Постанова Київський апеляційний суд № 939/1130/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №939/1130/21 головуючий у суді І інстанції: Герасименко М.М. провадження №22-ц/824/12841/2021 головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П. ПОСТАНОВА Іменем України 14 вересня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Головуючого судді: Сушко Л.П., суддів: Гаращенка Д.Р., Сліпченка О.І., секретар судового засідання: Спеней О.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 25 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства «Колос» про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, ВСТАНОВИВ: У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства "Колос" про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 02 квітня 1997 року позивачка постійно проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . З 02 квітня 1997 року по ІНФОРМАЦІЯ_1, окрім позивачки, у вказаній квартирі проживала та була зареєстрована і її мати - ОСОБА_2 , яка ІНФОРМАЦІЯ_1 знята з реєстраційного обліку місця проживання у зв`язку зі смертю. У 1997 році мати позивачки працювала в агрофірмі «Відродження», яка з 25 березня 1998 року зареєстрована як Сільськогосподарський виробничий кооператив «Відродження». Про те, що будинок АДРЕСА_2 у листопаді 1997 року був переданий у власність агрофірмі « Відродження », правонаступником якого є відповідач, позивачці стало відомо лише у 2020 році. У позові зазначено, що 15 грудня 2020 року позивачкою подано заяву до Бородянської селищної ради щодо передачі у приватну власність спірної квартири, однак за результатами її розгляду заявнику повідомлено, що будинок, у якому знаходиться спірна квартира, не знаходиться у комунальній власності Бородянської селищної ради, вказаний будинок належить агрофірмі « Відродження », при цьому одна квартира у цьому будинку вже передана у приватну власність згідно рішення Правління агрофірми «Відродження» від 19 травня 1998 №

38. Позивачка з 02 квітня 1997 року добросовісно, відкрито та безперервно володіє спірною квартирою, утримує її та сплачує платежі за користування комунальними послугами. Враховуючи наведене, позивачка просила суд визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_3 за набувальною давністю. Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 25 червня 2021 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства «Колос» про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргупосилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Вказує, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що після отримання позивачкою 02.04.1997 року службової квартири рішенням Виконавчого комітету Бородянської селищної ради №133 від 24.12.1998 року було погоджено наказ СГВК "Відродження" №113 від 10.11.1998 року про виведення її квартири із числа службових. При цьому, згідно рішення №81 Виконавчого комітету Бородянської селищної ради від 25.11.1997 року право власності на весь будинок АДРЕСА_2 (зокрема, на всі чотири квартири з яких складається житловий будинок) визнано за СГВК "Відродження". Таким чином, позивачка володіючи і користуючись квартирою, не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності, звертаючись після смерті матері до Бородянської селищної ради щодо приватизації своєї квартири. Посилається на висновок Верхового Суду України у постанові від 07.08.2019 року у справі 3569/14172/13-ц, в якому вказано, що правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, з уточненням, що це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносин правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених в ч.1 ст. 344 ЦК України. Також, пунктами 5,9 Постанови №5 від 07 лютого 2014 року Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" роз`яснено, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності суд має врахувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Приватне сільськогосподарське підприємство "Колос" подало до суду апеляційної інстанціїї заяву про визнання позову, у якому визнає позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі, і не заперечує проти задоволення апеляційної скарги. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Вирішуючи даний спір та відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що вказані ОСОБА_1 обставини не можуть бути підставою для визнання за нею права власності на спірну квартиру за набувальною давністю. Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Частиною 1 статті 344 ЦК України встановлено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Верховний Суд у постанові від 28 квітня 2020 року у справі № 552/1354/18 роз`яснив, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. Разом із цим добросовісність свідчить про те, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. Тобто, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі N 910/17274/17 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2019 року у справі N 755/16913/16-ц. Встановлено, що з 2 квітня 1997 року у квартирі АДРЕСА_3 були зареєстровані позивачка - ОСОБА_1 та її мати - ОСОБА_2 , яка ІНФОРМАЦІЯ_1 знята з реєстраційного обліку місця проживання у зв`язку зі смертю (а.с. 9-11, 12, 14-17). Вказану квартиру позивачка та її мати отримали у користування у зв`язку із трудовими відносинами матері позивачки із агрофірмою « Відродження », що не оспорюється сторонами. Згідно із копією рішення виконавчого комітету Бородянської селищної ради від 25 листопада 1997 року № 81, право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 визнано за агрофірмою «Відродження» (а.с. 23-28). Відповідно до листа Комунального підприємства Київської обласної ради «Київське обласне бюро технічної інвентаризації» від 20 квітня 2021 року за вих. № 130, згідно з архівними даними БТІ станом на 31 грудня 2012 року на об`єкт нерухомого майна - будинок АДРЕСА_2 , визнано право власності за агрофірмою «Відродження» (рішення № 81 виконкому Бородянської селищної ради від 25 листопада 1997 року). Інформація стосовно реєстрації за ПСП «Колос» права власності на вищезазначений будинок на підприємстві відсутня (а.с.30). Як вбачається з листа ПСП «Колос» від 16 квітня 2021 року за вих. № 27, ПСП «Колос» (код ЄДРПОУ 30684507) є правонаступником Сільськогосподарського кооперативу «Відродження» (код ЄДРПОУ 03756253). З моменту створення ПСП «Колос» будинок АДРЕСА_2 на балансі підприємства не значиться (а.с.31). Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна квартира №1 зареєстрована за фізичними особами відповідно до договору купівлі-продажу від 13 серпня 2004 року, квартири №№2,3,4 у вказаному будинку зареєстрованими не значаться (а.с. 32-33, 34, 35, 36). Враховуючи, що позивач не набула право власності на спірне житлове приміщення, натомість з 02 квітня 1997 року набула право користування спірною квартирою і це право ніким не оспорюється, та приймаючи до уваги, що сам по собі факт користування позивачем даним майном не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у ОСОБА_1 відсутні підстави для набуття права власності на вказане майно з підстав, передбачених статтею 344 ЦК України, та відповідно, правильно відмовив у позові. За вказаних обставин доводи апеляційної скарги на увагу не заслуговують та висновків суду першої інстанції не спростовують. Частиною 1 ст. 206 ЦПК України встановлено, що відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До розгляду апеляційним судом справи по суті від Приватного сільськогосподарського підприємства "Колос" надійшла заява про визнання позову ОСОБА_1 ( а.с.141). У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд ( ч. 4 ст. 206 ЦПК). Колегія суддів уважає, що вказана заява не може бути прийнята судом, оскільки в матеріалах справи відсутня інформація стосовно реєстрації за ПСП «Колос» права власності на будинок АДРЕСА_2 , зокрема і на спірну квартиру, отже зазначене визнання позову суперечить закону. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Бородянського районного суду Київської області від 25 червня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови буде складено «16» вересня 2021 року. Головуючий суддяЛ.П. Сушко СуддіД.Р. Гаращенко О.І. Сліпченко