Окрема думка Велика Палата ВС № 9901/201/19

ОКРЕМА ДУМКА (спільна) суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В., Єленіної Ж. М., Ситнік О. М. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 8 вересня 2021 року № 9901/201/19 (провадження № 11-217заі21) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії Короткий виклад історії справи У квітні 2019 року ОСОБА_1 зверталася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВККС, у якому просила: - визнати протиправним і скасувати рішення ВККС від 18 березня 2019 року № 27/ко-19 про невідповідність судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_1 займаній посаді судді Дарницького районного суду м. Києва; - зобов`язати ВККС підтвердити відповідність судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_1 займаній посаді судді Дарницького районного суду м. Києва. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що підпункт 4 пункту 16-1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України, на підставі якого розпочато кваліфікаційне оцінювання суддів, призначених або обраних на посаду судді до набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII), не відповідає Конституції України та загальновизнаним нормам міжнародного права. На думку позивачки, частина третя статті 88 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) теж не відповідає нормам Конституції України, адже визначені в цій статті підстави оскарження і скасування рішення ВККС фактично позбавляють права на належний судовий захист, що є порушенням статті 8 Конституції України. Позивачка зауважувала також, що ВККС, у тому складі, який проводив щодо неї кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити. Обґрунтовувала це тим, що на час оцінювання строк повноважень члена ВККС ОСОБА_2 закінчився і останній, з огляду на статус його посади та відповідно до Бангалорських принципів поведінки судді, на необхідність дотримання яких ВККС звертає увагу суддів, мав би заявити самовідвід, проте не зробив цього. Між тим, на думку позивачки, саме упереджене ставлення члена ВККС ОСОБА_2 , який намагався переконати своїх колег оголосити перерву (за відсутності для цього підстав), спричинило ухвалення оскаржуваного рішення. Позивачка зазначала, що рішення про її невідповідність займаній посаді Комісія ухвалила відразу після завершення співбесіди, без виходу в нарадчу кімнату для голосування. Водночас позивачка зазначала, що член ВККС ОСОБА_2 давно знайомий з її чоловіком ОСОБА_3 та з огляду на професійну діяльність в певний період перебував під його ( ОСОБА_3 ) керівництвом / наглядом (службовим). Зазначена обставина, на думку позивачки, теж викликає сумніви в неупередженості складу Комісії, яка ухвалила оскаржуване рішення. Крім того, свідченням упередженості відповідача при кваліфікаційному оцінюванні ОСОБА_1 є, на думку останньої, також висновок Громадської ради доброчесності, який надійшов до ВККС з пропуском десятиденного строку, що втім не завадило його прийняти і врахувати при ухваленні оскаржуваного рішення. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2021 року провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). Не погодившись із цією ухвалою, ОСОБА_1 подавала апеляційну скаргу з тих підстав, що вважала її такою, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права. В апеляційній скарзі скаржниця просила скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2021 року та направити справу на розгляд суду першої інстанції. Короткий зміст установлених обставин та рішення суду попередньої інстанції Указом Президента України від 10 лютого 1996 року № 122/96 ОСОБА_1 призначена суддею Дарницького районного суду м. Києва, а Постановою Верховної Ради України від 15 березня 2001 року № 2297-ІІІ обрана суддею цього суду безстроково. ВККС рішенням від 1 лютого 2018 року № 8/зп-18 призначила кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді судді, зокрема і судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_1 . Рішенням Комісії від 6 лютого 2018 року № 13/зп-18 призначено проведення іспиту. ОСОБА_1 склала анонімне письмове тестування, за результатами якого набрала 74,25 бала, за результатами виконаного практичного завдання позивачка набрала 81,5 бала. Загалом на етапі кваліфікаційного оцінювання «Іспит» суддя ОСОБА_1 набрала 155,75 бала. Рішенням ВККС від 23 квітня 2018 року № 91/зп-18 ОСОБА_1 допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди». Відповідно до частини третьої статті 85 Закону № 1402-VIII Комісія ухвалила рішення від 25 травня 2018 року № 118/зп-18, яким запровадила тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей під час кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді. ОСОБА_1 пройшла тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок і визначено рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності. Комісією 20 вересня 2018 року та 18 березня 2019 року проведено співбесіду з позивачкою, під час якої обговорено питання щодо показників за критеріями компетентності, професійної етики та доброчесності, які виникли під час дослідження суддівського досьє. Під час обговорення відповідності вказаним критеріям досліджувалося питання щодо законності джерел походження майна судді та членів її сім`ї. Зокрема, згідно з деклараціями за 2015-2017 роки, розміщеними в Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, ОСОБА_1 декларує таке майно: квартиру в місті Києві загальною площею 61,1 кв. м, набуту у власність 24 листопада 2011 року (у власності судді 100 %); квартиру в місті Києві загальною площею 49,7 кв. м, набуту у власність 13 грудня 2011 року (у власності судді 100 %); квартиру в місті Києві загальною площею 93,58 кв. м, у якій мешкає із сім`єю, набуту в користування на підставі ордера Дарницької райдержадміністрації в місті Києві від 26 березня 2002 року; земельну ділянку в селі Євминка Козелецького району Чернігівської області площею 2411 кв. м (у власності судді 100 %); житловий будинок у АДРЕСА_1 загальною площею 350 кв. м, який належить на праві власності її чоловіку ОСОБА_3 із 17 грудня 2006 року; земельні ділянки, належні на праві власності чоловіку судді, у селі Євминка Козелецького району Чернігівської області площею 2411 кв. м - з 18 травня 2007 року, у селі Пісочин Харківського району Харківської області площею 1500 кв. м - з 31 липня 1994 року; гараж у місті Києві загальною площею 32,5 кв. м, належний на праві власності її чоловіку із 14 січня 2009 року; автомобіль марки «КІА SPORTAGE», 2017 року випуску, придбаний чоловіком судді 5 травня 2017 року за 650 000 гривень (відповідно до декларації за 2017 рік); причіп «Фермер», 2010 року випуску, належний чоловіку судді, набутий 21 квітня 2010 року. У 2012-2016 роках суддя ОСОБА_1 декларувала автомобіль марки «Toyota Prado», 2006 року випуску, придбаний її чоловіком 27 квітня 2006 року, який був відчужений у 2017 році за 378 000 гривень. Як слідує зі змісту оскаржуваного рішення, під час співбесіди суддя ОСОБА_1 пояснила, що її сім`я мала достатньо грошових коштів для придбання двох квартир та будівництва житлового будинку площею 350 кв. м. Наприкінці 2000 року сім`я мала заощадження у сумі 20 000 доларів США. У 2003 році її чоловік ОСОБА_3 без її згоди здійснив продаж іншій особі земельної ділянки площею 0,15 га в смт Козині Обухівського району Київської області за 105 000 доларів США. Договір купівлі-продажу не зберігся, оскільки минув тривалий час, прізвище нотаріуса пригадати не можуть. В особи, якій було продано земельну ділянку, також не зберігся договір купівлі-продажу, надати особисті письмові підтвердження щодо суми договору зазначена особа відмовилася. Крім того, суддя поінформувала про придбання у 2007 році однокімнатної квартири у АДРЕСА_2 загальною площею 61,10 кв. м за 567 000 гривень, з яких 277 056 гривень (54 862 долари США) сплачено наприкінці 2007 року за рахунок кредитних коштів. Решта коштів - 289 944 гривень (39 827 доларів США) сплачувалася упродовж 2008-2011 років на підставі кредитного договору. Право власності на квартиру було оформлено в 2011 році. Проте платіжні доручення не збереглися, оскільки кредитні зобов`язання за іпотечним договором наприкінці 2011 року було виконано. Відновити ці документи не вдалося, оскільки кредитний договір укладався з АБ «АвтоЗАЗбанк», який було реорганізовано спочатку в ПАО «Банк Кіпру», а потім у банк, який входить до структури AT «Альфа банк». Суддя зазначила, що під час телефонної розмови представники AT «Альфа банк» їй повідомили, що погашені кредитні договори під час реорганізації на зберігання не приймалися. ОСОБА_1 були надані копії договору про участь у будівництві об`єкта нерухомості від 24 жовтня 2007 року та кредитного договору від 6 листопада 2007 року. На уточнююче запитання колегії Комісії, як було сплачено 277 056 гривень за договором про участь у будівництві об`єкта нерухомості від 24 жовтня 2007 року, позивачка відповіла, що кошти було взято в кредит, однак не змогла пояснити, чому кредитний договір було підписано 6 листопада 2007 року, тобто пізніше, ніж договір про участь у будівництві об`єкта нерухомості від 24 жовтня 2007 року. Стосовно набутої 13 грудня 2011 року квартири у АДРЕСА_3 загальною площею 49,7 кв. м ОСОБА_1 надала копії витягу про державну реєстрацію прав і витягу з Державного реєстру правочинів, з яких убачається, що підставою для виникнення права власності на квартиру є договір купівлі-продажу. Також у таблиці доходів і витрат за роками, доданій суддею до пояснень, зазначено, що ця квартира придбана нею за 84 000 доларів США, інших пояснень не надано. З урахуванням пояснень, наданих ОСОБА_1 , Комісія дійшла висновку, що суддя не надала повних, обґрунтованих та достатніх пояснень щодо джерел походження її майна, що є одним з обов`язків судді згідно зі статтею 56 Закону № 1402-VIII, не доклала належних зусиль до того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, її поведінка була бездоганною, та не вжила належних і достатніх заходів для того, щоб бути належно обізнаною про свої майнові інтереси та антикорупційні обов`язки. Зміст наданих ОСОБА_1 пояснень свідчить про відсутність прагнення демонструвати таку поведінку, яка б, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, була бездоганною. На думку ВККС, суперечливий зміст наданих ОСОБА_1 пояснень, невпевненість в обставинах, які підлягали з`ясуванню, неодноразова зміна аргументації тих самих тверджень свідчать про недостатнє сприйняття й утвердження суддею ОСОБА_1 фундаментальних засад доброчесності судді. Заслухавши доповідача, дослідивши суддівське досьє, надані суддею пояснення та результати співбесіди, під час якої обговорено питання про відповідність судді ОСОБА_1 критеріям кваліфікаційного оцінювання, Комісія у рішенні від 18 березня 2019 року № 27/ко-19 дійшла таких висновків: - за критерієм компетентності (професійної, особистої та соціальної) суддя ОСОБА_1 набрала 344,75 бала; - за критерієм професійної етики - 156,68 бала; - за критерієм доброчесності - 135,67 бала. За результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних суддів на відповідність займаній посаді ОСОБА_1 набрала 637,1 бала, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв. За таких обставин Комісія визнала суддю ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді. З огляду на зазначене ВККС за наслідками співбесіди і дослідження суддівського досьє ухвалила рішення, яким: 1) визначила, що суддя Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрала 637,1 бала; 2) визнала суддю Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді; 3) вирішила внести до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) подання з рекомендацією про звільнення з посади судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_1 . Не погодившись з правомірністю оскаржуваного рішення, ОСОБА_1 зверталася із цим позовом до суду. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 18 травня 2021 року провадження у справі закрив. Закриваючи провадження у справі, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що, зважаючи на положення частини восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII, рішення, позаяк воно містить рекомендацію ВККС, може бути оскарженим після того, як його буде актуалізовано через рішення органу, який за законом вправі розглядати рішення з рекомендацією і ухвалювати за ним відповідне рішення. Встановлення законом такої умови не обмежує і не позбавляє права кожного, хто його має, на оскарження рішень ВККС до адміністративного суду, а лише визначає, з настанням якої події рішення ВККС щодо надання рекомендації можуть оскаржуватися в судовому порядку. З урахуванням зазначеного суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення про оцінювання є підставою для відповідної рекомендації про звільнення. Тому обставини прийняття цього рішення повинні перевірятися судом лише після та разом з ухваленим рішенням ВРП за результатами такої рекомендації. Суд першої інстанції зауважив, що ВРП може ухвалити рішення про відмову в задоволенні подання про звільнення судді з посади. У цьому випадку суддя продовжує перебувати на посаді, а рішення ВККС про внесення до ВРП подання з рекомендацією про звільнення судді з посади втрачає юридичне значення, вичерпавши свою дію. Також Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду додав, що вимога позивачки про зобов`язання ВККС підтвердити відповідність судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_1 займаній посаді як похідна від вимоги про скасування рішення теж не підлягає розгляду по суті. Суд першої інстанції зазначив, що мотивами для закриття провадження у справі є не стільки порушення правил предметної підсудності, скільки передчасне звернення суб`єкта адміністративного права до адміністративного суду, якому за процесуальним законом підсудний цей спір, відтак роз`яснювати, до юрисдикції якого суду віднесено цей спір, у цьому випадку немає потреби. В апеляційній скарзі на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2021 року ОСОБА_1 зазначала, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Мотивувала це тим, що оскаржуване рішення, ухвалене внаслідок здійснення суб`єктом владних повноважень владно-управлінських функцій, стосується прав, свобод та інтересів позивачки, породжує правові наслідки та обов`язки для неї, оскільки встановлює факт невідповідності судді займаній посаді і є підставою для внесення ВККС рекомендації до ВРП про її звільнення. Крім того, ОСОБА_1 звертала увагу на те, що навіть у разі відмови ВРП у звільненні позивачки рішення ВККС від 18 березня 2019 року № 27/ко-19 залишається чинним з відповідними негативними правовими наслідками для судді, яка зобов`язана повторно проходити кваліфікаційне оцінювання. На думку ОСОБА_1 , суд першої інстанції, усупереч прямим вимогам закону, протиправно встановив додаткову умову для оскарження рішення ВККС. Зокрема, звертала увагу на те, що предметом позову є саме рішення ВККС про невідповідність судді займаній посаді, а не рекомендація у вигляді подання до ВРП про звільнення судді. Водночас скаржниця вважала, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду погодився з позицією Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду аналогічних за змістом позовів без урахування індивідуальних фактичних обставин справи позивачки, які не є ідентичними з іншими справами, та наявності законних підстав для оскарження і скасування оскаржуваного рішення. Велика Палата Верховного Суду постановою від 8 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2021 року - без змін. Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, зважаючи на правове регулювання, а також статус та повноваження ВРП і ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді, оскаржуване рішення про оцінювання є підставою для відповідної рекомендації про звільнення, тому обставини прийняття цього рішення повинні перевірятися судом лише після та разом з ухваленим ВРП рішенням за результатами такої рекомендації. З урахуванням послідовності (стадійності) прийняття остаточного рішення про звільнення судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання і, як наслідок, не відповідає займаній посаді, судовий контроль має здійснюватися щодо остаточного рішення, яке уповноважена приймати ВРП. Під час розгляду цієї справи установлено, що ВРП рішенням від 23 березня 2021 року № 643/0/15-21 відмовила в задоволенні подання ВККС про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дарницького районного суду м. Києва на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України. На підставі зазначеного більшість суддів Великої Палати Верховного Суду виснувала, що оскаржуване рішення ВККС вичерпало свою дію та втратило юридичне значення, оскільки суддя продовжує перебувати на посаді судді відповідного суду та отримує суддівську винагороду. Отже, оскільки оскаржуване рішення не може бути самостійним предметом судового розгляду, більшість суддів Великої Палати Верховного Суду дійшла висновку про те, що в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 необхідно відмовити. Підстави і мотиви для висловлення окремої думки Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що предметом позову в цій справі є, зокрема, визнання протиправним та скасування рішення ВККС від 18 березня 2019 року № 27/ко-19, яким позивачку визнано такою, що не відповідає займаній посаді, та вирішено внести до ВРП подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дарницького районного суду м. Києва. Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 стосовно тлумачення частини другої статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. За частиною третьою статті 24 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Згідно із частиною першою статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивачка, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Крім того, вважаємо за необхідне наголосити, що вимога щодо доступності правосуддя в частині реалізації права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів закріплена у міжнародних документах: Загальній декларації прав людини (стаття 8), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (стаття 14), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) (стаття 6), Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 29 листопада 1985 року (пункт 4). Відповідно до пункту 58 Рекомендації СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки від 17 листопада 2010 року якщо органи судової влади встановлюють системи для оцінювання роботи суддів, такі системи мають ґрунтуватися на об`єктивних критеріях. Ці критерії повинен оприлюднити компетентний судовий орган. Процедурою має бути передбачений дозвіл суддям висловлювати погляди щодо власної діяльності та її оцінювання, а також оскаржувати оцінювання в незалежному органі влади або суді. Згідно з пунктом 81 Висновку Організації з безпеки і співробітництва в Європі / Бюро з демократичних інститутів та прав людини щодо Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 30 червня 2017 року суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати змогу оскаржити результати незадовільного оцінювання, особливо якщо зачіпаються громадянські права судді в розумінні статті 6 Конвенції, і чим серйознішими можуть бути наслідки оцінювання для судді, тим важливішими є такі права на ефективне оскарження. Європейський суд з прав людини у пунктах 21-26 рішення від 22 липня 2014 року у справі «Корня проти Республіки Молдова» (заява № 22735/07) констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. Цей суд зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати в деяких випадках обмеженням. Суд повинен переконатись у тому, що застосовані заходи не обмежують та не знижують можливості доступу до суду таким чином, що порушується сам зміст цього права. Більше того, обмеження буде неспівмірним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету та якщо не існує розумної співмірності між застосованими заходами і переслідуваною метою (рішення у справі «Уейт і Кеннеді проти Німеччини», заява № 26083/94, пункт 59). Право на доступ до суду буде порушеним, коли регулювання не переслідує більше мету правової безпеки і належного управління правосуддям, а є бар`єром, який перешкоджає підсудній особі добитися розгляду по суті своєї справи компетентним судом (рішення у справі «Цалкізіс проти Греції», заява № 11801/04, пункт 44). Як убачається з матеріалів справи, спірне рішення Комісії від 18 березня 2019 року № 27/ко-19, ухвалене внаслідок здійснення суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, стосується прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 , породжує правові наслідки та обов`язки для позивачки, оскільки встановлює факт невідповідності судді займаній посаді і є підставою для внесення ВККС рекомендації до ВРП про звільнення позивачки. Отже, на наше переконання, є таким, що порушує права ОСОБА_1 . Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновком суду першої інстанції про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Не погоджуючись із наведеним висновком більшості суддів Великої Палати Верховного Суду, вважаємо за необхідне зазначити таке. Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Комісії. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Комісії визначені у статті 266 КАС. Підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом № 1401-VIII визначено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Згідно з пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному цим Законом. За правилами частин першої, другої та п`ятої статті 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС. На підставі частин другої, четвертої статті 84 цього Закону за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання ВККС ухвалює одне з рішень, визначених цим Законом. Згідно з положеннями частин другої та третьої статті 88 Закону № 1402-VIII суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС. Рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; 2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання; 3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; 4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків. З аналізу вказаних законодавчих норм убачається, що суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, має право оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС. При цьому необхідно зазначити, що рекомендаційний характер має лише останній абзац рішення Комісії від 18 березня 2019 року № 27/ко-19, а всі інші за своєю правовою природою є імперативними приписами, що порушують права та законні інтереси позивачки ОСОБА_1 , у зв`язку із чим таке рішення може бути оскаржено до суду. Ураховуючи наведене, вважаємо, що висновок Великої Палати Верховного Суду, зокрема, про те, що рішення Комісії від 18 березня 2019 року № 27/ко-19 не може бути самостійним предметом судового розгляду, є помилковим. На нашу думку, розглядаючи адміністративну справу, необхідно перевіряти обґрунтованість та мотиви визнання ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді судді, які зазначені в оскаржуваному рішенні ВККС. ОСОБА_1 у квітні 2019 року зверталася до суду з позовом на рішення Комісії від 18 березня 2019 року № 27/ко-19, яке позивачка, на наше переконання, мала право оскаржити на підставі статті 88 Закону № 1402-VIIІ. Повна перевірка рішення ВККС, яке оскаржується, на предмет дотримання принципів, наведених у частині другій статті 2 КАС, є гарантією досягнення мети адміністративного судочинства - ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. При цьому перевірка лише формальної наявності в тексті вказаного рішення ВККС мотивів, з яких остання дійшла відповідних висновків, без оцінки їх обґрунтованості та аргументів особи, щодо якої прийнято рішення, не узгоджується з метою адміністративного судочинства. Обмеження судового контролю суперечить самій природі Верховного Суду, визначеного Конституцією України найвищим судом у системі судоустрою України, покликаного забезпечувати гарантоване право людини на ефективний судовий захист. Таким чином, при вирішенні спорів щодо рішення, дій та бездіяльності ВККС суд повинен перевірити, чи не порушує таке рішення права та свободи людини в цілому, і не обмежуватись аналізом переліку підстав, визначених у частині третій статті 88 Закону № 1402-VIII. На нашу думку, більшість суддів Великої Палати Верховного Суду, залишивши без змін ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2021 року про закриття провадження в цій справі, заклала суперечності як щодо застосування пункту 1 частини першої статті 238 КАС, яка передбачає закриття провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, так і щодо положень частини четвертої статті 22, статті 266 цього Кодексу та статті 88 Закону № 1402-VIII, які, на наше переконання, прямо передбачають оскарження до суду рішення ВККС від 18 березня 2019 року № 27/ко-19. Висновки З огляду на викладене вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду повинна була апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2021 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Судді Великої Палати Верховного Суду: О. Б. Прокопенко В. В. Британчук Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік