Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/4579/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 вересня 2021 року справа №200/4579/21 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року (повне судове рішення складено 29 червня 2021 року у м. Слов`янську) у справі № 200/4579/21 (суддя в І інстанції Стойка В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: Груіцька Людмила Олександрівна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов`янського міського відділення (далі Управління) про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії. На обґрунтування позовних вимог зазначила, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, яка за місцем фактичного проживання перебуває на обліку в територіальному органі Управління як отримувач страхових виплат. З 01.07.2015 виплату страхових виплат було припинено з підстав, що не передбачені ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі Закон № 1105-XIV) та з 30.11.2019 поновлено, заборгованість залишилася несплаченою. За наведених підстав представник позивача просила суд: визнати протиправними дії Управління яка полягає у призупиненні (припиненні) виплати страхових виплат ОСОБА_1 з 01 липня 2015 року по листопад 2019 року; визнати неправомірними дії Управління у частині відмови у виплаті ОСОБА_1 заборгованості по сплаті регресних виплат з 01 липня 2015 року по листопад 2019 року у сумі 59 319 (п`ятдесят дев`ять тисяч триста дев`ятнадцять) грн. 22 коп.; зобов`язати відповідача виплатити заборгованість, яка утворилась через припинення страхових виплат ОСОБА_1 з 01 липня 2015 року по листопад 2019 року у сумі 59 319 (п`ятдесят дев`ять тисяч триста дев`ятнадцять) грн. 22 коп. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Управління, які полягають у призупиненні (припиненні) виплати страхових виплат ОСОБА_1 з 01 липня 2015 року по листопад 2019 року. Визнано неправомірними дії Управління у частині відмови у виплаті ОСОБА_1 заборгованості по сплаті регресних виплат з 01 липня 2015 року по листопад 2019 року. Визнано протиправною та скасовано постанову Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України «Про припинення щомісячної страхової виплати» від 20.07.2016 № 0503/7182/7182/15, якою припинено ОСОБА_1 виплату щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати професійної працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку. Зобов`язано Управління нарахувати та виплатити заборгованість, яка утворилась через припинення страхових виплат ОСОБА_1 з 01 липня 2015 року по листопад 2019 року. Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування зазначено, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог, оскільки право позивача на страхові виплати Управлінням не оспорюються, проте позивачем мало бути реалізоване таке право шляхом звернення до відповідного відділення Фонду соціального страхування України, розташованому на підконтрольній українській владі території. Крім того, суд першої інстанції призначив страхові виплати позивачу з липня 2015 року, що перевищує законодавчо встановлений трирічний строк. За таких обставин, з посиланням на приписи постанов Кабінету Міністрів України, що регламентують соціальні виплати внутрішньо-переміщеним особам, апелянт наголошує на правомірності своїх дій та відсутності підстав для задоволення позову. Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено таке. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 , перебуває на обліку у відповідача як отримувач регресних виплат, що сторонами не оспорюється. Постановою від 08.10.2014 продовжено ОСОБА_1 раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку. 18.12.2014 позивач взятий на облік як внутрішньо переміщена особа за адресою проживання: АДРЕСА_2 , про що свідчить довідка №1419021817. Постановою від 20.07.2016 № 0503/7182/7182/15 припинено виплату ОСОБА_1 щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати професійної працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку. Постановою від 16.01.2020 продовжено ОСОБА_1 раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку. Згідно відомостей, які надані відповідно до програмного забезпечення «Реєстр потерпілих» регресні виплати за період з 01 липня 2015 року по листопад 2019 року не нараховані та несплачені. Згідно Листа Слов`янського відділення УВДФ в Донецькій області ФСС України від 17.03.2021 № 36.04-23/791 з 1 липня 2015 року відділення припинило нарахування щомісячних страхових виплат у зв`язку із закінченням терміну дії довідки ВПО; заборгованість буде виплачена на умовах окремого порядку. Спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно невиплати соціальних виплат позивачеві з 01 липня 2015 року по листопад 2019 року з підстав, які не передбачені ст. 46 Закону № 1105-XIV. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд виходить з такого Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII). Статтею 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. У відповідності до вимог ст. 46 Закону № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством. Як встановлено судами, виплата страхових виплат позивачу припинена з підстав закінчення дії довідки. Водночас, статтею 46 Закону № 1105-XIV такої підстави для припинення страхових виплат не встановлено. Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві страхових виплат. Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою. Оцінюючи спірні правовідносини суд звертається до положенння Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. В цьому випадку наявність або відсутність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат, та потребує від людини здійснення додаткових дій, не передбачених Законами. Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. На час виникнення спірних правовідносин ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні запроваджено не було. Згідно з частиною 2 ст. 14 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян. Статтею 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014. Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункти 1, 6). Стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Згідно зі статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце проживання це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово. Відповідно до статті 29 Цивільного Кодексу України місце проживання фізичної особи це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина шоста статті 29 Цивільного кодексу України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання. Отже, виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи пенсії право громадянина на призначення йому страхових виплат не можна пов`язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати. Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користування правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. Як свідчить аналіз практики Європейського суду, у контексті Європейської конвенції до майна належать, крім рухомих і нерухомих речей, також і право на пенсію (соціальні виплати ) (справа Мюллер проти Австрії). У рішенні від 8 липня 2004 року Ілашку та інші проти Молдови та Росії ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров`я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників. Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суд при розгляді цієї справи враховує практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення в справах Пічкур проти України, Ілашку та інші проти Молдови та Росії як джерело права відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини. Отже, як Законом України «Про запобігання та протидії дискримінації в Україні», так і практикою ЄСПЛ встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях. У статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. Аналізуючи відмову відповідача в поновленні страхових виплат, суд вважає, що відповідач діяв не у передбачений законом спосіб, порушуючи право позивача на отримання страхових виплат Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому страхових виплат незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати. У відповідності до Постанови Великої Палати Верховного суду (Справа 243/3505/16-ц, провадження № 14-271цс18) від 20 вересня 2018 року остання зазначила, що у зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-51цс17, та погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відсутність довідки про взяття на облік позивача як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району АТО, не може бути підставою для невиплати позивачу страхових виплат. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими наведені в касаційній скарзі доводи щодо неврахування судами того, що позивач належить до осіб, які до теперішнього часу не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади, тобто не мають статусу внутрішньо переміщених осіб, а виплата заборгованості зі страхових виплат покладена на те відділення, де потерпілий зареєстрований як тимчасово переміщений при написанні заяви про виплату заборгованості до відділення, де на теперішній час отримує страхові виплати, а також щодо неможливості виконання рішення через відсутність фінансування. Таким чином, зміна позивачем місця проживання, відсутність довідки переміщеної особи (закінчення її дії) не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, страхових виплат. Доводи відповідача, що заборгованість за минулий період буде сплачена після прийняття відповідної постанови Кабінету Міністрів України апеляційний суд також не бере до уваги, оскільки на час прийняття рішення по справі така постанова Кабінету Міністрів України не прийнята. Крім того, слід звернути увагу сторін, що конституційне право позивача на отримання соціальних виплат не може бути обмежено з огляду на приписи Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Не виплата страхових виплат є прямим порушенням статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини з порушенням принципу верховенства права та принципу правової визначеності. Відповідно до частини 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Враховуючи викладене, місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що відповідач, не виплачуючи страхові виплати та відмовляючи у здійсненні таких виплат діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв`язку з чим підлягають захисту порушені права позивача шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати страхових виплат за вищезазначений період, відмові у здійсненні таких виплат та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити заборгованість за період з 01 липня 2015 року по листопад 2019 року. Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Зважаючи на фактичні обставини справи, враховуючи наявність постанови відповідача про припинення щомісячної страхової виплати, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною та скасування постанови Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України «Про припинення щомісячної страхової виплати» від 20.07.2016 № 0503/7182/7182/15, якою припинено виплату ОСОБА_1 щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати професійної працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку. Отже, розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий суд прийняв рішення з дотриманням як матеріального так і процесуального права, а позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню. Також колегія суддів погоджується з мотивами місцевого суду щодо дотримання строку звернення до суду позивача з цим позовом. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду. Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року в справі № 200/4579/21 залишити без змін. Повне судове рішення 21 вересня 2021 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Колегія суддів І. В. Сіваченко А. А. Блохін І.Д. Компанієць