Постанова 4855 № 640/6867/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/6867/20 Суддя (судді) першої інстанції: Кармазін О.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 вересня 2021 року м. Київ Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Кузьменка В.В., суддів: Василенка Я.М., Ганечко О.М., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, третя особа - Державна податкова служба України про визнання протиправними дій та скасування вимоги про сплату боргу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 березня 2021 року, В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просив: - визнати протиправними дії відповідача щодо винесення вимоги про сплату боргу від 15.05.2019 № Ф-275399-17; - скасувати вимогу про сплату боргу від 15.05.2019 № Ф-275399-17, прийняту ГУ ДПС у м. Києві відносно позивача про сплату боргу у розмірі 23785,08 грн. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 березня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Доводи апелянта аналогічні, викладеним у позовній заяві, та обґрунтовані зокрема тим, що він не отримував від податкового органу ані відповідного акту перевірки, ані податкового повідомлення-рішення, згідно якого йому нараховано грошове зобов`язання, ані вимоги про сплату боргу № Ф-275399-17. Таким чином, позивач вважає оскаржувану вимогу податкового органу про сплату боргу № Ф-275399-17 від 15.05.2019 безпідставною та незаконною. Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є громадянином України та був зареєстрований як фізична особа-підприємець 26.01.2000 (дата запису: 21.07.2010; номер запису: 20740170000018128). Припинена підприємницька діяльність 23.12.2019, номер запису: 20740060003018128, підстава: власне рішення. Нарахування сум ЄСВ по періодам за 2017, та 2018 - 2019 підтверджується інтегрованою карткою платника податків - позивача, а саме щодо ЄСВ, копія якої надіслана позивачу. На підставі даних інтегрованої картки 15.05.2019 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-275399-17, де недоїмка з єдиного внеску до сплати складає 21030,90 грн. Вважаючи вказану вимогу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до адміністративного суду. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що закон чітко встановлює обов`язок ФОП сплати щодо ЄСВ у мінімальному розмірі навіть у випадку нездійснення підприємницької діяльності та не містить норм щодо звільнення від цього обов`язку. Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Виключно законами України встановлюються, зокрема, податки і збори (п.1. ч. 2 ст. 92 Конституції України). Так, Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно з п.п. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Відповідно до п. 31.1. ст. 31 ПК України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Відповідно до ч. 4. ст. 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Колегія суддів відхиляє твердження апелянта стосовно того, що він припинив підприємницьку діяльність як ФОП, позаяк до моменту припинення реєстрації, він як ФОП мав обов`язок сплати єдиного внеску, заборгованість з якого склала суму недоїмки за оскаржуваною вимогою. Метою запровадження ЄСВ є необхідність консолідації діяльності фондів в частині розподілу внесків на соціальне та пенсійне страхування. Цей платіж замінив собою чотири окремих нарахування, які нараховували та утримували на фонд оплати праці працюючих, а саме до Пенсійного фонду, до фондів страхування на випадок безробіття, до фонду із тимчасової втрати працездатності, до фонду від нещасних випадків на виробництві. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону N 2464-VI). Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 23.06.2009 № 15-рп/2009 в аспекті положень ч. 1 ст. 67, п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України загальновизнаними елементами правового механізму регулювання податків і зборів (обов`язкових платежів) є суб`єкт або платник податку, об`єкт оподаткування, одиниця оподаткування, джерело сплати податку, податкова ставка, податковий період, строки та порядок сплати податку, податкова квота, податкові пільги, що застосовно і до Закону про ЄСВ з урахуванням особливостей цього обов`язкового платежу. У загальноприйнятому розумінні пільга - це надання переваги, часткове або повне звільнення від виконання встановлених правилом обов`язків або полегшення умов виконання їх, або звільнення (повне або часткове) від податків/борів (обов`язкових платежів) згідно з чинним законодавством Пільга проявляється в зміні об`єкта, зменшенні бази чи зниженні ставки, її використання зменшує суму зобов`язання платника і, зрештою, визначає остаточний її розмір. Підстави для одержання податкових пільг - це визначені законодавством про податки та збори (обов`язкові платежі) особливості правового статусу суб`єкта, його діяльності (предмета податку/збору) чи податкового режиму території, на якій він здійснює свою діяльність, що надають йому право скористатися пільгою. Таким чином, суд першої інстанції вірно вказав, що звільнення від обов`язку нарахування та сплати ЄСВ, тобто пільги по нарахуванню/сплаті ЄСВ встановлюється виключно Законом про ЄСВ. Законом про ЄСВ визначено кілька випадків звільнення від такого обов`язку, зокрема: - пенсіонерів, осіб з інвалідністю - відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону про ЄСВ, а саме: особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. - фізичних осіб - підприємців, якщо вони є роботодавцями - відповідно до пункту 9-2 розділу VIII Закону про ЄСВ, які призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов`язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених пунктом 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування"; - відповідно до п. 9-4. розділу VIII Закону про ЄСВ - щодо платників ЄСВ, визначених ст. 4 Закону про ЄСВ, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів де проводилася антитерористична операція; - відповідно до п. 9-8. розділу VIII Закону про ЄСВ, а саме: платники ЄСВ, визначені статтею 4 цього Закону, якщо вони не є роботодавцями, звільняються від виконання обов`язків, визначених пунктом 2 статті 6 цього Закону, на весь період їх незаконного позбавлення волі на території проведення АТО. Суд першої інстанції вірно вказав, що під час розгляду справи, в порядку ч. 1 ст. 77 КАС України, позивачем не надано доказів його належності, станом на час нарахування ЄСВ (недоїмки), до категорій вищезгаданих осіб, які мають пільги щодо нарахування/сплати ЄСВ. Відтак, позивач не є особою яка відповідно до Закону про ЄСВ має пільги по нарахуванню та сплаті ЄСВ як фізична особа - підприємець, тобто не звільняється від його сплати. Відповідно до ст. 5 Закону України "Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" загальнообов`язкове державне соціальне страхування громадян України здійснюється за принципами, зокрема: обов`язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадян - суб`єктів підприємницької діяльності Відповідно до положень ст. 7 Закону України "Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню підлягають, крім іншого: особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту); особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни - суб`єкти підприємницької діяльності. Позивач, будучи зареєстрованим, як ФОП, є окремим зареєстрованим платником ЄСВ (у період реєстрації як ФОП). Частиною першою статті 4 Закону про ЄСВ установлено, що платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої статті 4) Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону про ЄСВ платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Відповідно до положень ст. 7 Закону, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (абзац перший пункту 1 частини першої статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законами України від 28.12.2014 р. N 77-VIII, від 24.12.2015 р. N 909-VIII). Єдиний внесок нараховується (за період, за який нарахований ЄСВ у даному випадку): для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 3 частини першої статті 7 Закону про ЄСВ у редакції Закону України від 28.12.2014 р. N 77-VIII). Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати (ч. 5 ст. 7 Закону про ЄСВ). Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 9 Закону). Верховний Суд у постанові від 07.02.2020 у справі № 803/150/17 сформував правову позицію, відповідно до якої за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску. Адже метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат за чинними видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відтак, законом чітко передбачено обов`язок ФОП щодо сплати ЄСВ у мінімальному розмірі навіть у випадку нездійснення підприємницької діяльності. Колегія суддів звертає увагу на те, що ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час апеляційного розгляду справи, не було встановлено порушень прав позивача з боку відповідача при нарахуванні ЄСВ за вищевказаний період (до припинення підприємницької діяльності позивача), а відтак підстави для скасування оскаржуваної вимоги - відсутні. Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Частиною другою статті 74 КАС України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги акцентує увагу на тому, що апелянтом ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції не надано жодних доказів, які б свідчили про своєчасну сплату внесків з ЄСВ, або відсутності обов`язку щодо сплати вказаного внеску. Отже, враховуючи те, що матеріали справи не містять доказів того, що позивачем вчинено необхідні дії для повного та своєчасного виконання свого обов`язку в межах спірних правовідносин, суд першої інстанції вірно погодився з правомірністю вимоги про сплату боргу від 15.05.2019 № Ф-275399-17. Колегія суддів зазначає, що позивачем в апеляційній скарзі не спростовано жодними доводами та доказами, які б відповідали вимогам ст.ст. 73 - 76 КАС України, факт дотримання вимог законодавства України при сплаті ЄСВ, а відтак підстав для задоволення позовних вимог колегією суддів також не встановлено. Крім того, апеляційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у позовній заяві, з урахуванням яких, суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга позивача не містить. Надаючи оцінку кожному окремому доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29). Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, третя особа - Державна податкова служба України про визнання протиправними дій та скасування вимоги про сплату боргу - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 березня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач В. В. Кузьменко Судді: Я. М. Василенко О. М. Ганечко