Постанова 4813 № 522/18338/19

Номер провадження: 22-ц/813/2937/21 Номер справи місцевого суду: 522/18338/19 Головуючий у першій інстанції Донцова Д.Ю. Доповідач Князюк О. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22.09.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого Князюка О. В., суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С.О., розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Одеса цивільну справу за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Одеської міської ради на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09.09.2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Одеської міської ради про відшкодування матеріальної шкоди, - ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог До Приморського районного суду м. Одеси 29.10.2019 року звернувся ОСОБА_1 та просив суд стягнути з Виконавчого комітету Одеської міської ради матеріальну шкоду у розмірі 86 782, 77 грн. та судові витрати в розмірі 11 367,82 грн. В обґрунтування позову зазначив, що 03.07.2019 року близько 15:00 год. на припаркований біля будинку автомобіль марки Acura ILX, 2017 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , за адресою: м. Одеса, вул. Маршала Говорова, 5А, впало дерево, внаслідок чого автомобіль отримав численні ушкодження, а саме: розбите лобове скло, пошкоджено капот, передні крила, стойки, дві фари, передній бампер, в результаті чого власнику автомобіля було завдано матеріальну шкоду у розмірі 86 782, 77 грн. Як зазначає позивач, відповідальним за завдану матеріальному шкоду є Виконавчий комітет Одеської міської ради, як орган, який є відповідальним за утримання зелених насаджень на території м. Одесі. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09.09.2020 року позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Стягнуто з Виконавчого комітету Одеської міської ради (Код ЄДРПОУ 04056919, адреса місця знаходження: 65026, м. Одеса, площа Думська,1) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) завдану матеріальну шкоду у розмірі 86 782 (вісімдесят шість тисяч сімсот вісімдесят дві) гривні 77 копійки. Стягнуто з Виконавчого комітету Одеської міської ради (Код ЄДРПОУ 04056919, адреса місця знаходження: 65026, м. Одеса, площа Думська,1) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати у розмірі 8968 (вісім тисяч дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 00 копійок, з яких 868,00 грн. витрати по сплаті судового збору, 8100,00 грн. витрати на правову допомогу. У задоволенні решти вимог відмовлено. Короткий зміст вимог апеляційної скарги 23 жовтня 2020 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради було подано апеляційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09.09.2020 року, відповідно до якої відповідач просить рішення суду першої інстанції - скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу та узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Апелянт не погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважає його таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без з`ясування дійсних обставин справи. Зазначає, що судом першої інстанції було допущено наступні порушення: - не було звернуто уваги на недоведеність позивачем обставин, які суд визнав встановленими; (позивачем не надано належного підтвердження фіксування даної події) -невірно застосовано норми матеріального права, які регулюють питання утримання зелених насаджень у населених пунктах та відшкодування шкоди внаслідок порушення законодавства з питань благоустрою; (позивачем не надано до суду будь-яких доказів віднесення дерева, що спричинило пошкодження автомобіля до категорії сухостійних або аварійних зелених насаджень) -неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а саме суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що виконавчий комітет Одеської міської ради не довів відсутності вини у заподіянні шкоди. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року було відкрито провадження за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Одеської міської ради на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09.09.2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Одеської міської ради про відшкодування матеріальної шкоди та визначено порядок розгляду справи у відповідності до ст. 369 ЦПК України. 26 лютого 2021 року від ОСОБА_1 на адресу Одеського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. При цьому посилаючись на те, що ствердження апелянта щодо недоведеності позивачем обставин, які суд визнав встановленими не відповідають дійсності, оскільки: -подію, внаслідок якої було пошкоджено автомобіль позивача було зафіксовано 03.07.2019 року Шевченківським відділенням поліції Приморського відділу поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області за адресою: м. Одеса, вул. Маршала Говорова, 5А, біля будинку. В відповіді поліції також зафіксовано які саме пошкодження було спричинено внаслідок падіння дерева; -зазначене також підтверджується відповіддю ОСББ «Говорова-5» Посилання відповідача на порушення судом першої інстанції норм матеріального права також не відповідають дійсності, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що саме це дерево було передано на баланс КП «Міськзелентрест». При цьому вказує, що вважає доведеним факт завдання позивачу шкоди в результаті падіння дерева на автомобіль позивача, протиправність бездіяльності відповідача, яка виразилась у невизначенні балансоутримувача цього зеленого насадження, причинний зв`язок між ними, а відповідач відповідно до вимог статей 10-13, 49, 81, 89 ЦПК України не спростував і не довів відсутності своєї вини та відсутності підстав для відшкодування шкоди. 15 вересня 2021 року справу було призначено до розгляду. Відповідно ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини. Судом встановлено, що 03.07.2019 року близько 15:00 год. на припаркований біля будинку автомобіль марки Acura ILX, 2017 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , за адресою: м. Одеса, вул. Маршала Говорова, 5А, впало дерево, внаслідок чого автомобіль отримав численні ушкодження, відповідно до довідки Шевченківського відділення поліції Приморського ВП в місті Одесі №36/1-14826 від 19.07.2019 року, заяву про дану подію зареєстровано до ЖЄО №14826 від 03.07.2019 року. Власником автомобіля марки Acura ILX, 2017 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , є ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , дата реєстрації 29.12.2017 року. Вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Acura ILX, реєстраційний номер НОМЕР_1 , пошкодженого в результаті падіння дерева, що сталося 03.07.2019 року, складає 86 782, 77 грн., відповідно до висновку експерта №2/19-Є від 24.08.2019 року. Відповідно до довідки Гідрометерологічного центру Чорного та Азовського моря від 20.09.2019 року 03.07.2019 року спостерігався: дощ з 14:19 до 19:00 год., гроза з 14:15 до 18:45 год., вітер північно-західний, 1-3 м/сек., максимальний порив при грозі 13 м/сек. Вітер до 13 м/с, відповідно до шкали Бофорда, є міцним вітром при якому хитаються невеликі стовбури дерев. Відповідно до довідки ОСББ «Говорова-5» від 03.10.2019 року дані дерева (одне з яких надломилось), за адресою: АДРЕСА_2 , на балансі ОСББ «Говорова-5» не знаходяться, земля навколо будинків є міською. У відповіді Департаменту міського господарства Одеської міської ради № 01-69/992 від 30.09.2019 року інформації щодо балансоутримувача вказаних земельних насаджень не надано, лише вказано, що догляд за зеленими насадженнями в місті здійснює КП «Міськзелентрест» на умовах договору з балансоутримувачем, власником або користувачем об`єктів благоустрою.

Мотивувальна частина Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Зазначеним вимогам судове рішення районного суду у повній мірі відповідає. Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України. Відповідно до частин першої та другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Згідно статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. За змістом ст. 1192 ЦК України, коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди. Таким чином, коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди. Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 17 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», громадяни у сфері благоустрою населених пунктів мають право звертатися до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної майну чи здоров`ю громадян внаслідок дій чи бездіяльності балансоутримувачів об`єктів благоустрою. Згідно підпункту 7 пункту «а» частини 1 статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах із цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою виробничих територій, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян. У пункті 9 статті 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» зазначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить здійснення контролю за станом благоустрою та утриманням територій, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, їх озелененням, охороною зелених насаджень, водних об`єктів тощо. Суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни (стаття 12 вказаного Закону). Організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом. Благоустрій здійснюється в обов`язковому порядку на всій території населеного пункту (села, селища, міста) (частина 1 та 2 статті 20 вказаного Закону). У частині 1 статті 13 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначено, що до об`єктів благоустрою населених пунктів належать: 1) території загального користування: а) парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки - пам`ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики; б) пам`ятки культурної та історичної спадщини; в) майдани, площі, бульвари, проспекти; г) вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки; ґ) пляжі; д) кладовища; е) інші території загального користування; 2) прибудинкові території; 3) території будівель та споруд інженерного захисту територій; 4) території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору. Елементами (частинами) об`єктів благоустрою є, у тому числі, зелені насадження (у тому числі снігозахисні та протиерозійні) уздовж вулиць і доріг, в парках, скверах, на алеях, бульварах, в садах, інших об`єктах благоустрою загального користування, санітарно-захисних зонах, на прибудинкових територіях (пункт 2 частини 1 статті 21 вказаного Закону). Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть утворювати підприємства для утримання об`єктів благоустрою державної та комунальної власності. У разі відсутності таких підприємств органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень визначають на конкурсних засадах відповідно до закону балансоутримувачів таких об`єктів. Підприємство та балансоутримувач забезпечують належне утримання і своєчасний ремонт об`єкта благоустрою власними силами або можуть на конкурсних засадах залучати для цього інші підприємства, установи та організації. Орган державної влади або орган місцевого самоврядування за поданням підприємства чи балансоутримувача щорічно затверджує заходи з утримання та ремонту об`єкта благоустрою державної або комунальної власності на наступний рік та передбачає кошти на виконання цих заходів. Орган державної влади та орган місцевого самоврядування, підприємство та балансоутримувач несуть відповідальність за виконання затверджених заходів у повному обсязі (частини 1-3 статті 15 вказаного Закону). Статтею 25 та частиною 1 статті 28 закону «Про благоустрій населених пунктів» передбачено, що утримання та благоустрій прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку, належних до нього будівель, споруд проводиться балансоутримувачем цього будинку або підприємством, установою, організацією, з якими балансоутримувачем укладено відповідний договір про утримання та благоустрій прибудинкової території. Правила утримання зелених насаджень міст та інших населених пунктів затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, за погодженням із заінтересованими центральними органами виконавчої влади. Підпунктами 1, 2 пункту 4.14. Правил благоустрою території м. Одеси, затверджених рішенням Одеської міської ради від 23 грудня 2011 року №1631-VI, передбачено, що відповідальність за збереження зелених насаджень, догляд за ними, видалення сухостійних, пошкоджених хворобами та шкідниками зелених насаджень на вулицях перед будівлями до проїжджої частини, всередині квартальних насаджень та насаджень районів міста покладається на балансоутримувачів, власників, користувачів жилих, громадських, промислових будівель та споруд, а також на балансоутримувачів, власників, користувачів будівель підприємств побуту, торгівлі, закладів освіти, охорони здоров`я, розташованих на території житлової забудови, а на територіях підприємств, а також прилеглих до них ділянках і санітарно-захисних зонах на дані підприємства. Відповідно до пункту 3.2 Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства від 10 квітня 2006 року №105, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 27 липня 2006 року за №880/12754, якими врегульовано питання утримання зелених насаджень, до елементів благоустрою віднесено, зокрема, зелені насадження (у тому числі снігозахисні, протиерозійні) уздовж вулиць і доріг, у парках, скверах і алеях, бульварах, садах, інших об`єктах благоустрою загального користування, санітарно-захисних зонах, на прибудинкових територіях. Згідно п. 5.5. вказаних відповідальними за збереження зелених насаджень і належний догляд за ними є: на об`єктах благоустрою державної чи комунальної власності - балансоутримувачі цих об`єктів; на територіях установ, підприємств, організацій та прилеглих територіях - установи, організації, підприємства; на територіях земельних ділянок, які відведені під будівництво, - забудовники чи власники цих територій; на безхазяйних територіях, пустирях - місцеві органи самоврядування; на приватних садибах і прилеглих ділянках - їх власники або користувачі. Відповідно до розділу 12 вказаних Правил, з метою контролю за станом міських зелених насаджень здійснюються їх загальні, часткові та позачергові огляди. Загальні огляди проводяться двічі на рік навесні та восени. При загальному огляді обстежують усі елементи об`єктів благоустрою, а при частковому лише окремі елементи. Позачергові огляди проводять після злив, ураганів, сильних вітрів, снігопадів, паводків тощо. Огляд проводять: балансоутримувач об`єкта, власник чи користувач земельної ділянки, а за даними обстежень складають відповідні акти. Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у даному випадку обов`язок з відшкодування заподіяної позивачу майнової шкоди внаслідок падіння дерева повинно бути покладено саме на виконавчий комітет Одеської міської ради, оскільки організація благоустрою населених пунктів, визначення балансоутримувача та контроль за станом зелених насаджень належить до відання саме виконавчого органу міської ради. Позивачем доведено факт завдання йому шкоди в результаті падіння дерева на автомобіль, протиправність бездіяльності відповідача, яка виразилась у невизначенні балансоутримувача зелених насаджень біля будинку, причинний зв`язок між ними, а відповідач відповідно до вимог статей 10-13, 49, 81, 89 ЦПК України року це не спростував і не довів відсутності своєї вини та відсутність підстав відшкодування шкоди. Падіння дерева не було пов`язано з впливом негативних погодних факторів, тобто не являється дією непереборної сили, форс-мажорною обставиною, яка виключає відповідальність відповідача із завдання шкоди позивачу. Що стосується доводів апеляційної скарги про неналежне оформлення матеріалів фіксування події, що сталась 03.07.2019 р., то колегія дійшла наступного. Так, апелянт не заперечує, що подія відбулась, ТЗ позивача пошкоджений, але ним наголошується на її неналежній фіксації. Дійсно, фактично патрульні поліцейські не вбачали підстав для складання протоколу, а тому в даному випадку фіксування події відбулось в інший спосіб. З матеріалів справи вбачається, що одразу після падіння дерева 03.07.2019 р. на автомобіль позивача було оформлено звернення, яке було перевірено Шевченківським відділенням поліції Приморського відділу поліції у м. Одесі, яким жодного протоколу не складалось, а повідомлено, що під час проведення перевірки було встановлено, що внаслідок падіння дерева автомобілю були заподіяні наступні пошкодження: розбите лобове скло, пошкоджено капот, передні крила, стойки, дві фари, передній бампер. Також повідомлено, що за наслідками перевірки вказаного факту порушення норм кримінального або адміністративного законодавства України не виявлено, а вбачаються ознаки цивільно-правових правовідносин, які належить розглядати у суді. Отже, суд правильно визнав, що подія та пошкодження автомобілю були належним чином зафіксована. Згідно з пунктом 3.1.7. Правил потерпілі особи мають право звертатись до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної майну чи здоров`ю громадян унаслідок дій чи бездіяльності балансоутримувачів об`єктів благоустрою. Та саме цим способом захисту скористався позивач, спрямувавши вимоги до балансоутримувача аварійного дерева, падінням якого їй спричинено майнову шкоду. Та з огляду на сукупність проаналізованих доказів та вище наведений аналіз чинного законодавства, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги в цій частині. Посилання виконкому Одеської міської ради в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, оскільки суд безпідставно поклав цивільну-правову відповідальність за пошкодження автомобіля належного позивачці на виконком Одеської міської ради, не приймаються до уваги за таких підстав. Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до частини 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Як роз`яснено у п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», якщо при дослідженні письмових доказів особою, яка бере участь у справі, буде подана заява про те, що доданий до справи або поданий іншою особою для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може відповідно до частини другої статті 185 ЦПК просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. При відсутності з її боку таких процесуальних дій, особа, яка подала заяву, має згідно із загальними правилами доказування (стаття 60 ЦПК) подати відповідні докази, що спростовують значення відомостей оспорюваного документа і могли бути підставою неприйняття його до уваги під час оцінки доказів. У разі необхідності за клопотанням особи, яка зробила таку заяву, суд відповідно до правил частини четвертої статті 10 ЦПК сприяє їй у збиранні цих доказів (призначає експертизу, витребує інформацію від особи, за іменем якої видано документ, оголошує перерву або відкладає розгляд справи, якщо це потрібно, тощо). Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивач був зобов`язаний довести в судовому засіданні ті обставини, на які він посилалися як на підставу своїх вимог, а саме, на те, що пошкодження належного йому майна сталося з вини виконкому Одеської міської ради, а відповідач ті обставини, на які він посилався як на заперечення проти позову, а саме, те що виконком Одеської міської ради не повинен відповідати за пошкодження майна позивача. Однак, в порушення вказаних принципів цивільного процесу відповідачем не було спростовано належним чином підстави заявленого позову. У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, завдана фізичній особі, майну фізичної особи чи майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини. Таким чином, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативним наслідками. У частині 2 статті 1166 ЦК передбачено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини. Тобто в деліктних зобов`язаннях передбачено презумпцію вини, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (частина 2 статті 1192 ЦК України). Виходячи з визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного судочинства, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності його вини у завданні шкоди позивачам, але ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції відповідачем не надано будь-яких доказів на спростування його вини у пошкодженні майна позивача. Колегія суддів вважає, що вищенаведеними доказами з безспірністю підтверджено бездіяльність відповідача, причинний зв`язок із заподіяною шкодою та неправомірною поведінкою відповідача, оскільки його вина полягає саме у невжитті необхідних та своєчасних заходів для належного утримання об`єкту благоустрою, а саме зелених насаджень біля будинку АДРЕСА_2 , що стало причиною пошкодження автомобіля позивача. При вирішенні аналогічного спору Верховний Суд у постанові від 04 квітня 2018 року у справі №2-1474/11, дійшов такого ж висновку, а саме, «організація благоустрою населених пунктів, визначення балансоутримувача та контроль за станом зелених насаджень належить до відання саме виконавчого органу міської ради, а тому обов`язок відшкодування заподіяної позивачу майнової шкоди внаслідок падіння дерева не може бути покладено на Дніпровську міську раду як орган місцевого самоврядування. Отже, покладаючи цивільно-правову відповідальність за заподіяну позивачу шкоду на Дніпровську міську раду, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов помилкового висновку, що внаслідок бездіяльності саме міської ради щодо непризначення балансоутримувачів об`єктів благоустрою та нездійснення самоврядного контролю за дотриманням законодавства у сфері благоустрою території позивачеві було заподіяно майнову шкоду». Посилання виконкому Одеської міської ради на те, що рішенням виконкому Одеської міської ради №1381 від 11 грудня 2008 року зелені насадження загального користування, що розташовані на міжквартальних територіях жилих будинків передані обслуговування Комунальному підприємству «Міськзелентрест» (а. с. 7981 ), не може служити підставою для відмови у позові, оскільки встановлено, що дерево, яке впало та пошкодило автомобіль, належний позивачу, знаходилось на прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_2 . Судом першої інстанції з достовірністю встановлено, що надані позивачем належні, допустимі та достовірні докази доводять факт падіння дерева, внаслідок чого було пошкоджено його майно. Розмір спричиненої майнової шкоди також доведено належними доказами та не спростовано відповідачем. За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України). Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. А також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або держави та суспільні інтереси (ст. ст. 45, 46 ЦПК України). У абзаці 2 п. 11 постанови №14 Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року Верховний Суд України роз`яснив, що, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Таким чином, суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Судом встановлено, що відповідач, виконком Одеської міської ради, порушив права позивача ОСОБА_1 , тому у відповідності до статей 15, 16 ЦК України його право підлягає судовому захисту шляхом стягнення з виконавчого комітету Одеської міської ради на користь ОСОБА_1 майнової шкоди у розмірі 86 782,77 грн.. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14. Отже, суд першої інстанції всебічно та повно з`ясував обставини, які мають значення для справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, дав їм правильну оцінку та вірно виходив з того, що є законні підстави для задоволення позову. Інших правових доводів апеляційна скарга не містить. Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи. Таке рішення суду першої інстанції буде відповідати вимогам Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме, статті. 6 (право на справедливий суд), статті. 13 (права на ефективний засіб юридичного захисту позивача від неправомірних дій відповідача), статті 17 (заборона зловживання правами, передбаченими цією Конвенцією з боку відповідача) та статті. 1 Першого Протоколу (захист права власності та права мірно володіти своїм майном). Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та приймаючи до уваги ратифікацію Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23 лютого 2006 року, суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28 жовтня 2010 року, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. Вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)». Тому, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог немає. СУДОВІ ВИТРАТИ Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 141 ч.1 ЦПК України). Оскільки колегія суддів відхилила апеляційну скаргу, судові витрати за подачу апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375, 382, 384, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Одеської міської ради залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09.09.2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Одеської міської ради про відшкодування матеріальної шкоди залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст судового рішення складено 22 вересня 2021 року. Головуючий: О. В. Князюк Судді: С.О. Погорєлова А.П. Заїкін