл на проведення проектно-пошукових робіт для реконструкції власних нежитлових приміщень. Натомість суд першої інстанції не надав жодної оцінки доводам ТОВ «Гостинець» з приводу абсолютної недійсності (нікчемності) договору купівлі-продажу від 13.02.2004, вказавши при цьому, що відповідні обставини не входять до предмету доказування у справі. Судом не враховано, що у ТОВ «Гостинець» знаходиться оригінал договору купівлі-продажу № 1Д-910 від 28.09.1995, що з врахуванням вимог Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України вказує на те, що ЗАТ «Світлиця» не укладало договору від 13.02.2004, а особи, які його уклали використали недійсні документи. При цьому судом безпідставно не було задоволено клопотання товариства про витребування документів. Вказує на неправомірність проведення відповідних реєстраційних дій та укладення договору дарування від 23.12.2015. Щодо наданих для державної реєстрації документів, то вони відповідають за формою і змістом вимогам законодавства, адже наданими судовими рішеннями підтверджується те, що ними вирішено питання про право власності ТОВ «Гостинець». Посилання позивачів на те, що ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 07.08.2007 не вирішено питання про право власності спростовуються ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 02.10.2007. Також зазначає, що товариство не було повідомлено про те, що розгляд справи відбуватиметься 11.03.2021, що є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. У відзивах на апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх представник зазначають, що не заслуговують на увагу твердження апелянтів про нікчемність договору від 13.02.2004, оскільки договір купівлі-продажу в судовому порядку недійсним не визнавався, хоча був предметом розгляду численних судових спорів. Івано-Франківським ОБТІ 08.02.2010 на підставі постанови Львівського апеляційного господарського суду від 26.01.2010 та ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 04.02.2010 здійснено реєстрацію права власності на спірні нежитлові приміщення за ОСОБА_1 , при цьому анульовано реєстраційний запис про реєстрацію права власності за ТОВ «Гостинець». Вказаними судовими рішеннями відмовлено в позові ОСОБА_7 до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ТзОВ «Гостинець» про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 13.02.2004 та роз`яснено зміст постанови Львівського апеляційного господарського суду від 26.01.2010 в частині того, що в результаті скасування рішення господарського суду Івано-Франківської області від 04.05.2007, яким було визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 13.02.2004, підлягає відновленню право власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 , яке він набув на підставі договору купівлі-продажу від 13.02.2004, а саме Івано-Франківське ОБТІ зобов`язане відновити запис в реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо ОСОБА_1 як власника нежитлових приміщень площею 1 230, 50 кв. АДРЕСА_1 згідно договору купівлі-продажу від 13.02.2004 та скасувати попередній запис щодо права власності на це майно. Питання нікчемності та недійсності договору купівлі-продажу від 13.02.2004 вже було предметом дослідження в рамках вищенаведених судових справ (де суд дійшов до висновків про відсутність правових підстав для визнання зазначеного договору недійсним) та в рамках науково-правової експертизи (в якій викладено обґрунтування щодо відсутності підстав для того, щоб вважати укладений договір нікчемним). Окрім цього, право власності ОСОБА_1 на спірні нежитлові приміщення, були предметом судового дослідження у цивільній справі № 2-6158, адміністративній справі № 2а- 1243/11/0970 та у кримінальному провадженні № 1326/8163/2012, яке розглядалося Франківським районним судом міста Львова. На підставі вказаних апелянтами рішення суду від 09.09.2004 та ухвал від 17.12.2010 року і від 12.06.2008 року вже було анульовано реєстраційний запис про право власності за ОСОБА_1 на спірні нежитлові приміщення, при цьому зареєстровано право власності на вказаний об`єкт за ТОВ «Гостинець». Судовими рішеннями першої та касаційної інстанції у справі № 2а-1243/11/0970 встановлено, що «відповідач, вносячи до реєстру запис щодо реєстрації права власності на приміщення по АДРЕСА_1 за ТОВ «Гостинець» та скасовуючи такий запис в Реєстрі щодо права власності на ці приміщення за ОСОБА_1 , яке було за ним відновлено у лютому 2010 року, діяло всупереч не скасованих рішень господарського суду по справі № 7/94-6/84, якими було підтверджено право власності на цей об`єкт за ОСОБА_1 . Зокрема, згідно рішення суду від 09.09.2004 Івано-Франківське ОБТІ повинно було відновити реєстрацію оригіналу договору купівлі-продажу № ІД-910 станом на 13.02.2004. Також, згідно ухвали суду по справі № 18/331 від 12.06.2008 встановлено порядок виконання рішення суду від 09.09.2004, зазначено, зокрема: що відповідно до п. 3.9, Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно. Затвердженого наказом Мінюсту від 07.02.2002 року № 7/5 при переході права власності на нерухоме майно підстава - рішення суду у справі № 18/331 (від 09.09.2004) реєстратору необхідно скасувати всі попередні записи щодо права власності на це майно. Дата 13.02.2004 - є датою відновлення права власності на це майно. Натомість, Івано-Франківське ОБТІ всупереч вказаному рішенню суду відновило право власності станом на 01.04.2011, при цьому скасувало не попередні записи які були вчинені до 09.09.2004, як зазначалося в ухвалі, а скасувало запис який був вчинений у 2010 році по реєстрацію права власності на приміщення за ОСОБА_1 на підставі рішення суду». Відповідні пояснення представника відповідача ТОВ «АКВІНТА» щодо повторного встановлення обставин, зазначених у постанові Івано-Франківського адміністративного суду від 10.06.2011, виходячи із приписів ч. 4 ст. 82 ЦПК України, спрямовані саме і виключно на зловживання відповідним процесуальним правом. Посилання апелянта ТОВ «Гостинець» на корпоративні спори між акціонерами щодо визнання права на акції є безпідставним та таким, що не стосується ні предмета спору, ні права власності позивачів на нежитлові приміщення. Доводи апелянтів про відсутність повноважень ОСОБА_6 на відчуження ОСОБА_1 спірного об`єкта і позиція відносно обтяжень, які нібито існували відносно цього об`єкта (обмеження оборотоздатності цивільних прав відносно майна ЗАТ «Світлиця»), спростовуються вироком Галицького районного суду міста Львова у кримінальній справі №1-13 2007, в якій в основу кримінального обвинувачення органами досудового слідства було покладено позицію про відсутність у ОСОБА_6 як керівника правління ЗАТ «Світлиця» повноважень на укладення договору купівлі-продажу приміщення від 13.02.2004. Повторно, дії ОСОБА_6 при відчуженні цього об`єкта і дії ОСОБА_1 по його придбанню, були предметом розгляду в іншій кримінальній справі № 1326/8163/2012, яка розглядалася Франківським районним судом міста Львова. Суть даної кримінальної справи полягала зокрема і в тому, що ОСОБА_6 і ОСОБА_1 органами досудового слідства обвинувачувалися за ч. 4 ст. 190 КК України, а саме що вони діючи спільно здійснили заволодіння чужим майном. При цьому, об`єктом злочину було визначено приміщення по АДРЕСА_1 , яке ніби то, за версією слідства було захоплено підсудними шахрайським шляхом. В цій же справі предметом дослідження була і ухвала Господарського суду Івано-Франківської області від 06.02.2004 у справі № 6/19, всупереч якої, за версією досудового слідства діяла ОСОБА_6 під час укладення договору купівлі-продажу приміщення по АДРЕСА_1 , за яким ОСОБА_1 його придбав, а також і рішення у справі № 18/331. Тобто, у цій кримінальній справі досліджувалося, а у вироку було надано оцінку тій самій обставині, яку висловило ТОВ «АКВІНТА» у своїй апеляційній скарзі, з якою апелянт пов`язує нікчемність угоди від 13.02.2004. Вироком Франківського районного суду міста Львова у даній справі від 10.02.2014, який було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 13.06.2014, ОСОБА_1 і ОСОБА_6 було виправдано за всіма інкримінованими їм статтями. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.05.2015 вирок Франківського районного суду м. Львова від 10.02.2014 та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 13.06.2014 залишено без змін. Посилання апелянта ТОВ «Гостинець» на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.05.2004 не може братися до уваги, оскільки така не містить жодних обставин, які мають відношення до предмета спору. Твердження апелянтів про те, що розгляд справи проводився за відсутності доказів належного повідомлення відповідача про дату, час та місце судового засідання, не відповідає дійсності, оскільки апелянтам було відомо про розгляд справи у суді першої інстанції. Судом було направлено ТОВ «АКВІНТА» та ТОВ «Гостинець» повідомлення про розгляд справи 11.03.2021 рекомендованим листом та додатково повідомлено сторону по справі телефонограмою. Повернення листа, який було направлено на адресу, за якою відповідач ТОВ «АКВІНТА» та ТОВ «Гостинець» раніше отримував кореспонденцію, свідчить, що судом першої інстанції було вчинено усі необхідні дій для своєчасного повідомлення відповідача про судове засідання та про неотримання кореспонденції без поважних причин. Крім того, сторони самостійно повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Хибним є твердження апелянта про те, що через взяття до уваги судом клопотання про пришвидшення розгляду справи від позивачів, ТОВ «АКВІНТА» було позбавлене можливості надати суду усі докази на підтвердження своєї позиції у справі, зокрема судом відхилено клопотання про витребування доказів по договору від 13.02.2004. Враховуючи, що предметом розгляду справи є правомірність дій та рішень державного реєстратора ОСОБА_5 по скасуванню права власності позивачів на нежитлові приміщення та подальших реєстрацій права власності на дані приміщення співвідповідачами та те, що відповідачами не було подано зустрічного позову, то обставини виникнення права власності на нежитлові приміщення у ОСОБА_1 у 2004 році виходять за межі предмета доказування у цій цивільній справі та не мають значення для правильного вирішення спору. У випадку, якщо відповідачі або будь-яка третя особа вважає що договори, за якими позивачі набули права власності на нежитлові приміщення є недійсними чи нікчемними, то такі особи можуть захистити своє порушене право шляхом звернення до суду про визнання договорів недійсними або застосування наслідків нікчемного правочину. Натомість апелянти, заперечуючи з підстав нікчемності договорів право позивачів на звернення до суду за захистом свого права власності, свідомо намагається відвести увагу апеляційного суду від предмету спору в площину тих юридичних фактів, яким вже неодноразово надавалася оцінка судами різних інстанцій та юрисдикцій протягом більш як 15 років. А тому, враховуючи вимоги ч. 4 ст. 77, ч. 3,4 ст. 83, ч. 1 ст. 84 п.1 ч. 5 ст. 178, ч. 2 ст. 214 ЦПК України суд першої інстанції обґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів, оскільки останні не стосувалися предмета доказування по справі. Судом першої інстанції було встановлено, що подані державному реєстратору судові рішення, які послугували для нього підставою для припинення права власності позивачів на спірні нежитлові приміщення та для реєстрації права власності на такі за ТОВ «Гостинець» не давали державному реєстратору змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно. Наведені судові рішення не містили жодних висновків, про те, що за наслідками прийняття цих судових актів, ОСОБА_1 ОСОБА_2 повинні бути позбавлені права власності об`єкт по АДРЕСА_1 , чи що таке їхнє право власності на цей об`єкт припиняється чи скасовується. Останні не були відповідачами у справах, в яких були прийняті вищевказані судові акти, не були залучені в якості третіх осіб і ці рішення (їх мотивувальна і резолютивна частина) не містять жодних висновків відносно прав і інтересів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Отже, суд першої інстанції дійшов до законного та обґрунтованого висновку, що державний реєстратор Котик В.Г. не був вправі встановлювати право власності ТОВ «Гостинець», підміняючи здійсненою ним державною реєстрацією, судовий розгляд спору щодо відповідного майна, оскільки підставою ухвалення рішення про припинення державної реєстрації прав позивачів державним реєстратором зазначено вищенаведений набір документів та не зазначено виконавче провадження і виконавчий документ. Оскільки державна реєстрація не є способом набуття права власності, а виступає лише підтвердження актів набуття права власності на нерухоме майно та інших речових прав, тому державний реєстратор Котик В.Г. самовільно, неправомірно здійснив державну реєстрацію припинення прав позивачів, без належної на те правової підстави. При цьому, будь-які правочини чи судові рішення щодо спорів за права на спірний об`єкт нерухомого майна, які укладені чи ухвалені до 12.07.2014, не можуть спростовувати речові права за правочином від 12.07.2014. Відзив на апеляційну скаргу ТОВ «Гостинець», поданий представником ТОВ «АКВІНТА», не містить обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги. Інші учасники справи правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. Від директора ТОВ «Гостинець» поступила заява про розгляд апеляційних скарг за їх відсутності. Представники позивачів вимоги апеляційних скарг заперечили, покликаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися повторно, хоча належним чином були повідомлені про місце і час розгляду справи. Приватний нотаріус Самсонюк О.А. подала клопотання про розгляд справи за її відсутності. Враховуючи вищенаведене та необхідність дотримання судом строків розгляду справи в апеляційному порядку, колегія суддів відповідно до статті 372 ЦПК України перешкод у розгляді справи в зв`язку з їх неявкою не вбачає. Заслухавши суддю-доповідача, представників ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав. Судом встановлено, що 28.09.1995 між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано-Франківській області, як продавцем, та організацією орендарів орендного підприємства громадського харчування «Світлиця», як покупцем, був укладений договір № 1Д-910 купівлі-продажу державного майна, відповідно до якого організація орендарів орендного підприємства громадського харчування «Світлиця» придбала державне майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ) (т. 1 а.с. 86-90). Між ЗАТ «Світлиця», як продавцем, та ОСОБА_1 , як покупцем, 13.02.2004 укладено договір купівлі-продажу, згідно якого продавець передав у власність (продав), а покупець прийняв (купив) належні ЗАТ «Світлиця» нежитлові приміщення в будинку АДРЕСА_1 . В п. 3 договору зазначено, що вказані нежитлові приміщення належать ЗАТ «Світлиця» на праві власності на підставі дублікату договору купівлі-продажу державного майна, виданого Першою Івано-Франківською державною нотаріальною конторою 28.01.2004 року по реєстру № 6-185, виданого взамін втраченого договору купівлі-продажу державного майна від 28.09.1995 року (т. 1 а.с. 15-16). Згідно відмітки на вказаному договорі такий зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 16.02.2004. Відповідно до копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 2831166 від 16.02.2004 за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 13.02.2004 зареєстровано право власності на нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 , частка 1/1 (т. 1 а.с. 35). Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 09.09.2004 року визнано недійсним дублікат договору купівлі-продажу № 1Д-910 від 28.09.1995 року, виданий Першою Івано-Франківською державною нотаріальною конторою 28.01.2004 року по реєстру №6-185, зобов`язано Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації скасувати реєстрацію дублікату договору №1Д-910 та відновити реєстрацію оригіналу договору купівлі-продажу №1Д-910 станом на 13.02.2004 року (т. 1 а.с. 74-76). Рішенням Івано-Франківського міського суду від 28.07.2005 у справі № 2-6158 визнано за ОСОБА_1 право власності (підтвердивши дане право) на нежитлові приміщення, розташовані в АДРЕСА_1 , згідно з договором купівлі-продажу цих же приміщень від 13.02.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Мачкур А.А. та зареєстрованого в реєстрі за № Д66 (т. 2 а.с. 84-86). Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 12.06.2008 встановлено порядок виконання рішення суду від 09.09.2004, а саме ОКП «Івано-Франківське ОБТІ», як відповідачу, необхідно зареєструвати право власності на нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 , за власником (ТОВ «Гостинець», вул. Шашкевича, 6, м. Івано-Франківськ) на підставі оригіналу договору купівлі-продажу №1Д-910 від 28.09.1995 року та рішення господарського суду Івано-Франківської області від 09.09.2004 року у справі №18/331 (т. 1 а.с. 83-84). Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.01.2010 у справі №7/94-6/84, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 27.04.2010, ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 31.07.2009 у справі №7/94-6/84 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 04.05.2007 у справі №7/94 скасовано та прийнято нове рішення, яким в позові ОСОБА_7 до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ТОВ «Гостинець» про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень площею 1230,50 кв.м по АДРЕСА_1 від 13.02.2004, укладеного між ЗАТ «Світлиця» в особі голови правління Гринишин Н.Є. та ОСОБА_1 відмовлено (т. 2 а.с. 46-48). Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 04.02.2010 роз`яснено зміст постанови Львівського апеляційного господарського суду від 26.01.2010 в частині того, що в результаті скасування рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 04.05.2007, яким було визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень площею 1230,50 кв.м по АДРЕСА_1 від 13.02.2004, підлягає відновленню право власності ОСОБА_1 на вказані нежитлові приміщення, яке він набув на підставі договору купівлі-продажу від 13.02.2004, а саме Івано-Франківське ОБТІ зобов`язане відновити запис в реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо ОСОБА_1 , як власника вищевказаних нежитлових приміщень згідно договору купівлі-продажу від 13.02.2004, та скасувати попередній запис щодо права власності на це майно (т. 2 а.с. 49). Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.06.2011 року, залишеною в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.05.2012 року, визнано протиправними дії ОКП «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» по здійсненні реєстраційного запису про право власності за ТОВ «Гостинець» на нежитлові приміщення, загальною площею 1287,1 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та видачі витягу про реєстрацію такого права власності за ТОВ «Гостинець»; зобов`язано ОКП «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» скасувати реєстраційний запис про реєстрацію права власності за ТОВ «Гостинець» на вказані нежитлові приміщення та відновити реєстраційний запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на ці нежитлові приміщення (т. 1 а.с. 18-31). Вироком Франківського районного суду м. Львова від 10.02.2014, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 13.06.2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.05.2015 року, ОСОБА_1 визнано невинним та виправдано у пред`явлених йому обвинуваченнях за ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 194, ч. 1, ч. 3, ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 364-1 КК України, ОСОБА_6 визнано невинною та виправдано у пред`явлених їй обвинуваченнях за ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 364-1, ч. 2 ст. 366 КК України. Приміщення по АДРЕСА_1 повернуто власнику ОСОБА_1 (т. 2 а.с. 50-83). Згідно копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 24216525 від 14.07.2014 державним реєстратором Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції 12.07.2014 зареєстровано право власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 13.02.2004 (номер запису про право власності 6325645) (т. 1 а.с. 32). ОСОБА_1 23.12.2015 подарував ОСОБА_2 1/2 частку від належних йому на праві власності нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 та в цей день зареєстровано право власності ОСОБА_2 на 1/2 частку нежитлових приміщень (номер запису про право власності 12711079) (т. 1 а.с. 33-34). Право власності ОСОБА_2 на вказану 1/2 частку нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.12.2015 (т. 1 а.с. 24) Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (інформаційні довідки № 172610102 від 04.07.2019, № 219977158 від 12.08.2020) державний реєстратор Івано-Франківської філії КП «Центр реєстрації прав» Корецької районної ради Рівненської області Котик В.Г. 02.10.2018 прийняв рішення (індексний номер рішення: 43306174) та вніс до реєстру відомості про припинення права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вищевказане нерухоме майно. Підставою припинення права власності вказано: вирок Галицького районного суду міста Львова від 14.05.2007; рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 09.09.2004; ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 07.08.2007; ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 12.06.2008. (т. 1 а.с. 35-45, 96-109). Цього ж дня державний реєстратор Котик В.Г. прийняв рішення (індексний номер: 43306503) та зареєстрував право приватної власності на спірні нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 405427326101, за ТОВ «Гостинець». Підставою виникнення права власності вказано: акт передачі державного майна від 20.10.1995; договір купівлі-продажу державного майна №1Д-910 від 28.09.1995; рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 09.09.2004; ухвала Господарського суду Івано-Франківської області від 12.06.2008. Також в цей же день державний реєстратор Котик В.Г. прийняв рішення (індексний номер: 43309091), згідно якого зареєстрував право приватної власності на вищевказані нежитлові приміщення за ОСОБА_3 і одночасно цим же рішенням припинив право власності ТОВ «Гостинець». Підставою виникнення права власності вказано: акт приймання-передачі нерухомого майна від 02.10.2018, виданий ОСОБА_8 від імені ТОВ «Гостинець» на ім`я ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_9 ; протокол загальних зборів учасників ТОВ «Гостинець» від 02.10.2018. Державний реєстратор ОСОБА_5 02.11.2018 прийняв рішення (індексний номер: 43843346) зареєстрував право приватної власності (перехід прав власності) на нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 за ТОВ «АКВІНТА». Підставою виникнення права власності вказано акт приймання-передачі нерухомого майна від 01.11.2018, виданий ОСОБА_3 на ім`я ТОВ «АКВІНТА». Приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Самсонюк О.А. 28.07.2020 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 53329566 від 28.07.2020 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 37504253 про право власності на спірні нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 405427326101, ТОВ «РОЯЛ КЕПІТАЛ ПЛЮС». Підставою виникнення права власності вказано договір купівлі-продажу № 1316 від 28.07.2020, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Самсонюк О.А. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Положення ст. 41 Конституції України визначають, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Вказане також відображено в ст. 321 ЦК України, згідно якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до п. 1, 8, 9 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-ІV (далі - Закон № 1952-ІV), в редакції на час виникнення спірних відносин щодо державної реєстрації, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Реєстраційна справа - сукупність документів, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документів, сформованих у процесі проведення таких реєстраційних дій, що зберігаються у паперовій та електронній формі. Реєстраційна дія - державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі прав, крім надання інформації з Державного реєстру прав. Згідно ч. 3 ст. 3 Закону № 1952-ІV, в редакції на час реєстрації речового права ОСОБА_1 , права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Відповідно до ч. 6 ст. 3 Закону № 1952-ІV, в редакції на час реєстрації речового права ОСОБА_1 , будь-які правочини щодо нерухомого майна (відчуження, управління, іпотека тощо) вчиняються, якщо право власності чи інше речове право на таке майно зареєстровано згідно з вимогами цього Закону, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті та статтею 4-1 цього Закону. Суд першої інстанції, встановивши наявність зареєстрованого за позивачем ОСОБА_1 права власності на спірні приміщення, та що обставини щодо реєстрації вже були встановлені судовими рішеннями, якими здійснено їх належну правову оцінку, а також вчинення реєстраційних дій щодо реєстрації права власності за договором дарування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що є одночасно і обставиною визнання державою права власності ОСОБА_1 на 1/2 частку в праві власності на спірне майно, крім реєстрації переходу від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 права на 1/2 частки в праві власності на спірне майно, дійшов вірного висновку, що за наявності в реєстрі речових прав на нерухоме майно станом на 02.10.2018 запису про власність ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , тільки особисто і виключно ОСОБА_1 і ОСОБА_2 або за їх дорученням їх належним чином уповноважені представники, а також виключно від їх імені та тільки в їх майнових інтересах, могли вчинити дію щодо розпорядження майном ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що відповідачами, на підставі належних доказів, не доведено перед судом визначену законом обставину щодо нікчемності правочину від 13.02.2004 за участі ОСОБА_1 , не надано доказу визнання цього оспорюваного правочину недійсним. Натомість постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.01.2010 відмовлено в позові ОСОБА_7 до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ТОВ «Гостинець» про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 13.02.2004, укладеного між ЗАТ «Світлиця» та ОСОБА_1 , тому суд дійшов правильного висновку про те, що договір від 13.02.2004 є дійсним, речові права за ним належали позивачу ОСОБА_1 правомірно та визнані державою на підставі державної реєстрації таких речових прав, а також ОСОБА_1 правомірно відчужив 1/2 частку в праві власності на спірний об?єкт на користь ОСОБА_2 ОСОБА_1 був стороною інших спорів щодо спірного майна і у матеріалах справи відсутнє інше судове рішення, яким би права позивача ОСОБА_1 були спростовані, а правочин скасований.Представниками позивачів надано суду пояснення і докази про те, що питання застосування наслідків нікчемності правочину ніколи не розглядалося судами, судові рішення про застосування таких наслідків ніколи не приймалися. Відповідачами у належній, передбаченій законом формі не спростовано презумпцію правомірності правочину, встановлену в ст. 204 ЦК України. Крім того, позивачі надали суду докази вчинення ними правочинів, які є правовими підставами для виникнення у них права власності на спірний об?єкт цивільних прав з встановленою законом презумпцією правомірності таких правочинів і реєстрацію за позивачами відповідних речових прав. Згідно до п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 10 Закону № 1952-ІV, в редакції на час виникнення спірних відносин щодо державної реєстрації, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах;наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації. Державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення. Під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, державний реєстратор обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником. Згідно ч. 1 ст. 11 Закону № 1952-ІV, в редакції на час виникнення спірних відносин щодо державної реєстрації, державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Відповідно до ст. 12 Закону № 1952-ІV відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей, що містяться в цьому реєстрі. Згідно ст. 22 Закону № 1952-ІV документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом. Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1952-ІVза результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав. Згідно п. 1, 9, 14 ч. 1 ст. 27 Закону № 1952-ІV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно. Таким чином, до обов?язків державного реєстратора Котика В.Г. належало здійснити перевірку документів, що подаються для державної реєстрації прав, зокрема щодо відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації. Станом на 02.10.2018 Державний реєстр речових прав на нерухоме майно містив інформацію про зареєстроване право власності позивачів на спірний об?єкт речових прав, а подані на реєстрацію припинення прав позивачів документи не були такими, що видані зареєстрованими титульними власниками речових прав на відповідне спірне нерухоме майно, судові рішення не містили в собі резолюцій про припинення речових прав позивачів. При цьому, реєстраційні записи щодо речового права позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 могли бути припинені виключно за їх волею, або на підставі судового рішення, в резолютивній частині якого було б зазначено про припинення речового права позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , або вказано про право власності на нерухоме майно інших осіб у спорі з ними. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що державним реєстратором Котиком В.Г. не було встановлено правових підстав для припинення речових прав позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ним порушено його обов?язки за ч. 3 ст. 10 Закону № 1952-ІV і всупереч встановленому законом для нього обов?язку відмовити у здійсненні реєстраційної дії, ним ухвалено рішення та здійснено на його основі державну реєстрацію у формі запису про припинення прав власників спірного об?єкта цивільних прав. Оскільки державна реєстрація не є способом набуття права власності, а виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав, тому державний реєстратор ОСОБА_5 неправомірно здійснив державну реєстрацію припинення прав позивачів, без належної на те правової підстави. При цьому, ОСОБА_2 була учасником правовідносин щодо спірного майна тільки з позивачем ОСОБА_1 . Державним реєстратором у неї вилучено майно без будь-якого правочину за її згоди, та без рішення суду про витребування такого майна чи втручання в права цього позивача. Правочин на її користь вчинено при наявності відомостей Державного реєстру прав щодо права власності ОСОБА_1 , які вважаються достовірними. Вирок Галицького районного суду м. Львова від 11-14.05.2007, ухвалений про обвинувачення ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , в резолютивній частині не містить висновку про припинення речових прав позивачів., У вироку вказано, що цивільні позови, зокрема і ТОВ «Гостинець», визнано такими, що не підлягають розгляду у вищевказаній кримінальній справ, оскільки вони не випливають з встановленого обвинувачення (т. 1 а.с. 46-73), тому вирок Галицького районного суду м. Львова від 11-14.05.2007 в записах про припинення права по 1/2 частки позивачів в праві власності на спірний об?єкт цивільних прав здійснено без будь-яких на те правових підстав. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області в справі № 18/331 від 09.09.2004 визнано недійсним дублікат договору купівлі-продажу №1Д-910 від 28.09.1995 та зобов?язано Івано-Франківське ОБТІ відновити реєстрацію оригіналу договору. Резолютивна частина зазначеного судового рішення не містить положення про припинення речових прав позивачів на спірний об?єкт цивільних прав, а тому його не могло бути використано ОСОБА_5 для припинення прав позивачів на спірний об?єкт цивільних прав. Господарським судом 12.07.2008 постановлено ухвалу, якою встановлено порядок примусового виконання рішення від 09.09.2004 в частині здійснення реєстраційних дій за оригіналом документу. Вказана ухвала не містить резолюції про припинення речового права позивачів на спірний об?єкт цивільних прав. В ухвалі судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області від 07.08.2007 не міститься положення про припинення речових прав позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 77-81). Цією ухвалою не вирішено цивільні позови, які ухвалено не розглядати за вироком від 14.05.2007. За відповідною ухвалою вирішено питання про повернення речових доказів. Будь-які спори про речові права зазначеними судами не вирішувалися. Таким чином, ні мотивувальна, ні резолютивна частини ухвали апеляційного суду від 07.08.2007 не містять будь-яких положень про припинення права позивачів на спірний об?єкт речових прав. При цьому відповідно до п. 7 ст. 82 ЦПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. За обставин подання державному реєстратору ухвали від 07.08.2007 та з огляду на відсутність в ній інформації про припинення будь-яких речових прав обов?язком державного реєстратора було ухвалення рішення про відмову в здійсненні реєстраційних дій, оскільки до його компетенції не належить вирішення спорів та встановлення спірних обставин за спорами. Встановлення державним реєстратором суперечностей в записах, в фактах, обставинах та їх оцінках має єдиний правовий наслідок відмову у здійсненні реєстраційної дії, оскільки компетенція на вирішення спорів належить виключно органам, що визначені законом. Судом встановлено, що запис про припинення права ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на частки в праві власності на спірну річ здійснено без їх згоди, а за умови реєстрації їх власниками спірного майна, жоден інший правочин не підлягав реєстрації станом на 02.10.2018, і лише тільки за участі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Реєстраційні записи щодо речового права позивачів могли бути припинені виключно за їх волею, або на підставі судового рішення, в резолютивній частині якого безпосередньо і однозначно було б вказано про припинення речового права позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Оскільки судовими рішеннями, зазначеними державним реєстратором як на підставу припинення права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не вирішувалося питання про припинення будь-яких речових прав, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оспорювана позивачами державна реєстрація про припинення права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за відповідними реєстраційним записами є незаконною та підлягає скасуванню. Крім того, відповідно до листа Відділу примусового виконання рішень від 08.07.2020 виконавче провадження щодо виконання ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 12.06.2008 в справі №18/331, а також виконавче провадження щодо виконання виконавчого листа №1-13 від 04/09/2007 Галицького районного суду м. Львова про «Повернути ТзОВ «Гостинець», як власнику приміщення по АДРЕСА_1 , яке прийняте на зберігання 14 квітня 2006 р. ТзОВ «Гостинець» згідно постанови Галицького районного суду м. Львова від 07 березня 2006 р. та майно ЗАТ «Світлиця», передане на зберігання адвокату Попадинцю Р.Д. 09 квітня 2004 р», закінчено у зв`язку із фактичним повним виконанням 15.04.2011 та 02.03.2009 (т. 1 а.с. 116-117). У договорі від 28.09.1995 і акті передачі державного майна цілісного майнового комплексу орендного підприємства громадського харчування «Світлиця» від 20.10.1995 не міститься інформація щодо відповідних речових прав позивачів на час здійснення державним реєстратором реєстраційного запису 02.10.2018, а тому вони не є підставою ні для оспорювання прав позивачів, ні для здійснення реєстраційних дій щодо речових прав позивачів. При цьому, державним реєстратором проведено державну реєстрацію прав за ТОВ «Гостинець», що відповідно до зазначених реєстратором підстав виникли до 1 січня 2013 року, а у договорі міститься відмітка про реєстрацію в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно. Верховний Суд в постанові від 03.06.2020 у справі №363/4852/17 вказав, що державна реєстрація не є способом набуття права власності. Державний реєстратор Котик В.Г. своїми діями щодо реєстрації за ТОВ «Гостинець» права власності на спірне майно неправомірно вчинив таку дію за відсутності у нього повноважень щодо прийняття такого рішення за наявності спору про право на таке майно. Протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Гостинець» від 02.10.2018 вирішено передати у власність ОСОБА_3 спірний об?єкт цивільних прав і цього ж дня складено акт приймання-передачі, за змістом якого ТОВ «Гостинець» передала ОСОБА_3 спірний об?єкт цивільних прав (т. 1 а.с. 93-95). При цьому, ТОВ «Гостинець» та його учаснику ОСОБА_3 , яка володіла часткою, що складає 99% статутного капіталу товариства, було відомо про обставину державної реєстрації речових прав на спірний об?єкт цивільних прав державним реєстратором Котик В.Г. за судовими рішеннями: в яких відсутні резолюції про припинення прав позивачів; в справах в яких не вирішувалися спори про права позивачів та відповідачів на спірний об?єкт цивільних прав; в резолютивних частинах судових рішень взагалі відсутнє згадування щодо позивачів. ОСОБА_3 01.11.2018 через представника ОСОБА_11 та ТОВ «Аквінта» склали акт приймання-передачі (т. 1 а.с. 95). Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 22 Закону № 1952-ІV саме на ТОВ «Гостинець», ОСОБА_3 , ТОВ «Аквінта», ТОВ «Роял Кепітал Плюс» законом покладено відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Згідно до ч. 2 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах Отже не допускаються дії щодо набуття речового права на спірне майно з метою порушення прав законного власника цього майна від витребування такої речі із володіння набувача. Верховний Суд у постанові від 16 січня 2019 в справі №521/17654/15-ц вказав, що добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. І, навпаки, реалізація правового регулювання цивільних відносин буде недобросовісною, якщо соціальна свідомість відторгає її як таку, що не відповідає задекларованій меті. Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість. Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти, як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, «injuria». Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права. Термін «зловживання правом» свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб`єктивних цивільних прав, а не виконання обов`язків. Обов`язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб`єктивного цивільного права. Заборона зловживання правом по суті випливає з якості рівнозваженості, закладеної такою засадою, як юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в цивільному праві принципів пропорційності, еквівалентності, справедливості під час реалізації суб`єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов`язків. Здійснення суб`єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб`єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов`язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб`єктивних цивільних прав. Розглядаючи поняття розумності та добросовісності як принципів здійснення суб`єктивних цивільних прав необхідно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства. Виходячи із аналізу норм, закріплених у ЦК України, поняття «добросовісність» ототожнюється із поняттям «безвинність» і навпаки, «недобросовісність» із «виною». Такий висновок випливає із того, що за діяння, якими заподіяно шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, частина третя статті 39 ЦК України), а оскільки обов`язковим елементом настання відповідальності, за загальним правилом, є вина, то такі діяння є винними. Дослідження питання про здійснення особою належного їй суб`єктивного матеріального права відповідно до його мети тісно пов`язане з аналізом фактичних дій суб`єкта на предмет дотримання вимоги добросовісності. Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Відповідно до ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Отже майно у всіх випадках може бути витребуване в особи, в якої воно перебуває у разі, якщо набувач майна знав або міг знати про те, що майно придбано в особи, яка не мала права його відчужувати. Крім цього майно може бути витребуване в особи, в якої воно перебуває також у разі, якщо воно вибуло з володіння власника не з його волі з підстав загублення, крадіжки або втрати іншим шляхом. Відповідно до постанови Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 128/2526/16-ц у спорах за віндикаційними позовами обов?язковим є встановлення обставини вибуття майна за волею власника, а також набуття майна добросовісним набувачем. Верховний Суд в постанові від 03.07.2019 у справі № 128/2526/16-ц зазначив, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, пункти 146-147). Таким чином позивачам належить право на витребування належного їй майна від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. У п. 142 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 вказано, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Отже зміст віндикаційного позову позивачів полягає саме у поновленні державної реєстрації, яка була за записом в державному реєстрі, до часу порушення їх прав відповідачами, оскільки порушення права позивачів на законне володіння спірним майном здійснено саме у спосіб ухвалення державним реєстратором Котик В.Г. незаконного рішення про припинення речових прав позивачів, здійснення протиправної державної реєстрації у формі розміщення відповідного запису в державному реєстрі. Задоволення позову про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Отже виключно віндикаційний позовом позивачів має своїм наслідком ефективне поновлення прав позивачів і припинення порушення їх прав відповідачами. Для витребування за віндикаційним позовом оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (п. 146, 147 постанови від 14.11.2018 у справі №183/1617/16). Звернувшись з позовом, позивачі вказують на те, що про права власності на спірну річ їх було позбавлено в супереч їх волі, без їх згоди, незаконно та з єдиною неправомірною метою вилучення речі із законного володіння позивачів проти їх волі та на шкоду позивачам, і матеріали справи не містять доказів щодо добровільного самостійного відчуження позивачами їх права власності на користь будь-якої третьої особи, чи судового рішення згідно якого речове право ОСОБА_1 та ОСОБА_2 припинено, або щодо права власності на нерухоме майно інших осіб у спорі з ними. При цьому відповідачами не доведено перед судом, що спірне майно вибуло із власності позивачів з їх волі, що є єдиною підставою для відмови у віндикаційному позові позивачів. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу. Позивачами доведено обставину порушення їх права, а тому саме позивачам і виключно їм належить право судового захисту їх цивільного права та інтересу. Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. З врахуванням вимог ч. 3 ст. 12 ЦПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, ТОВ «РОЯЛ КЕПІТАЛ ПЛЮС» не доведено існування будь-яких перешкод в застосуванні віндикаційного позову, а позивачами доведено наявність правових підстав для витребування майна. При цьому відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Оскільки спірне майно вибуло із володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 поза їх добровільною волею, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що рішення державного реєстратора та державні реєстрації за відповідними записами і рішеннями про припинення права ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також і наступні перереєстрації права ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що здійснені відповідачами для створення перешкод позивачам у поновленні порушеного права, підлягають скасуванню для припинення зловживання такими правами. З таким висновком погоджується і колегія суддів апеляційного суду. Скасовуючи усі інші незаконні рішення державного реєстратора та відповідні державні реєстрації, суд першої інстанції вказав, що в державному реєстрі речових прав відображаються лише правомірні рішення і державні реєстрації про перехід прав на підставі відповідних правочинів, а не такі що спрямовані на зловживання правами, тому з урахуванням того, що такий спосіб захисту порушеного права є ефективним, правильно прийшов висновку про задоволення цих позовних вимог. Доводи ТОВ «АКВІНТА» та ТОВ «Гостинець» про те, що правочини, на підставі яких у позивачів виникло право власності на спірні нежитлові приміщення є нікчемними і не можуть бути підставою для виникнення прав відповідно до положень чинного законодавства, не заслуговують на увагу. Такі доводи не обґрунтовуються фактичними обставинами та їх юридичною оцінкою, оскільки питання застосування наслідків нікчемності правочину не заявлялося ТОВ «Гостинець» як правонаступником ЗАТ «Світлиця» та не розглядалося судами. Судові рішення про застосування таких наслідків не приймалися, натомість обставини щодо укладення договору від 13.02.2004 встановлено судом у справі №7/94-6/84. У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зокрема, правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. У постановах Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-1528цс15 та Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 909/278/17 суди зазначили, що, виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку. З огляду на зазначене зроблено висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави. Матеріали справи не містять будь-яких доказів, що укладаючи правочин від 13.02.2004, сторони або одна зі сторін мали намір порушити публічний порядок. Посилання апелянта ТОВ «АКВІНТА» щодо не укладення договору від 13.02.2004 не ґрунтуються на вимогах ч. 1 ст. 210, ч. 3 ст. 640 ЦК України, згідно яких правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації, договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення. Враховуючи, що право власності позивачів було зареєстровано в установленому законом порядку та встановлену ст. 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину не є спроможними посилання ТОВ «АКВІНТА» на те, що у ОСОБА_1 були відсутні правові підстави для укладення договору від 23.12.2015. Не спростовують правильності висновків суду першої інстанції посилання на те, що ТОВ «АКВІНТА» набуло право власності на спірні приміщення в порядку, передбаченому законом, з огляду на те, що вони є внеском його засновника до статутного капіталу, оскільки відповідно до ст. 387 і 388 ЦК України власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Не заслуговують на увагу доводи апеляційних скарг про те, що апелянти не були повідомлені судом першої інстанції про час та місце проведення судового засідання 11.03.2021. Відповідно до ч. 9 ст. 128 ЦПК України суд викликає або повідомляє свідка, експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, зокрема у справах про видачу обмежувального припису - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв`язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв`язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику. Колегія суддів зазначає, що судові повістки про розгляд справи 11.03.2021 вручено представнику позивача для направлення учасникам справи та направлено учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення за зазначеними сторонами адресами. Крім того, судом першої інстанції 09.03.2021 повідомлено представників позивачів, представника ТОВ «АКВІНТА», приватного нотаріуса Самсонюк О.А., ТОВ «Гостинець» про розгляд справи 11.03.2021 телефонограмою за номерами телефонів, вказаними учасниками справи у заявах по суті справи (т. 3 а.с. 99). Згідно ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. В матеріалах справи наявні конверти поштового відправлення судових повісток про виклик ТОВ «АКВІНТА» на 11.03.2021 з довідкою АТ «Укрпошта» про відсутність адресата за адресою, повідомленою представником товариства суду. Доводи апелянта про порушення судом першої інстанції правТОВ «АКВІНТА» у зв`язку з тим, що відхилено клопотання товариства про витребування доказів, не заслуговують на увагу, оскільки, враховуючи вимоги ч. 4 ст. 77, ч. 3,4 ст. 83, ч. 1 ст. 84 п.1 ч. 5 ст. 178, ч. 2 ст. 214 ЦПК України та предмет позову, судом обґрунтовано відмовлено у витребуванні матеріалів нотаріальної справи. Предметом позову у цій справі не є правові наслідки недійсного правочину, тому до обов`язків суду не входить підтвердження чи спростовання обставин нікчемності правочину. Інші доводи апеляційних скарг не заслуговують на увагу і спростовані зібраними у справі доказами та не впливають на правильність і обґрунтованість судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд дійшов переконання, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційних скарг не спростовують його законності та обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у апеляційних скаргах, не встановлено. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України. Частиною 1 зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянтів. Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційні скарги представника Товариства з обмеженою відповідальністю «АКВІНТА» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Гостинець» залишити без задоволення. Рішення Івано-Франківського міського суду від 11 березня 2021 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 24 вересня 2021 року. Суддя-доповідач: І.В. Бойчук Судді: В.Д. Фединяк В.А. Девляшевський