Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/442/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "23" вересня 2021 р. Справа№ 910/442/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Іоннікової І.А. суддів: Разіної Т.І. Тарасенко К.В. розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Смачне" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2021 (повний текст складено 04.06.2021) по справі №910/442/21 (суддя Підченко Ю.О.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Смачне" до 1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву 2) Державного вищого навчального закладу "Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана" 3) Державної казначейської служби України про стягнення 86 940,77 грн.,- ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Смачне" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог) до Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву (відповідача-1) та Державного вищого навчального закладу "Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана" (відповідача-2), в якому просив суд першої інстанції стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України грошові кошти в розмірі 86 940, 77 грн, витрати зі сплати судового збору в розмірі 2270, 00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000, 00 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що через запровадженні Урядом карантинні обмеження і заборони, тобто з незалежних від позивача обставин, останній був змушений 17.03.2020 припинити свою господарську діяльність, пов`язану з діяльністю закладу громадського харчування, що знаходиться в учбовому корпусі Державного вищого навчального закладу "Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана". Враховуючи вищенаведені обставини, які, на думку позивача, унеможливили використання ним орендованого майно за його прямим функціональним призначення та веденням підприємницької діяльності, позивач вважає, що всі сплачені орендні платежі за договором оренди під час дії карантину, в тому числі штрафні санкції підлягають поверненню шляхом стягнення з відповідачів загальної суми у розмірі 86 940, 77 грн. Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.05.2021 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) виданий Торгово-промисловою палатою України, не підтверджує відповідну обставину, оскільки умовами укладеного договору оренди сторони не передбачили такої підстави для звільнення від відповідальності за невиконання умов договору оренди, як форс-мажор у зв`язку із запровадженням карантину. Крім того, місцевим господарським судом зазначено, що позивачем не надано суду першої інстанції належних та допустимих доказів того, що позивач був позбавлений можливості користуватися переданим в оренду майном. Також суд першої інстанції відмовляючи у позовних вимогах виходив з того, що до спірних правовідносин сторін не можуть бути застосовані положення статті 1212 Цивільного кодексу України, так як позивач перераховував кошти на виконання діючого правочину та з урахуванням його істотних умов. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Смачне" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2021 у справі №910/442/21 скасувати та прийняти постанову, якою позовну заяву ТОВ "Смачне" до Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву, Державного вищого навчального закладу "Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана", Державної казначейської служби України про стягнення 86 940,77 грн задовольнити. Разом з тим, скаржник просить поновити строк на апеляційне оскарження, оскільки повний текст оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 28.05.2021 ним було отримано 15.06.2021, що підтверджується копією поштового конверта за трек-номером 0105477648599. Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів В обґрунтування наведеної позиції, викладеної у апеляційній скарзі позивач зазначає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення неправильно застосовано норми матеріального права, а також не з`ясовано обставин, що мають значення для справи. Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до наступного. По - перше, відхиляючи прийняття, як доказ факту наявності форс-мажорних обставин за договором оренди № 8594, суд першої інстанції не навів жодних мотивів, крім вiдсутностi відповідних положень в зазначеному вище договорі. По - друге, скаржник зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 530-IX вiд 17.03.2020 внесено зміни до ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", доповнено положенням про те, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема, введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України. А тому, на переконання позивача, висновки суду першої інстанції є необґрунтованими. По - третє, скаржник зауважує на тому, постанова Кабінету Міністрів України, на яку послався суд першої інстанції, є підзаконним нормативно-правовим актом, а тому не може суперечити закону (в тому числі Закону № 540-IX, Закону № 553-IX, Закону № 692-IX, Цивільному кодексу України), у зв`язку з різною юридичною силою цих актів. Крім того, позивач наголошує на тому, що 04.12.2020 з метою надання допомоги суб`єктам господарювання на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-COV-2, було прийнято Закон України "Про соціальну підтримку застрахованих осіб та суб`єктів господарювання на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на територiї України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-COV 2" № 1071-IX, яким внесені зміни до Закону № 530-IX, зокрема, пункт 2 розділу II доповнено підпунктом 6 наступного змісту: "6) суб`єктам господарювання, діяльність яких була заборонена у цей період, не нараховується та ними не сплачується орендна плата за договорами оренди державного або комунального майна". З огляду на викладене, позивач вважає, що враховуючи, що його господарська діяльність була припинена і орендоване майно з 17.03.2020 ним не використовувалось з незалежних від нього форс-мажорних обставин, сума сплачених ним орендованих платежів за період з 17.03.2020 по 31.12.2020 у розмірі 86 940,77 грн підлягає йому поверненню на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України. Короткий зміст відзиву відповідача-1 на апеляційну скаргу та узагальнення його доводів У відзиві на апеляційну скаргу відповідач-1 просить суд апеляційної інстанції рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування судового рішення є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства. Зокрема відповідач-1 посилається на те, що запроваджений Урядом карантин і карантинні обмеження не є обставинами, які об`єктивно унеможливлювали здійснення господарської діяльності позивачем, а також є такими що не узгоджуються з приписами постанови Кабінету Міністрів від 11.03.2020 №211. Узагальнений виклад позицій відповідачів-2,-3. Відповідачі-2,-3 не скористалися правом подати письмові відзиви на апеляційну скаргу, хоча були належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги. Неподання відзивів не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті, що насамперед узгоджується ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.07.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Смачне" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2021 у справі №910/442/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Разіної Т.І., Тарасенко К.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2021 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Смачне" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2021 у справі №910/442/21. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Смачне" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2021 у справі №910/442/21. Вирішено апеляційний перегляд оскаржуваного рішення здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд апеляційної скарги здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи. Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції 26.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Смачне" (за договором - орендар, позивач) та Регіональним відділення Фонду державного майна України по місту Києву (за договором - орендодавець, відповідач-1) укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 8594 (надалі - договір). Відповідно до пункту 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення площею 339,00 кв.м. від загальної площі 2384,90 кв.м., що розміщене за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 49 літера Б на 1-му та 2-му поверхах будівлі студентської їдальні, реєстровий номер майна 02070884.1 ТДФСМД121 (далі - майно), право державної власності на яке зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Державою в особі Міністерства освіти і науки України 28.09.2017 за номером 22648958, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13689889980000, інше речове право (право господарського відання) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано за Державним вищим навчальним закладом "Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана" 12.12.2017 за номером 23998940, що перебуває на балансі ДВНЗ "Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана" (за договором - балансоутримувач, відповідач-2), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість на "31" травня 2019 і становить за незалежною оцінкою 5 156 850, 00 грн (без ПДВ). Майно передається в оренду з метою розміщення їдальні, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи (п.1.2 договору). Пунктом 3.1 договору передбачено, що орендна плата, визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку жовтень 2019 року 25 782, 09 грн. Відповідно до пункту 3.6 договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувача у співвідношенні 50% до 50% щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Методикою розрахунку і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж. Пунктом 10.1 договору передбачено, що цей договір укладено строком на 4 роки 364 дні, що діє з "26" листопада 2019 до "25" листопада 2024. Актом приймання - передавання орендованого майна за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 49, літера Б від 26.11.2019 орендодавець передав, а орендар прийняв на підставі договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №8594, а саме нежитлові приміщення площею 339,00 кв.м. від загальної площі 2384,90 кв.м., що розміщені на 1-му та 2-му поверхах будівлі студентської їдальні, реєстровий номер майна 02070884.1 ТДФСМД121. 26.03.2020 позивачем на адресу Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву направлено заяву, щодо скасування орендної плати або зменшення її розміру на період карантину по договору оренди № 8594 від 26.11.2020 на підставі введених Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України на території міста Києва обмежень з метою запобігання поширенню "COVID-19". Листом від 10.08.2020 №30-04/6289 Регіональним відділення Фонду державного майна України по місту Києву було надано відповідь, відповідно до якої повідомлено про застосування тимчасового зниження орендної плати із зазначенням, що Постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 2020 року № 611 "Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину" (надалі - Постанова) встановлено, що тимчасово, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, орендарі державного майна звільняються в повній мірі або частково від сплати орендної плати відповідно до додатків до Постанови. Для орендарів за переліком згідно з додатком 2 до Постанови нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 50 відсотків суми нарахованої орендної плати. В зв`язку із тим, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" карантин встановлений з 12.03.2020, орендна плата за договором від 26.11.2019 № 8594 за березень 2020 року складає 17 569,67 грн. Орендна плата за травень 2020 року, скоригована відповідно до Постанови, складає 13 071, 83 грн та застосовується як базова для розрахунку орендної плати за договором оренди від 26.11.2019 № 8594 на період дії карантину. Орендна плата за кожний наступній місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць згідно умов договору оренди. Пропорції розподілу орендної плати між державним бюджетом та балансоутримувачем визначені договором оренди від 26.11.2019 № 8594. Як стверджував позивач, у період з 17.03.2020 по 31.12.2020 в рахунок орендної плати, на користь відповідача-1 сплачено 62 374, 99 грн, а на користь відповідача-2 - 24 565, 78 грн. Позивач також наголошував на тому, що через запроваджені обмеження і заборони він не здійснював свою господарську діяльність, пов`язану з використанням майна переданого в оренду, а на підтвердження своїх доводів долучає копію наказу № 2 від 16.03.2020 "Про припинення діяльності" та Сертифікат Торгово-промислової палати України № 3100-20-1858 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили). Таким чином посилаючи на положення статті 1212 Цивільного кодексу України позивач вважав, що відповідачі зобов`язані повернути на його користь сплачені кошти, що і стало причиною виникнення даного спору. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.05.2021 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови В силу вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого судового рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку щодо необґрунтованості заявлених позовних вимог та відмовив у їх задоволенні у повному обсязі. Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, зважаючи на наступне. Між сторонами склалися договірні правовідносини щодо оренди нерухомого майна. Зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Згідно з приписами ст. 6, 627, 628, 638 Цивільного кодексу України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та відповідачем-1 було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 8594 від 26.11.2019. Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" відносини щодо оренди майна, що перебуває у комунальній власності регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Згідно зі ст. 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" оренда - речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно в користування за плату на певний строк. Статтею 283 Господарського кодексу України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України). За змістом ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України). Частиною 1 ст. 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. В силу вимог ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. За правилами ч. 1 ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" істотною умовою договору оренди є, зокрема, орендна плата з урахуванням її індексації. Орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності (ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"). З урахуванням змісту наведених норм вбачається, що в орендаря наявний обов`язок сплачувати оренду плату за весь час користування об`єктом оренди. Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частина 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною 2 цієї статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Згідно ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивачем було здійснено платежі відповідно до договору оренди за період з березня 2020 по грудень 2020 в розмірі 99 981, 74 грн. Відповідно до підпункт 6 п. 2 розділу II Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17.03.2020 № 530- IX, на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) суб`єктам господарювання, діяльність яких була заборонена у цей період, не нараховується та не сплачується орендна плата за договорами оренди державного або комунального майна. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540 до Цивільного кодексу України були внесені зміни, згідно з п. 14 якого передбачено, що з моменту встановлення карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11.03.2020 № 211 (з наступними змінами і доповненнями), і до його завершення в установленому законом порядку наймач може бути звільнений від плати за користування майном відповідно до частини шостої статті 762 цього Кодексу". Наведена норма передбачає можливість звільнення від орендної плати, а не імперативний припис про таке звільнення. Відповідно п. 14 розділу Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України установлено, що з моменту встановлення карантину, введеного Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11.03.2020 № 211 (із наступними змінами і доповненнями), і до його відміни (скасування) в установленому законом порядку, плата за користування нерухомим майном (його частиною) підлягає зменшенню за вимогою наймача, який здійснює підприємницьку діяльність з використанням цього майна, впродовж усього часу, коли майно не могло використовуватися в підприємницькій діяльності наймача в повному обсязі через запроваджені обмеження та (або) заборони. В якості підтвердження неможливості здійснювати підприємницьку діяльність позивачем надано сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) виданого Торгово-Промисловою палатою України № 3100-20-1858, в якому вказано, що відповідно до: - Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2; - Закону України від 17.03.2020 №530-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19); - рішення РНБО України від 13.03.2020 "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", введеного в дію Указом Президента України від 13.03.2020 року № 87/2020; - Постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", та етапів послаблення протиепідемічних заходів"; - Постанови Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 №611 "Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину"; - протоколу засідання Постійної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Київської міської державної адміністрації від 16.03.2020 №10 "Про додаткові заходи запобігання поширенню нової коронавірусної інфекції (COVID-19)"; - розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 №324-р "Про встановлення режиму надзвичайної ситуації у м. Києві"; - розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської держадміністрації) від 20.03.2020 №488 "Про встановлення режиму надзвичайної ситуації на території міста Києва"; - розпорядження керівника робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації регіонального рівня, яка відноситься до категорії "Медико-біологічні НС" код 20713 "Надзвичайна ситуація, пов`язана з епідемічним спалахом небезпечних інфекційних хвороб" від 23.05.2020 №47; - копії наказу директора ТОВ "Смачне" від 16.03.2020 № 2 "Про припинення діяльності" щодо припинення діяльності з 17.03.2020 у зв`язку з запровадженням карантину та забороною роботи закладів громадського харчування; - копії заяви ТОВ "Смачне" від 26.03.2020 №б/н щодо скасування або зменшення орендної плати на період карантину у зв`язку з введеними обмеженнями. Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) настає 17.03.2020 та закінчується 22.06.2020. Відповідно до ч. 2 ст. 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо. Розглядаючи питання щодо наявності підстав для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов`язань за договором з посиланням на дію форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), слід виходити з того, що сертифікат, виданий ТПП України або регіональною ТПП, згідно з Регламентом, є документом, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), тобто є доказом, який має оцінюватися судом поряд з іншими, наданими учасниками справи доказами, відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України. Положеннями зазначеної статті передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Аналогічна позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.10.2020 № 910/1931/19. Як вбачається з матеріалів справи, скаржник зазначає про настання форс-мажорної обставини з 12.03.2020 - з моменту запровадження карантину. При цьому сертифікат ТПП датовано 24.11.2020, в якому зазначено, що за таким сертифікатом звернулися 17.11.2020. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (ч. 1 ст. 13 Цивільного кодексу України). Судова колегія констатує, що позивач, стверджуючи про наявність форс-мажорних обставин, не порушував питання про необхідність розірвання такого правочину, продовжував сплачувати орендну плату після настання форс-мажорної обставини звернувся до орендодавця з вимогою про звільнення від сплати орендної плати. Така поведінка не може вважатися добросовісною та в сукупності з усіма доказами не свідчить про те, що скаржник не мав змоги використовувати таке приміщення. А тому доводи скаржника про неврахування сертифікату ТПП відхиляється як необґрунтоване та таке, що спростовується іншими обставинами справи. Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, скаржником не надано належних та допустимих доказів того, що він був позбавлений можливості користуватися спірним майном. Вищевказана правова позиція кореспондується з висновками, що містяться в постанові Верховного Суду від 13.08.2019 у справі № 914/70/18. Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено з 19.12.2020 до 28.02.2021 на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", від 20.05.2020 № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та від 22.07.2020 № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2". Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" не було внесеної повної заборони на ведення господарської діяльності з надання послуг громадського харчування. Наведеним також спростовуються посилання про настання для нього форс-мажорних обставин. Так, п 3 вищевказаної постанови передбачалось з 00 год. 01 хв. 17.03.2020 до 03.04.2020 роботу суб`єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення, крім роздрібної торгівлі продуктами харчування, пальним, засобами гігієни, лікарськими засобами та виробами медичного призначення, засобами зв`язку, провадження банківської та страхової діяльності, а також торговельної діяльності і діяльності з надання послуг з громадського харчування із застосуванням адресної доставки замовлень за умови забезпечення відповідного персоналу засобами індивідуального захисту. У постанові Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" - із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215 було продовжено вищевказані обмеження до 24.04.2020. У постанові Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" - із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №

239. У постанові Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" - із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2020 №

255. У постанові Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" - із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 № 343, від 14.05.2020 № 377, від 20.05.2020 № 392, від 17.06.2020 № 500, від 22.07.2020 № 641, від 26.08.2020 № 760, від 13.10.2020 № 956, від 09.12.2020 № 1236 - було дозволено роботу суб`єктів господарювання, зокрема закладів громадського харчування ресторанів, кафе тощо з надання послуг з громадського харчування лише із застосуванням адресної доставки замовлень за умови забезпечення відповідного персоналу засобами індивідуального захисту. Отже, скаржник мав можливість здійснювати свою господарську діяльність із застосуванням адресної доставки замовлень. Безпідставними також є посилання скаржника на те, що суд керувався постановами, а не законами з огляду на те, що постанови визначають порядок реалізації відповідних законів та встановлюються перелік осіб, на яких розповсюджується дія закону, а тому такі не суперечать нормам наведеного скаржником Законодавства та є його частиною. За правилами до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння: 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України). Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України. Таким чином, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Відповідно до змісту вказаної статті 1212 Цивільного кодексу України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 Цивільного кодексу України. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України №910/1913/14 від 25.02.2015 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №910/7123/18. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про неможливість застосування ст. 1212 Цивільного кодексу України, на підставі якої позивач обґрунтовує позовні вимоги, в частині стягнення 86 940,77 грн, оскільки, з аналізу приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України, вбачається, що норми зазначеної статті звужують застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, так як, отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, спірний договір оренди є дійсним. За таких обставин суд першої інстанції відмовляючи у позовних вимогах дійшов вірного висновку про те, що до спірних правовідносин сторін не можуть бути застосовані положення статті 1212 Цивільного кодексу України, так як позивач перераховував кошти на виконання діючого правочину та з урахуванням його істотних умов. Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідачів суми у розмірі 86 940,77 грн на підставі 1212 Цивільного кодексу України є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Відтак, суд першої інстанції надав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а тому дійшов цілком законного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Доводи позивача з приводу неправильно встановлених обставин, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів судом першої інстанції, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи. Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Висновки за результатами апеляційної скарги За викладених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення місцевого господарського суду є законним та обґрунтованим. Таким чином, судова колегія вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення не вбачається. Судові витрати У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Смачне" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2021 у справі №910/442/21 - без змін. Матеріали справи №910/442/21 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України. Головуючий суддя І.А. Іоннікова Судді Т.І. Разіна К.В. Тарасенко