Постанова Чернігівський апеляційний суд № 740/342/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 22 вересня 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 740/342/20 Головуючий у першій інстанції Ковальова Т. Г. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1273/21 Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої - судді Бобрової І.О., суддів Висоцької Н.В., Мамонової О.Є. за участю секретаря Зіньковець О.О. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Чернігівській області (філія ГСЦ МВС), розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 07 липня 2021 року у справі за ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу автомобіля, місце ухвалення судом першої інстанції рішення - м. Ніжин, дата складання судом першої інстанції повного тексту рішення -14.07.2021, У С Т А Н О В И В: У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила розірвати укладений між нею та ОСОБА_3 28.07.2017 територіальним сервісним центром МВС 74443 РСЦ МВС Чернігівської області договір купівлі-продажу автомобіля марки «RENAULT», модель «KANGOO», 2000 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , червоного кольору, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , та стягнути з відповідача судові витрати. В обґрунтування позовних вимог позивачка вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 з яким вона проживала з червня 2007 року по день його смерті однією сім`єю. В листопаді 2016 року ОСОБА_3 повідомив, що має намір продати належний йому автомобіль марки «RENAULT», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 . Оскільки ціна автомобіля була нижче ринкової вартості, то вона запропонувала викупити у нього автомобіль і 12.11.2016 між ними було укладено договір купівлі-продажу вказаного автомобіля, за який вона заплатила 65000 грн, хоча згідно з договором вони його оцінили у 5000 грн. У 2017 році вони посварилися з ОСОБА_3 і він став наполягати, щоб вона продала йому вказаний автомобіль. З метою уникнення конфлікту 28 липня 2017 року в територіальному сервісному центрі МВС 7443 РСЦ МВС Чернігівської області між ними було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу №7443/2017/560535, за умовами якого ОСОБА_1 зобов`язалася передати у власність ОСОБА_3 автомобіль, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 і в подальшому автомобіль був зареєстрований за ОСОБА_3 . Після перереєстрації транспортного засобу за ОСОБА_3 в їхніх стосунках не виникало конфліктних ситуацій і автомобіль залишився у володінні та користуванні позивачки, а грошові кошти за автомобіль ОСОБА_3 їй не сплачував, тому акт приймання-передачі автомобіля не складався, оскільки конфлікт між ними був вичерпаний, тобто умови договору не були виконані. На сьогоднішній день ОСОБА_2 , який є спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 , наполягає на поверненні йому вказаного автомобіля, який, на його думку, є спадковим майном. ОСОБА_1 вважає, що договір купівлі-продажу № 7443/2017/560535 від 28.07.2017 підлягає розірванню, оскільки грошей від покупця вона не отримувала, приймання-передачі транспортного засобу не здійснювалося, відповідний акт про це не складався, а відповідно до п.2.2 вказаного договору право власності на транспортний засіб переходить до покупця з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі. Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 07 липня 2021 року у задоволенні позову відмовлено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 15000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить вказане судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, витрати по сплаті судового збору в суді першої та апеляційної інстанцій покласти на відповідача. Вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, повністю не ґрунтується на доказах та суперечить вимогам чинного законодавства. Вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було фактично укладено договір купівлі-продажу, оскільки умови договору не були виконані, не було фактичної передачі автомобіля і грошей, не було складено акта приймання-передачі, що є обов`язковим для сторін при укладенні даного договору, але не було виконано. Разом з тим, скаржниця зазначає, що з боку ТСЦ МВС при оформленні вказаного договору порушень вимог чинного законодавства не було, оскільки ТСЦ не зобов`язаний був переконуватись у фактичному виконанні сторонами усіх подальших умов договору. Не погоджується скаржниця і з твердженням суду про те, що невиконання умов договору щодо приймання-передачі автомобіля, грошей та складання акта приймання-передачі не є істотними порушеннями умов договору. Наголошує, що умовами укладеного між сторонами договору передбачено, що передача транспортного засобу продавцем і прийняття його покупцем здійснюється після повної оплати вартості майна та оформлюється актом приймання-передачі у двох примірниках, які підписуються сторонами, про що чітко зазначено як в договорі, так і в нормах чинного законодавства. Відсутність доказів вчинення вказаних дій свідчить про істотні порушення сторонами умов договору, у зв`язку з чим договір підлягає розірванню. На думку скаржниці, суд не правильно вказав, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем по справі, оскільки спадкоємцем померлого ОСОБА_3 є його син ОСОБА_2 , до якого перейшли всі права та обов`язки спадкодавця. Крім того, ОСОБА_1 звертає увагу, що судом не допитані свідки, про допит яких позивачка зазначала в позовній заяві, також в рішенні суду неправильно зазначено її ім`я: замість « ОСОБА_4 » - « ОСОБА_5 », тобто суд відмовив в позові іншій особі. З сумою витрат на правничу допомогу відповідача ОСОБА_2 в сумі 15000 грн позивачка також не погоджується, зазначає, що предметом спору є автомобіль вартістю 10900 грн, тобто розмір вказаних витрат є не пропорційним предмету спору, також вказаний розмір не відповідає складності справи, виконаних адвокатом робіт, витраченому часу адвоката, є не справедливим та надміру обтяжливим для позивачки. Посилається на висновки ВПВС, викладені у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц. Зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу та докази їх понесення були подані стороною відповідача вже після закінчення судових дебатів, у зв`язку з чим суд мав залишити таку заяву без розгляду. Також це в свою чергу позбавило можливості представника позивачки надати належні обґрунтування заперечень проти стягнення витрат на правничу допомогу. У своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 в особі свого представника адвоката Луєнка Ю.В. просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим, стягнути з позивачки на користь відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката в апеляційній інстанції, що складає 9000 грн. На переконання відповідача, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив та встановив усі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, вірно визначився з нормами законодавства, які регулюють спірні правовідносини та застосував їх. Вказує, що суд дійшов обґрунтованого висновку, що згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 28.07.2017 автомобіль «Renault Kangoo», 2000 року випуску, днз НОМЕР_4 , зареєстрований за ОСОБА_3 , що свідчить про факт законної процедури його відчуження позивачкою. До ТСЦ МВС були подані всі необхідні документи, які підтверджують виникнення у ОСОБА_3 права власності на вказаний автомобіль: договір купівлі-продажу № 7443/2017/560535 від 28.07.2017, акт приймання-передачі транспортного засобу, заява власника, що також підтвердила допитана в суді першої інстанції в якості свідка адміністратор ТСЦ МВС. Посилаючись на висновки ВСУ, викладені у постанові від 31.10.2012 справі № 6-105цс12, вказує, що сторони не можуть змінити або розірвати договір, який вже виконаний, оскільки зобов`язання за ним вже припинені. Крім того, на думку сторони відповідача, права та обов`язки особи щодо волевиявлення на укладення, зміну чи розірвання договору купівлі-продажу нерозривно пов`язані з особою спадкодавця і не переходять до його спадкоємців. Висновки суду про те, що правовідносини між сторонами спору мають регулюватися нормами спадкового права, відповідач вважає правильними. Якщо позивачка стверджує, що не отримала кошти за проданий автомобіль від померлого ОСОБА_3 , вона мала пред`явити вимогу до відповідача, як спадкоємця померлого, у порядку та строки, визначені ст. 1281 ЦК України, що нею зроблено не було. Щодо доводів скаржниці про те, що судом не було допитано свідків, про яких вона заявляла у позові, відповідач зазначає, що в судовому засіданні представник позивачки не наполягав на їх допиті та їх явку не забезпечив. На думку відповідача, неправильне написання в рішенні суду імені позивачки є опискою і не є підставою для скасування чи зміни судового рішення. Щодо доводів скаржниці в частині витрат відповідача на професійну правничу допомогу, вказує, що відзив на позовну заяву містить попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і очікує понести у зв`язку із розглядом справи, відповідно до якого витрати на правничу допомогу складають 15000 грн. Представником відповідача у судовому засіданні 07.07.2021 було подано заяву про відшкодування судових витрат і покладення їх на позивачку у розмірі 15000 грн. Вказана сума була визначена на підставі укладених між відповідачем та адвокатом Луєнком Ю.В. договору про надання правової допомоги № 19/04/4 від 22.04.2019 та додаткової угоди № 3 до цього договору від 17.02.2020 про погодження розміру гонорару. Зазначені витрати були належним чином підтверджені копіями вказаних документів, актом про надану правничу допомогу № 1 від 11.05.2021 з додатком, квитанціями від 11.05.2020. З огляду на викладене, твердження позивачки про те, що відповідна заява про стягнення вищевказаних витрат була подана після закінчення судових дебатів, не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи. Доводів щодо необґрунтованості стягнутої суми в апеляційній скарзі не наведено. Своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Чернігівській області (філія ГСЦ МВС) не скористалась. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Суд першої інстанції встановив, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 28.07.2017 спірний автомобіль «RENAULT KANGOO», зареєстрований за ОСОБА_3 , що свідчить про законність процедури його відчуження позивачкою. Суд врахував, що за життя ОСОБА_3 позивачка не виявляла наміру розірвати договір купівлі-продажу за згодою сторін або за рішенням суду шляхом пред`явлення позову до належного відповідача ОСОБА_3 як покупця за договором, а пред`явлення позову після смерті останнього до його спадкоємця ОСОБА_2 з вимогою про розірвання договору купівлі- продажу, який він не укладав і не перебуває у будь-яких правовідносинах з ОСОБА_1 з приводу договірних зобов`язань, суд вважав безпідставним, неналежним способом захисту, що не ґрунтується на законодавстві. Крім того, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання з ОСОБА_3 , як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу на момент відкриття спадщини. Суд звернув увагу, що спірний автомобіль був придбаний у власність ОСОБА_3 ще до початку спільного проживання з ОСОБА_1 27.06.2006, а позивачка в позові зазначає, що вони почали проживати з 2007 року, таким чином суд дійшов висновку, що автомобіль є особистою власністю ОСОБА_3 і залишався у його власності на день смерті на підставі договору купівлі-продажу від 28.07.2017. Суд першої інстанції зауважив, що відповідач не є правонаступником у правовідносинах ОСОБА_3 при укладенні ним за життя договору купівлі-продажу з ОСОБА_1 , оскільки ці правовідносини пов`язані з особою ОСОБА_3 , його правоздатністю, яка відповідно до ст.25 ЦК України припинилася у момент його смерті. Після смерті ОСОБА_3 правовідносини між ОСОБА_1 та його спадкоємцем ОСОБА_2 перебувають у площині спадкових правовідносин. Позицію позивачки про те, що фактично ОСОБА_3 власником спірного автомобіля не був, оскільки договір купівлі-продажу автомобіля сторонами не був виконаний, суд першої інстанції вважав помилковою. Так, згідно з чинним законодавством, правовстановлюючим документом на автомобіль є видане в установленому законом порядку свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу за особою, яке на день смерті ОСОБА_3 не визнано незаконним, як і договір купівлі-продажу від 28.07.2017, на підставі якого свідоцтво видано. Крім того, судом враховано, що стороною позивачки визнається правомірність дій сервісного центру під час оформлення вказаних документів. За наведених обставин, Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 незаконний, не обґрунтований і не підлягає задоволенню. Колегія суддів частково не погоджується з такими висновками з огляду на наступне. По справі встановлено що 28.07.2017 в приміщенні територіального сервісного центру МВС 7443 РСЦ МВС Чернігівської області між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу №7443/2017/560535 транспортного засобу - автомобіля марки «RENAULT», модель «KANGOO», 2000 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , червоного кольору, реєстраційний номерний знак НОМЕР_4 , відповідно до якого Продавецем є ОСОБА_1 , а Покупцем - ОСОБА_3 . Продавець зобов`язується передати у власність Покупцеві вказаний транспортний засіб, зареєстрований за Продавцем 12.11.2016, на умовах даного договору. Відповідно до п.2.1. вказаного договору передача транспортного засобу Продавцем і прийняття його Покупцем здійснюється після повної оплати вартості майна та оформляється актом приймання передачі у двох примірниках, які підписуються сторонами. Пунктом 2.2. договору визначено, що право власності на транспортний засіб переходить до Покупця з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі. Згідно з п.3.1 договору за домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 10090 грн. Відповідно до пункту 5.1 договору Покупець зобов`язаний в порядку та на умовах, визначених цим договором, сплатити Продавцеві ціну транспортного засобу, зазначену у п. 3.1 договору; у порядку та на визначених цим договором умовах прийняти транспортний засіб. Згідно з пунктом 6.1 договору продавець зобов`язаний в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати транспортний засіб. За змістом пунктів 9.1, 9.2 договору, цей договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання та може бути розірваний за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього договору (а.с. 8). З інформації Регіонального сервісного центру МВС України в Чернігівській області ТСЦ №7443 від 11 грудня 30.10.2019 вбачається, що згідно з наявними електронними даними: 29.09.2006 транспортний засіб марки «RENAULT», модель «KANGOO», 2000 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , був зареєстрований за ОСОБА_3 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_5 на підставі ДКП №217 від 27.06.2006; 12.11.2016 вказаний транспортний засіб був перереєстрований на ОСОБА_1 згідно зі свідоцтвом про реєстрацію НОМЕР_6 на підставі договору купівлі- продажу №7443/2016/187568 від 12.11.2016; 28.07.2017 автомобіль був перереєстрований на ОСОБА_3 згідно зі свідоцтвом про реєстрацію НОМЕР_3 на підставі договору купівлі-продажу №7443/2017/560535 від 28.07.2017 (а.с.31). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть НОМЕР_7 від 08.09.2018 (а.с.9). З копії свідоцтва про народження НОМЕР_8 вбачається, що сином ОСОБА_3 є відповідач у справі - ОСОБА_2 (а.с. 28). З копії витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 54678261 від 08.01.2019 вбачається, що 08.01.2019 приватним нотаріусом Варавою Н.П. було заведено спадкову справу до майна померлого ОСОБА_3 за № 1/2019, зареєстрованої у реєстрі за № 63582086 (а.с. 29). Постановою приватного нотаріуса Ніжинського міського нотаріального округу Чернігівської області від 16.04.2019 ОСОБА_2 як спадкоємцю ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на транспортний засіб «RENAULT KANGOO», 2000 року випуску, у зв`язку з відсутністю у нього оригіналу документа, що посвідчує право власності на транспортний засіб (а.с. 30). Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 стверджувала, що незважаючи на ту обставину, що право власності на спірний автомобіль було зареєстровано сервісним центром за новим власником ОСОБА_3 у встановленому законом порядку на підставі укладеного сторонами договору купівлі-продажу від 28.07.2017, фактично умови вказаного договору не були виконані, не було фактичної передачі автомобіля і грошей, не було складено акта приймання-передачі, що на її думку свідчить про істотне порушення умов договору та є підставою його розірвання. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої (в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно з пунктом першим частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента, визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Необхідність виконання сторонами певних обов`язків щодо виконання умов договору породжує виникнення зобов`язань, які приймають на себе сторони. Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Стаття 655 ЦК України закріплює законодавче визначення договору купівлі-продажу, згідно з яким за цим договором одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет та ціну. Ціна - це грошова сума, яка підлягає сплаті покупцем за одержану від продавця річ. Відповідно до частини першої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі статтею 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом. Правове регулювання відносин, пов`язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200 (далі Порядок № 1200) та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 (далі Порядок № 1388), які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів. Відповідно до пункту 7 Порядку №1388 власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. За змістом пункту 8 цього Порядку (в редакції пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань реєстрації транспортних засобів» від 18 листопада 2015 року № 941) державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб- нотаріально посвідчена довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі-правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Не допускаються до державної реєстрації транспортні засоби з правим розташуванням керма (за винятком транспортних засобів, які були зареєстровані в підрозділах Державтоінспекції до набрання чинності Законом України "Про дорожній рух"). Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є зокрема укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб. Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2009 № 1200, оформлення договорів купівлі-продажу транспортних засобів може проводитися в територіальному органі з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України). Відповідно до пункту 17 цього Порядку під час продажу транспортних засобів, що перебувають (перебували) на обліку в уповноваженому органі МВС України або Держпродспоживслужбі, покупцеві територіальним органом з надання сервісних послуг МВС України видається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) або Держпродспоживслужбою - свідоцтво про реєстрацію машини з відміткою про зняття машин (тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів) з обліку чи акт технічного стану. Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що укладений та оформлений безпосередньо в сервісному центрі МВС у присутності його адміністратора договір купівлі-продажу транспортного засобу належним чином підтверджує правомірність його придбання, однак, при цьому слід зауважити, що право власності на транспортний засіб виникає з моменту його державної реєстрації, а не з моменту передачі за договором купівлі-продажу. На цьому наголосив і Верховний Суд у своїх постановах від 30 жовтня 2019 року у справі № 683/2694/16-ц, від 22 січня 2019 року у справі № 145/145/17. Як встановлено судом, на підставі укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 28.07.2017 в приміщенні територіального сервісного центру МВС 7443 РСЦ МВС Чернігівської області договору купівлі-продажу транспортного засобу №7443/2017/560535, останній набув права власності на автомобіль марки «RENAULT», модель «KANGOO», 2000 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , червоного кольору, реєстраційний номерний знак НОМЕР_4 . Вказаний договір оформлений та підписаний сторонами в сервісному центрі 7443 РСЦ МВС в Чернігівській області в присутності адміністратора ОСОБА_6 , яка перевірила відповідність інформації, внесеної до цього договору, документам, які надані сторонами договору. Договір підписаний сторонами, адміністратором СЦ та посвідчений печаткою (а.с. 8). Відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу автомобіль марки «RENAULT», модель «KANGOO», 2000 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , червоного кольору, реєстраційний номерний знак НОМЕР_4 , був зареєстрований за ОСОБА_3 28.07.2017 на підставі підписаного сторонами договору (а.с.7). Як на правову підставу задоволення позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на частину другу статті 651 ЦК України та просила розірвати договір купівлі-продажу автомобіля, зокрема, у зв`язку з тим, що фактично він не був переданий покупцеві, який у свою чергу не сплатив обумовлену договором його вартість. За загальним правилом (частина перша статті 692 ЦК України) оплата товару за договором купівлі-продажу здійснюється після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. За правилами частини1 статті 692 ЦК України покупець повинен виконати свій обов`язок щодо оплати одразу в повному обсязі, тобто сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Якщо покупець не виконує свого обов`язку щодо оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк, продавець набуває право вимоги такої оплати (частина третя статті 692 ЦК України) або розірвання договору з підстав, передбачених статтею 651 ЦК України. Відповідно до частин першої та другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. При цьому сторона, яка ставить питання про розірвання чи зміну договору, має довести наявність порушення договору та наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною. Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати сторона від виконання договору. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 29.08.2019 у справі № 569/14898/16-ц. Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. В силу статті 81 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачкою не доведено порушення зобов`язань ОСОБА_3 , як покупцем за оспорюваним договором купівлі-продажу, та наскільки вона як продавець позбавилася того, на що вона розраховувала і якої шкоди їй у зв`язку з цим було завдано, що у свою чергу могло б бути підставою для розірвання цього договору. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції правильно взяв до уваги, що з моменту укладення договору та реєстрації права власності покупця за договором - ОСОБА_3 на автомобіль і по день смерті останнього позивачка не мала жодних претензій до нього щодо неналежного виконання умов договору, питання про розірвання договору не порушувала. Натомість, звернулась до суду з позовом лише тоді, коли спадкоємець померлого звернувся з вимогою про визнання за ним права власності на спірний автомобіль у порядку спадкування та його витребування з володіння позивачки. Вказане в сукупності свідчить про те, що сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, відчуження автомобіля позивачкою відбулось у встановленому законом порядку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірного набуття ОСОБА_3 права власності на вказаний автомобіль. Факт передачі автомобіля у власність ОСОБА_3 є підтвердженням того, що останній розрахувався за нього з ОСОБА_1 в повному обсязі (п. 2.1, 2.2, 5.1 договору). Доводи скаржниці щодо не підписання сторонами договору акта приймання-передачі та несплати покупцем за придбаний автомобіль належними та допустимими доказами не підтверджені. Разом з тим, факт існування такого акта підтверджується проведенням процедури перереєстрації автомобіля на ОСОБА_3 , а також поясненнями свідка по справі адміністратора сервісного центру ОСОБА_6 , яка була присутня при підписанні оспорюваного договору та перевіряла відповідність наданих сторонами документів інформації, внесеної до договору. При цьому, судом першої інстанції правильно враховано, що стороною позивачки визнається правомірність дій сервісного центру під час оформлення договору купівлі продажу та реєстрації транспортного засобу за новим власником. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню». Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 дійшов до висновку, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)». Доводи скаржниці, що суд неправильно вказав, що ОСОБА_2 не є належним відповідачем по справі, оскільки не є правонаступником у спірних правовідносинах, не заслуговують на увагу, оскільки, як зазначено вище, договір є виконаним. У випадку наявності у ОСОБА_1 майнових претензій до спадкоємця, вона має право звернутися з нього відповідними вимогами в порядку ст.1281 ЦК України. Колегія суддів відхиляє доводи скаржниці щодо неправильного написання в рішенні суду імені позивачки замість « ОСОБА_4 » - « ОСОБА_5 », оскільки це є опискою і не може бути самостійною підставою для скасування чи зміни судового рішення у розумінні положень статті 376 ЦПК України. Доводи скаржниці про те, що судом не було допитано свідків, про яких вона заявляла у позові, не заслуговують на увагу, оскільки під час розгляду справи судом першої інстанції ані позивачка, ані її представник не наполягали на їх допиті та їх явку не забезпечили. За змістом частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. З огляду на вказані приписи Закону, апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції в частині встановлення правового режиму спірного автомобіля «RENAULT KANGOO», 2000 року випуску, та висновками про те, що спірний автомобіль був придбаний у власність ОСОБА_3 ще до початку спільного проживання з ОСОБА_1 , а тому є особистою власністю ОСОБА_3 , оскільки встановлення вказаних обставин виходить за межі заявлених ОСОБА_1 в позові вимог. Дані обставини викладені в абзацах 61-64, які підлягають виключенню з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вважає за можливе змінити рішення суду. Апеляційний суд не бере до уваги доводи позивачки в частині стягнення з неї на користь відповідача судових витрат на правничу допомогу в сумі 15000 грн у зв`язку з необґрунтованістю їх розміру та не співмірністю зі складністю справи. Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частин першої-третьої, восьмої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, в постановах Верховного Суду від 24.06.2020 у справі № 757/16448/17-ц, від 24.03.2021 у справі № 308/1020/16-ц. Витрати на правову допомогу, понесені відповідачем в суді першої інстанції, підтверджуються належним чином документальними доказами, а саме: копіями договору про надання правової допомоги від 22.04.2019, додаткової угоди № 3 до цього договору від 17.02.2020 про погодження розміру гонорару, актом про надану правничу допомогу на суму 15000 грн, детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом із викладеним в ньому розрахунком оплати витрат на правову допомогу, де сторони погодили види послуг, що надає адвокат, їх вартість, що загалом становить 15000 грн, а також квитанцією від 11.05.2020 про оплату 15000 грн згідно з умовами вказаного договору (а.с. 109-114). Повноваження адвоката Луєнка Ю.В. підтверджуються належним чином ордером серії СВ № 1002479 від 18.02.2020 (а.с. 27). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказала на те, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Це означає, що позивач, як особа, яка заперечує зазначений відповідачем в суді першої інстанції розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний був навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо не співмірності заявлених судових витрат, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги. Подібні висновки також викладені у постановах Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 580/3241/20, від 20.01.2021 у справі № 750/2055/20. Відзив на позовну заяву містить попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і очікує понести у зв`язку із розглядом справи, відповідно до якого витрати на правничу допомогу складають 15000 грн (а.с. 20-24). Представником відповідача у судовому засіданні 07.07.2021 до закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами було подано заяву про відшкодування судових витрат і покладення їх на позивачку у розмірі 15000 грн разом в вищевказаними документами на підтвердження цих витрат. Протокольною ухвалою Ніжинського міськрайонного суду від 07.07.2021 зазначена заява була приєднана до матеріалів справи (а.с. 115-117). Зазначене спростовує доводи скаржниці про те, що заява про розмір витрат на правничу допомогу та докази їх понесення були подані стороною відповідача вже після закінчення судових дебатів, що позбавило можливості представнику позивачки надати заперечення проти стягнення витрат на правничу допомогу. При цьому апеляційний суд звертає увагу, що стороною позивачки ані щодо долучення заяви до справи, ані щодо суми витрат на правничу допомогу заперечень не висловлювалось. Відповідні клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката позивачка не заявляла та відповідних доказів не подавала. Тому є правильним висновок суду першої інстанції, з яким погоджується й апеляційний суд, що у зв`язку із відмовою в задоволенні позову, понесені відповідачем витрати на правову допомогу, що належним чином підтверджені, підлягають стягненню з позивача. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Вирішуючи питання стягнення витрат, понесених відповідачем на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів бере до уваги умови договору про надання правової допомоги від 22.04.2019, надані представником відповідача з відзивом на апеляційну скаргу: копію акта про надану правничу допомогу № 2 від 07.09.2021 на суму 9000 грн, копію детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом із викладеним в ньому розрахунком оплати витрат на правову допомогу, де сторони погодили види послуг, що надає адвокат в суді апеляційної інстанції, їх вартість, що загалом становить 9000 грн, а також копію квитанції від 07.09.2021 про оплату 9000 грн згідно з умовами вказаного договору. Повноваження адвоката Луєнка Ю.В. в суді апеляційної інстанції підтверджуються належним чином ордером серії СВ № 1018800 від 07.09.2021. Копія відзиву на апеляційну скаргу разом з копіями вказаних документів була направлена на адресу позивачки 07.09.2021 за № поштового відправлення 1660600551411 та отримана останньою 09.09.2021, що підтверджується трекінгом поштового відправлення за вказаним номером. Враховуючи те, що позивачка 21.09.2021 заперечувала проти стягнення такої суми, обумовлюючи це меншим обсягом роботи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність стягнення з позивачки на користь ОСОБА_7 5000 грн витрат на надання професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції. Керуючись ст. 141, 367, 374, ст. 376 ч.4, 381-384, 389, 390, 391 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 07 липня 2021 року - змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення абзаци 61-64. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_9 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 , (РНОКПП НОМЕР_10 , адреса: АДРЕСА_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 5000 (п`ять тисяч) грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення Судді Чернігівського апеляційного суду І.О.Боброва Н.В. Висоцька О.Є. Мамонова Повний текст постанови суду складений 23.09.2021.