Постанова 4803 № 201/4893/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5354/21 Справа № 201/4893/20 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О. А. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 вересня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Куценко Т.Р., суддів: Демченко Е.Л., Пищиди М.М., за участю секретаря Синенка Є.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2021 року та додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, визнання спільної часткової власності і стягнення витрат, - ВСТАНОВИЛА: ОСОБА_1 у травні 2020 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить визнати квартиру (нежитлове приміщення) АДРЕСА_1 (реєстраційний номер нерухомого майна № 660575612101) спільною частковою власністю сторін, визнати за ним право власності на 1/2 квартиру (нежитлове приміщення) АДРЕСА_1 і визнати за відповідачкою право власності на 1/2 частину цієї квартири та стягнути з ОСОБА_2 на його користь судові витрати по сплаті судового збору та на професійну правничу допомогу адвоката, задовольнивши позов в повному обсязі. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 29 червня 2013 року позивач та відповідач зареєстрували шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача з відповідачкою народився спільний син - ОСОБА_3 . Маючи потребу у придбанні нерухомості, позивачем була знайдена квартира та у зв`язку з тим, що у колишній власниці були проблеми з оформленням газу та борги за несплачений газ, між позивачем та колишньою власницею в середині травня місяця 2016 року було укладено Договір задатку, який був посвідчений приватним нотаріусом Мазуренко С.В.. За цим договором, позивач передав 2000 (дві тисячі) доларів США, як завдаток за придбання квартири АДРЕСА_1 . 23 травня 2016 року був укладений договір купівлі-продажу цієї квартири АДРЕСА_1 , який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кравченко О.О., реєстраційний №

512. Квартира була придбана в період шлюбу, як спільна сумісна власність і за домовленістю, договір був укладений на відповідачку. 11 серпня 2016 року позивачем зроблена перебудова і на підставі Декларації про готовність до експлуатації об`єкта №ДП 142162240574 Департаменту державної архітектурно- будівельної інспекції у Дніпропетровській області, було змінено тип приміщення на «нежитлове приміщення» (стоматологічний кабінет), що підтверджується випискою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 210060470 від 25 травня 2020 року. Таким чином, майно було придбано в період шлюбу, позивачем вчинені дії щодо його пошуку, поліпшення, добудови і майно є спільним сумісним майном подружжя. В подальшому сімейне життя у позивача з відповідачкою не склалося і рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2017 року справа № 202/7409/17, шлюб між позивачем та відповідачкою був розірваний. Після розірвання шлюбу відповідачка таємно забрала всі оригінали документів щодо нерухомості. Зараз відповідачка продовжує користуватися приміщенням у підприємницьких цілях та отримує прибуток зі спільного майна. Добровільно поділити майно відмовляється. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2021 року в задоволенні позовних вимог відмовлено /т.1 а.с. 229-235/. Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 квітня 2021 року частково задоволено заяву ОСОБА_2 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати на правову допомогу у розмірі 12 895, 07 грн. /т.2 а.с. 26-28/. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог /т.2 а.с. 30-39/. Доповнюючи апеляційну скаргу в порядку ст.364 ЦПК України ОСОБА_1 також зазначає обставини щодо оскарження додаткового рішення суду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального закону. ОСОБА_2 своїм правом передбаченим ст. 360 ЦПК України скористався та подав відзив на апеляційну скаргу. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено, що 29 червня 2013 року між ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_4 зареєструвано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, актовий запис № 378, серія НОМЕР_1 /т.1 а.с. 12/. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився спільний син - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження, актовий запис № 113 зроблено 22 січня 2015 року Соборним районним у м. Дніпрі відділом реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Дніпропетровській області /т.1 а.с. 13/. Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 28 грудня 2017 року справа № 202/7409/17, шлюб між позивачем та відповідачкою був розірваний /т.1 а.с. 15/. Під час перебування сторін у шлюбі, а саме 23 травня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кравченко О.О., реєстраційний № 512, що підтверджується випискою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 210060470 від 25 травня 2020 року /т.1 а.с. 83/. Відмовляючи в задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира була придбана відповідачкою за кошти, які були отримані нею від підприємницької діяльності, тому спірне майно є особистою власністю ОСОБА_2 та не підлягає поділу, як спільна сумісна власність подружжя. З таким висновком суду колегія суддів не може погодитись, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 23 травня 2016 року ОСОБА_1 надано згоду відповідачу на укладання та підписання в якості Покупця договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Дана заява посвідчена приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кравченко О.О., реєстраційний № 511 /т.1 а.с. 83,84/. Зі змісту вказаної заяви вбачається, що правочин щодо купівлі спірної квартири вчиняється ОСОБА_2 в інтересах сім`ї, на умовах, які сторони попередньо обговорили і вважають вигідними для них, укладання договору купівлі-продажу, відповідає їхньому спільному волевияленню. Відповідно п.4.3 договору купівлі-продажу ОСОБА_2 заміжня, тому при укладенні даного правочину приватним нотаріусом обов`язково враховується згода ОСОБА_1 . Виходячи з умов укладеного договору купівлі-продажу, вбачається, що даний правочин було здійснено за згодою обох з подружжя, що свідчить про здійснення його в інтересах сім`ї. Також судом встановлено, що 11 травня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено попередній договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазуренко С.В., реєстраційний № 242 /т.1 а.с. 148-149/. Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_5 зобов`язується у строк до 01 червня 2016 року продати ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 за ціною 500 000 грн. З метою забезпечення виконання зобов`язань за попереднім договором ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_5 суму авансу у розмірі 50 000 грн. Отже, враховуючи надану ОСОБА_1 згоду від 23 травня 2016 року, зокрема, на підписання ОСОБА_2 в якості Покупця договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , ціну продажу спірного майна та дату укладання договору купівлі-продажу, колегія суддів приходить до висновку про доведеність обставин укладання попереднього договору в рахунок укладання основного договору купівлі-продажу. Посилання відповідачки, що дані договори не пов`язані між собою спростовується вищевикладеним. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 з 19 лютого 2015 року була зареєстрована, як фізична особа-підприємець, про що міститься запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань № 2 224 000 0000 098129, та здійснювала підприємницьку діяльність. За результатами своєї підприємницької діяльності за 2015 року нею було отримано прибуток від підприємницької діяльності в розмірі 871 218 грн., що підтверджується її податковою декларацією платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за 2015 рік від 06 лютого 2016 року та випискою по банківському рахунку № НОМЕР_2 в АТ «АКЦЕНТ-БАНК» за 2015 рік. Відповідно договору позики грошових коштів (безпроцентний) від 24 липня 2015 року ФОП ОСОБА_2 надала суму позики ОСОБА_6 у розмірі 440 400 грн., що станом на 24 липня 2015 року еквіваленто 20 000 доларів США. 04 травня 2016 року ОСОБА_2 направила ОСОБА_6 повідомлення про дострокове повернення коштів, отриманих за договором позики від 24 липня 2015 року, у зв`язку з термінвоою необхідністю придбання останньою нерухомого майна. Станом на день повідомлення сума боргу складає 504 000 грн., що еквіваленто 20 000 доларів США. Дослідивши надані докази колегія суддів критично відноситься до посилань ОСОБА_2 про придбання спірного майна саме за кошти від її підприємницької діяльності, які було повернуто за договором позики, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів щодо повернення, фактичного передання, ОСОБА_6 коштів у сумі 504 000 грн. Наявність самого повідомлення про повернення коштів, не може підтверджувати факт їх повернення. Крім того, матеріали справи не містять доказів щодо направлення вказаного повідомлення боржнику та його отримання. Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Отже, інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, а законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї. Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування вказаної презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: час набуття майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам. Відповідачка не спростувала презумпцію спільності права власності на вказане майно, не надала належних доказів на підтвердження своїх доводів про те, що майно, яке є предметом спору, придбане за лише за її власні кошті, отриані від підприємницької діяльності. Матеріали справи підтвреджують отримання доходу кожного з подружжя у період шлюбу та до укладення договору купівлі-продажу спірного майна. Зокрема, в матерілах справи містяться податкова декларація відповідачки про отримання доходів за 2015 рік, довідка про зняття з реєстрації транспортного засобу позивача для його реалізації, довідки з місця роботи позивача за період з серпня 2011 року по квітень 2017 року. За договором-купівлі продажу квартири суд не може встановити за кошти кого з подружжя була придбана квартира, проте враховуючи період її придбання, отримання доходу кожного з них та здійснення правочина за спільною згодою подружжя, колегія суддів приходить до висновку, що квартира АДРЕСА_1 була придбана в інтересах сім`ї та є спільною сумісною власністю подружжя. Крім того, під час апеляційного розгляду колегією суддів встановлено з даних пояснень сторін, що після перебудови квартири у стоматологічний кабінет позивач також здійснював в ньому підприємницьку діяльність. Таким чином, оскільки презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя ОСОБА_2 не спростувала, матеріали справи не містять належних доказів того, що спірне майно придбане за її особисті кошти, доводи відповідачки про належність їй спірного майна на праві особистої приватної власності безпідставні. Враховуючи встановлене колегія суддів приходить до висновку про доведеність обставин, на які посилається ОСОБА_1 в обґрунтування заявлених вимог, у зв`язку з чим рішення та додаткове рішення суду першої інстанції слід скасувати. Разом з тим, звертаючись з позовними вимогами ОСОБА_1 просить суд визнати спірну квартиру спільною частковою власністю подружжя, тоді як нормами ст.ст. 60 СК України, 368 ЦК України придбане майно подружжям під час шлюбу є його спільною сумісною власністю. В силу зазначених норма закону позов в цій частині підлягає частковому задоволенню з визнанням квартири (нежитлове приміщення) АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про поділ спільної сумісної власності подружжя та визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по Ѕ частин квартири (нежитлового приміщення) АДРЕСА_1 за кожним. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права. Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат понесених сторонами під час розгляду справи відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України колегія суддів враховує сплачені позивачем кошти судового збору за подання позову, заяви про забезпечення позову та апеляційних скарг на загальну суму 10 080, 20 грн., яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на його користь. Щодо вимог позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 30 000 грн. вона не підлягає задоволенню, оскільки заявником не надано жодних доказів щодо здійснених витрат у такому розмірі. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2021 року та додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 квітня 2021 року скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру (нежитлове приміщення) АДРЕСА_1 . В порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири (нежитлового приміщення) АДРЕСА_1 . В порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири (нежитлового приміщення) АДРЕСА_1 . Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 10 080, 20 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Т.Р. Куценко Судді: Е.Л. Демченко М.М. Пищида