LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4873910/4169/21

від 20.09.2021 ·
Резолютивна:Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Партнер" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2021 у справ…

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "20" вересня 2021 р. Справа№ 910/4169/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Коробенка Г.П. суддів: Кравчука Г.А. Козир Т.П. розглянувши у письмовому провадженні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Партнер" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2021 у справі №910/4169/21 (суддя Кирилюк Т.Ю.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Партнер" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Банкресурс" про стягнення 80535,82 грн, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Партнер" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Банкресурс" про стягнення 80535, 82 грн, з яких: 69588 грн збитки, 5572,04 грн пеня, нарахована у відповідності до п.8.8 договору №08/07 від 08.07.2020 за період прострочення виконання зобов`язання з поставки товару та надання послуг на суму 88000 грн з 05.09.2020 по 15.03.2021, 4279, 47 грн інфляційні втрати, нараховані на суму 69588 грн за період з вересня 2020 р. по лютий 2021 р., 1096,31 грн 3% річних, нараховані на суму 69588 грн за період з 05.09.2020 до 15.03.2021. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач належним чином не виконав свої зобов`язання за договором купівлі-продажу та поставки товару №08/07 від 08.07.2020 щодо поставки товару та надання послуг; до складу збитків, що підлягають відшкодуванню відповідачем, який допустив господарське правопорушення, включені додаткові витрати, понесені позивачем на самостійне транспортування, доопрацювання, монтаж та сертифікацію металевих конструкцій. Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 у справі №910/4169/21 у задоволенні позовних вимог відмовлено. Судове рішення мотивовано тим, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами ані факту наявності зобов`язань (які позивач вважає порушеними), ані факту їх порушення. Не погоджуючись із ухваленим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Партнер" подало до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 у справі №910/4169/21 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому, скаржник стверджує, що місцевим господарським судом не досліджено ані процесу виконання замовлення, ані недотримання відповідачем строків обумовлених домовленістю сторін договору. Також на думку позивача, судом надано неправильну оцінку доказам листування між сторонами, у відповідності до якого відповідач висловив свою волю за допомогою засобів електронною комунікації 05.08.2020 та підтвердив намір обмінятися паперовими оригіналами документів, в яких змінювались істотні умови договору щодо порядку оплати та ціна договору, посилаючись на те, що відповідачем у справі не заперечувався факт листування сторін електронною поштою, а тому, на думку позивача, посилання суду на відсутність електронних підписів та можливість будь-якої особи строювати поштові скриньки із відповідними електронними адресами на цих сервісах, як на підставу для неможливості прийняти надані матеріали в якості належних доказів є необґрунтованою відмовою у прийнятті доказів. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Партнер" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 у справі №910/4169/21. Постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги у даній справі в порядку письмового провадження. Додатковим рішенням суду від 14.06.2021 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Банкресурс" про ухвалення додаткового рішення у справі №910/4169/21 задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія партнер" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Банкресурс" 7000 грн витрат на правову допомогу. З огляду на надані відповідачем докази на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, враховуючи, що рішенням Господарського суду міста Києва не вирішено питання про розподіл судових витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, про необхідність ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат за правилами, передбаченими ст. 129 ГПК України, шляхом їх покладення на позивача. Не погоджуючись із ухваленим додатковим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Партнер" подало до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2021 у справі №910/4169/21. Підставою для скасування додаткового рішення суду скаржник зазначив порушення судом норм процесуального права, що зумовлено порушенням відповідачем процесуального порядку подання доказів на підтвердження понесення відповідачем витрат на правничу допомогу (подання вказаних доказів поза встановленим судом строком для подання письмових пояснень та додаткових доказів) та порушенням судом процесуального порядку прийняття таких доказів. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Партнер" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2021 у справі №910/4169/21; призначено апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Партнер" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2021 у справі №910/4169/21 для спільного розгляду з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Партнер" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 у справі №910/4169/21. Постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги у даній справі в порядку письмового провадження. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 у справі №910/4169/21 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування рішення суду є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду постановлено у відповідності до вимог чинного законодавства. Відповідно до частини десятої статті 270 ГПК України розгляд апеляційної скарги здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, дійшов до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції та додаткове рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного. 08.07.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Партнер", як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Банкресурс", як виконавцем, укладено договір №08/07 купівлі продажу та поставки товару (далі за текстом - договір), у відповідності до п.1.1 якого виконавець зобов`язується виготовити, передати у власність замовника банківські касові модулі з відповідними сертифікатами до них; також виконавець зобов`язаний надати послуги з монтажу касових модулів. Пунктом 1.2 договору визначено, що розміри, кількість та вартість товару та послуг, а також адреси доставки зазначені в Специфікації (Додатку), що є невід`ємною частиною договору. Виходячи зі змісту пунктів 2.1 - 2.3 договору, ціна товару встановлюється за домовленістю сторін в національній валюті України та визначається згідно Специфікації, що є невід`ємною частиною договору. Замовник зобов`язаний перерахувати на розрахунковий рахунок виконавця аванс за послуги і товар у розмірі 50 % від вартості, зазначеної в Специфікації протягом 3 банківських днів з моменту підписання додатку до даного договору (п.2.2.1 договору). Доплата у розмірі 50% від вартості, зазначеної в Специфікації, здійснюється замовником протягом 3 Банківських днів після отримання та прийняття товару та наданих послуг (п.2.2.2 договору). Замовник здійснює оплату згідно рахунків-фактур, які виписуються виконавцем. Відповідно до пункту 3.1 договору, виконавець зобов`язується передати у власність, доставити на адреси замовника та надати послуги з монтажу товару протягом 14 робочих днів після отримання попередньої оплати від замовника, відповідно до умов п.2.2.1 договору. Виконавець зобов`язується доставити й надати послуги з монтажу товару за адресами, які зазначені в Специфікації (3.2 договору). Згідно пунктів 3.3 - 3.6 договору приймання товару за кількістю і якістю провадиться замовником у присутності представників виконавця. У разі наявності у замовника обґрунтованих претензій по якості поставленого товару, сторони складають і підписують акт. Якщо якість і комплектність товару не відповідає умовам замовника, і замовник відмовляється від прийняття товару, виконавець зобов`язаний безкоштовно виправити недоліки та замінити неякісний товар на якісний або повернути кошти за товар замовнику у строки, погоджені з замовника. Прийом-передача товару замовником за кількістю, комплектністю, якістю, асортиментом оформлюється видатковою накладною, яка має бути підписана представниками виконавця та замовника в момент передачі товару. Повноваження представника замовника приймати товар та підписувати видаткову накладну мають бути підтверджені довіреністю, завіреною печаткою замовника та оформленою у відповідності з вимогами чинного законодавства України і яку замовник надає виконавцю в момент приймання-передачі товару. У випадку порушення виконавцем строків поставки товару та/або надання послуг за цим договором, у тому числі і строки заміни товару неналежної якості на товар належної, не попередивши про це письмово, виконавець сплачує замовнику неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від суми договору за кожний тиждень затримки (п.7.8 договору). Договір набирає чинності з моменту підписання та діє до виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором, у тому числі і гарантійних, до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п.8.1). У відповідності до п.9.1 договору, будь-які зміни та доповнення за цим договором є невід`ємною частиною цього договору та мають юридичну силу лише у випадку їх письмового оформлення та скріплення підписами повноважних осіб з печатками. Колегією суддів встановлено, що на виконання умов договору позивачем перераховано відповідачу 88000 грн, а саме: 10.07.2020 позивачем здійснено передоплату за виготовлення та встановлення касових модулів згідно договору №08/07 від 08.07.2020 та згідно рахунку №09/07/1 від 09.07.2020 в розмірі 45200 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №4104 від 10.07.2020; 29.07.2020 позивачем здійснено передоплату за виготовлення та встановлення касових модулів згідно договору №08/07 від 08.07.2020 та згідно рахунку №29/07/2 від 29.07.2020 в розмірі 40000 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №4157 від 29.07.2020; 31.07.2020 позивачем здійснено оплату за виготовлення та встановлення касових модулів згідно договору №08/07 від 08.07.2020 в розмірі 2800 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №4172 від 31.07.2020. Як стверджує позивач, 27.08.2020 відповідач повідомив про готовність металевих конструкцій, однак при огляді з представником центру сертифікації була виявлена їх невідповідність прийнятим стандартам, а саме товщина металу складала 3 мм, тоді як встановлені стандарти для банківського устаткування містять вимогу товщини металу 4 мм; відповідач, в свою чергу, повідомив про готовність виправити недоліки та провести металеві конструкції у відповідність до технічних вимог. Перероблені металеві конструкції буди залишені відповідачем на складі зберігання: м. Київ, вул. Віскозна, 32, про місцезнаходження якого повідомлено позивачу та запропоновано позивачу забрати їх самостійно. В подальшому відповідач фактично відмовився від взятих на себе зобов`язань за договором. 13.10.2020 позивач звернувся до відповідача з претензією, яка була направлена поштовим зв`язком на відомі позивачу адреси відповідача, проте поштові відправлення повернулись зі спливом терміну зберігання. В подальшому позивач самостійно здійснював транспортування, доопрацювання, монтаж та сертифікацію металевих конструкцій. Так, 05.10.2020 позивачем укладено договір-заявку №05102020 на перевезення, згідно якої металеві конструкції були перевезені з міста Києва до міста Львова (копії договору-заявки №05102020, ТТН, акту №4567 здачі приймання-передачі, платіжного доручення №4506 від 02.11.2020 додано до позовної заяви). 01.10.2020 позивачем укладено договір №ФК01-20 з ПП "Вазарі" на виконання послуг доопрацювання металевих конструкцій касових банківських модулів та їх монтажу, для наступної сертифікації. Також, 13.10.2020 позивачем укладено договір з ТОВ "ЦСБО" №83/В2-20 на сертифікацію продукції, послуги за яким оплачено на підставі рахунку-фактури №83/В2-20 від 13.10.2020 на суму 11598 грн, що підтверджується платіжним дорученням №4480. 21.10.2020 позивачем укладено договір з ТОВ "НІЦ ВВМЗ" на технічне обстеження, послуги за яким оплачено на підставі рахунку-фактури №110/20 від 21.10.2020 на суму 21630 грн, що підтверджується платіжним дорученням №4481. 15.12.2020 позивачем здійснено доплату за сертифікацію продукції в сумі 360 грн, що підтверджується платіжним дорученням №4689. 13.01.2021 позивачем оплачено на користь ПП "Вазарі" 25000 грн, згідно договору №ФК01-20 від 01.10.2020, що підтверджується платіжним дорученням №4769. Загальна сума додаткових витрат позивача у зв`язку із невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу та поставки товару №08/07 від 08.07.2020 становить 69588 грн. Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача 69588 грн збитків (додаткові витрати, понесені позивачем на самостійне транспортування, доопрацювання, монтажу та сертифікації металевих конструкцій), 5572,04 грн пені, нарахованої у відповідності до п.8.8 договору №08/07 від 08.07.2020 за період прострочення виконання зобов`язання з поставки товару та надання послуг на суму 88000 грн з 05.09.2020 по 15.03.2021, 4279, 47 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму 69588 грн за період з вересня 2020 р. по лютий 2021 р., 1096,31 грн 3% річних, нарахованих на суму 69588 грн за період з 05.09.2020 до 15.03.2021. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач належним чином не виконав свої зобов`язання за договором купівлі-продажу та поставки товару №08/07 від 08.07.2020 щодо поставки товару та надання послуг. У відповідності до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Стаття 224 Господарського кодексу України зобов`язує учасника господарських відношень, який порушив господарські зобов`язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані їй доходи, які уповноважена сторона отримала б у разі належного виконання зобов`язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною. Вимогами статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у разі порушення його цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитки визначаються, як втрата, яку особа отримала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи повинна зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально отримати при звичайних обставинах, якщо б його право не було порушено (упущена вигода). Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства. Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір. Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. За змістом положень ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Згідно частин першої та другої статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду. При цьому, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про помилковість твердження позивача, що договір є змішаним та містить елементи договорів поставки та надання послуг, оскільки вказаний правочин не містить прямих зобов`язань як в частині поставки так і в частині надання послуг, що споживаються в процесі її вчинення. Також безпідставними є доводи позивача про внесення сторонами змін до договору №08/07 від 08.07.2020, які стосувались його істотних умов (предмету, ціни, порядку оплати, строків), які визначені у новій редакції тексту договору (проект якого міститься в матеріалах справи). Так, у відповідності до ч.1 ст.654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. У відповідності до п.9.1 договору, будь-які зміни та доповнення за цим договором є невід`ємною частиною цього договору та мають юридичну силу лише у випадку їх письмового оформлення та скріплення підписами повноважних осіб з печатками. Відповідно до частини першої статті 181 Господарського кодексу України Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Як вірно зазначив суд першої інстанції, на підтвердження досягнення згоди з істотних питань та укладення у спрощений спосіб договору, позивач мав надати суду матеріали листування, які беззаперечно можуть підтвердити повноваження посадової особи та відображену нею волю відповідача на вчинення певної дії та прийняття ним визначеного господарсько-правового зобов`язання. Водночас, надані позивачем матеріали електронного листування між сторонами можуть лише підтвердити факт обміну повідомленнями у спосіб обміну цифровими повідомленнями між людьми з використанням цифрових пристроїв за допомогою сервісу відкладеного зчитування е-пошта (e-mail) безкоштовних сервісів загального доступу gmail.com та ukr.net. Отже, враховуючи заперечення відповідача щодо факту прийняття додаткових зобов`язань, відсутності доказів здійснення електронних повідомлень з застосування електронних підписів та можливості будь-якої особи фактично без персоналізації створювати поштові скриньки з відповідними електронними адресами на цих сервісах, місцевим господарським судом правомірно не прийнято до уваги надані позивачем матеріали електронного листування між сторонами в якості належних доказів на підтвердження укладення договору у спрощений спосіб, внесення змін до договору купівлі-продажу та поставки товару №08/07 від 08.07.2020. Суб`єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству (частина перша статті 19 Господарського кодексу України, частина перша статті 43 Господарського кодексу України тощо). Суб`єкти господарювання мають право у своїй діяльності на власний ризик відступати від правового регулювання певної діяльності не порушуючи вимог законодавства імперативного характеру, у тому числі і здійснювати господарські відносини зі своїми контрагентами базуючись на усних домовленостях представників. У той же час, використовуючи таку чи будь-яку іншу неврегульовану Законом форму узгодження взаємовідносин, суб`єкт господарювання має чітко усвідомлювати неможливість судового захисту своїх прав у випадку виникнення спорів, оскільки факт виникнення господарсько-правових прав та зобов`язань Законом чітко пов`язується з певною формою відповідного правочину. Пунктом 1.2 договору купівлі-продажу та поставки товару №08/07 від 08.07.2020 визначено, що розміри, кількість, вартість та адреси доставки товарів визначаються специфікацією, яка є невід`ємною частиною договору. Позивачем додано до позовної заяви копію специфікації, яка не підписана ані позивачем, ані відповідачем (додаток №3). Відповідно, цей документ не може бути належним доказом узгодження сторонами розміру, кількості, вартості та адреси доставки товарів, та відповідно не може підтвердити факт виникнення зобов`язань сторін (які позивач вважає порушеними). За відсутності факту виникнення певного зобов`язання неможливо стверджувати про його порушення. Статтею 216 та частиною другою статті 217 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України). Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди. Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Згідно статті 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов`язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (презумпція вини). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 74 Господарського процесуального кодексу України). Звертаючись з позовом про застосування правових наслідків порушення відповідачем господарсько-правових зобов`язань позивач, у перш за все, має прямий процесуальний обов`язок довести суду факт існування цього зобов`язання і факт його порушення відповідачем. За умови доведеності цих фактів, в свою чергу, відповідач мав доводити суду відсутність вини у порушенні. У даному випадку позивачем не доведено суду ні факту існування зобов`язань (які позивач вважає порушеними) в частині доставки обладнання за встановленими адресами, ані факту виготовлення з певного матеріалу, ані факту порушення встановлених договором строків виконання робіт, що вказує на недоведеність позивачем факту порушення відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу та поставки товару №08/07 від 08.07.2020. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 69588 грн збитків, 5572,04 грн пені, 4279,47 грн інфляційних втрат, 1096,31 грн 3% річних є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат зі сплати судового збору. Щодо розподілу судом першої інстанції судових витрат на професійну правничу допомогу, апеляційним господарським судом встановлено наступне. Згідно зі ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу. 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України). Згідно зі ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до чч. 1-3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. У відзиві на позовну заяву відповідачем повідомлено, що попередній розрахунок витрат відповідача на правову допомогу адвоката становить 5000 грн; документи, що підтверджують кінцеву суму відповідних витрат будуть надані після ухвалення судового рішення. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі подання сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 129 ГПК України). 21.05.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю "Банкресурс" надано місцевому господарському суду додаткові письмові пояснення по суті спору, до яких також було додано докази на підтвердження понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, а саме: банківську квитанцію № 0.0.2132829103 від 20.05.2021 на суму 7000,00 грн та акт приймання-передачі наданих послуг від 20.05.2021 на суму 7000,00 грн, у якому міститься детальний опис наданої відповідачу правничої допомоги. Під час ухвалення судом першої інстанції рішення суду 24.05.2021 розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, заявлених відповідачем, не здійснювався. У відповідності до ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. 01.06.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Банкресурс" звернулось до місцевого господарського суду з заявою про ухвалення додаткового рішення. Колегія суддів вважає, що надані позивачем суду першої інстанції докази в їх сукупності є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування Товариству з обмеженою відповідальністю "Банкресурс" витрат на професійну правничу допомогу в заявленому відповідачем розмірі (7000 грн), оскільки цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат. Доводи скаржника щодо порушенням відповідачем процесуального порядку подання доказів на підтвердження понесення відповідачем витрат на правничу допомогу (подання вказаних доказів поза встановленим судом строком для подання письмових пояснень та додаткових доказів) та порушенням судом процесуального порядку прийняття таких доказів, є безпідставними з огляду на те, що надання відповідачем суду відповідних доказів було здійснено в межах встановленого частиною восьмою статті 129 ГПК України процесуального строку. Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права. Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних у даній справі судових рішень відсутні. Оскільки доводи, викладені в апеляційних скаргах, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарги задоволенню не підлягають. Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 покладаються судом на скаржника у відповідності до статті 129 ГПК України. Керуючись ст. ст. 129, 240, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Партнер" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2021 у справі №910/4169/21 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2021 у справі №910/4169/21 залишити без змін. Матеріали справи №910/4169/21 повернути Господарському суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя Г.П. Коробенко Судді Г.А. Кравчук Т.П. Козир

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»