Постанова 4805 № 296/5389/20

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №296/5389/20 Головуючий у 1-й інст. Адамович О. Й. Категорія 31 Доповідач Павицька Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 вересня 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого Павицької Т. М., суддів Трояновської Г.С., Миніч Т.І., розглянувши у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу №296/5389/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним та скасування запису державної реєстрації права власності, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_4 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 21 липня 2021 року, постановлену під головуванням судді Адамовича О.Й. в м. Житомирі, в с т а н о в и в : У червні 2020 року ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 у якому просила: - визнати недійсним договір дарування (серія та номер:1949, виданий 19.07.2017, видавник ОСОБА_5 ) частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 19 липня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , який посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Житомирської області Катюхою О.В.; - скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 36201506 від 19.07.2017) виданого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Житомирської області Катюхою О.В. частки житлового будинку (67/100), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; - скасувати запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на частину житлового будинку (67/100) за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7 . Після її смерті було відкрито право на спадкування на частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Вказує, що на момент її смерті разом з нею в даному будинку проживав її племінник ОСОБА_8 , який фактично прийняв спадкове майно, але не оформив своїх спадкових прав. Зазначає, що у липні 2013 року стало відомо, що на спадкове майно претендує ОСОБА_3 , оскільки 26.04.2006 ОСОБА_7 уклала заповіт на його користь. Вказує, що ОСОБА_7 зловживала спиртними напоями та перебувала на лікуванні в облнаркодиспансері з діагнозом «Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю. Синдром залежності», а тому ОСОБА_8 подав позов до суду про визнання заповіту недійсним, однак під час судового провадження помер, а його позов залишено без розгляду. Зазначає, що ОСОБА_1 було подано позов про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом до ОСОБА_3 та Першої Житомирської державної нотаріальної контори. Вказує, що в період дії заборони на відчуження нерухомого майна ОСОБА_3 та приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Житомирської області здійснили державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а саме частки житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 , відповідно до заповіту. Зазначає, що в подальшому, шляхом укладення договору дарування (серія та номер:1949, виданий 19.07.2017) укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , останньому передано у приватну власність частину житлового будинку (частка якого складає 67/100) за адресою: АДРЕСА_1 . Вважає, що ОСОБА_3 було незаконно передано у володіння на підставі договору дарування ОСОБА_2 частину житлового будинку (частка якого складає 67/100) за адресою: АДРЕСА_1 . 17 січня 2021 року представником ОСОБА_1 ОСОБА_4 подано заяву про збільшення позовних вимог у якій просила витребувати у ОСОБА_2 67/100 частки будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 та зареєструвати за нею право власності на вказаний будинок. В обґрунтування заяви зазначає, що право власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 отримав у шахрайський спосіб так як він не являється внуком ОСОБА_7 , що підтверджено рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 21 вересня 2016 року. Вказує, що оскільки факт неправомірності набуття права власності, якщо це випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає законність і добросовісність такого набуття, просить витребувати у ОСОБА_2 спірну частину будинку. 05 квітня 2021 року представником ОСОБА_1 ОСОБА_4 подано заяву про уточнення позовних вимог (які зазначені у заяві про збільшення позовних вимог) у якій просила збільшити позовні вимоги, а саме витребувати майно, що належить ОСОБА_2 з чужого незаконного володіння, а саме 67/100 будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 та зареєструвати за нею право власності на вказаний спірний будинок. Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 21 липня 2021 повернуто позивачеві заяву про збільшення позовних вимог та заяву про уточнення позовних вимог. Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції представник ОСОБА_1 ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, у якій просить її скасувати та постановити нову, якою прийняти до розгляду заяву про збільшення позовних вимог та заяву про уточнення позовних вимог та направити до розгляду в суд першої інстанції. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою та такою, що ухвалена із неправильним застосуванням норм процесуального права. Вказує, що позивачем заявлено дві позовні вимоги, а саме про витребування майна з чужого незаконного володіння і визнати недійсним договір дарування та скасувати його реєстрацію. Зазначає, що у разі заявлення в позовах вимог про віндикацію та реституцію, суд повинен самостійно визначити, яку вимогу по суті пред`являє позивач і відповідно застосувати належні норми законодавства. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи в задоволенні заяви представника ОСОБА_1 ОСОБА_4 про збільшення та уточнення позовних вимог і повертаючи заяву позивачеві суд першої інстанції виходив з того, що фактично позивач заявив новий позов, який обґрунтовується новими підставами та має інший предмет позовних вимог, а тому в задоволенні заяви про збільшення та уточнення позовних вимог слід відмовити. З таким висновком суду першої інстанції, колегія суддів погоджується, враховуючи наступне. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що у червні 2020 року ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання договору дарування недійсним та скасування запису державної реєстрації права власності. Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 16 вересня 2020 року відкрито провадження у справі, ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 05 листопада 2020 року. 17 січня 2021 року представником ОСОБА_1 ОСОБА_4 подано до суду заяву про збільшення позовних вимог. Відповідно до протоколу судового засідання від 20.01.2021, судом оголошено перерву в підготовчому судовому засіданні до 05.04.2021. Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 20 січня 2021 року накладено арешт на 67/100 частини житлового будинку, що належить ОСОБА_2 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно:571997218101. Згідно протоколу судового засідання від 05.04.2021 року підготовче судове засідання відкладено на 15.04.2021 за клопотанням представника ОСОБА_1 ОСОБА_4 05 квітня 2021 року представником ОСОБА_1 ОСОБА_4 подано до суду заяву про уточнення позовних вимог (які зазначені у заяві про збільшення позовних вимог). Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 21 липня 2021 року заяву про збільшення та уточнення позовних вимог повернуто позивачеві. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України). За змістом ст. 15 ЦК України порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. За змістом ч.ч. 2, 3 ст. 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі. У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: - спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; - якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; - виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; - зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; - правові підстави позову. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору. Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц (провадження №1590св20) вказано, що предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Отже, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до суду, а зміна підстав позову це зміна обставин, на яких ґрунтується відповідна позовна вимога. Тобто, під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви. Така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у справах: №923/1061/18 від 10.12.2019, №925/185/19 від 19.12.2019 року, №925/186/19 від 23.01.2020 року. Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання договору дарування недійсним 67/100 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . У заяві про збільшення позовних вимог від 17.01.2021 та заяві про уточнення позовних вимог від 05.04.2021 представник ОСОБА_1 ОСОБА_4 доповнила позовні вимоги про витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 67/100 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та зареєструвати право власності на вказаний будинок за ОСОБА_1 . Таким чином, повертаючи заяву про збільшення позовних вимог та заяву про уточнення позовних вимог суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що в поданих заявах позивач змінив і предмет і підставу позову, що є по суті пред`явленням нового позову, що в даному випадку не ґрунтується на законі. Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд першої інстанції не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_4 залишити без задоволення. Ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 21 липня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Судді