Постанова 4854 № 420/9148/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 вересня 2021 р.м. ОдесаСправа № 420/9148/21 Місце ухвалення судового рішення суду 1 інстанції: м. Одеса; Дата складання повного тексту ухвали суду 1 інстанції: 23.06.2021 року; Головуючий в 1 інстанції: Токмілова Л.М. П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді Єщенка О.В. суддів Димерлія О.О. Шляхтицького О.І. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: визнати протиправними дії Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, які полягають у зменшенні розміру щорічної разової грошової допомоги, як особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи, до 5 травня за 2020 рік; зобов`язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2020 року, як особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, встановленої Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», з урахуванням раніше виплаченої суми допомоги. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року відповідно до приписів ч. 2 ст. 123 КАС України адміністративний позов ОСОБА_1 повернуто позивачу. Проаналізувавши положення ст. 122 КАС України, суд першої інстанції виходив з того, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Врахувавши правову позицію у постанові Верховного Суду від 6 лютого 2018 року по справі №607/7919/17, суд першої інстанції, з огляду на положення ст. 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», визначив, що перебіг строку звернення позивача до суду з даним позовом в частині визнання протиправними дій Департаменту щодо зменшення розміру щорічної разової допомоги до 5 травня слід обраховувати з 30 вересня відповідного року, в якому відбулась така виплата. Оскільки про порушення прав позивачу було відомо з 30 вересня 2020 року, а із цим позовом він звернувся 01.06.2021 року, тобто з пропуском шестимісячного строку, поважних причин пропуску цього строку, у тому числі об`єктивних обставин, що перешкоджали вчасно вчинити певні процесуальні дії, ним не обґрунтовано та не підтверджено належними доказами, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачу. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати, справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки положенням ст.ст. 2, 5, 121, 122, 123, п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України і помилково не враховано, що адміністративний позов направлений на захист соціальних гарантій позивача, як особи з інвалідністю внаслідок війни 2 групи, і про порушення яких він однозначно дізнався після ухвалення Верховним Судом судового рішення у зразковій справі №440/2722/20. При цьому, позивач виконав вимоги суду першої інстанції, обґрунтувавши обставини, за яких у позивача виникли підстави для звернення із цим позовом та які вплинули на дотримання процесуального строку у зв`язку із тривалим проходженням реабілітації після перенесення хвороби COVID-19. Акцентуючи увагу на важливості забезпечення реалізації права особи на доступ до правосуддя, позивач вказує, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення помилки, включаючи право на оскарження рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Вказані положення Конституції України кореспондуються із приписами ч. 1 ст. 5 КАС України, згідно яких кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. За визначенням, наведеним у ч. 1 ст. 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно із ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені ст. 123 КАС України. Частинами 1, 2 вказаної статті КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Аналіз наведених норм показав, що звернення до суду за захистом прав, свобод чи інтересів особа може реалізувати в межах терміну, визначеного адміністративним процесуальним законодавством або іншими законами. Строк звернення до адміністративного суду вважається проміжком часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Обов`язок доведення обставин, з якими пов`язується поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулась із адміністративним позовом. При цьому, позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод чи інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. Триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (п. 1 ст. 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Таким чином, встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. У постанові від 31 березня 2021 року по справі № 240/12017/19 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду визначив, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись». Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. У спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.12.2020 року по справі №510/1286/16-а). Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19). Також, Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав наголошує на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву. Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав звернула увагу на те, що таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує. З урахуванням наведеного, Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав зазначено, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. З урахуванням наведеного, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 (касаційне провадження № К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави (постанови Верховного Суду від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №822/1928/18) та дійшла наступного висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії: 1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів; 2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо. Аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб. Апеляційний суд враховує, що вказані висновки Верховного Суду викладені з питання застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, а відтак відповідно до положень ч. 5 ст. 242 КАС України підлягають застосуванню у цій справі. Слід також враховувати, що відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року №3551-XII з урахуванням висновків Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 щорічно до 5 травня, зокрема, інвалідам війни IІ групи виплачується разова грошова допомога у розмірах - вісім мінімальних пенсій за віком. Разом з цим, згідно із ст. 17-1 Закону України від 22.10.1993 року №3551-XII особа, яка не отримала разову грошову допомогу до 5 травня, має право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги. Таким чином, в разі незгоди особа має можливість оскаржити рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, які, на її думку, стали підставою для заниження розміру отримуваної нею допомоги. З огляду на наведене, перебіг строку звернення особи до суду з позовною вимогою про визнання протиправною відмову щодо нарахування щорічної разової допомоги в необхідному розмірі на підставі Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» слід обраховувати з 30 вересня відповідного поточного року. На спірні правовідносини поширюється шестимісячний строк з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав та інтересів у сфері соціального забезпечення. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 6 лютого 2018 року по справі №607/7919/17, від 18 листопада 2020 року по справі №380/5202/20. Вирішуючи питання про можливість відкриття провадження за адміністративним позовом, судом першої інстанції вірно встановлено, що предметом позову у цій справі є протиправність дій Департаменту щодо виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі меншому, ніж встановлено ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а саме восьми мінімальних пенсій за віком. В контексті спірних правовідносин судом першої інстанції правильно враховано, що виплата допомоги до 5 травня є періодичним платежем, який виплачується щорічно. Отже, особа, отримуючи таку разову грошову допомогу, є обізнаною щодо її розміру. Водночас, із адміністративним позовом позивач звернувся 01.06.2021 року, тобто із пропуском шестимісячного строку, встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України. Обґрунтовуючи на виконання вимог суду першої інстанції поважність причин пропуску строку звернення із цим позовом, позивач послався на обізнаність із не виконанням Департаментом Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 та очікування результату вирішення Верховним Судом зразкової справи №440/2722/20 щодо протиправності бездіяльності органу стосовно виплати разової грошової допомоги до 5 травня 2020 року. При цьому, після вирішення зразкової справи позивач вжив заходів щодо перерахунку соціальної допомоги, звернувшись 01.02.2021 року до Департаменту із відповідно заявою. У тому числі, посилаючись на положення п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України, позивач просив суд першої інстанції враховувати його перебування на реабілітації після перенесення хвороби COVID-19, про що представлено довідку лікаря. Перевіряючи повідомлені позивачем обставини на предмет їх відповідності критерію обґрунтованості та об`єктивності в контексті дотримання процесуального строку, апеляційний суд враховує, що з дня ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 відновлено дію ч. 5 ст. 13 Закону №3551-XII у редакції Закону №367-XIV від 25.12.1998 року, згідно із якою щорічно до 5 травня, зокрема, інвалідам війни IІ групи виплачується разова грошова допомога у розмірах - вісім мінімальних пенсій за віком. У тому числі, як свідчить зміст заяви про поновлення строку звернення із позовом, позивачу було відомо про прийняття вказаного рішення. Отже, на момент виплати разової грошової допомоги до 5 травня 2020 року позивач мав можливість пересвідчитись у правомірності такої виплати, належного розрахунку тощо. Також, слід враховувати, що розгляд зразкової справи №440/2722/20 не пов`язаний із безпосереднім зверненням позивача у вказаній справі та її вирішення не зупиняє реалізацію особою права на звернення до суду із позовом. Фактично доводи позивача у цій частині зводяться до відсутності цільової ефективності захисту своїх особистих прав та інтересів до остаточного вирішення подібного спору іншої особи. При цьому слід враховувати не тотожність між процесуальними правами особи та процесуальними процедурами адміністративного суду. У першому випадку має значення вираження незгоди особи із правомірністю дій, рішень чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та виникнення порушення у зв`язку із такими рішеннями, діями чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень прав, свобод або законних інтересів особи, яка звернулась до адміністративного суду. Натомість ефективний захист прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку суб`єктів владних повноважень та вирішення спору у сфері публічно-правових відносин покладається на адміністративний суд. Отже, розгляд судом вищої інстанції справи в подібних правовідносинах не перешкоджає особі звернутись до адміністративного суду з приводу захисту своїх прав та інтересів від порушень суб`єкта владних повноважень. Також, перевіряючи аргументи позивача стосовно об`єктивної неможливості вчасно реалізувати свої процесуальні права у зв`язку із направленням його на реабілітацію після перенесення хвороби COVID-19, апеляційний суд враховує, що відповідно до приписів п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України (в редакції, яка діє на момент звернення із позовом) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Таким чином, процесуальний строк може бути поновленим за клопотанням особи, з одночасним наведенням причин неможливості вчинити певні процесуальні дії, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Слід враховувати, що відповідно до п.п. 1.7, 1.8 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 13.11.2001 року №455, зареєстрованого Міністерстві юстиції України 04.12.2001 року за №1005/6196, видача та продовження документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність, здійснюються тільки після особистого огляду хворого лікуючим лікарем (фельдшером), про що робиться відповідний запис у медичній карті амбулаторного чи стаціонарного хворого з обґрунтуванням тимчасової непрацездатності. На період проведення заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також локалізацією та ліквідацією її спалахів та епідемій в Україні, відповідно до вимог, встановлених Кабінетом Міністрів України, видаються листки непрацездатності на підставі звернення та опитування хворого за допомогою засобів телефонного зв`язку або інтернет-телефонії лікарем, який надає первинну медичну допомогу, з обов`язковим відповідним записом у медичній карті амбулаторного хворого, терміном до 5 календарних днів. Виданий у такий спосіб листок непрацездатності може бути продовженим залежно від тяжкості захворювання тільки після особистого огляду хворого лікуючим лікарем (фельдшером), про що робиться відповідний запис у медичній карті амбулаторного чи стаціонарного хворого з обґрунтуванням тимчасової непрацездатності, та з урахуванням вимог пункту 2.2 розділу 2 цієї Інструкції. Листок непрацездатності (довідка) видається і закривається в одному лікувально-профілактичному закладі, крім випадків доліковування в реабілітаційних відділеннях санаторно-курортних закладів. За наявності показань для подальшого лікування іншим лікувально-профілактичним закладом видається новий листок непрацездатності (довідка) як продовження попереднього. Згідно із п.п. 2.2, 2.14, 2.19 Інструкції від 13.11.2001 року №455 на період проведення заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також локалізацією та ліквідацією її спалахів та епідемій в Україні, лікуючий лікар в амбулаторно-поліклінічних закладах може видавати листок непрацездатності особисто на строк, необхідний для лікування пацієнтів з коронавірусною хворобою (COVID-19) та/або завершення самоізоляції пацієнтом у відповідності до галузевих стандартів у сфері охорони здоров`я. При направленні хворих на доліковування в реабілітаційні відділення санаторно-курортних закладів безпосередньо із стаціонарів, згідно з висновком ЛКК, листок непрацездатності продовжується лікуючим лікарем санаторно-курортного закладу на весь термін, потрібний для закінчення призначеного лікування та реабілітації з урахуванням проїзду, але не більше терміну, передбаченого п. 4.1 цієї Інструкції. Особам, які самостійно звернулись по консультативну допомогу, видається довідка довільної форми за підписом лікуючого лікаря, засвідченим печаткою лікувально-профілактичного закладу, з обов`язковим зазначенням часу проведеної консультації. За правилами ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно із ст.ст. 74, 75 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Перевіряючи підтвердженість позивачем обставин для застосування приписів п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України та продовження процесуального строку звернення із адміністративним позовом у зв`язку із направленням його на реабілітацію після перенесення хвороби COVID-19, апеляційний суд враховує, що представлений позивачем документ не є ні листком непрацездатності, ні довідкою затвердженої Інструкцією від 13.11.2001 року №455 форми, не містить відомостей про лікувальний заклад охорони здоров`я, який його видав, печатку лікувального закладу, відомостей про хворобу, у тому числі строків її перебігу та продовження тощо. Зважаючи на те, що інших матеріалів, які б підтверджували доводи позивача стосовно його захворювання, позивачем не надано, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про не доведеність підстав для продовження процесуального строку згідно п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України, оскільки такі доводи не ґрунтуються на допустимих та достовірних доказах. Враховуючи викладене, оскільки звернення із адміністративним позовом відбулось поза межами шестимісячного терміну з дня, коли позивач мав дізнатись про порушення його прав та інтересів, у заяві про поновлення цього строку не обґрунтовано поважні причини, а також об`єктивні і непереборні обставини, що перешкоджали йому вчасно реалізувати процесуальні права, колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції були всі підстави для повернення адміністративного позову відповідно до ч. 2 ст. 123 КАС України. З огляду на те, що висновки суду ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права, відповідають дійсним обставинам справи, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідно до ст. 316 КАС України підлягає залишенню без змін. Відповідно до приписів ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Керуючись ст.ст. 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Головуючий-суддя: О.В. Єщенко Судді: О.О. Димерлій О.І. Шляхтицький