Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/5328/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "21" вересня 2021 р. Справа№ 910/5328/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Разіної Т.І. суддів: Тарасенко К.В. Іоннікової І.А. Розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Концерну "Військторгсервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 у справі №910/5328/21 (суддя Кирилюк Т.Ю., м. Київ) за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Запорізький хлібзавод №3", м. Київ до Концерну "Військторгсервіс", м. Київ про стягнення 214 544,74 грн, За результатами розгляду апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд,- ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог Товариство з додатковою відповідальністю "Запорізькій хлібозавод №3" (далі - позивач/ТДВ "Запорізькій хлібозавод №3") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Концерну "Військторгсервіс" (далі - відповідач) про стягнення 214 544,74 грн. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем умов Договору поставки №33-20 від 23.03.2020, в частині сплати за поставлений позивачем відповідачу товару. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 у справі №910/5328/21 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 214 544,74 грн - основного боргу та 3 218,18 грн - судового збору. Обґрунтовуючи своє рішення, суд першої інстанції з посиланням на приписи ст.ст. 11, 526, 530, 655 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України встановив факт поставки позивачем Концерну "Військторгсервіс" товару за Договором поставки №33-20 від 23.03.2020 на загальну суму 214 544,74 грн та факт не сплати відповідачем за поставлений позивачем товару у вказаній сумі, і, відповідно, прийшов до висновку про задоволення позовних вимог ТДВ "Запорізькій хлібозавод №3". Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погодившись із прийнятим рішенням Концерн "Військторгсервіс" (далі - скаржник) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 у справі № 910/5328/21 та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги Концерн "Військторгсервіс" вважає, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування норм матеріального і процесуального права. При цьому, скаржник з посиланням на приписи ст.ст. 1, 9 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" вказує, що докази (товарно-транспортні накладні), надані позивачем, на підтвердження факту поставки товару є неналежними, оскільки, на думку скаржника, не відповідають вимогам щодо первинних документів. Крім того, скаржник просив поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 у справі №910/5328/21. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу Відзив на апеляційну скаргу від позивача до суду апеляційної інстанції у встановлений строк не надходив. Частиною 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) визначено, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив на апеляційну скаргу через канцелярію суду або шляхом їх направлення на адресу суду поштовим відправленням. Відтак, приймаючи до уваги, що позивач у строк, встановлений судом апеляційної інстанції не подав відзиву на апеляційну скаргу, суд дійшов висновку, що неподання останнім відзиву не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.07.2021 апеляційну скаргу Концерну "Військторгсервіс" у справі №910/5328/21 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді: Разіна Т.І., суддів: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021 у справі №910/5328/21 у задоволенні клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору - відмовлено; апеляційну скаргу Концерну "Військторгсервіс" на рішення Госодарського суду міста Києва від 02.06.2021 у справі № 910/5328/21 залишено без руху; роз`яснено Концерну "Військторгсервіс", що протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали про залишення апеляційної скарги без руху скаржник має право усунути вказані недоліки; попереджено Концерн "Військторгсервіс", що при невиконанні вимог даної ухвали у зазначений строк суд апеляційної інстанції не приймає таку апеляційну скаргу до розгляду та повертає її скаржнику. 27.07.2021 до Північного апеляційного господарського суду від Концерну "Військторгсервіс" надійшла заява, зокрема, із доказами сплати судового збору. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2021 у справі №910/5328/21 клопотання Концерну "Військторгсервіс" задоволено та поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 у справі №910/5328/21;відкрито апеляційне провадження у справі №910/5328/21; розгляд апеляційної скарги Концерну "Військторгсервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 у справі № 910/5328/21 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 у справі №910/5328/21 до закінчення її перегляду в апеляційному порядку. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Як убачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 23.03.2020 між ТДВ "Запорізькій хлібозавод №3", як постачальником та Концерном "Військторгсервіс", як покупцем договір поставки №33-20 (далі - Договір), відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов`язується на умовах, передбачених цим Договором, постачати в асортименті хлібобулочні вироби (надалі - товар) покупцеві, а покупець зобов`язується приймати і оплачувати товар. Товар (продукти харчування), що постачається, повинен відповідати описам до продуктів харчування з 1001 по 5021 найменувань продуктів до Каталогу продуктів харчування, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 15.11.2019 №591. Найменування, кількість, ціна, строк поставки, адреса поставки товару вказується в замовленнях покупця, погоджених з постачальником, які є невід`ємними частинами цього Договору (п.1.2. Договору). Пунктом 2.4. Договору визначено, що право власності на товар переходить до покупця з дня поставки товару. Датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін товарно-транспортних накладних. Згідно із п. 2.6. Договору приймання товару по найменуванню та за кількістю проводиться на підставі ТТН, а за якістю - згідно з документами, які засвідчують якість товару (сертифікат якості виробника, якісним посвідченням). За умовами п. 2.9. Договору у разі поставки товару, не вказаного в замовлені або понад кількість, зазначеного в замовлені, а також у разі поставки неякісного товару або не до поставки товару, покупець зобов`язаний повідомити про це постачальника, і має право відмовитися від даного товару, обов`язково зробивши позначку про причини відмови в ТТН. Якщо зазначені позначки в ТТН відсутні, то вважається, що товар поставлений в повному обсязі без явних недоліків. Ціни на товар за цим Договором зазначаються у прас-листі (специфікації). При зміні ціни на товар, постачальник зобов`язаний повідомити про це покупця не менше ніж за 21 календарний день, шляхом надання нового прас-листа для погодження з покупцем ( п. 3.1. Договору). У п. 3.2. Договору визначено, що загальна вартість цього Договору складається із вартостей товару, визначених у всіх ТТН, за якими здійснювалася поставка протягом терміну дії цього Договору. Всі розрахунки за цим Договором здійснюються виключно в національній валюті України. Оплата партій поставленого товару здійснюється в гривнях, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 21 (двадцять одного) календарного дня з моменту отримання товару ( п. 3.3. Договору). Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє жо 31 грудня 2020 року, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення (п. 9.1. Договору). На виконання умов договору позивачем у період 30.11.2020 по 12.12.2020 здійснив поставку хлібобулочних виробів на суму 214 544,74 грн, що підтверджується доданими до матеріалів справи товарно-транспортними накладними. Відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання в частині оплати за отриманий товар, в результаті чого за ним утворилась заборгованість на загальну суму 214 544,74 грн. Несплата Концерном "Військторгсервіс" коштів за отриманий від позивача товар за Договором стала підставою для звернення ТДВ "Запорізькій хлібозавод №3"до суду з даним позовом про стягнення 214 454,74 грн. заборгованості В свою чергу, відповідач факт поставки товару не заперечує, проте наголошує, що в товарно-транспортних накладних містяться істотні недоліки, зокрема не вказано осіб, які приймали товар з боку відповідача та реквізити довіреностей, які підтверджують обсяг їх повноважень. Тобто, неможливо визначити осіб, які поставили підписи на цих документах та скріпили їх печаткою. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Як убачається з матеріалів справи, правовідносини сторін у даній справі виникли на підставі Договором поставки №33-20. Вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки. Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договору. За змістом положень ст.ст. 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. За договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму ( ч. 1 ст. 265 ГК України). Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб. Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно ст. 692 ЦК України, яка регулює порядок оплати товару за договором купівлі-продажу, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами. Положеннями ст. 193 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Аналогічні положення наведено й у ст.ст. 525, 526 ЦК України. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події ( ст. 530 ЦК України). Як зазначалось вище та вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов Договору поставив у період 30.11.2020 по 12.12.2020 позивачем було поставлено товар відповідачу на загальну суму 214 544,74 грн, що підтверджується доданими до матеріалів справи товарно-транспортними накладними. Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України) Отже, в порушення зазначених вимог процесуального закону, відповідачем не доведено обставин належного виконання ним умов Договору поставки №33-20 від 23.03.2020. Враховуючи те, що сума заборгованості відповідача, 214 544,74 грн, яка підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи і останній (відповідач) на момент прийняття рішення не надав належні докази на підтвердження відсутності вказаної заборгованості перед позивачем, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості за Договором поставки № 33-20. Мотиви прийняття або відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі Суд апеляційної інстанції відхиляє як неспроможні доводи скаржника про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що товарно-транспорті накладні є належним доказом підтвердження отримання відповідачем товару, оскільки останні не містить усіх необхідних реквізитів, а саме з товарно - транспортних накладних не вбачається за можливе ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції з боку Концерну "Військторгсервіс" (відсутня назва посади особи та будь-який документ на підтвердження повноважень), з огляду на таке. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України. Згідно із положеннями Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин): - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина 1 статті 9); - первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (частина 2 статті 9); - господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства (стаття 1). - первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію (стаття 1). За приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (з подальшими змінами і в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин): - господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів (абзац 2 пункту 2.1); - первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (абзац 1 пункту 2.1); - первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (абзац 1 пункту 2.1); - документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. (абзац 1 пункту 2.5); - первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників (пункт 2.15). Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів. У разі ж дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18. Визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця). Обставини здійснення постачання товару підтверджуються наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними (а.с.13-203). Відповідно до статті 58-1 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час, коли оформлювалися відповідні товарно - транспорті накладні, а саме, листопад 2020 року по грудень 2020 року) суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру. Наявні в матеріалах справи видаткові та товарно-транспортні накладні, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", містять такі обов`язкові реквізити, як дату їх складання; назву підприємства, від імені якого складено документи і якому здійснюється поставка за цими накладними; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; особисті підписи в графах видаткових накладних «Від постачальника» та «Отримав(ла)» і в графах товарно-транспортних накладних «Здав (відповідальна особа вантажовідправника)» та «Прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача)». Такі дані засвідчені відтисками печаток сторін. Відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки при нанесенні відбитків на первинних документах, зокрема, актах. При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа. Щодо відсутності у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цими накладними, то за наявності підписів у цих накладних, які засвідчені відтисками печатки покупця, не може свідчити про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними. Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 20.12.2018 у справі №910/19702/17. Інші твердження апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 у справі № 910/15971/20, а відтак у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. З приводу висвітлення всіх доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін. За таких обставин решту аргументів скаржника, окрім викладених у мотивувальній частині постанови, суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог, у зв`язку з їх доведеністю та обґрунтованістю. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Частиною 1 ст. 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційній скарзі обставин. З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд зазначає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 у справі №910/5328/21, та, відповідно, апеляційна скарга Концерну "Військторгсервіс" є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України. Також, оскільки ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2021 дія оскаржуваного рішення була зупинена в силу приписів ч. 5 ст. 262 ГПК України, і за наслідками апеляційного розгляду рішення залишено без змін, а тому дія рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 у справі №910/5328/21 підлягає поновленню. Розподіл судових витрат Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 ГПК України судом покладається на скаржника. Керуючись ст.ст. 8, 74, 129, 240, 267-270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Концерну "Військторгсервіс" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 у справі №910/5328/21 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 у справі №910/5328/21.

4. Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя Т.І. Разіна Судді К.В. Тарасенко І.А. Іоннікова