Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/1642/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/1642/20 ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 вересня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О., при секретарі Хмарській К.І. за участю представника відповідача: Литовченко В.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву представника позивача Нелюби С.А. про ухвалення додаткової постанови у справі за адміністративним позовом приватного виконавця виконавчого округу м. Києва ОСОБА_1 до Дисциплінарної комісії приватних виконавців, Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу,- В С Т А Н О В И В: Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва ОСОБА_1 (далі по тексту - позивачка, приватний виконавець ОСОБА_1) звернулася до суду з адміністративним позовом до Дисциплінарної комісії приватних виконавців, Міністерства юстиції України (далі по тексту - відповідачі, Мін`юст) в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців, оформлене протоколом № 24 засідання Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 16.12.2019 року, щодо застосування до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді попередження; - визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 90/5 від 10.01.2020 про застосування до приватного виконавця ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року значений позов задоволено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Мін`юст подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.09.2021 року апеляційну скаргу апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишено без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року залишено без змін. 13.09.2021 року на адресу суду від представника позивача Нелюби С.А. надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у справі, яким вирішити питання про розподіл судових витрат. 16.09.2021 року на адресу суду надійшло заперечення Мін`юсту на заяву про ухвалення додаткового рішення, в якому відповідач заперечував в ухваленні додаткового рішення по справі, з підстав викладених у запереченні. Дослідивши обґрунтування заяви про ухвалення додаткового судового рішення, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. У відповідності до змісту вказаної статті, додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі. Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. З матеріалів справи та поданої представником позивача заяви вбачається, що під час розгляду апеляційної скарги Мін`юсту приватним виконавцем ОСОБА_1 понесено витрати на професійну правову допомогу та витрати на прибуття адвоката до суду, а саме: підготування відзиву на апеляційну скаргу та додаткових пояснень у справі в розмірі 12 000,00 грн., участь представника позивача Нелюби С.А. в судовому засіданні суду апеляційної інстанції 13.07.2021 року в розмірі 6000,00 грн., витрати на прибуття адвоката до суду 1854,18 грн., в загальному розмірі 19 854,18 грн. За змістом частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно з пунктами 6, 7 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження). Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України). При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності. Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Згідно із правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, висловленої у постанові від 15 травня 2018 року по справі №821/1594/17, належним доказом для відшкодування витрат на правову допомогу є документи у яких конкретизовано справу, по якій таку допомогу надано. Так, до заяви про ухвалення додаткового рішення представником позивача Нелюбою С.А. додано наступні докази, а саме копії: договору про надання правової (правничої) допомоги від 28.04.2021 року, калькуляції-розрахунку № 1, акту виконаних робіт від 08.09.2021 року, платіжного доручення №5933 від 08.08.2021 року про сплату позивачкою 19 854,18 грн. на користь Сергія Нелюби АБ та додаткового договору від 09.09.2021 року. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97). У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). Дослідивши матеріали справи та вказані вимоги представника позивача щодо стягнення на користь позивача судових витрат, а саме: витрат на професійну правову допомогу та витрат на прибуття до суду в розмірі 19 854,18 грн., колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вони є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне. Так, задоволенню підлягає вимога про стягнення з Мін`юсту на користь позивачки витрат в частині участі представника позивача Нелюби С.А. в судовому засіданні суду апеляційної інстанції 13.07.2021 року в розмірі 6000,00 грн., оскільки представник позивача Нелюба С.А. був присутній під час розгляду даної справи по суті в Шостому апеляційному адміністративному суді 13.07.2021 року та представляв інтереси позивачки. Щодо стягнення витрат з відповідача в частині підготування відзиву на апеляційну скаргу та додаткових пояснень у справі в розмірі 12 000,00 грн., колегія суддів апеляційної зазначає, що вони не підлягають задоволенню, оскільки відзив на апеляційну скаргу, який надійшов на адресу суду 17.06.2021 року, та додаткові пояснення у справі, які надійшли на адресу суду 06.09.2021 року, є аналогічними позовній заяві та складені особисто і підписані особисто приватним виконавцем ОСОБА_1 Таким чином, належних доказів надання представником позивачки Нелюбою С.А. професійної правової (правничої) допомоги під час підготування відзиву на апеляційну скаргу та додаткових пояснень у справі, суду апеляційної інстанції не надано, а тому в цій частині витрати на яких наполягає представник позивача є непідтвердженими та не підлягають задоволенню. Щодо стягнення витрат з відповідача в частині прибуття адвоката до суду 1854,18 грн., колегія суддів апеляційної зазначає, що вони не підлягають задоволенню, оскільки представником позивачки Нелюбою С.А. не надано суду, а матеріали справи не містять, жодного належного доказу на підтвердження вказаних витрат, а тому в цій частині витрати на яких наполягає представник позивача є непідтвердженими та не підлягають задоволенню. З огляду на вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що в даному випадку, стягнення сплачених позивачем витрат на професійну правову допомогу в розмірі 6000,00 грн., а саме за участь представника позивача Нелюби С.А. в судовому засіданні суду апеляційної інстанції 13.07.2021 року в розмірі 6000,00 грн., має відбуватися за рахунок - Мін`юсту, який є суб`єктом владних повноважень. В іншій частині заява представника позивачки Нелюби С.А. про ухвалення додаткового рішення у справі, яким вирішити питання про розподіл судових витрат, є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, з урахуванням вищевикладених висновків суду апеляційної інстанції. Керуючись ст.ст. 242, 252, 308, 310, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Заяву представника позивача Нелюби С.А. про ухвалення додаткової постанови - задовольнити частково. Ухвалити додаткову постанову, якою стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 00015622) шляхом їх безспірного списання на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ), витрати на професійну правову (правничу) допомогу в розмірі 6000,00 грн. (шість тисяч грн. 00 коп.). В іншій частині стягнення витрат відмовити. Додаткова постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Н.П. Бужак Л.О. Костюк Повний тексту виготовлено 24.09.2021 року