Постанова Львівський апеляційний суд № 459/492/21

Справа № 459/492/21 Головуючий у 1 інстанції: Мельникович М.В. Провадження № 22-ц/811/2254/21 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 вересня 2021 року м.Львів Справа № 459/492/21 Провадження № 22ц/811/2254/21 Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Приколоти Т.І., суддів: Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В. секретар Іванова О.О. з участю: ОСОБА_1 розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області, ухвалене у м.Червонограді 13 травня 2021 року у складі судді Мельникович М.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерціний банк «ПриватБанк», з участю третьої особи: ОСОБА_3 , про визнання припиненими зобов`язань за договором поруки,- встановив: 18 лютого 2021 року ОСОБА_2 звернувся з цим позовом. Просив визнати припиненими зобов`язання за договором поруки №CGZ0GA00000058/1 від 20 березня 2007 року, укладеним між ним та ЗАТ КБ «Прива­тБанк». В обґрунтування позову посилається на те, що 20 березня 2007 року між банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № ССг0СА00000058, за яким відповідач надав їй кредит у розмірі 13 000 доларів США на споживчі цілі, а також у розмірі 1 300,06 доларів США на сплату страхових платежів, строком на 10 років на умовах, визначених кредитним договором. На забезпечення виконання цих зобов`язань за кредитним договором 20 березня 2007 року між ним (позивачем) та відповідачем укладено договір поруки № С0200А00000058/1. Вважає, що порука припинилася 20 березня 2008 року. Зазначає, що строк основного зобов`язання за кредитним договором та договором поруки не встановлений. Банк в односторонньому порядку в розрахунку заборгованості від 11 березня 2016 року збільшив обсяг його відповідальності через збільшення відсотків за користування кредитом при порушенні боржником зобов`язань по погашенню кредиту. Просить позов задовольнити. Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 13 травня 2021 року відмовлено у задоволенні позову. Рішення суду оскаржив ОСОБА_2 . Зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на доводи позовної заяви. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 , перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. На підставі ч. 3 ст. 12, ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову. Встановлено, що 20 березня 2007 року між банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №CGZ0GA00000058, за яким ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 14 300 доларів США на термін до 20 березня 2017 року. На забезпечення виконання цих зобов`язань між позивачем та відповідачем 20 березня 2017 року укладено договір поруки №CGZ0GA00000058/1, відповідно до якого позивач зобов`язався перед банком відповідати за невиконання позичальником ОСОБА_3 своїх зобов`язань щодо виконання умов кредитного договору. Відповідно до п. 1-3 договору поруки предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, укладеним між банком та позичальником. Поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений. Згідно із п.4 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. У п. 11-12 договору поруки вказано, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань за кредитним договором. Порука за цим договором припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором. Відповідно до п. 7.1. кредитного договору кредит надається на строк з 20 березня 2007 року до 20 березня 2017 року. Позивач звернувся з позовом про визнання припиненими зобов`язань за укладеним сторонами договором поруки, оскільки вважає що відбулося збільшення відповідальності поручителя без його згоди, кредитор прострочив строк звернення до нього з вимогою. Згідно із п. 1, 2 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок правонаступництва. Відповідно до ст. 514 цього Кодексудо нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. АТ «КБ «ПриватБанк» є правонаступником за всіма правами і обов`язками ПАТ «КБ «ПриватБанк», а ПАТ «КБ «ПриватБанк є правонаступником за всіма правами і обов`язками ЗАТ «КБ «ПриватБанк». Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язань боржником. Згідно із ч. 4 ст. 559 цього Кодексупорука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Згідно із ч. 2 ст. 251 та ч. 2 ст. 252 ЦК України із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Договором поруки передбачено, що порука за цим договором припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором (п. 12 договору поруки). Термін повернення кредиту встановлений п.7.1 кредитного договору - до 20 березня 2017 року. Тобто, порука за цим договором припиняється 20 березня 2022 року. Відповідно до постанови Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-6цс14 строк поруки - це строк існування самого зобов`язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов`язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. Строк поруки не припинено, вона діє до 20 березня 2022 року. З урахуванням встановленого, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов`язання пред`явлено в межах строку дії поруки. Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 10 травня 2017 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 3 жовтня 2017 року, стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в користь ПАТ «КБ «ПриватБанк» 1 735, 62 доларів США, що складається з: 1 459,30 доларів США заборгованості за кредитом, 91,93 доларів США заборгованості по процентах за користування кредитом; 154,30 доларів США заборгованості по комісії за користування кредитом; 30,09 доларів США заборгованості по пені, що за курсом НБУ станом на 11 березня 2016 року еквівалентно 44 291, 29 грн. У повідомленні банку від 18 березня 2016 року, яке було відправлено 29 березня 2016 року позичальнику та поручителю, банк вимагав погашення простроченої заборгованості у п`ятиденний термін з дати одержання цього повідомлення, а у разі несплати заборгованості у вказаний термін - дострокового повернення всієї суми кредиту в повному обсязі, нарахованих процентів за користування кредитом та сплати штрафних санкцій. Письмова вимога банку не була виконана позичальником, а тому банк правомірно звернувся до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у травні 2016 року (з дотриманням визначеного ч.4 ст.559 ЦК України шестимісячного строку пред`явлення вимоги (позову) до поручителя) з позовом про солідарне стягнення з них заборгованості за кредитним договором. Позивачем надано суду детальний розрахунок заборгованості, яким уточнено розмір заборгованості за кредитним договором з урахуванням здійснених відповідачем щомісячних платежів на її погашення. Згідно наданого банком розрахунку встановлено, що проценти за користування кредитними коштами за весь період нараховані позичальникові за процентною ставкою - 11,04% річних. Доказів, які б спростовували правильність цих (остаточних) розрахунків банку по існуючій станом на 11 березня 2016 року заборгованості за кредитним договором, ОСОБА_2 не надав, клопотань про призначення судом бухгалтерської (економічної) експертизи для вирішення цього питання не заявлено. Відповідно до постанови Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 761/29966/16-ц звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені. Обставини справи, які встановлені у рішенні Червоноградського міського суду Львівської області від 10 травня 2017 року та в ухвалі Апеляційного суду Львівської області від 3 жовтня 2017 року, повторного доведення не потребують. Відповідно до постанови Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася. Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите. У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту. Отже, ухвалення судом рішення в справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення ЄСПЛ від 09 листопада 2004 року у справі «Світлана Науменко проти України» (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, §53). Тому задоволення позову про визнання поруки припиненою в одній справі не є ані підставою перегляду судового рішення в іншій справі за нововиявленими обставинами (частина друга статті 423 ЦПК України), ані підставою визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (частина друга статті 432 ЦПК України). З урахуванням встановленого, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для визнання припиненими зобов`язань за договором поруки №CGZ0GA00000058/1 від 20 березня 2007 року, укладеним між позивачем та банком. З висновками суду першої інстанції належить погодитися, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Підстави для скасування рішення суду відсутні. Керуючись ст. 367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 13 травня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено і підписано 16 вересня 2021 року. Головуючий Судді