Постанова 4855 № 620/1712/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/1712/21 Суддя (судді) першої інстанції: Лобан Д.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 вересня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Собківа Я.М., суддів: Глущенко Я.Б., Черпіцької Л.Т., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Височанської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Височанської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Височанської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення Височанської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області від 07.12.2020 № 52-2/VIII про відмову в затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності Височанської сільської ради (Головеньківський старостинський округ), яка знаходиться біля тракторного стану с. Головеньк, Борзнянського району Чернігівської області; - зобов`язати Височанську сільську раду Борзнянського району Чернігівської області на найближчій сесії затвердити проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності Височанської сільської ради (Головеньківський старостинський округ), яка знаходиться біля тракторного стану с. Головеньки, Борзнянського району Чернігівської області. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2021 року позов задоволено. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Станом на 20 вересня 2021 року позивачем не надано до суду письмового відзиву (заперечень) на апеляційну скаргу. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 13 лютого 2020 року позивач звернулась до Височанської сільради із заявою про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, що знаходиться на території села Головеньки Височанської сільради Борзнянського району Чернігівської області, до якої додала графічний матеріал із бажаним місцем розташування земельної ділянки. У зв`язку із тим, що протягом терміну, визначеного статтею 118 Земельного кодексу України, відповідач не прийняв жодного із рішень щодо поданої заяви, 25.02.2020 позивачем із ФОП ОСОБА_2 було укладено договір №06-25/02, яким виконавець прийняв на себе зобов`язання з виконання землевпорядних робіт по виготовленню проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 2,0000 га, у власність для ведення особистого селянського господарства за межами с. Головеньки на території Головеньківського старостинського округу Височанської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області. Листом від 27.02.2020 року позивач повідомив Височанську сільраду про замовлення розроблення проєкту землевпорядної документації. На виконання умов договору ФОП ОСОБА_2 було розроблено відповідний проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки, погоджений висновком Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області від 13.03.2020 №4671/82-20, у якому зазначено, що проєкт землеустрою відповідає вимогам чинного законодавства України та прийнятий відповідно до нього нормативно-правовим актам. 14.04.2020 року позивач подала до Височанської сільради клопотання про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення вказаної вище земельної ділянки у власність. До заяви ОСОБА_3 було додано відповідний пакет документів. На позачерговому засіданні двадцять восьмої сесії сьомого скликання Височанської сільради, яке відбулось 14.05.2020, клопотання позивача було розглянуте, однак рішення відповідачем не прийнято, про що позивача повідомлено листом від 26.05.2020 №351. Вказані обставини встановлені рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.10.2020 у справі №620/2978/20. З урахуванням зазначеного, суд у справі №620/2978/20, прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та зобов`язання Височанську сільську раду Борзнянського району Чернігівської області на найближчій сесії повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності Височанської сільської ради (Головеньківський старостинський округ), яка знаходиться біля тракторного стану с. Головеньки Борзнянського району Чернігівської області і прийняти за результатами її розгляду відповідне рішення. На виконання вказаного рішення, 07.12.2020 відповідачем прийнято рішення № 52-2/VIII, яким відмовлено в затвердженні Проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,9983 га у власність. Підставою вказано невідповідність проєкту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернулась до суду з відповідним позовом. Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про обґрунтованість та правомірність висновків суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ч. 2 та ч. 3 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Частиною 1 ст. 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі статтями 83, 84 Земельного кодексу України набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю. Комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 80 Земельного кодексу України встановлено, що самостійними суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності. Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України). За правилами ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок комунальної власності у користування здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування на підставі проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у випадках, передбачених законом, або на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). При цьому розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, передбачених ст. 122 цього Кодексу. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проєктом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки (ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України). Відповідно до ст. 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому ст. 186, 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Згідно із ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин. Вимогами ч. 2 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки здійснюється відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування. При цьому, чинним законодавством передбачено, що затвердження проєкту землеустрою або відмова у такому затвердженні здійснюється виключно на пленарних засіданнях ради та оформлюється відповідним рішенням. Як вбачається з матеріалів справи, 07 грудня 2020 року на другій позачерговій сесії восьмого скликання відповідачем прийнято рішення № 50-2/VIII, яким відмовлено в затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,9983 га у власність. Підставою вказано невідповідність проєкту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Верховний Суд у постанові від 24.01.2020 у справі №316/979/18 дійшов висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме: подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; отримання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); після розроблення проєкту землеустрою такий проєкт погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України; здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; подання громадянином погодженого проєкту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду. При цьому, Верховний Суд зазначив, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проєкту землеустрою може бути лише те, що проєкт землеустрою не погоджено в порядку, встановленому ст. 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проєкту землеустрою після його погодження в порядку ст. 186-1 Земельного кодексу України, норми ст. 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проєкту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проєкту. Отже, визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого земельного питання. Після розроблення проєкту землеустрою на підставі отриманого громадянином від відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або за принципом мовчазної згоди такий проєкт підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, який за результатом дослідження обов`язкових до подання документів надає вмотивований висновок про його погодження або про відмову в такому погодженні. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.10.2020 у справі № 620/2978/20 встановлено, що на виконання умов договору ФОП ОСОБА_2 було розроблено відповідний проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки, погоджений висновком Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області від 13.03.2020 № 4671/82-20, у якому зазначено, що проєкт землеустрою відповідає вимогам чинного законодавства України та прийнятий відповідно до нього нормативно-правовим актам. Отже, у відповідача був лише один правомірний і законно обґрунтований варіант прийняття рішення про затвердження проєкту землеустрою, оскільки підстава, яка зазначена у оскаржуваному рішенні про невідповідність проєкту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів була перевірена Головним управління Держгеокадастру в Тернопільській області та встановлено рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.10.2020 у справі № 620/2978/20, з огляду на вимоги ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі ЄКПЛ або Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до ст. 9 Конституції України як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України №475/97-ВР від 17.07.1997; Конвенція набула чинності для України 11.09.1997. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував: "

50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп.2836, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п.45, від 10.07.2003, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п.25, ECHR 2002-II)". В даному випадку, задоволення позовних вимог щодо зобов`язання відповідача на найближчій сесії затвердити проєкт землеустрою є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та наявності підстав для їх задоволення. Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Височанської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2021 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач Собків Я.М. Суддя Глущенко Я.Б. Суддя Черпіцька Л.Т.