Постанова Тернопільський апеляційний суд № 602/1280/20

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 602/1280/20Головуючий у 1-й інстанції Костів Л.І. Провадження № 22-ц/817/866/21 Доповідач - Парандюк Т.С. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 вересня 2021 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Парандюк Т.С. суддів - Дикун С. І., Храпак Н. М., за участі секретаря Стецюк М.А. та сторін представника заявника адвоката Панькова О.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 602/1280/20 за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк на заочне рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 16 червня 2021 року, ухваленого суддею Костів Л.І., у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: у листопаді 2020 року АТ КБ ПриватБанк звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н, укладеним 25 червня 2008 року між ЗАТ КБ ПриватБанк та відповідачем. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у відповідності до умов кредитного договору відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт. У подальшому розмір кредитного ліміту був збільшений до 15000.00 грн. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п. 3.2, 3.3 Договору на підставі яких відповідач дав свою згоду щодо прийняття будь - якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Власник картрахунку зобов`язувався повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов Договору, а саме щомісячними платежами у розмірі мінімального платежу від суми заборгованості, який встановлений Договором. Відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав, внаслідок чого станом на 17 червня 2020 року має заборгованість за кредитним договором в розмірі 38961.43 грн., з яких 31087.43 грн. - заборгованість за тілом кредиту, та 7874.00 грн.- заборгованість за простроченими відсотками, а також понесені судові витрати. Заочним рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 16 червня 2021 року в задоволенні позову АТ КБ ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ ПриватБанк просить скасувати рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 16 червня 2021 року та винести нове рішення яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги АТ КБ ПриватБанк зазначив, що позичальник особисто підписався про ознайомлення з тарифами, а саме Довідку про умови кредитування з використанням кредитки Універсальна 30 днів пільгового періоду. В кінці довідки зазначено: З фінансовими умовами надання кредитки Універсальна 30 днів пільгового періоду і прикладами розрахунку суми плати за використання кредитних коштів ознайомлений (а). Із матеріалів справи вбачається та ніким не оспорюється, що відповідач погодився з тим, що анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг та Тарифами складають між ним та позивачем договір про надання банківських послуг; він ознайомився та згоден з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Відповідач після отримання картки за умовами укладеного з банком договору здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, отримував кредитні кошти з власної ініціативи, а також здійснював частково погашення заборгованості по кредитному договору. Суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, допустивши грубе порушення норм цивільного права. Відмова суду у задоволенні цих позовних вимог порушує принципи двосторонності та оплатності договору. А отже, наносить шкоду усім споживачам банківських послуг, оскільки можливість кредитування забезпечується за рахунок залучених грошових коштів на банківських депозитах. Також вважають необґрунтованим посилання суду на застосування правового висновку, висловленого у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17, оскільки спірні правовідносини в цих справах не є подібними. В ній відповідачем заперечувались умови договору, тоді як в даній справі позичальник умов кредитного договору не оспорював, що свідчить про його згоду з такими. Відзив на апеляційну скаргу АТ КБ ПриватБанк до суду апеляційної інстанції не поступав. У судовому засіданні представник АТ КБ ПриватБанк адвокат Паньков О.П. апеляційну скаргу підтримав з мотивів, викладених в ній. ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи, шляхом направлення на його адресу повістки, яку він отримав 02 вересня 2021 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за штрихкодом 4600116590826. Заяв чи клопотань про відкладення справи не поступило. Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розгляд справи проводити у відсутності відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце слухання справи. Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, доповідача, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення. Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). Законом України Про Державний бюджет України на 2021 рік встановлено, що з 01 січня 2021 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу становить 2 270 грн. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку. Ціна позову у цій справі становить 38961,43 грн, що станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270 грн х 100 =227 000 грн). З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені у частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (ч. 3 ст. 169 ЦПК України). Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості. Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , АТ КБ ПриватБанк дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-ХІІ про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження із споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. З таким висновком суду частково погоджується колегія суддів з огляду на наступне. Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Судом встановлено, що 25 червня 2008 року між ЗАТ КБ ПриватБанк, правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк" та відповідачем на підставі заяви відповідача укладено договір про надання банківських послуг (а.с. 16). На підставі підписаного договору ОСОБА_1 отримав кредитну карточку № НОМЕР_1 , дія якої закінчилась 06/2012 року, а після цього 03.07.2012 року отримував карточки: № НОМЕР_2 до 11/2015 року, 28.01.2014 № НОМЕР_3 до 08/2016 року, 24.12.2013 року № НОМЕР_4 до 05/17, 17.01.2016 року № НОМЕР_5 до 01/20, 13.06.2016 року № НОМЕР_5 до 01/20, 23.04.2016 року - № НОМЕР_6 до 04/20, 18.07.2016 року - № НОМЕР_6 до 04/20, 09.04.2019 року - № НОМЕР_7 до 01/23, 02.05.2019 року - № НОМЕР_8 до 01/23, 07.06.2019 року - № НОМЕР_9 до 01/23, 18.06.2019 року - № НОМЕР_10 до 01/23 (а.с.14). Відповідач фактично отримав у банку кредитні кошти, якими останній активно користувався, про що свідчить виписка по рахунку, а саме внесені кошти 11.06.2015 року у сумі 195 грн., 17.07.2015 року 240 грн. і.т.д. Останній платіж було здійснено 19.05.2020 року на суму 500 грн. (а.с.5-13, 36-44) Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 17 червня 2020 року становить 38961.43 грн., з яких: 31087.43 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі: 0.00 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту; 31087.43 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0.00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 7874.00 грн.- заборгованість за простроченими відсотками; 0.00 грн. заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 0.00 грн. нарахована пеня; 0.00 грн. нараховано комісії. Відповідно до вимог ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язаний вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. За змістом ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони. Відповідно до вимог ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК). Разом із тим, у зазначеній анкеті-заяві відсутні дані щодо умов про встановлення кредитного ліміту, процентів за користування кредитом, а також відповідальності у вигляді пені та штрафів за порушення зобов`язання. Будь-які інші документи, крім анкети-заяви, у яких було б обумовлено умови кредитного договору, у тому числі істотні відповідачем не підписувалися. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками - 7874 грн. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПРИВАТБАНКУ як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (25 червня 2008 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (04 листопада 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Зважаючи на відсутність підпису відповідача безпосередньо на Умовах та Тарифах банку, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, оскільки Витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів розміщених на сайті: www.privatbank.ua не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору (правова позиція Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17). Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36). Відмовляючи у стягненні процентів за користування кредитними коштами, суд першої інстанції дав повне обґрунтування цим обставинам із посиланням на надані позивачем докази та правильно виходив із того, що через відсутність підстав вважати складовими кредитного договору додані до позову витяг з Тарифів, а також Умови та Правила надання банківських послуг, здійснення позивачем нарахувань по процентах належного підтвердження під час розгляду справи не знайшло. Оскільки сторони по справі не обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі процентів, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові в частині стягнення з відповідача такої заборгованості. З урахуванням наведеного, вимоги банку про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 31087,43 грн. підлягають до задоволення, а щодо стягнення відсотків за користування кредитом відмовити. Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення. Статтею 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки висновки суду першої інстанції в частині відмови у позові про стягнення заборгованості по тілу кредиту зроблені без належного з`ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення у цій частині з ухваленням нового судового рішення. Судові витрати, пов`язані із розглядом справи покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог ( ч.2 п.3 ст. 141 ЦПК України). Так, позов було пред`явлено на суму 38961,43 грн., а рішенням суду задоволено частково на суму 31087,43 грн., тобто на 79,8 %. Враховуючи те, що АТ КБ ПриватБанк при подачі апеляційної скарги сплатив 3153 грн судового збору, тому апелянту підлягає поверненню 2516,10 грн судового збору, які необхідно стягнути з ОСОБА_1 . Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк - задовольнити частково. Заочне рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 16 червня 2021 року частково скасувати та ухвалити нове, яким позов Акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути із ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_11 , паспорт серії НОМЕР_12 ) в користь Акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк (місце знаходження вул. Грушевського, 1Д м. Київ, код ЄДРПОУ 14360570) 31087,43 грн заборгованості по тілу кредиту б/н. В решті рішення суду залишити без зміни. Стягнути із ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_11 , паспорт серії НОМЕР_12 ) в користь Акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк (місце знаходження вул. Грушевського, 1Д м. Київ, код ЄДРПОУ 14360570) 2516,10 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених частиною 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 20 вересня 2021 року. Головуюча Т.С. Парандюк Судді: С.І. Дикун Н.М. Храпак