Постанова 4857 № 460/875/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/875/21 пров. № А/857/12476/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: головуючого судді Ніколіна В.В. суддів Качмара В.Я., Пліша М.А., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2021 року (суддя Комшелюк Т.О., м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 у лютому 2021 року звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, у якому просила: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у перерахунку та виплаті мені позивачу доплати за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення (III зона) у розмірі двох мінімальних заробітних плат, щодо відмови у перерахунку та виплаті позивачу пенсії по інвалідності у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до статей 39, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за період з 01 січня по 02 серпня 2014 року включно; зобов`язати відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплатити доплату за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення (III зона) у розмірі двох мінімальних заробітних плат, відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", перерахунок пенсії по інвалідності у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01 січня по 02 серпня 2014 року включно, та виплатити різницю між перерахованим розміром доплати та фактично отриманим. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2021 року в справі №460/875/21 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови у перерахунку та виплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня по 02 серпня 2014 року включно: доплати до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; державної пенсії особам, віднесеним до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплатити за період з 01 січня по 02 серпня 2014 року включно: доплату до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; державну пенсію особам, віднесеним до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що позов подано після закінчення строків, встановлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду. Апелянт вказує, що пенсія є щомісячним платежем, а тому про порушення своїх прав позивач мала дізнатись, отримуючи такі виплати за відповідний місяць. Також зазначає, що позивач не зверталася із заявою про проведення перерахунку пенсії відповідної форми, а звернулася із заявою відповідно до Закону України «Про звернення громадян». Апелянт вважає, що з 01 січня 2014 року не відбулось жодних змін чи обмежень для застосування положень статті 39 та статті 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», чинним залишався і Порядок №1210. Звертає увагу, що бюджетні призначення на виплату пенсії в інших розмірах, ніж ті, що встановлені Порядком №1210 відсутні. Таким чином, виплата позивачу основної та додаткової пенсій здійснюється пенсійним органом правомірно у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористалася. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи (1 категорії), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 12 листопада 2019 року. Позивачу встановлена друга інвалідності (захворювання пов`язане з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС), що підтверджується довідкою серії МСЕ № 136820, виданою 27 жовтня 1995 року. Позивач проживає в селі Осова Дубровицького району Рівненської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесене до зони гарантованого добровільного відселення. Згідно з довідкою Управління з питань виплати пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 01 березня 2021 року № 1700-0402-13/220, у період з 01 січня по 02 серпня 2014 року позивач перебувала на обліку в територіальному органі Пенсійного фонду України та отримувала пенсію по інвалідності ІІ групи в розмірі відшкодування фактичних збитків за нормами Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 1530,35грн, в тому числі: надбавку по статті 39 вказаного Закону - 10,50грн; додаткову пенсію по статті 50 вказаного Закону - 227,76грн; державну пенсію по статті 54 вказаного Закону - 1186,25грн. У вказаний період позивач не працювала. У лютому 2020 року позивач звернулася до відповідача із заявою, у якій просила провести перерахунок та виплату згідно зі статтями 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» доплати до пенсії, додаткової та державної пенсій, в розмірах, передбачених безпосередньо наведеними нормами права. Листом від 16 березня 2020 року за № 3455-3281/К-08/8-1700/20 відповідач повідомив позивачу про відсутність підстав для перерахунку вказаних пенсійних виплат, оскільки їх обчислення та виплата здійсненні у відповідності до вимог чинного законодавства України. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16 січня 2014 № 719-VII, який набрав чинності з 1 січня 2014 року, не встановлював будь-яких обмежень з приводу застосування статей 39, 50, 54 Закону №

796. Суд першої інстанції вказав, що обмеження дії норм статей 39, 50, 54 Закону № 796 у 2014 році відбулося після прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31 липня 2014 року № 1622-VII (далі - Закон № 1622), який набрав чинності 3 серпня 2014 року. Судом першої інстанції встановлено вчинення відповідачем протиправних дій, які виразилися у виплаті позивачу доплати до пенсії, основної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, в менших розмірах, ніж було передбачено чинним законодавством та зобов`язав відповідача нарахувати та виплати позивачу такі пенсії в належних розмірах. Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Нормами Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28 лютого 1991 року визначено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення. Відповідно до положень статті 49 Закону № 796-ХІІ пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Статтею 39 Закону №796-ХІІ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин з врахуванням Рішення Конституційного Суду №10-рп/2008 від 22.05.2008, встановлено, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата, зокрема, у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Статтею 50 Закону № 796 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин з врахуванням Рішення Конституційного Суду №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, передбачено, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірах: - інвалідам I групи - 100 процентів мінімальної пенсії за віком; - інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком; - інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 50 процентів мінімальної пенсії за віком. Статтею 54 Закону №796-ХІІ, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин з врахуванням Рішення Конституційного Суду №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, встановлено, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком. Дія норм статей 39, 50, 54 Закону №796-ХІІ неодноразово обмежувалася законодавцем у законах про Державний бюджет України шляхом делегування Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення порядку та розміру доплати до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачених вказаними статтями, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на відповідний календарний рік. Так, Законом України № 3491-VI від 14 червня 2011 року «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» розділ VII Прикінцеві положення Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік» доповнено пунктом 4, яким встановлено, зокрема, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік (пункт 7). Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011пункт 4 розділу VII Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 23 грудня 2010 року №2857-VIз наступними змінами визнано конституційним. На виконання пункту 7 Закону України № 3491-VIКабінет Міністрів України прийняв Постанову від 06 липня 2011 року № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка набрала чинності з 23 липня 2011 року, яка діяла до 01 січня 2012 року, та якою визначені інші розміри доплати до пенсії, додаткової та державної пенсій, передбачених статтями 50,54 Закону №796-ХІІ відповідно. Постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23 листопада 2011 року № 1210 був затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, згідно з яким позивачу виплата державної та додаткової пенсії здійснювалася у розмірі меншому, ніж як це передбачено Законом №796-ХІІ. Разом з тим, Закон України № 719-VII від 16 січня 2014 року «Про Державний бюджет України на 2014 рік», який набрав чинності з 01 січня 2014 року, не встановлював будь-яких обмежень з приводу застосування статей 50,54 Закону №796-ХІІ. Таким чином, як правильно вказав суд першої інстанції, починаючи з 01 січня 2014 року законодавцем жодних змін чи обмежень для застосування розмірів основних та додаткових пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачених статтями 39, 50, 54 Закону №796-ХІІ, встановлено не було, а тому, враховуючи принцип пріоритетності законів над підзаконними нормативно-правовими актами, застосуванню підлягали саме вказані норми Закону №796-ХІІ, а не Порядку №1210. У подальшому обмеження дії норм статей 39, 50,54 Закону №796-ХІІ у 2014 році відбулося після прийняття Закону України № 1622-VII від 31 липня 2014 року «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», який набрав чинності 03 серпня 2014 року та яким розділ Прикінцеві положення Закону України №719-VII від 16 січня 2014 року «Про Державний бюджет України на 2014 рік» доповнено, зокрема, пунктом 6-7, згідно з яким норми і положення ст.ст.20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на 2014 рік. Таким чином, починаючи з 03 серпня 2014 року Кабінету Міністрів України надано повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 50,54 Закону №796-ХІІ, розміри доплати, державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Згідно з абзацом 8 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України. Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік. Так, як на цей час залишався чинним Порядок №1210, а Закон України № 1622-VII від 31 липня 2014 року «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» прийнято пізніше Закону №796-ХІІ, то саме положення Закону України №719-VII від 16 січня 2014 року та вказаного Порядку підлягали пріоритетному застосуванню до спірних відносин з 03 серпня 2014 року. Отже, суд першої інстанції правильно встановив, що в період з 01 січня по 02 серпня 2014 року відповідач повинен нараховувати та виплачувати державну, додаткову пенсії та доплату до пенсії позивачу в розмірі, визначеному статтями 39, 50,54 Закону № 796-ХІІ, а не Порядком №1210. Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вказані позовні вимоги можуть бути розглянуті без обмеження будь-яким строком з огляду на наступне. Відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів. Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства, відповідно до ч.1 ст.5 якого кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Згідно з ч.1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Тобто, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії"). Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33). Варто зазначити, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. До того ж, за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані ст. 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Разом з тим, поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали справи не містять належних, допустимих доказів на підтвердження існування обставин, які є об`єктивно непереборними та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, які б завадили позивачу своєчасно звернутися до суду з позовними вимогами про визнання протиправними дії відповідача щодо відмови у перерахунку та виплаті пенсійних виплат відповідно до статтей 39, 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити перерахунок та виплату доплати до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, пенсії по інвалідності у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком, відповідно до статтей 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року. Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач пропустила строк звернення до суду з цим позовом, поважних та об`єктивних причин його пропуску не навела. Пунктом 8 ч.1 ст.240 КАС України передбачено, що суд залишає позов без розгляду з підстав, визначених ч.3 та 4 ст.123 цього Кодексу. Враховуючи вищенаведене, оскільки в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції, встановлено пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду, який встановлений ч.2 ст.122 КАС України, та поважні підстави для поновлення такого строку позивачем не наведено, а судом не встановлено, колегія суддів вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 необхідно залишити без розгляду. Вказана правова позиція щодо застосування до спірних правовідносин положень статей 122,123 КАС України узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав від 31 березня 2021 у справі № 240/12017/19. За таких обставин, оцінивши зібрані докази у сукупності, колегія суддів апеляційного суду приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги відповідача щодо застосування до спірних правовідносин положень статті 123 КАС України є підставними і обґрунтованими. Відповідно до частини першої статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Враховуючи викладене, судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми процесуального права, відтак оскаржуване рішення суду відповідно до вимог статті 319 КАС України підлягає скасуванню з одночасним прийняттям постанови про залишення позову без розгляду з наведених вище підстав. Керуючись ст. 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити частково. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2021 року у справі № 460/875/21 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 залишити без розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя В. В. Ніколін судді В. Я. Качмар М. А. Пліш