Постанова 4857 № 380/6731/20
від 15.09.2021 ·ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/6731/20 пров. № А/857/13069/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й. за участі секретаря судового засідання: Вовка А.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області, на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року (суддя Крутько О.В., час ухвалення 10:05 год., місце ухвалення м.Львів, дата складання повного тексту 05.02.2021р.), в адміністративній справі №380/6731/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області, про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення, встановив: У серпні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ГУ ДПС у Львівській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0211818-5405-1305 від 21.11.2019 на суму 137814,29 грн. повністю, а також стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати (судовий збір в розмірі 2102 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.) згідно розрахунку. Відповідач позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву, просив у задоволенні позовних вимог відмовити. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02.02.2021 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 21.11.2019 №0211818-5405-1305. Стягнуто з бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області на користь ОСОБА_1 1378,14 грн. судового збору та 5000 грн. витрат на правничу допомогу. З цим рішенням суду першої інстанції від 02.02.2021 року не погодився відповідач ГУ ДПС у Львівські області та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції не повно встановлено обставини справи та неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, а тому рішення суду підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що можливість використання пільги передбаченої пп.«є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України можливе лише за наявності двох одночасно наявних складових: 1) якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти з відповідним видом діяльності; 2) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). Надані ОСОБА_1 до позову копії документів не спростовують позицію податкового органу при прийнятті спірних податкових повідомлень-рішень, оскільки не підтверджують наявності двох описаних вище властивостей господарської діяльності та майна позивача. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 02.02.2021 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог повністю. Позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з врахуванням наступного. Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 22.08.2013, перебуває на обліку у органах державної податкової служби, основним видом діяльності є оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням (46.73), що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 15). Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06.10.2017 (а.с. 17-18), інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 06.10.2017 (а.с. 19-20) ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є співвласниками на праві спільної сумісної власності об`єкту нерухомості столярного цеху загальною площею 3701,7 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Столярний цех складається з громадської будівлі Г-1 навіс для сировини 235,4 кв.м., громадської будівлі З-1 навісу для сировини 500,1 кв.м., громадської будівлі Б-1 навісу для сировини 428,0 кв.м. громадської будівлі В-1 сортувальної дільниці 524,3 кв.м., громадської будівлі Д-1 котельні, сушильні камери 300,6 кв.м., громадської будівлі Е-1 дільниці вторинної переробки сировини 742,0 кв.м., громадської будівлі Ж-1 майстерні 67,2 кв.м., громадської будівлі А-1, виробничого цеху 904,1 кв.м.. Головним управлінням ДПС у Львівській області на підставі п.п.54.3.3 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України (далі ПК України) та відповідно до п.п.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.11.2019 №0211818-5405-1305, згідно з яким позивачу за податковий період 2018 року визначено суму податкового зобов`язання за платежем "податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості" у розмірі 137814,29 грн. (а.с. 7). Позивач разом із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 податкове повідомлення-рішення від 21.11.2019 №0211818-5405-1305 оскаржили в адміністративному порядку, за наслідками розгляду чого ДПС України прийнято 03.02.2020 рішення №М/99-00-08-05-04-09, яким залишено без змін оскаржене податкове повідомлення-рішення, а скаргу без задоволення (а.с. 8, 9). Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що суперечить податковому законодавству, позивач звернувся з даним позовом до адміністративного суду. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки належні позивачу об`єкти нерухомого майна у 2018 році використовувалися ним у власній господарській діяльності, тому у позивача наявна пільга, передбачена підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Суд апеляційної інстанції погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з врахуванням наступного. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовано положеннями Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (далі ПК України). Відповідно до п.15.1 статті 15 ПК України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. Грошове зобов`язання платника податків сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності (пп.14.1.39 п.14.1 ст.14 ПК України). Відповідно до пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України, платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Так, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII, набрав чинності з 01 січня 2015 року, (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно до пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування згідно пп.266.2.1 п.266.1 ст.266 ПК України, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп.266.3.1 п.266.1 ст.266 ПК України). У даній справі спірним є питання можливості застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України щодо об`єктів нерухомого майна, що належать позивачу на праві власності. Відповідно до пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України в редакції 2018 року встановлено об`єкти, які не підлягають оподаткуванню, серед яких згідно пункту "є" не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК, податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 ПК). За положеннями підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»). Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості". До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне". Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. Обираючи за вихідне поняття промисловість, у зв`язку з яким застосовується податкова пільга, встановлена підпунктом є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням за її цільовим призначенням - для виготовлення промислової продукції. Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема нормою підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК, спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків, зменшення податкового навантаження на тих платників податків (фізичних та юридичних осіб), які є власниками певних об`єктів нерухомості, з метою стимулювання їх використовувати ці об`єкти за функціональним призначенням. Отже, норма підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК застосовується, якщо власниками будівель промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання цих будівель за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). Вказаний висновок суду узгоджується з правовою позицією, наведеною Верховним Судом у постановах від 17.02.2020 (справа №820/3556/17), від 17.07.2020 (справа №440/937/19), від 13.08.2021 (справа №806/2465/17), яка враховується судом відповідно до приписів ч.5 ст.242 КАС України. Вказане правозастосування узгоджується і з чинною з 23.05.2020 редакцією підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК (Закон України від 16.01.2020 №466-ІХ Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві), згідно з якою з переліку об`єктів оподаткування податком виключені будівлі промисловості, які віднесені до групи Будівлі промисловості та склади (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях В-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Судом встановлено, що належне позивачу на праві спільної сумісної власності нерухоме майно (столярний цех загальною площею 3701,7 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ) використовується позивачем для виготовлення столярної продукції та є будівлею промисловості. Згідно копії свідоцтва платника єдиного податку, видане суб`єкту господарювання ОСОБА_1 серії Б №713614 від 29.08.2013, видами діяльності серед інших зазначено: виробництво інших виробів деревини; виготовлення виробів з корка, соломки та рослинних матеріалів для плетіння; оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними обладнаннями; покриття підлоги й облицювання стін та ін. (а.с. 16). Про використання позивачем столярного цеху загальною площею 3701,7 кв.м. для виготовлення столярної продукції, а отже використання як будівлі промисловості підтверджується й інформацією, зазначеною у листі Головного управління ДПС у Львівській області №41329/10/13-01-04-20, який долучено до матеріалів справи, яким повідомлено іншого співвласника об`єкта нерухомого майна (столярного цеху), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_3 про скасування (відкликання) податкового повідомлення-рішення від 01.04.2020 №0039558-5105-1304, яке сформовано на зазначений об`єкт нерухомості з підстав, що столярний цех не є об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (а.с. 49). Таким чином встановлено, що позивач використовує вказане приміщення для здійснення ним промислової діяльності, спрямованої на виробництво товарів та послуг. Отже, висновок суду першої інстанцій про неправомірність покладення контролюючим органом на позивача обов`язку зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а відтак податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Львівській області від 21.11.2019 №0211818-5405-1305 є протиправними та підлягає скасуванню. Доводи ж апеляційної скарги про розповсюдження встановленої підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України податкової пільги виключно на промислові підприємства, які мають статус юридичної особи, є помилковими. Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки належне позивачу на праві спільної сумісної власності нерухоме майно (столярний цех загальною площею 3701,7 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ) у 2018 році використовувалися ним у власній господарській діяльності (виготовлення столярної продукції), тому у позивача наявна пільга, передбачена підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Такий висновок сформований судом з повним та правильним встановленням у справі обставин та з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги такого висновку суду не спростовують, а зводяться до незгоди з ним. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно з`ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Згідно п.6 ч.6 ст.12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5статті 328 КАС України. Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду 02 лютого 2021 року в адміністративній справі №380/6731/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин Р. Й. Коваль Повний текст постанови суду складено 24.09.2021 року