Постанова 4855 № 580/4047/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/4047/21 Суддя (судді) першої інстанції: А.М. Бабич ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 вересня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Губської Л.В., Епель О.В., секретар судового засідання Романович І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії В С Т А Н О В И В : 17.06.2021 ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, яким просив: - визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та не виплати йому недоотриманої пенсії після смерті його матері ОСОБА_2 згідно з рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 30.04.2015 у справі №2а-6214/11 в розмірі 613801,29 грн за період з 06.06.2011 до 12.02.2020; - зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу недоотриманої пенсії після смерті його матері ОСОБА_2 згідно з рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 30.04.2015 у справі №2а-6214/11 в розмірі 613801,29 грн за період з 06.06.2011 до 12.02.2020. Додатково просив стягнути з відповідача на його користь судові витрати в розмірі 10589,82 грн. Позовні вимоги обгрунтовано тим, що Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області не виконало рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 30.04.2015 у справі №2а-6214/11, яке набрало законної сили. Вважає, що доплати за вказаним судовим рішенням були нараховані не в повному обсязі, що підтверджується експертним висновком. Перерахунок та виплата пенсії, встановлені вказаним вище судовим рішенням, є недоотриманою пенсією та підлягає нарахуванню та виплаті йому, як спадкоємцю першої черги після смерті ОСОБА_2 . Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 р. у відкритті провадження було відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою про відмову у відкритті провадження, позивач звернувся з апеляційною скаргою. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору по суті, просить скасувати оскаржувану ухвалу, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до апеляційного розгляду на 14 вересня 2021 року о 11 год. 55 хв. Сторони у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином. Згідно з ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначив, що Головним управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на виконання рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 30 квітня 2015 року, яке набрало законної сили 06.07.2015, здійснено лише нарахування доплати до пенсії у розмірі 5812,53 грн., що на думку позивача не відповідає правильному розрахунку доплати до пенсії. Таким чином, підставою для звернення позивача до суду є незгода з діями відповідача, вчиненими на виконання рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 30 квітня 2015 року. Відповідно до статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Згідно з положеннями частини 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. В частині 1 статті 11 цього Закону йдеться про те, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження". Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а. У свою чергу, відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Статтею 383 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Отже, приписами статей 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та, за наслідками розгляду даного звіту, як один з можливих варіантів - накладення штрафу (частина друга статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України); визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (частина перша статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України). Суд звертає увагу, що зазначені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України (статті 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення. Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за Кодексом адміністративного судочинства України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №806/2143/15. Відтак, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 Кодексу адміністративного судочинства України пов`язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. Однак, дане право суд установив матері позивача, а не позивачу. Як вбачається з матеріалів справи, свідоцтвом про право на спадщину за законом від 06.10.2020, виданим державним нотаріусом Першої Черкаської державної нотаріальної контори, підтверджується лише право позивача на спадщину від його матері ОСОБА_2 у формі недоотриманої пенсії, що знаходиться у відповідача, в сумі 8747,50грн. Наданим позивачем листом відповідача від 01.02.2021 підтверджується повідомлення йому про те, що частина невиплачених вказаній особі коштів йому видана, а щодо присуджених нарахованих і не отриманих коштів в сумі 5812,53 грн позивач повинен звернутися із заявою про виплату недоотриманих коштів та рішенням суду, що набрало законної сили, про визнання права власності за спадкоємцем на нараховані кошти. Відтак, оскільки в даному спорі позивач вважає себе спадкоємцем, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що між ним та відповідачем не виникло безпосередніх публічних правовідносин щодо перерахунку пенсії ОСОБА_2 . Завданням адміністративного суду відповідно до ст.2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Оскільки правовий інтерес позивача полягає в праві на майно, як спадкоємця, на присуджені його матері кошти пенсії, суд першої інстанції вірно застосував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 17.04.2018 у справі №815/6956/15, відповідно до якої публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. Як вірно було встановлено судом першої інстанції, позивач звернувся до суду за захистом майнових відносин, які стосуються його права власності на майно, а саме спадкових прав. Захист такого права з огляду на наведені вище положення КАС України не може відбуватися в порядку адміністративного судочинства. За приписами ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що даний позов належить до юрисдикції загального місцевого суду за правилами цивільного судочинства. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи. При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року слід залишити без змін. Повний текст постанови виготовлено 20.09.2021. Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 р. - залишити без задоволення. Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Колегія суддів: О.В. Карпушова Л.В. Губська О.В. Епель