Постанова 4873 № 910/5539/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "20" вересня 2021 р. Справа№ 910/5539/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Суліма В.В. суддів: Владимиренко С.В. Ткаченка Б.О. без виклику представників сторін розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 року у справі №910/5539/21 (суддя Полякова К.В.) за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" до Оболонського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві про стягнення 5744,83 грн,- ВСТАНОВИВ: Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Оболонського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві (далі - відповідач) про стягнення за договором на постачання теплової енергії від 26.05.2016 року № 240243-01 основного боргу в розмірі 5246,98 грн, 299,05 грн інфляційних втрат та 198,80 грн трьох процентів річних. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором на постачання теплової енергії від 26.05.2016 № 240243-01. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 року у задоволені позовних вимог Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" відмовлено повністю. Не погодившись з прийнятим рішенням суду, 14.07.2021 Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 в даній справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 104-112 Цивільного кодексу України. Також, за твердженням скаржника, відповідач в особі ліквідаційної комісії продовжував користуватися орендованим приміщенням, споживав теплову енергію та всупереч чинному законодавству не здійснював оплату поточних зобов`язань. При цьому, скаржник зазначив, що ліквідація відповідача триває з 09.11.2015 року, а заходи з передачі орендованого відповідачем майна власнику та завершення ліквідації боржника ліквідаційною комісією не вжито. Зважаючи на порушення з боку відповідача в особі ліквідаційної комісії зобов`язань з оплати поточних комунальних платежів, вбачається зловживання ліквідаційною комісією покладеними на неї обов`язками, чому надалі сприяє оскаржуване рішення суду першої інстанції. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2021 справу №910/5539/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., суддів Владимиренко С.В., Ткаченко Б.О. Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження у справі №910/5539/21 за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 року у справі №910/5539/21 своєю ухвалою від 26.07.2021 року. 13.08.2021 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду першої інстанції без змін. Крім того, представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема, зазначив, що судом першої інстанції зроблений вірний висновок, що виходячи зі змісту ст. 112 Цивільного кодексу України, у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право звернутися до суду. Позивачем не надано доказів звернення до відповідача в порядку визначеному законодавством, а саме із заявою про включення його грошових вимог до реєстру вимог кредиторів. Також, представник позивача наголосив, що в оскаржуваному судовому рішенні надані відповідні роз`яснення щодо невірного обрання позивачем способу захисту. 25.08.2021 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника скаржника до суду надійшли заперечення на відзив на апеляційну скаргу в яких скаржник, зокрема, зазначив, що відповідач, в особі ліквідаційної комісії, є споживачем теплової енергії та зобов`язаний сплачувати поточні комунальні та експлуатаційні платежі. Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 року підлягає скасуванню, апеляційна скарга Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" - задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, на підставі договору оренди нежитлового будинку (приміщення) від 01.07.2010 року № 09099 у відповідача в орендному користуванні перебувало нежиле приміщення, загальною площею 13,80 кв.м., за адресою: просп. Г. Сталінграду,

51. Відповідно до пункту 9.1 договору останній діє з 01.07.2010 року до 29.06.2013 року. Угодою про внесення змін до договору оренди строк дії договору продовжений на 2 роки 364 дні. 26.05.2016 року між ПАТ "Київенерго" (енергопостачальна організація) та відповідачем (абонент) було укладено договір № 240243-01 на постачання теплової енергії, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії. Відповідно до п. 8.1 договору останній набуває чинності з 01.10.2015 року та діє до 15.04.2016 року. Згідно п. 8.4 договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення. Додатком № 4 до договору передбачено порядок розрахунків за теплову енергію, відповідно до пункту 5 якого споживач щомісяця з 12 по 15 число отримує в РТМ "Поділ" облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітній період, акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду, акт виконаних робіт. Відповідно до п. 8 додатку № 4, бюджетна організація сплачує авансовий платіж шляхом попередньої оплати. Так, об`єктом опалення є приміщення (офіс) за адресою: просп. Г. Сталінграду, 51, площею 13,8 кв.м. Звертаючись до суду з цим позовом позивач посилається на те, що відповідачем за договором у період з жовтня 2018 року по грудень 2020 року спожито теплову енергію на суму 5 246, 98 грн, які останнім оплачені не були. Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Оболонське районне управління Головного управління МВС України в місті Києві перебуває в стані припинення. За положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2015 року № 730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України" ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи МВС України, серед яких Оболонське районне управління Головного управління МВС України в місті Києві, без правонаступництва. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ч. 5 ст. 104 Цивільного кодексу України). З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search, (а.с. 109)) слідує що: - Оболонське районне управління Головного управління МВС України в місті Києві (відповідач) з 06.11.2015 року перебуває у стані припинення , проте на даний час державну реєстрацію вказаної особи не припинено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у цій справі суд першої інстанції застосував до правовідносин, які склались між позивачем та відповідачем, положення Цивільного кодексу України щодо пред`явлення вимог кредитором ліквідаційній комісії боржника вказавши на те, що в силу положень ч. 5 ст. 105 Цивільного кодексу України, позивач повинен був не раніше ніж через два місяці та не пізніше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про припинення юридичної особи звернутися до ліквідаційної комісії відповідача з кредиторськими вимогами на суму 5 246, 98 грн доказів чого суду не надано, що свідчить про недотримання позивачем порядку, встановленого ч. 5 ст. 105 Цивільного кодексу України щодо пред`явлення кредиторських вимог до боржника, який перебуває у стані припинення, що є підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за надані послуги. Проте, колегія суддів вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими, з огляду на наступне. За змістом ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Згідно з Порядком здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 року №1074 який визначає механізм здійснення заходів,пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі органи виконавчої влади) та їх територіальних органів: - органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються або ліквідуються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем`єр-міністра України (п. 2); - орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу виконавчої влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох органів виконавчої влади. Орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації (п.п. 4, 5); - права та обов`язки органів виконавчої влади переходять, зокрема, у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади (п. 6); - майнові права та обов`язки органів виконавчої влади у разі їх злиття, приєднання або перетворення переходять правонаступникові на підставі передавального акта, а у разі їх поділу - згідно з розподільчим балансом (п. 7). За правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.09.2019 року у справі №916/376/15-г системний аналіз положень Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 року №1074, Цивільного кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у свої сукупності свідчить, що інститут правонаступництва органів державної влади різниться від інституту правонаступництва суб`єктів приватного права, оскільки є більш ширшим за змістом, включаючи в себе: правонаступництво в завданнях, функціях та повноваженнях як складових категорії компетенції органу виконавчої влади, а також щодо конкретних управлінських (організаційних) прав та обов`язків, які складають зміст відповідних правовідносин - тобто публічне правонаступництво за якого відбувається перехід владних прав та функції органу, що реорганізовується до органу, що створюється та правонаступництво в майнових приватних правовідносинах, у яких орган влади виступає як юридична особа приватного права. У випадку публічного правонаступництва перехід таких прав та обов`язків оформлюється нормативним актом, тоді як правонаступництво в майнових приватних правовідносинах здійснюється на підставі передавального акту (ч. 2 ст. 107 Цивільного кодексу України, п. 7 Порядку №1074 від 20.10.2011 року). При цьому юридична особа є припиненою з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи. При цьому колегія суддів враховує, що на даний час юридичну особу відповідача ще не припинено, спірні зобов`язання виникли вже під час здійснення процедури ліквідації, отже саме він має відповідати (в тому числі в судовому порядку) за зобов`язаннями за Договором. Як вбачається з матеріалів справи, факт надання позивачем спірних послуг, зокрема, підтверджується: - актами приймання - передавання; - обліковими картками з жовтня 2018 року по грудень 2020 року; - довідкою про нарахування за теплову енергію; - рахунком - фактури; - актом №3/3030 про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи 2018-2019 років; - копіями корінців нарядів в період опалювального сезону 2018-2020 років; - копією відомостей обліку споживання теплової енергії з 01.10.2018 року по 22.12.2020 року. Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Враховуючи викладене, колегія суддів визнає доведеним факт надання позивачем у період з жовтня 2018 року по грудень 2020 року послуги з постачання теплової енергії вартість яких становить 5246,98 грн. Водночас матеріали справи не містять належних та допустимих доказів оплати таких послуг. Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України. За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори. Згідно з вимогами ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України). Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. За правилами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних про стягнення з відповідача 5246,98 грн суми заборгованості за спожиту теплову енергію підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нового рішення яким вказані позовні вимоги задовольнити. При цьому, колегія суддів не приймає як належний висновок суду першої інстанції щодо неправильного обраного способу захисту, як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки, останній призведе до порушення прав позивача на судовий захист його прав, що є неприпустимим. Так, статтею 6 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини, визначено право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно зі ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України). Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. При цьому для отримання судового захисту необхідно довести законність цих прав у суді. Аналогічну позицію викладено Верховним Судом у постанові від 19.02.2020 року у справі № 913/271/19. Щодо позовних вимог в частині стягнення 3 % річних в сумі 198,80 грн та інфляційних втрат в сумі 299,05 грн, колегія суддів відзначає наступне. Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Разом з тим, згідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом. Частина 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Колегія суддів, перевіривши здійснені позивачем розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат визнає їх вірними, а тому, вимоги в частині стягнення 3 % річних в сумі 198,80 грн та інфляційних втрат в сумі 299, 05 грн підлягають задоволенню за розрахунками позивача. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду даної справи. Так, при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції мало місце неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, тому рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 року у справі № 910/5539/21 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог. Відповідно до ч. 2 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині. Згідно ч.1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на відповідача. Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 року у справі №910/5539/21 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 року у справі №910/5539/21 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Стягнути з Оболонського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві (04212, м. Київ, вул. Малиновського, буд. 2-А, код ЄДРПОУ 08672963) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, м. Київ, площа Івана Франка, 5, код ЄДРПОУ 40538421) 5246,98 грн (п`ясть тисяч двісті сорок шість гривен 98 копійок) основного боргу, 299, 05 грн (двісті дев`яносто дев`ять гривен 05 копійок) інфляційних втрат, 198,80 грн (сто дев`яносто вісім гривен 80 копійок) 3% річних та 2270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривен 00 копійок) судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на відповідача. Стягнути з Оболонського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві (04212, м. Київ, вул. Малиновського, буд. 2-А, код ЄДРПОУ 08672963) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, м. Київ, площа Івана Франка, 5, код ЄДРПОУ 40538421) 3405,00 грн (три тисячі чотириста п`ять гривен 00 копійок) судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

4. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи №910/5539/21 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя В.В. Сулім Судді С.В. Владимиренко Б.О. Ткаченко