Постанова 4807 № 336/24/20

Дата документу 15.09.2021 Справа № 336/24/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 336/24/20 Головуючий у 1 інстанції № провадження 22-ц/807/2553/21 Зарютін П.В. Доповідач: Бєлка В.Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 вересня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Бєлки В.Ю. Суддів: Кухаря С.В. Онищенка Е.А. За участю секретаря:Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, В С Т А Н О В И В: У січні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, посилаючись на те, що 28 квітня 2001 року між ним та відповідачкою було укладено шлюб. Від шлюбу мають неповнолітніх дітей: доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначає, що спільне життя з відповідачкою не склалося. Причиною розірвання шлюбу є втрата почуттів поваги та любові один до одного, кожен живе своїм життями та інтересами. Вказує, що шлюбні відносини фактично між сторонами припинені. Спільне господарства вони не ведуть. На примирення він не згодний. Вважає, що причини, які спонукають його наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими і подальше спільне життя з відповідачкою як подружжя та збереження шлюбу, суперечитиме його інтересам та інтересам дітей. Посилаючись на зазначені обставини просив суд винести рішенням про розвівання шлюбу, укладеного між ним та відповідачкою, зареєстрованого 28 квітня 2001 року Запорізьким міським ВРАГС Запорізького обласного управління юстиції, про що зроблено відповідний актовий запис №

262. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2021 року позов задоволено. Розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 28 квітня 2001 року Запорізьким міським відділом реєстрації актів громадянського стану Запорізького обласного управління юстиції, про що зроблено запис №

262. У апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Апеляційну скаргу мотивує тим, що судом не в повній мірі досліджені обставини справи. Суд ухвалюючи рішення не зазначив з яких саме доказів вбачається, що родина розпалась. Залишилось поза увагою її клопотання про надання строку на примирення, суд не застосував заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Не взяв до уваги, що розірвання шлюбу фактично позбавить неповнолітніх дітей права користування службовим приміщенням, яке виділялось позивачу на всю сім`ю, включаючи неповнолітніх дітей, отже розірвання шлюбу суперечитиме їх інтересам. Просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з`явилися, вивчивши апеляційну скаргу та матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що шлюбні відносини між сторонами припинені, сторони не ведуть сумісного господарства, разом не проживають, позивач не має наміру продовжувати подальші шлюбні відносини, збереження шлюбу суперечить інтересам позивача. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 28 квітня 2001 року ОСОБА_2 зареєстрував шлюб з ОСОБА_5 у Запорізькому міському відділі реєстрації актів громадського стану Запорізького обласного управління юстиції України, про що зроблено актовий запис №

262. Від шлюбу мають неповнолітніх дітей: доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження ВРАГС Шевченківського РУЮ м. Запоріжжя, актовий запис № 558 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження ВРАГС Шевченківського РУЮ м. Запоріжжя, актовий запис №

318. Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Частиною першою статті 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод визначено право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя. Відповідно до ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Отже, зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу. Згідно ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до збереження шлюбних відносин є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність. Відповідно до частини третьої статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу. У відповідності із ч. 1 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. За приписами статті 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків Аналізуючи норми діючого законодавства, слід дійти висновку, що суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Виходячи з засад сімейного законодавства, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", у рішенні суду у справі про розірвання шлюбу, зокрема, має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім`ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС. У позовній заяві позивач зазначив, що спільне життя з відповідачем не склалося через втрату почуттів поваги та любові один до одного. Вказував, що примирення та збереження шлюбу між сторонами неможливе. Шлюб - це добровільний союз чоловіка та жінки. Суду не надано будь-яких заперечень щодо розірвання шлюбу, не спростовано доводи позивача про фактичне припинення шлюбних відносин та ведення спільного господарства з заявленим клопотанням для надання строку на примирення подружжя з метою збереження сім`ї позивач категорично не згоден. Встановивши, що шлюб сторін носить формальний характер, позивач не має наміру продовжувати подальші шлюбні відносини, збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, суд першої інстанції, ураховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (стаття 51 Конституції України), дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу. Незгода будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання такого шлюбу. Такий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 08 листопада 2018 року у справі № 569/458/18. Доводи апеляційної скарги про можливість відновлення шлюбних стосунків, є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача, щодо проживання окремо. Колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги щодо необхідності збереження сім`ї через наявність двох неповнолітніх дітей, оскільки розірвання шлюбу стосується лише взаємовідносин сторін і не впливає на обов`язок виконання батьками своїх батьківських обов`язків відносно дітей. Інші доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях відповідача, що суперечить ч. 6 ст. 81 ЦПК України. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 було заявлено клопотання про надання строку для примирення, яке не підлягає задоволенню. Згідно зі ст. 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. За змістом указаної норми заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Надання строку для примирення подружжя є правом суду, а не його обов`язком. При вирішені справи колегія суддів звертає увагу та враховує й те, що позов про розірвання шлюбу був поданий в січні 2020 року, відтак, з часу подачі позову до часу ухвалення судом першої інстанції рішення по справі пройшло більше року, на протязі яких сторони так і не прийшли до згоди зберегти шлюб. Згідно з частинами третьою та четвертою статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом. Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з дотриманням вимог статей 89, 263, 264, 367 ЦПК України, встановивши, що сторони разом не проживають, сімейні стосунки не підтримують, шлюб існує формально, збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону. За таких обставин висновок суду першої інстанції про наявність підстав для розірвання шлюбу є правильним, оскільки подальше збереження шлюбу суперечило інтересам позивача. Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить. Колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2021 року по цій справі залишити без змін. Дата складання повної постанови 20 вересня 2021 року. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий: В.Ю. Бєлка Судді: С.В. Кухар Е.А. Онищенко