Постанова 4857 № 460/8306/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/8306/20 пров. № А/857/13739/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М., з участю секретаря судових засідань Гром І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправними дій та стягнення коштів, суддя у І інстанції Дудар О.М., час ухвалення судового рішення не зазначено, місце ухвалення судового рішення м. Рівне, дата складення повного тексту рішення 17 травня 2021 року, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просив: визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Рівненській області (далі ГУ ДФС) щодо невиплати йому компенсації сум податку на доходи фізичних осіб (далі ПДФО) у сумі 6596,15 грн та грошового утримання за період з 04 червня 2020 року по 09 липня 2020 року за час вимушеного прогулу; стягнути з ГУ ДФС компенсацію суми ПДФО, що утримується з грошового забезпечення, у сумі 6596,18грн; стягнути з ГУ ДФС грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 04 червня 2020 року по 09 липня 2020 року включно в сумі 23801,90грн; стягнути з ГУ ДФС грошове забезпечення (суму середнього заробітку) за весь період затримки розрахунку з дня звільнення 17 вересня 2020 року по день прийняття рішення у справі. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року у справі № 460/8306/20 позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність ГУ ДФС щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 04 червня 2020 року по 09 липня 2020 року та грошової компенсації сум ПДФО, утриманого з грошового забезпечення, виплаченого у листопаді 2014 року. Стягнуто з ГУ ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 червня 2020 року по 09 липня 2020 року в сумі 35147,52 грн, без врахування обов`язкових до сплати платежів. Стягнуто з ГУ ДФС на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію сум ПДФО, утриманого з грошового забезпечення, виплаченого у листопаді 2014 року, у сумі 6596,15 грн. Стягнуто з ГУ ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 80002,78 грн, без врахування обов`язкових до сплати платежів. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що ГУ ДФС на момент звільнення ОСОБА_1 з посади та податкової міліції ДФС у запас Збройних Сил України 16 вересня 2020 року не було виплачено належних йому сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 04 червня 2020 року по 09 липня 2020 року та грошової компенсації сум ПДФО, утриманого з грошового забезпечення, виплаченого у листопаді 2014 року. У апеляційній скарзі ГУ ДФС просило скасувати рішення суду першої інстанції та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Свої апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум ПДФО, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - Грошова компенсація) визначені Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 6 січня 2005 року № 17) (далі Порядок № 44) Відповідно до п. 3 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб». Виплата грошової компенсації військовослужбовцям а особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення (п. 4 Порядку № 44). Згідно з пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку га доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органі внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян. З огляду на вказане ГУ ДФС не проводилась виплата грошової компенсації суми ПДФО, що була утримана з виплат, здійснених після 29 жовтня 2014 року, оскільки ОСОБА_1 на той час вже був звільнений. Щодо стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 35147,52 грн зазначає про неврахування судом приписів пункту 4 розділу XII Порядку виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу податкової міліції, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 17 липня 2018 року № 616 та статті 235 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП). У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 підтримав доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечив обґрунтованість апеляційних вимог та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибули, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апелянта, виходячи із такого. Як безспірно встановлено судом першої інстанції та слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 31 грудня 1996 року по 16 вересня 2020 року проходив службу в підрозділах податкової міліції ДПА в Рівненській області, ДПС України в Рівненській області, Головного управління Міндоходів у Рівненській області, Головного управління ДФС у Рівненській області. Наказом Міністерства доходів і зборів України від 29 жовтня 2014 року №2174-о «Про звільнення ОСОБА_1 » полковника податкової міліції ОСОБА_1 , заступника начальника управління - начальника відділу оперативного супроводження адміністрування ПДВ оперативного управління Головного управління Міндоходів у Рівненській області, звільнено з посади та податкової міліції. Постановою Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі №817/3431/14 позов ОСОБА_1 задоволено частково; - визнано протиправним та скасовано наказ Голови Комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України від 29 жовтня 2014 року № 2174-о «Про звільнення ОСОБА_1 »; - поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління - начальника відділу оперативного супроводження адміністрування ПДВ оперативного управління Головного управління Міндоходів у Рівненській області з 30 жовтня 2014 року; - адміністративну справу №817/3431/14 у частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу направлено на новий судовий розгляд до Рівненського окружного адміністративного суду. Наказом Державної фіскальної служби України від 30 червня 2020 року №859-о «Про виконання рішення суду» скасовано наказ Міністерства доходів і зборів України від 29 жовтня 2014 року № 2174-о «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлено полковника податкової міліції ОСОБА_1 на службі в податковій міліції та посаді заступника начальника управління - начальника відділу оперативного супроводження адміністрування ПДВ оперативного управління Головного управління Міндоходів у Рівненській області з 30 жовтня 2014. Наказом голови Комісії з реорганізації, в.о. начальника ГУ ДФС від 10 липня 2020 року «Про оголошення наказу ДФС України №859-о від 30.06.2020 «Про виконання рішення суду» оголошено наказ ДФС України № 859-о від 30 червня 2020 року «Про виконання рішення суду». Наказом Державної фіскальної служби України від 15 вересня 2020 року №1319-о «Про звільнення ОСОБА_1 » полковника податкової міліції ОСОБА_1 , заступника начальника управління начальника відділу оперативного супроводження адміністрування ПДВ оперативного управління Головного управління Міндоходів у Рівненській області, звільнено з посади та податкової міліції ДФС у запас Збройних Сил України за пунктом 64 підпунктом «б» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114 (через хворобу). Наказ Державної фіскальної служби України від 15 вересня 2020 року №1319-о «Про звільнення ОСОБА_1 » оголошено наказом голови Комісії з реорганізації, в.о.начальника Головного управління ДФС у Рівненській області від 16 вересня 2020 року №66-0 «Про оголошення наказу». ОСОБА_1 вважав, що із ним не було проведено повний розрахунок при звільненні та звернувся до адміністративного суду з позовом, що розглядається При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Надаючи оцінку доводам скаржника у частині вирішення позовних вимог щодо невиплати ОСОБА_1 відповідачем ГУ ДФС щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, апеляційний суд зазначає таке. Як безспірно встановлено судом першої інстанції, після звільнення ОСОБА_1 з податкової міліції наказом Міністерства доходів і зборів України від 29 жовтня 2014 року №2174-о йому проводилася виплата грошового забезпечення з утриманням відповідних сум ПДФО. Згідно з розрахунковим листом за 2014 рік позивачу у листопаді 2014 року було нараховано грошове забезпечення у сумі 39612,40 грн, з якого утримано ПДФО у сумі 6596,18грн. Листом ГУ ДФС від 30 жовтня 2020 року №Д/25/№ВГ/17-97-06 у проведенні виплат компенсації сум ПДФО позивачу було відмовлено у відповідь на його звернення від 28 липня 2020 року. Відповідно до пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. За правилами пункту 3 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб». Як вказано у пункті 4 Порядку № 44, виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. При цьому за правилами пункту 5 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення. Таким чином, на переконання апеляційного суду, доводи скаржника про те, що ГУ ДФС правомірно не проводило виплату грошової компенсації сум ПДФО ОСОБА_1 з виплат, здійснених після 29 жовтня 2014 року, так як на той час він вже був звільнений, є безпідставними, оскільки виплата спірної грошової компенсації стосувалася виплат, право на які позивачем набуте у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Відтак, слід погодитися із висновком суду першої інстанції про те, що ГУ ДФС протиправно невиплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію ПДФО в сумі 6596,18грн. Щодо доводів скаржника про те, що судом першої інстанції при вирішенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не враховано приписи пункту 4 розділу XII Порядку виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу податкової міліції, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 17 липня 2018 року № 616, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 серпня 2018 року за № 928/32380, та статті 235 КЗпП, апеляційний суд зазначає таке. Як свідчить

мотивувальна частина оскаржуваного ГУ ДФС судового рішення, зазначені правові норми були врахована в сукупності з іншими правовими нормами, що врегульовують виплату таких сум. Будь-яких доказів того, що заява про поновлення на роботі ОСОБА_1 розглядаласяя більше одного року з його вини матеріали справи не містять. При цьому судом першої інстанції слушно застосовано на підставі приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 та від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, і зменшено розмір відшкодування з урахуванням обставинам справи. Відтак, такі доводи скаржника, на думку апеляційного суду, є надуманими і свідчать про переоцінку ним фактичних обставин справи на свою користь та довільне трактування вимог діючого законодавства. Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає. Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року у справі № 460/8306/20 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко Постанова у повному обсязі складена 23 вересня 2021 року.