Постанова 4856 № 120/5543/21-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/5543/21-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Мультян М.Б. Суддя-доповідач - Залімський І. Г. 20 вересня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Залімського І. Г. суддів: Мацького Є.М. Сушка О.О. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 07 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відділу "Центр надання адміністративних послуг та державної реєстрації" виконавчого комітету Гайсинської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду із позовною заявою до відділу "Центр надання адміністративних послуг та державної реєстрації" Виконавчого комітету Гайсинської міської ради, у якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у реєстрації прав та їх обтяжень державного реєстратора прав на нерухоме майно відділу «Центр надання адміністративних послуг та державної реєстрації» Виконавчого комітету Гайсинської міської ради Загребельного Дмитра Миколайовича від 11.01.2021 №56099813 ; - зобов`язати відділ «Центр надання адміністративних послуг та державної реєстрації» Виконавчого комітету Гайсинської міської ради зареєструвати за ОСОБА_1 право власності на гараж, загальною площею 23.5 кв.м, що складається з приміщення гаража, погріба та оглядової ями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 07.06.2021 відмовлено у відкритті провадження за вказаною позовною заявою відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України у зв`язку із тим, що вказаний позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Не погоджуючись із вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 07.06.2021 скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок безпідставної відмови у відкритті провадження. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що даний спір не стосується права власності як такого, а виключно неналежного здійснення відповідачем своїх управлінських владних повноважень, що полягає у неправомірній вимозі надати документ, надання якого для проведення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, закінчений будівництвом до 05.08.1995, є необов`язковим. Відповідач не подав відзиву або письмових пояснень на апеляційну скаргу. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021, з урахуванням п.7 ч.1 ст.306, ст.307, 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно із пунктами першим, другим частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Визначення поняття суб`єкта владних повноважень міститься у пункті 7 частини 1 статті 4 КАС України, згідно із яким суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Частиною 1 статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації. Отже, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Публічно-правовими відносинами є ті відносини, що пов`язані з виконанням державою чи територіальними громадами своїх публічних функцій, зокрема, щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина; відносини, в яких домінує публічно-правовий інтерес; відносини, урегульовані нормами публічного права. Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. У пункті 22 Постанови від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Із урахуванням трьох наведених вище критеріїв для розмежування судової юрисдикції, необхідно врахувати, що помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір. Тому, вирішуючи питання про юрисдикцію спору, необхідно з`ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа. Згідно із правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 по справі № 711/3869/16-а, коли порушення своїх прав позивач вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на його думку, рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки пов`язані з порушенням права власності особи, то такі спори відносяться до спорів про захист цивільних прав, незалежно від участі у справі суб`єкта владних повноважень як відповідача. Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Згідно з положеннями статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04, № 29465/04) зазначено, що суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Позивач зазначає, що рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Загребельного Дмитра Миколайовича відділу «Центр надання адміністративних послуг та державної реєстрації» Виконавчого комітету Гайсинської міської ради йому відмовлено у державній реєстрації права власності на гараж, загальною площею 23.5 кв.м, що складається з приміщення гаража, погріба та оглядової ями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Тому, позивач просить суд зобов`язати відповідача зареєструвати за ним право власності на гараж. З урахуванням наведеного апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що за своєю правовою природою даний спір пов`язаний із підставами та суб`єктом набуття права власності на об`єкт цивільних прав (гараж), що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин. В спірних правовідносинах існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. У цьому випадку той факт, що відповідачем є суб`єкт владних повноважень - відділ "Центр надання адміністративних послуг та державної реєстрації" виконавчого комітету Гайсинської міської ради, не змінює правової природи спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий. Оскаржувана відмова хоч і прийнята суб`єктом владних повноважень, однак спрямована на реалізацію приписів цивільного законодавства та впливає, насамперед, на майнові права позивача. Таким чином, оскільки спірні правовідносини пов`язані із набуттям права власності позивача на гараж, цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та постановив оскаржувану ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження за позовною заявою, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 07 червня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Залімський І. Г. Судді Мацький Є.М. Сушко О.О.