Постанова 4873 № 910/15540/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "15" липня 2021 р. Справа№ 910/15540/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Скрипки І.М. суддів: Тищенко А.І. Михальської Ю.Б. при секретарі судового засідання Линник А.М. за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 15.07.2021 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2020 у справі №910/15540/20 (суддя Босий В.П.) за позовом Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до Приватного акціонерного товариства «Гамалія» про стягнення 318 801,05 грн. В судовому засіданні 15.07.2021 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови. ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2020 Комунальне підприємство Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Гамалія» про стягнення 318 801,05 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №340064-01 від 26.01.2017, у зв`язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 282 748,66 грн. Крім того, позивач заявляє вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 13 432,50 грн. та інфляційних втрат у розмірі 22 619,89 грн. за прострочення виконання грошового зобов`язання. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2020 у справі №910/15540/20 в позові відмовлено. Відмовляючи в позові про стягнення заборгованості, суд виходив з відсутності належних доказів на підтвердження обліку спожитої відповідачем теплової енергії, а також її вартості, у зв`язку з чим також дійшов висновку про відмову в позові про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, які є похідними від основної вимоги про стягнення боргу, у задоволенні якої судом відмовлено. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову. Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням судом норм процесуального права, рішення прийнято за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні, обставинам справи, недоведенні відповідачем обставин, які суд визнав встановленими. Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного: - суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, отже неправильно оцінив складність справи; - нарахування та внесення до бази даних відомостей споживання теплової енергії, розрахунків було здійснено ПАТ «Київенерго», а позивач лише сформував такі документи (облікові картки, довідка про стан розрахунків) та надав всі докази на підтвердження позовних вимог відповідно до внесених відомостей до цієї бази, проте, судом такі докази належним чином не досліджено, не надано їм належної оцінки та не прийнято до уваги під час прийняття рішення; - докази, які були надані позивачем в обґрунтування позовних вимог є аналогічними доказам у справі №910/17662/19; - відовідач протягом спірного періоду отримував теплову енергію за спірною адресою, зауважень та скарг на недотримання теплопостачальною організацією ПАТ «Київенерго» обсягів та параметрів теплоносія у спірний період від відповідача не надходило, на спростування доказів позивача відповідачем не надано заперечень та доказів; - нарахування кількості спожитої теплової енергії відповідачем проведено на підставі нормативно-правового акту Постанови КМУ №630 від 21.07.2005 відповідно до показників будинкового лічильника обліку теплової енергії; - щодо поважності причин неподання доказу - Акту № 23 приймання-передавання фізичного носія/пристрою зберігання інформації, на якому записані файли баз даних білінгових систем ПК «БІТеК» та ПК «Уніван - Термал» від 11.10.2018 до суду першої інстанції, позивач зазначає, що даний доказ не був наданий до суду з позовною заявою, тому що на момент подачі позову позивачу не було відомо про заперечення відповідачем дійсності вимоги позивача з підстав невідповідності наданих доказів на підтвердження грошової вимоги, переданої ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» за договором цесії позивачу. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача заперечує доводи апеляційної скарги, просить апеляційну скаргу відхилити, оскаржуване рішення залишити без змін. У відповіді на відзив на апеляційну скаргу представник позивача підтримує доводи апеляційної скарги, посилаючись на правомірність передання йому права вимоги про стягнення заборгованості за спірний період та доведеність факту надання відповідачу теплової енергії. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача передано 19.01.2021 на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Михальська Ю.Б. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2021 залишено апеляційну скаргу без руху з огляду на неподання належних доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі. Надано скаржнику строк не більше семи днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині. 08.02.2021 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої, зокрема, додано платіжне доручення №36583 від 28.12.2020 про сплату 7 173,03 грн. судового збору. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 поновлено Комунальному підприємству Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2020 у справі №910/15540/20, відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 25.03.2021. 25.03.2021 розгляд справи не відбувся у зв`язку з перебуванням судді Михальської Ю.Б. на лікарняному. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2021 після виходу судді Михальської ю.Б. з лікарняного, розгляд справи призначено на 20.05.2021. Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2021, від 24.06.2021 розгляд справи відкладався у зв`язку із задоволенням клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, та її призначенням в подальшому на 15.07.2021. Явка представників сторін Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 15.07.2021 апеляційну скаргу підтримав з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову. Представник відповідача в судове засідання апеляційної інстанції 15.07.2021 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України). Представник відповідача був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. 15.07.2021 до суду надійшла заява керівника відповідача про перенесення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з його перебуванням у відпустці, оскільки на даний час він єдиний, хто уповноважений представляти інтереси відповідача. Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представника відповідача обов`язковою в судове засідання не визнавалась, зважаючи на неодноразове відкладення розгляду справи за клопотання відповідача, судова колегія відхиляє чергове клопотання директора відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки до суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження викладеного у клопотанні про його перебування у відпустці та неможливості направлення в судове засідання іншого представника, у зв`язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача за наявними у справі матеріалами. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції 26.01.2017 між Публічним акціонерним товариством «Київенерго» (енергопостачальна організація) та ПАТ «Гамалія» (абонент) був укладений договір на постачання теплової енергії №340064-01, відповідно до п. 1.1 якого предметом є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії на умовах, передбачених цим договором. Пунктом 2.2.1 Договору передбачено, енергопостачальна організація зобов`язується постачати теплову енергію на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону в кількості та в обсягах згідно з додатком №1 до цього договору. За змістом п. 2.3.2 Договору абонент зобов`язується виконувати умови та порядок оплати в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку №4 до договору. Згідно з п. 8.1 Договору цей договір набуває чинності з 01.07.2014 та діє до 15.04.2017. Пунктом 8.4 Договору передбачено, що він вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буле письмово заявлено однією із сторін. 11.10.2018 між Публічним акціонерним товариством «КИЇВЕНЕРГО» (далі - Кредитор) та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» (далі - Новий кредитор) укладено Договір №601-18 про відступлення права вимоги (цесії) (далі - Договір цесії), за умовами якого Кредитор відступає, а Новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб - підприємців (далі - споживачі) щодо виконання ними грошових зобов`язань перед Кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії (основний борг, в тому числі той, що є предметом судового розгляду та/або підтверджений судовим рішенням (судовими рішеннями) як такий, що підлягає стягненню із споживача (споживачів) на загальну суму 497 554 936,91 грн. станом на 01.08.2018 з урахуванням оплат, що отримані Кредитором за період з 01.08.2018 до дати укладення цього Договору та коригувань платежів. Перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов`язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим Договором, зазначається у Додатку №1 до цього Договору. Всі права вимоги переходять від Кредитора до Нового кредитора в момент підписання сторонами Додатку №1 до цього Договору (п. 1.2 Договору цесії). Згідно п. 1.3 Договору цесії з укладенням цього Договору Кредитор відступає, а Новий кредитор набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати, пов`язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень), що нараховані Кредитором та/або виникли до дати укладення договору цесії та/або можуть бути нараховані та/або можуть виникнути після укладення договору цесії у зв`язку з неналежним виконанням Споживачем (Споживачами) зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії за договорами та Споживачами, які зазначені в Додатку № 1 до цього Договору. Відступлення прав вимоги за додатковими грошовими зобов`язаннями (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, втрати від інфляції, судові витрати, витрати, пов`язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень) до основних грошових зобов`язань, які вже є предметом судового розгляду або вже підтверджені судовими рішеннями як такі, що підлягають стягненню з споживача (споживачів), визначаються окремим договором. В п. 2.1 Договору цесії зазначено, що в рахунок оплати за відступлене право вимоги за договором цесії на суму 497 554 936,91 грн, Новий кредитор прийняв 497 554 936,91 грн боргових зобов`язань Кредитора перед Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», що становить частину суми боргового зобов`язання за мировою угодою, затвердженою ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2018 р. зі справи № 910/7807/18. Згідно з п. 3.1.1 Договору цесії сторони Договору підтверджують, що на дату підписання Додатку № 1 до цього Договору за актами прийому-передачі Кредитор передав Новому кредитору оригінали або засвідчені належним чином копії документів, які підтверджують право вимоги, що відступається, а також інші документи та інформацію (але в будь-якому випадку без виключень та обмежень договори та будь-яку первинну документацію, яка підтверджує стан розрахунків споживача із кредитором, електронні інформаційні реєстри, бази, розрахунки позовних вимог, що заявлені до стягнення із споживачів у судових спорах, рішення за результатами розгляду яких на дату укладення цього договору не прийняті, акти звіряння розрахунків). Даний договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін та діє до повного виконання кредитором та новим кредитором своїх зобов`язань за цим договором цесії (п. 5.1 Договору цесії). Згідно з Додатком № 1 до Договору цесії Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» прийняло право вимоги до Приватного акціонерного товариства «Гамалія» за заборгованістю у розмірі 282 748,66 грн. Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 282 748,66 грн. основного боргу, 13 432,50 грн. 3% річних та 22 619,89 грн. інфляційних втрат за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного позивачем в апеляційній скарзі У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно зі ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010). Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного. Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно з п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно ч. 1 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Згідно ч. 6 ст. 276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Так, п. 23 Правил користування тепловою енергією, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198, (далі - Правил) визначено, що розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді. На підставі Договору цесії КП «Київтеплоенерго» отримало від Публічного акціонерного товариства «Київенерго» право вимоги до ПАТ «Гамалія» за заборгованістю у розмірі 282 748,66 грн. Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підтвердження суми заборгованості ПАТ «Гамалія» перед Публічним акціонерним товариством «Київенерго» позивачем до суду надано: довідку про стан розрахунків за теплову енергію, поставлену за період діяльності АТ «К.Енерго» до 01.05.2018 за період з листопада 2015 по травень 2018, копії облікових карток, помісячно, з листопада 2015 по березень 2018, складені позивачем одноособово, в односторонньому порядку, акт №110210 4175 прийняття теплового вузла обліку, відомості реєстрації параметрів теплоспоживання з 22.02.2016 по 04.04.2018, корінці наряду №3471 від 04.2016 на проведення відключення та без номера від 10.2016 на проведення включення, корінці наряду №1 від 04.2017 на проведення відключення та №43 від 10.2017 на проведення включення, №46 від 04.2018 на проведення відключення. При цьому, матеріали даної справи не містять жодних доказів згідно ст.73 ГПК України на підтвердження заборгованості відповідача перед ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» за поставлену теплоенергію з листопада 2015 по квітень 2018, тоді як згідно ст.ст.13,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Представник позивача у судовому засіданні суду апеляційної інстанції не заперечував щодо відсутності в матеріалах даної справи будь-яких доказів на підтвердження заборгованості відповідача за поставлену ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» теплоенергію за спірний період. За таких обставин, відсутні підстави для стягнення з відповідача заборгованості за поставлену ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» теплоенергію за період з листопада 2015 по квітень 2018, оскільки вказані вимоги є документально не обґрунтованими. Надані позивачем до позовної заяви копії корінців наряду, а саме: корінці наряду №3471 від 04.2016 на проведення відключення та без номера від 10.2016 на проведення включення, корінці наряду №1 від 04.2017 на проведення відключення та №43 від 10.2017 на проведення включення, №46 від 04.2018 на проведення відключення свідчать про включення та відключення приміщення ПрАТ «Гамалія» за адресою: пр.-т Перемоги,22 на початку та відповідно на кінець опалюваного сезону для постачання теплової енергії. При цьому, вказані корінці не містять відомостей щодо обсягів та вартості теплової енергії, а тому не можуть слугувати належними та допустимими доказами згідно ст.ст.76,77 ГПК України на підтвердження наявності заборгованості відповідача за Договором, заявленої до стягнення позивачем. Акт №110210 4175 прийняття теплового вузла обліку за адресою: пр.-т Перемоги, буд.22 представником РТМ «Центр» СВП «Київські теплові мережі «ПАТ «Київенерго» інженером СТЗП Кисіль Анатолієм Анатолійовичем (а.с.45) не підписаний останнім, до нього не внесені дані представника дільниці з експлуатації теплових мереж та представника споживача, відповідального за експлуатацію системи теплоспоживання, не зазначено найменування споживача, відсутні їх підписи. Крім того, акт не затверджений заступником начальника РТМ «Центр». Долучені до матеріалів справи копії відомостей реєстрації параметрів теплоспоживання складені невідомою особою, не містять підписів споживача (а.с.46-61). Згідно п. 4.1 Договору облік споживання абонентом теплової енергії проводиться за загальнобудинковими приладами обліку. В матеріалах справи відсутні докази згідно ст.73 ГПК України на підтвердження обсягу купівлі-продажу теплової енергії згідно п. 4.1 Договору. Всупереч договірних умов визначених в додатку 5 до Договору, позивачем не надано суду акти приймання-передачі теплової енергії за тарифами (грн./1ГКал), встановленими центральними органом виконавчої влади, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг за період з листопада 2015 по квітень 2018, тоді як згідно ст.ст.13,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Позивачем також не надано суду докази на підтвердження приймання- передавання теплової енергії за період з листопада 2015 по квітень 2018, а саме: акти приймання-передавання теплової енергії з урахуванням якісних показників та зменшення вартості теплової енергії за період з листопада 2015 по квітень 2018; не доведено кількість фактично спожитої теплової енергії, визначеної в ГКал та її вартість за особовим рахунком Споживача відповідно до актів приймання-передавання теплової енергії за розрахунковий період (місяць) з листопада 2015 по квітень 2018; рахунки-фактури, які повинні включати загальну вартість теплової енергії, отриманої за розрахунковий період (місяць) з листопада 2015 по квітень 2018; акти звіряння розрахунків період (місяць) з листопада 2015 по квітень 2018; податкові накладні з листопада 2015 по квітень 2018, тоді як згідно ст.ст.13,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Надана позивачем до позовної заяви довідка без дати про стан розрахунків за теплову енергію до 01.05.2018 не є належним та допустимим доказом згідно ст.ст.76,77 ГПК України, оскільки всупереч ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не містить підпису представника відповідача. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і, власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Верховний Суд у своїй постанові від 27.02.2019 у справі №922/1163/18 дійшов наступних правових висновків, згідно положення ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Тобто первинні документи повинні містити відомості, які підтверджують вчинення господарської операції, на виконання якої вони складаються, у зв`язку з чим вчинення певної господарської операції фіксуватиметься документально, що в сукупності свідчить про підтвердження між учасниками такої операції певних прав та обов`язків, зокрема, і щодо обов`язку сплатити певну суму коштів, яка складатиме еквівалент певної вартості наданих послуг. При цьому, Верховний Суд зазначає, що належне документальне оформлення вчинення господарської операції є складовою фінансової дисципліни, яка має підтримуватись учасниками будь-яких правовідносин, враховуючи вимоги Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88. Надані позивачем до позовної заяви облікові картки за спожиту від ПАТ «Київенерго» теплоенергію до 01.05.2018 за період з листопада 2015 по березень 2018 та відомості реєстрації параметрів тепло споживання за спірний період на підтвердження заборгованості відповідача за теплову енергію, не свідчать про наявність у відповідача заборгованості, заявленої позивачем до стягнення, оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів згідно ст.ст.76,77 ГПК України поставки ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» відповідачу теплової енергії за період з листопада 2015 по березень 2018. 31.12.2018 між позивачем та відповідачем складено акт звірки розрахунків за теплову енергію за обліковим записом (договором) №340064-01, з якого вбачається заборгованість відповідача перед позивачем станом на день його формування (грудень 2018) - 16 541 , 15 грн. за споживання теплової енергії з урахуванням ПДВ в грудні 2018. В той же час, в даному акті сальдо розрахунків за теплову енергію з урахуванням ПДВ на 01.12.2018 складає 0.(а.с.83). Судом апеляційної інстанції також встановлено, що позивачем не надано суду докази передачі йому від ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» за Договором цесії первинної документації, що підтверджує заборгованість відповідача за Договором за період з листопада 2015 по березень 2018, тоді як згідно з п. 3.1.1 Договору цесії сторони Договору підтверджують, що на дату підписання Додатку № 1 до цього Договору за актами прийому-передачі Кредитор передав Новому кредитору оригінали або засвідчені належним чином копії документів, які підтверджують право вимоги, що відступається, а також інші документи та інформацію (але в будь-якому випадку без виключень та обмежень договори та будь-яку первинну документацію, яка підтверджує стан розрахунків споживача із кредитором, електронні інформаційні реєстри, бази, розрахунки позовних вимог, що заявлені до стягнення із споживачів у судових спорах, рішення за результатами розгляду яких на дату укладення цього договору не прийняті, акти звіряння розрахунків). Тоді як, відповідно до п.1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України). Статтею 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні. У Додатку №1 до Договору цесії міститься лише найменування споживача (боржника), адміністративний район, код ЄДРПОУ та розмір заборгованості в цілому, без зазначення періоду та підстав виникнення такої заборгованості. Як зазначає позивач, згідно Акта №23 приймання-передавання фізичного носія/пристрою зберігання інформації, на якому записані файли білінгових систем ПК «БІТеК» та ПК «Уніван-Термал», затвердженого 11.10.1018 підписами генерального директора ПАТ «Київенерго» О.В.Фоменко та Т.в.о. директора позивача В.Є. Бінд, печатками цих юридичних осіб, позивачу передано фізичні носії/пристрої зберігання інформації (зовнішній жорсткий диск, USB носій в кількості 1 шт.), на якому записана резервна копія бази даних ПК «УНІВАН-ТЕРМАЛ» станом на 01.10.2018 - 1 файл та (зовнішній жорсткий диск, USB носій в кількості 1 шт.), на якому записана резервна копія бази даних ПК «БІТеК» станом на 01.10.2018 - 1 файл (а.с. 137), однак позивачем не надано суду вказані у даному акті електронні докази всупереч ст.ст.13,74 ГПК України, за якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст. 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Водночас надані позивачем до позовної заяви у даній справі облікові картки (табуляграми) помісячно за період з листопада 2015 по березень 2018 включно (а.с. 26-43), роздруковані за твердженням позивача з переданих йому ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» носіїв/пристроїв зберігання інформації, не є електронними доказами та їх паперовими копіями у розумінні ст.96 ГПК України, оскільки не містять електронних підписів, які є обов`язковим реквізитом електронного документа відповідно до частин першої, другої статті 6, ч.1 ст.7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Закон України «Про електронні довірчі послуги», набрав чинності 07.11.2018, тому до спірних правовідносин, які виникли у період з листопада 2015 по березень 2018 включно не підлягає застосуванню. До спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України "Про електронні документи та електронний документообіг", за яким електронний документ - документ інформація, в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (ст.5 вказаного Закону). За приписами частин 1,2 ст. 6, ч.1 ст.7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, яка використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відповідно до частин 1, 2 ст. 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму. Згідно ч.4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Висновки щодо застосування норм, визначених частиною першою статті 5, частинами першою, другою статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», викладені в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.12.2019 у справі №922/788/19, за якою роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», відповідно до якої електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Водночас у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 904/2882/18 зазначено, що роздруківка електронної переписки не може вважатись електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини 1 статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", відповідно до якої електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Поряд з цим, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 14.02.2019 року у справі №9901/43/19 зазначено, що саме електронний цифровий підпис є головним реквізитом подання електронного документа. Відсутність такого реквізиту в електронному документі виключає підстави вважати його оригінальним. У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Наведена норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами. Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки. У п. 26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом. Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, тому посилання позивача на постанови Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2021 у справах №910/17663/19 та № 910/17658/19 не заслуговують на увагу. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими. Твердження позивача про не заперечення відповідача з 2015 року з приводу спожитої теплової енергії та часткову оплату за спожиту теплову енергію не заслуговують на увагу, оскільки позивачем не надано суду всупереч ст.ст.76,77 ГПК України належних та допустимих доказів постачання відповідачу по вказаному об`єкту теплової енергії за період з листопада 2015 по березень 2018 включно для стягнення заявленої заборгованості, а в наданих суду відзиві та поясненнях відповідач заперечує наявність підстав для стягнення заборгованості, у тому числі через ненадання позивачем доказів постачання по вказаному об`єкту теплової енергії за спірний період. За встановлених обставин місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відмову в позові про стягнення заборгованості. А оскільки вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, є похідними від основної вимоги про стягнення боргу, у задоволенні якої судом відмовлено, дійшов правильного висновку про відмову в позові і цій частині. Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, поданої суду в листопаді 2020, колегія суддів зазначає наступне. За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Частинами 3, 4, 5 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини порушення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Тобто, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (подібний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц, № 522/2201/15-ц та № 522/2110/15-ц, від 07.08.2019 у справі № 2004/1979/12, від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17-ц). За встановлених судом обставин відсутності порушеного права, на захист якого пред`явлено позов у даній справі, вимоги позивача задоволенню не підлягають через їх необґрунтованість, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності. Щодо доводів апелянта про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, в той час як справа підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.3 ст.12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати в спрощеному позовному провадженні. Умови, за яких суд має право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, а справи - у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом (ч.4 ст.12 ГПК України). Відповідно до ч.5 ст.12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1)справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2)справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Оскльки в даному випадку ціна позову перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, однак справа є незначної складності, вимог про розгляд такої справи лише за правилами загального позовного провадження Господарським процесуальним кодексом України не передбачено, ціна даного позову не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відтак місцевий господарський суд вірно визначив, що дана справа є малозначною, для якої пріоритетним є швидке вирішення справи, а тому правомірно ухвалою суду від 13.10.2020 при відкритті провадження у справі, вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження. Щодо доводів апелянта про аналогічність доказів, які були надані позивачем в обґрунтування позовних вимог у даній справі, доказам у справі №910/17662/19, колегія суддів з ними погоджується та зазначає, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2021 скасовано рішення суду першої інстанції від 26.01.2021 у справі №910/17662/19 та прийнято нове рішення про відмову Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» у стягненні боргу з ТОВ «Водоканал-Сервіс». Судом апеляційної інстанції, при здійсненні перегляду рішення суду першої інстанції у даній справі, надано вичерпні відповіді доводам апелянта, з посиланням на норми матеріального права, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинам. Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції про задоволення позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Враховуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції. Виходячи з правил ч. 4 ст. 11 ГПК України, апеляційний суд застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було. Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29). За таких обставин решту аргументів позивача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про відмову в позові. Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2020 у справі №910/15540/20. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта. Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2020 у справі №910/15540/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2020 у справі №910/15540/20 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/15540/20 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України. Повний текст постанови підписано 20.09.2021 після виходу членів колегії суддів з відпустки. Головуючий суддя І.М. Скрипка Судді А.І. Тищенко Ю.Б. Михальська