Постанова 4815 № 569/7677/18

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 вересня 2021 року м. Рівне Справа № 569/7677/18 Провадження № 22-ц/4815/1013/21 Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Шимківа С.С., суддів: - Боймиструк С.В., Гордійчук С.О., секретар судового засідання - Шептицька С.С., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Філюк Валентина Михайлівна, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 06 травня 2021 року (ухвалене у складі судді Першко О.О.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Філюк Валентина Михайлівна про визнання заповіту недійсним,- в с т а н о в и в : У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Філюк В.М., в якому просила визнати недійсним заповіт, посвідчений від імені ОСОБА_3 приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Філюк В.М. 19 жовтня 2017 року за реєстром №2884. Позовні вимоги мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її двоюрідна сестра ОСОБА_3 .. На день її смерті залишилося спадкове майно - квартира АДРЕСА_1 . У січні 2018 року вона звернулася в Першу рівненську державну нотаріальну контору з заявою про прийняття спадщини після смерті своєї сестри. Однак, нотаріусом їй було відмовлено у реєстрації заяви у зв`язку із заведенням спадкової справи до майна ОСОБА_3 приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Філюк В.М., а також повідомлено, що її заява буде надіслана цьому нотаріусу. Від Філюк В.М. вона отримала лист по спадщині від 29 січня 2018 року № 22/02- 14, з якого довідалася про заведення нотаріусом спадкової справи за № 2/2018 до майна ОСОБА_3 на підставі заяви ОСОБА_2 , а також про складення ОСОБА_3 на ім`я останньої заповіту, який був посвідчений 19 жовтня 2017 року за реєстром № 2884. 29 січня 2018 року на прийомі у нотаріуса Філюк В.М. була складена від її імені та зареєстрована заява про прийняття спадщини як спадкоємиці за законом п`ятої черги після смерті ОСОБА_3 .. Заповіт, посвідчений від імені ОСОБА_3 приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Філюк В.М. 19 жовтня 2017 року за реєстром № 2884, вона не визнає та вважає незаконним. Її двоюрідна сестра ОСОБА_3 була одинокою та тривалий час проживала за кордоном. Повернувшись в кінці 2015 року в Україну, оселилась в квартирі АДРЕСА_1 , яку вона успадкувала після смерті матері ОСОБА_5 .. Свою тітку ОСОБА_6 , коли її дочка ОСОБА_3 була за кордоном, вона систематично провідувала та доглядала впродовж до її смерті, так як вони проживали з нею на одній вулиці. ОСОБА_3 була їй дуже вдячна за це, оскільки сама доглянути свою матір можливості не мала. З сестрою ОСОБА_3 вони перебували в дружніх родинних відносинах, разом відзначали дні народження, телефонували та провідували одна одну по мірі можливості, так як обидві були одинокі та вже немолоді. Через похилий вік та відсутність сім`ї ОСОБА_3 користувалась послугами соціального працівника, з яким уклала договір на обслуговування. Восени 2017 року ОСОБА_3 потрапила у лікарню, де була прооперована у відділенні ургентної хірургії. З ускладненнями після операції вона знаходилась у реанімаційному відділенні, де 19 жовтня 2017 року був посвідчений заповіт від її імені. А через шість днів, не повернувшись додому, сестра померла в лікарні. Вважає, що вказаний заповіт не є свідомим волевиявленням заповідача. Як видно із тексту заповіту, у момент його посвідчення ОСОБА_3 не могла ні самостійно його прочитати вголос, ні особисто підписати. Це замість неї зробили, як зазначено в заповіті, обрані нею свідки - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які текст заповіту зачитали вголос, а ОСОБА_9 його підписала. Вона вважає, що, перебуваючи під дією лікарських препаратів в післяопераційному стані, її сестра самостійно не була спроможна ні викликати нотаріуса, ні обрати свідків. Крім того, якщо вона не могла самостійно прочитати вголос текст заповіту, вона так само не могла прочитати та повідомити напам`ять нотаріусу реєстраційний номер облікової картки платника податків ОСОБА_2 .. Не дивлячись на це, у посвідчувальному написі нотаріус зазначила, що заповіт записаний зі слів ОСОБА_3 .. Крім того, нотаріус не зазначила в заповіті хворобу, через яку заповідачка не змогла самостійно прочитати вголос його текст та підписати (вади зору, хвороба рук, яка унеможливила особистий підпис), а вказала «післяопераційний стан», що не є назвою хвороби. Заповіт не є дійсним виявом волі заповідача ще й по тій причині, що ОСОБА_3 жодного разу під час їхніх розмов не говорила, що має намір залишити у спадок своє майно чужим людям, тоді, коли у них є рідня - племінники, яким вони домовилися залишити все майно. Таким чином, при укладенні заповіту волевиявлення ОСОБА_3 не могло було вільним та відповідати її внутрішній волі, оскільки на момент його укладення вона перебувала в післяопераційному стані в реанімаційному відділенні, приймала медичні препарати, які негативно могли вплинули на її свідомість та здатність керувати своїми діями. Вона фізично була не в змозі прочитати текст заповіту вголос та підписати його. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 06 травня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Філюк Валентина Михайлівна про визнання заповіту недійсним - відмовлено. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що обставини недійсності заповіту не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи. Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. У поданій апеляційній скарзі заперечує щодо результатів проведеної експертизи та вважає її висновки такими з яких неможливо визначити чи могла ОСОБА_3 керувати своїми діями у момент посвідчення від її імені заповіту. Зазначає, що місцевий суд безпідставно позбавив її процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи на підставі показань заявлених нею свідків - лікарів ОСОБА_10 та ОСОБА_11 та не застосував до них привід, як захід процесуального примусу через їх постійну неявку до суду. Покази цих свідків мали стосуватися виключно стану хворої ОСОБА_3 , встановлених лікарями діагнозів та зроблених записів у медичних картах. Зауважує, що з медичних карт ОСОБА_3 вбачається, що вона могла самостійно розписуватись і це підтверджується її підписами на інформаційних листках про її добровільну згоду на проведення діагностики, лікування, на проведення операції та знеболення, а також на обробку персональних даних. При цьому ні відповідачка ОСОБА_2 , ні нотаріус Філюк В.М., яка посвідчувала заповіт, не надали суду відповідних доказів, зокрема, висновку експерта про нездатність ОСОБА_3 самостійно розписуватись та не заперечили її підписи у зазначених медичних документах. Вважає, що пояснення ОСОБА_2 , показання свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , а також письмові пояснення приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Філюк В.М., надані суду про те, що ОСОБА_3 при посвідченні заповіту чітко говорила, самостійно текст заповіту прочитала та навіть зі слів ОСОБА_7 підписала його, повністю виключають необхідність посвідчувати заповіт за участю свідків та абсолютно не узгоджуються із засвідченим цими ж свідками та нотаріусом в тексті заповіту твердженням про неможливість заповідача у зв`язку з хворобою (післяопераційний стан) прочитати і підписати його. Також зауважує, що в рішенні суду не відтворено в повній мірі показання свідка ОСОБА_9 , яка підтвердила підписання нею та свідками ОСОБА_7 , ОСОБА_8 заповіту від імені ОСОБА_3 в офісі у нотаріуса Філюк В.М. , а не в лікарні у присутності заповідача. Суд необґрунтовано визначив безпідставними доводи про відсутність попереднього з`ясування приватним нотаріусом Філюк В.М. волевиявлення ОСОБА_3 на укладення заповіту. Вважає, що місцевий суд безпідставно визначив недостатнім доказом показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 і ОСОБА_1 , які є найближчими до ОСОБА_3 людьми щодо намірів останньої розпорядитися своїм майном виключно на користь родичів, надавши перевагу явно неправдивим, протирічливим показанням абсолютно сторонніх для заповідачки осіб - ОСОБА_7 та ОСОБА_9 .. Наголошує, що в день посвідчення заповіту ОСОБА_3 перебувала у такому стані, який виключав можливість свідомо вчиняти дії та керувати ними, що свідчить про відсутність волевиявлення на вчинення заповіту. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. У поданому на апеляційну скаргу відзиві відповідач просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення місцевого суду - без змін. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного. Судом встановлено, що ОСОБА_3 доводилася двоюрідною сестрою ОСОБА_1 , що встановлено рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 листопада 2018 року в справі №569/6501/18, яке набрало законної сили 21 грудня 2018 року. ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у родинних відносинах не перебували. ОСОБА_3 19 жовтня 2017 року склала заповіт за яким все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось і взагалі все те що на день її смерті буде їй належати і на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_2 . Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Філюк В.М., зареєстрований у реєстрі за № 2884. У заповіті зазначено, що у зв`язку з хворобою (післяопераційний стан) заповідача, неможливістю прочитати і підписати його тест особисто, на її прохання складений нотаріусом в присутності обраних нею свідків з її слів та за допомогою загальноприйнятих технічних засобів (комп`ютера) та після прочитання тексту заповіту вголос свідками для ОСОБА_3 підписаний ОСОБА_9 . Заповіт складений та підписаний свідками ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Після прочитання тесту заповіту свідками вголос ОСОБА_9 повідомила, що зміст заповіту заповідачу зрозумілий і відповідає волевиявленню та дійсним намірам. Також у заповіті зазначено, що заповіт записаний нотаріусом зі слів ОСОБА_3 . У зв`язку з тим, що ОСОБА_3 , перебуває на стаціонарному лікуванні (хвора) і не може особисто прочитати уголос та підписати текст заповіту, за її дорученням, у її та нотаріуса присутності текст заповіту до його підписання зачитаний уголос запрошеними нею свідками ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та підписаний ОСОБА_9 . Особу заповідача встановлено, її дієздатність перевірено. Особу ОСОБА_9 , яка підписала заповіт у присутності нотаріуса, встановлено, її дієздатність перевірено. У зв`язку з хворобою заповідача і її перебуванням на стаціонарному лікуванні заповіт посвідчений за адресою: м. Рівне, вул. М. Карнаухова, 25А , центральна міська лікарня об 11 год. 40 хв. Згідно з порядковими номерами 8, 9 журналу обліку викликів нотаріуса для вчинення нотаріальних дій поза приміщенням державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, приміщенням, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, 19 жовтня 2017 року о 11 год. 40 хв. за викликами ОСОБА_14 , які надійшли о 10 год. 00 хв., було вчинено виїзд приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Філюк В.М. за адресою: вул. Карнаухова, 25А, м. Рівне , до ОСОБА_3 , у зв`язку з хворобою, для вчинення нотаріальних дій, а саме: посвідчення заповіту; посвідчення довіреності. Час повернення до нотаріальної контори приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Філюк В.М. зафіксовано о 12 год. 20 хв. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Рівненським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Рівненській області 25 жовтня 2017 року, серії НОМЕР_1 . 16 січня 2017 року ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Філюк В.М. із заявою про прийняття спадкового майна за заповітом, яке залишилося після смерті ОСОБА_3 16 січня 2018 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Філюк В.М. зареєстрована спадкова справа №2/2018 (номер спадкової справи у Спадковому реєстрі №61863812) до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 22 січня 2018 року до Першої рівненської державної нотаріальної контори звернулася ОСОБА_1 із заявою про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка 23 січня 2018 року направлена за належністю приватному нотаріусу Рівненського міського нотаріального округу Філюк В.М. 29 січня 2018 року приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Філюк В.М. листом по спадщині №22/02-14 повідомила ОСОБА_1 про те, що нею 16 січня 2018 року заведена спадкова справи до майна померлої ОСОБА_3 . Спадкова справа заведена на підставі заяви від 16 січня 2018 року спадкоємиці за заповітом ОСОБА_2 . Заповіт на ОСОБА_2 був складений ОСОБА_3 19 жовтня 2017 року і посвідчений приватним нотаріусом 19 жовтня 2017 року. І що ОСОБА_1 має право звернутися до будь-якого нотаріуса для засвідчення підпису на заяві про прийняття спадщини та подати її до 24 квітня 2018 року включно за місцем заведенням спадкової справи. 29 січня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Філюк В.М. із заявою про прийняття спадкового майна за законом, яке залишилося після смерті її двоюрідної сестри ОСОБА_3 03 квітня 2018 року приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Філюк В.М. листом №94/02-14 повідомила ОСОБА_1 , що згідно діючого законодавства щодо спадкування, при наявності заповіту спадкування за законом не відбувається, окрім випадків, передбачених ст. 1241 ЦК України. Оскільки ОСОБА_1 не вказана в заповіті як спадкоємець і згідно ст. 1241 ЦК України не має права на обов`язкову частку у спадщині, а тому їй не видається свідоцтво про право на спадщину. Згідно відповіді Територіального центру соціального обслуговування м. Рівного від 06 серпня 2018 року №551, ОСОБА_3 прийнята на обслуговування на безоплатній основі з 01 березня 2017 року, припинено надання соціальних послуг 26 жовтня 2017 року у зв`язку зі смертю. Обслуговування здійснювала соціальний робітник відділення соціальної допомоги вдома №2 ОСОБА_15 . До відповіді доданий договір про надання соціальних послуг, укладений із ОСОБА_3 . Згідно висновку судово-психіатричного експерта №130/20 від 28 липня 2020 року ОСОБА_3 після перенесеної операції та під дією призначених їй медичних препаратів могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними при вчиненні заповіту 19 жовтня 2017 року об 11 год. 40 хв. Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу (стаття 1258 ЦК України). Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин (частина перша статті 1235 ЦК України). Відповідно до частин першої-четвертої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Частиною четвертою статті 207 ЦК України визначено, що якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Аналогічні положення містяться в Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, в чинній на момент посвідчення оспорюваного заповіту редакції, за змістом якого заповіт особисто підписує заповідач. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається перед його підписом. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою. Фізична особа, на користь якої заповідається майно, не вправі підписувати заповіт за заповідача (пункти 1.4, 1.7-1.9, глави 3, розділу ІІ). Статтею 1248 ЦК України визначено, що нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу). Статтею 1253 ЦК України передбачена можливість посвідчення заповіту при свідках, яке відбувається за бажанням заповідача. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю і не можуть бути: нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; спадкоємці за заповітом; члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків. Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до вимог статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Заповіт є правочином, а тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила. Статтею 1257 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним та визначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині третій статті 203 ЦК України. Необхідно враховувати, що як заінтересовані особи, повноважні пред`являти позовні вимоги про визнання заповіту недійсним відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України, можуть розглядатися виключно особи, суб`єктивні спадкові права яких, що виникають відповідно до норм книги шостої ЦК України (спадкоємців за законом, спадкоємців за іншим заповітом, відказоодержувачів), порушені у зв`язку із вчиненням (складанням) недійсного (за їх твердженням) заповіту. Таким чином, заповіт, як односторонній правочин, підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо). Відповідно до змісту наведених норм дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі. Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. За правилами частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Тлумачення статті 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частина перша та друга статті 80 ЦПК України). Судом встановлено, що ОСОБА_3 розпорядилася належним їй майном на випадок смерті, склавши 19 жовтня 2017 року заповіт на користь ОСОБА_2 .. Волевиявлення ОСОБА_3 , спрямоване на передачу майна ОСОБА_2 та зафіксоване в оспорюваному заповіті від 19 жовтня 2017 року, було вільним та відповідало її внутрішній волі. При вчиненні заповіту від 19 жовтня 2017 року ОСОБА_3 могла усвідомлювати значення своїй дій та керувати ними. Однак внаслідок того, що ОСОБА_3 мала ряд хвороб, перебувала у післяопераційному стані на стаціонарному лікуванні вона не могла самостійно прочитати та підписати заповіт, тому посвідчення заповіту відбулося при свідках і за її дорученням текст заповіту у її присутності підписала інша особа. Відомості про свідків внесено до тексту заповіту, свідки є дієздатними особами та не є членами сім`ї та близькими родичами спадкоємця за заповітом. Оскаржуваний заповіт складений та посвідчений нотаріусом з дотриманням вимог чинного законодавства та порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусом, порушень при його посвідченні судом не встановлено. За клопотанням сторони позивача судом призначено у справі посмертну судово-психіатричну експертизу з метою встановлення можливості ОСОБА_3 після перенесеної операції та під дією призначених їй медичних препаратів усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними при вчиненні заповіту 19 жовтня 2017 року об 11 год. 40 хв. Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта №130/20 від 28 липня 2020 року ОСОБА_3 після перенесеної операції та під дією призначених їй медичних препаратів могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними при вчиненні заповіту 19 жовтня 2017 року в 11 год. 40 хв. Крім того, судово-психіатричний експерт Воронцов О.О. з`явився до суду та роз`яснив свій висновок. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначений висновок експертизи є категоричним, не викликає сумнівів в його правильності, оскільки експертиза була проведена за ухвалою суду, постановленою на задоволення клопотання сторони позивача, відповідним експертом, для проведення експертизи експерту надано матеріали цивільної справи, оригінал медичної карти стаціонарного хворого №18656, копію медичної карти стаціонарного хворого №19771 відносно ОСОБА_3 . Під час проведення експертизи експерт використовував дані із матеріалів справи та медичних документів. Висновок експертизи стосується стану померлої саме на момент складання і підписання заповіту на користь ОСОБА_2 та не суперечить і узгоджується з іншими доказами у справі. Зокрема, у оспорюваному заповіті приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального кругу Філюк В.М. зазначено, що нею перевірено дієздатність заповідача, а допитані у справі свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , які були присутні при посвідченні оспорюваного заповіту, показали, що ОСОБА_3 була у свідомості, говорила чітко, була у напівсидячому положенні. Доказів, які спростовують текст заповіту, висновок посмертної судово-психіатричної експертизи, показання свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та підтверджують, що ОСОБА_3 під час складання 19 жовтня 2017 року заповіту на користь ОСОБА_2 не усвідомлювала значення своїх дій, їх правові наслідки та не могла керувати ними, позивач не надала, натомість такі доводи позивача ґрунтуються виключно на припущеннях та спростовані зібраними у справі доказами. Доводи позивача про те, що діагноз кардіолога не знайшов відображення у експертному висновку на увагу не заслуговують, оскільки у висновку судово-психіатричного експерта №130/20 від 28 липня 2020 року зазначено, що ОСОБА_3 оглядалася кардіологом та зазначено, що жодних вказівок на те, що ОСОБА_3 мала будь-які психічні порушення, в тому числі і 19 жовтня 2017 року, в наявній медичній документації немає. При цьому відсутність повного опису медичної документації ОСОБА_3 у висновку експерта не вказує на його неповноту. Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивач також не довела, що волевиявлення ОСОБА_3 не було вільним та не відповідало її волі. Перебуванні у стані, в якому ОСОБА_3 в момент посвідчення заповіту не могла його самостійно прочитати та підписати, беззаперечно не вказує на те, що волевиявлення ОСОБА_3 не було вільним та не відповідало її внутрішній волі, зокрема і при встановленні судом тієї обставини, що при посвідченні заповіту ОСОБА_3 усвідомлювала значення своїх дій, їх правові наслідки та не могла керувати ними. Сам факт того, що ОСОБА_3 мала намір відремонтувати будинок, передати кошти племінникам, наявність між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 домовленості про залишення майна племінникам, що слідує з показань ОСОБА_1 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , не є достатнім доказом того, що волевиявлення ОСОБА_3 не було вільним та не відповідало її внутрішній волі. Доводи позивача про те, що приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Філюк В.М. попередньо не з`ясовувала волевиявлення ОСОБА_3 на укладення заповіту є безпідставними. Твердження позивача, що суд безпідставно позбавив позивача можливості поставити запитання свідкам ОСОБА_10 та ОСОБА_11 зважаючи на відмову давати показання проти себе, на увагу не заслуговують, оскільки згідно ст. 71 ЦПК України фізична особа не має права відмовитися давати показання, крім показань щодо себе, членів сім`ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім`ї або близький родич цих осіб), які можуть тягнути юридичну відповідальність для нього або таких членів сім`ї чи близьких родичів. Особа, яка відмовляється давати показання, зобов`язана повідомити причини відмови. Свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 з`явилися в судове засідання, однак відмовилися від давання показань щодо себе, чим використали надане їм право передбачене ст. 71 ЦПК України. Установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Наведені в апеляційній скарзі доводи є необґрунтованими, спростовуються встановленими судом обставинами справи, по своїй суті зводяться до незгоди скаржника з висновками суду та ґрунтуються на переоцінці доказів, які були досліджені та оцінені судом з додержанням норм процесуального права. Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують. Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 06 травня 2021 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Повний текст постанови виготовлено 24 вересня 2021 року. Головуючий суддя Шимків С.С. Судді: Боймиструк С.В. Гордійчук С.О.