Постанова 4804 № 263/10121/19

22-ц/804/2340/21 263/10121/19 Головуючий у 1-й інстанції Ікорська Є.С. Суддя-доповідач: Попова С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 вересня 2021 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Попової С.А., суддів Мальцевої Є.Є., Пономарьової О.М., за участю секретаря Целовальник К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 липня 2021 року, ухвалене у складі судді Ікорської Є.С., повний текст рішення складено 09 липня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та повернення нерухомого майна, третя особа - приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Лушкіна Оксана Володимирівна, В С Т А Н О В И В:

1. Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду із даним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , уточнивши в подальшому підстави позову (т. 1 а.с. 2-5, 154-156), посилалася в обґрунтування заявлених вимог на наступні обставини. Позивачка є власником квартири АДРЕСА_1 , яку успадкувала у грудні 2017 року. Вказану квартиру вона передала в іпотеку ОСОБА_1 за укладеним із ним і нотаріально посвідченим договором іпотеки від 04.06.2018, з накладенням заборони на відчуження предмету іпотеки до виконання, припинення або розірвання договору іпотеки. Вказаним договором іпотеки забезпечувалося виконання взятих позивачкою на себе грошових зобов`язань за договором позики від 04.06.2018, за яким вона, з урахуванням змін до договору від 16.08.2018, позичила у відповідача ОСОБА_1 у борг 112750 гривень на умовах оплати відсотків за ставкою 3% на 12 місяців - до 04.06.2019, коли мала виплатити 116132,50грн. Починаючи з листопада 2018 року у зв`язку із скрутним матеріальним становищем вона припинила виплату відсотків по оновленому договору іпотеки від 16.08.2016, іпотекодержатель був обізнаний про її стан та не вимагав негайних виплат. Наприкінці червня 2019 року їй випадково стало відомо, що належна їй спірна квартира АДРЕСА_2 , де вона проживає, була продана за договором купівлі-продажу від 12.06.2019, посвідченим приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Лушкіною О.В., за реєстраційним №

834. Продаж вчинено за 253000грн. Проте, іпотекодавцем не було направлено жодних повідомлень щодо наміру продажу предмета застави, відповідач продав предмет іпотеки не від свого імені, а за довіреністю від неї, посвідченої нотаріусом Слащевим А.Г. 04.06.2018 за № 888 в день укладення договору іпотеки. В оспорюваній угоді діяв ОСОБА_1 від її імені, але він не віддав решту виручки від продажу квартири. На момент укладення договорів позики і іпотеки з ОСОБА_1 вона не усвідомлювала, що насправді відповідач хоче отримати лише довіреність та оригінали правовстановлюючих документів на предмет іпотеки. Згідно заяви про зміну підстав позову (т. 1 а.с. 154-156), прийнятої судом першої інстанції, ОСОБА_2 посилається на те, що співвідповідач ОСОБА_3 - є матір`ю відповідача ОСОБА_1 , а тому є підстави вважати, що існує зловмисна домовленість між ними, які вчинили оспорюваний правочин на вкрай невигідних умовах для позивачки, як довірителя, умовах за значно заниженою ціною, еквівалентною 10000 доларів США, хоча визначена експертом ринкова вартість проданої квартири складає 23000 доларів США. За наслідками укладеної угоди їй не передавались одержані за правочином гроші. На підставі ст. 232 ЦК України просила визнати договір купівлі-продажу від 12.06.2019 реєстр. № 834 недійсним та повернути їй у власність спірну квартиру. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 липня 2021 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , посвідчений 12.06.2019 приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Лушкіною О.В., за реєстраційним номером

834. В решті позовних позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 в дольовому порядку судові витрати по 1966,40грн з кожного. Задовольняючи позов в частині визнання правочину недійсним за ст. 232 ЦК України, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 одночасно відносно ОСОБА_2 виступав і кредитором, і повіреною особою, тому однозначно, вчиняючи відповідний правочин від імені ОСОБА_2 , він діяв не в її інтересах, а із зловмисною домовленістю із своєю матір`ю на виконання фактично укладеного договору позики грошових коштів і договору іпотеки. Аргументи відповідача ОСОБА_1 про те, що грошові кошти від реалізації квартири були зараховані на погашення заборгованості і припинення зобов`язань за договором іпотеки, суд не взяв до уваги, оскільки в матеріалах справи не має жодного доказу, який би вказував на те, що грошові кошти були віднесені саме у рахунок погашення боргу. Дослідивши зміст довіреності, суд дійшов висновку, що позивач дійсно уповноважила ОСОБА_1 , серед іншого, продати належну їй на праві власності квартиру. Але, разом з тим, із матеріалів справи не вбачається і відповідачами не доведено, а тому не встановлено і не підтверджено особистої беззаперечної спрямованості ОСОБА_2 , як довірителя, на відчуження належної їй квартири, існування дійсної волі, як власника майна, на відчуження квартири станом на 04.06.2018 водночас із підписанням договору позики грошових коштів та договору іпотеки з ОСОБА_1 , а також за ціну, яка не відповідає реальній. Той факт, що довіреність не відкликана ОСОБА_2 , не має правового значення, оскільки довіреність видана на розпорядження квартирою, яка була відчужена, після чого довіреність втратила юридичну значимість. Суд взяв до уваги п. 4.1 договору іпотеки від 04.06.2018, у якому передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання, іпотекодержатель має право достроково розірвати договір позики і звернути стягнення на предмет іпотеки, проте ОСОБА_3 , заявляючи про неналежне виконання зобов`язання ОСОБА_2 , не скористався правом на дострокове розірвання договору позики та звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, визначений договором про іпотеку і Законом України Про іпотеку. Отже, сукупність зібраних у справі доказів свідчить про наявність зловмисної домовленості ОСОБА_1 , який діяв за довіреністю від імені ОСОБА_2 , з іншою особою його матір`ю ОСОБА_3 при укладенні договору купівлі-продажу належної ОСОБА_2 квартири, що дає підстави для висновку про наявність умислу представника, домовленості сторін оспорюваного договору для переслідування власних інтересів всупереч інтересам ОСОБА_2 . Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Апеляційна скарга вмотивована тим, що Верховний Суд у своїх правових висновках висловився, що в довіреності визначена дійсна воля довірителя, якщо довіреність підписана особисто довірителем, довіреність не визнана недійсною, то ніякої підміни волі довірителя не відбулось (постанови від 21.04.2021 по справі № 531/487/18; від 30.07.2020 № 757/38368/15; від 12.03.2020 № 759/14137/17). Суд не дав ніякої правової оцінки, що договір купівлі-продажу квартири від 12.06.2019 був укладений ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 04.06.2018, виданою ОСОБА_2 на право розпоряджатися її квартирою за його розсудом, в тому числі встановлювати і ціну. ОСОБА_2 , уповноважуючи його за своєю волею на продаж квартири за довіреністю, вчинила односторонній правочин, що в судовому порядку недійсним не визнавався. Виходячи з позиції презумпції правомірності правочину, дії ОСОБА_2 щодо надання ОСОБА_1 права розпоряджатися спірною квартирою відповідають її внутрішній волі. Суд не застосував вимоги ст.ст. 202, 204 ЦК України та не взяв до уваги, що довіреність, це односторонній правочин. Позивач не надала суду жодних доказів того, що приватний нотаріус Слащев А.Г. під час посвідчення 04.06.2018 довіреності від її імені, діяв в порушення вимог Закону України Про нотаріат. Наявність довіреності, яку особисто підписала позивач, тим самим підтвердила волевиявлення щодо укладення договору купівлі-продажу, спростовує зловмисну домовленість сторін. Суд безпідставно в рішенні дійшов висновку, що наявність родинних стосунків між ОСОБА_1 та його матір`ю ОСОБА_3 є доказом їх зловмисної домовленості при укладанні договору купівлі-продажу від 12.06.2019. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Процедура розгляду справи апеляційним судом Справа розглядається за участю відповідача ОСОБА_1 і його представника адвоката Д`яконової К.І., які підтримали доводи апеляційної скарги, представника позивачки ОСОБА_2 адвоката Куцобіна Г.А., який заперечував проти задоволення скарги, а також у відсутність позивачки ОСОБА_2 , відповідачки ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Лушконої О.В., від яких надійшли заяви про розгляд справи у їх відсутність, та неявка яких в силу ч. 2 ст. 372 ЦПК України не є перешкодою до розгляду справи. Фактичні обставини справи, встановлені судом Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, позивачка ОСОБА_2 набула право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 05.12.2017 Першою Маріупольською державною нотаріальною конторою (т. 1 а.с. 9-10). За довіреністю, посвідченою приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Слащевим А.Г. за № 888 від 04.06.2018, ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_1 розпоряджатися (продати, обміняти, здати в оренду, передати в іпотеку тощо) за ціну та на умовах за його розсудом, належну їй квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 37, 60, 210). Згідно договору купівлі-продажу від 12.06.2019, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Лушкіною О.В. за реєстраційним номером 834, ОСОБА_1 , діючи від імені ОСОБА_2 на підставі визщевказаної нотаріально посвідченої довіреності № 888 від 04.06.2018, продав ОСОБА_3 належну на праві власності позивачці ОСОБА_2 квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 . Продаж вчинено за 253000 гривень (т. 1 а.с. 15, 44). В ході розгляду справи в процесуальний спосіб за ст.ст. 103-104 ЦПК України вищевказана квартира АДРЕСА_2 , що є об`єктом спору, була оцінена за ринковою вартістю в розмірі 489311грн за висновком будівельно-технічної експертизи № 13 від 25.11.2019 та в розмірі 737186,92грн за висновком повторної судової оціночно-будівельної експертизи Донецького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 31.05.2021 (т. 1 а.с. 129-137, т. 2 а.с. 62-73). Крім того, між сторонами існують правовідносини за договором позики від 04.06.2018 і договором іпотеки від 04.06.2018 з подальшими змінами від 16.08.2018, за якими позикодавець ОСОБА_1 позичив позичальниці ОСОБА_2 гроші в розмірі 112750грн, що еквівалентно 4100 доларів США,, на умовах оплатності за ставкою 3% і строком на 12 місяців - до 04.06.2019, а позичальниця/іпотекодавець передала в забезпечення виконання взятих на себе грошових зобов`язань в іпотеку іпотекодержателю ОСОБА_1 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_2 , що є об`єктом спору у даній справі (т. 1 а.с. 11-14, 38-39, 83-86, 218-224). 2.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Вивчивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню, виходячи з наступного. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 244 ЦК України представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. В силу ч.ч. 1, 3 ст. 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. За положеннями ч. 1 ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя. Відповідно до ч. 1 ст. 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними. В обов`язки повіреного в силу п. 3 ч. 1 ст. 1006 ЦК України входить негайне передання довірителеві всього одержаного у зв`язку з виконанням доручення. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (стаття 239 ЦК України). Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. За загальними вимогами, унормованими ч. 1-5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. За положеннями статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_2 просила на підставі статті 232 ЦК України визнати недійсним правочин, вчинений, на її переконання, внаслідок зловмисної домовленості сторін. Відповідно до ч. 1 ст. 232 ЦК України, якою вмотивовано позов, правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Тлумачення статті 232 ЦК України, з урахуванням роз`яснень в п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними, свідчить, що під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої, проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен утілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тобто в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання. При цьому не має значення, від кого виходила ініціатива здійснити змову - від представника чи від другої сторони правочину. Головне, що характеризує цей правочин, - наявність усвідомленості і волі другої сторони правочину та представника на здійснення дій усупереч інтересам особи, яку він представляє. Кваліфікація правочину, як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості, зумовлює встановлення, що: від імені однієї із сторін правочину виступав представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв`язок поміж зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють. Критерій зловмисності не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя. Зазначене відповідає правовим висновкам, висловленим Верховним Судом у постановах від 07.08.2019 у справі № 753/7290/17, від 05.08.2020 у справі № 638/2324/14-ц, від 04.11.2020 у справі № 370/2309/18. Позивачкою в кінцевій редакції позовної заяви заявлено вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу в результаті зловмисної домовленості представника ОСОБА_1 із ОСОБА_3 , оскільки продаж учинено за заниженою, ніж реальна ринкова вартість, ціною за 10000 доларів США, тобто на вкрай невигідних умовах для позивачки, а тому з підстав, передбачених ст. 232 ЦК України, просила визнати цей договір недійсним та повернути їй у власність квартиру. Суд першої інстанції, вважав доведеною зловмисну домовленість представника позивачки в оспорюваній угоді ОСОБА_1 із ОСОБА_3 , за результатами чого дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 12.06.2019. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Проте, зазначеним вимогам рішення суду в повній мірі не відповідає. Під час апеляційного перегляду справи колегією суддів встановлено, що довіреність від 04.06.2018 видана позивачкою ОСОБА_2 на підставі усного договору доручення із повіреною особою (представником) ОСОБА_1 . В цій довіреності, ознайомлення із текстом з якою підтверджено підписом ОСОБА_2 , втілено чітко визначені, конкретні і здійсненні юридичні дії, які належить вчинити повіреному ОСОБА_1 від імені довірителя: зокрема, продати за ціну та на умовах за розсудом повіреної особи, належну довірителю квартиру АДРЕСА_1 . Для чого повірений уповноважується представляти інтереси ОСОБА_2 в нотаріальній конторі, замовляти документи для відчуження цієї квартири і експертну оцінку нерухомості, укладати договір купівлі-продажу квартири за ціною, що попередньо сторони обговорили, одержувати належні ОСОБА_2 від відповідних договорів гроші тощо (т. 1 а.с. 37). Продаж спірної квартири АДРЕСА_2 за 253000грн укладається в межі визначеного довіреністю від 04.06.2018 права повіреного ОСОБА_1 продати квартиру за ціною за його розсудом, що відповідає здобутій експертній оцінці цього нерухомого майна ПП Капітал-Експерт (т. 1 а.с. 56). Вказана довіреність, якою уповноважувався ОСОБА_1 на вчинення юридично значущих дій з продажу квартири від імені ОСОБА_2 , не оспорена у встановленому законом порядку і була чинною на момент укладення оспорюваної угоди купівлі-продажу від 12.06.2019 до припинення строку її дії 04.06.2021, а, як наслідок, презюмує добросовісність дій повіреної особи в оспорюваній угоді (антонімом до чого є зловмисність дій, як то кваліфікується у ст. 232 ЦК України). В порядку використання своїх прав, унормованих п. 2 ч. 1 ст. 248, ч. 1 ст. 249, п. 1 ч. 1 ст. 1008 ЦК України, впродовж всього обумовленого строку дії довіреності з 04.06.2018 по 04.06.2021 ОСОБА_2 не ініціювала питання про скасування виданої нею довіреності аби припинити представництво її інтересів ОСОБА_1 в питаннях розпорядження квартирою. До часу звернення до суду із даним позовом позивачка не оспорювала умови довіреності, не зверталася до правоохоронних органів про вчинення відносно неї кримінального правопорушення, не зверталася до повіреної особи ОСОБА_1 з вимогою передати кошти, отримані за угодою за спірну квартиру. Як не оспорювали в суді апеляційної інстанції сторони і їх представники, укладення договору купівлі-продажу з використанням довіреності від 04.06.2018 це реальний правочин, що не був направлений на приховання іншого правочину або в порядку забезпечення реалізації договору позики/іпотеки. І колегія суддів пересвідчилася, що продаж повіреною особою ОСОБА_1 спірної квартири АДРЕСА_2 відбулася за процедурою і в порядку виконання усного доручення, оформленого довіреністю за ресєтр. № 888 від 04.06.2018, а не в порядку реалізації даного нерухомого майна за договором іпотеки за правилами, унормованими Законом України Про іпотеку. В жодному з договорів чи в будь-яких письмових формулярах між сторонами не обумовлено, що за цією довіреністю № 888 повірена особа ОСОБА_1 учиняє угоду з розпорядження (шляхом продажу) квартири в рахунок забезпечення договору позики від 04.06.2018 або в порядку реалізації договору іпотеки від 04.06.2018. Тому колегія суддів вбачає, що правовідносини, що витікають з доручення, оформленого довіреністю, є самостійними, на які не впливають інші існуючі між сторонами правовідносини з договорів позики і іпотеки. Разом з тим, суд першої інстанції помилково поєднав в одні правовідносини відносини з позики/іпотеки із представницькими відносинами за довіреністю, вдаючись до помилкового аналізу уособлення ОСОБА_1 в собі двох протилежних сторін кредитора і довіреної особи, що на погляд суду, свідчило про наявність злого умислу у відповідача, коли він діяв як представник в угоді купівлі-продажу 12.06.2019. Неповідомлення позивачки, як іпотекодавця, про намір іпотекодержателя ОСОБА_1 вчинити правочин з продажу предмета іпотеки, на чому наголошує в своїй позиції за позовом ОСОБА_2 , не є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, учиненої на підставі усного доручення і в порядку представництва її інтересів за довіреністю від 04.06.2018, тобто в межах інших, аніж іпотечні, правовідносин. Доводи сторони позивачки щодо неможливості реалізувати квартиру за оспорюваним договором купівлі-продажу через наявне обтяження цього майна у статусі іпотечного (заборона на відчуження за ресєстр. № 887-28 від 04.06.2018), не є обґрунтованими, оскільки нормами матеріального права обумовлено можливість зняття такого обтяження саме за заявою іпотекодержателя, яким є в інших правовідносинах ОСОБА_1 , і який підтвердив учинення ним таких дій щодо зняття обтяження з іпотечного майна на період її продажу співвідповідачу ОСОБА_3 . Відтак, як впевнилася колегія суддів, при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу від 12.06.2019 з використанням довіреності від 04.06.2018 дотримано всіх критеріїв, що визначені ч.ч. 1-5 ст. 203 ЦК України, а саме: зміст вказаного договору не суперечить вимогам закону, моральним засадам суспільства; повірений ОСОБА_1 має повний обсяг цивільної дієздатності і уповноважений за неоспореною довіреністю учинити цей правочин від імені довірителя ОСОБА_2 ; волевиявлення довірителя втілено у змісті довіреності від 04.06.2018, нотаріально посвідченої на підставі укладеного між сторонами усного договору доручення; правочин вчинений у письмовій формі і нотаріально посвідчений; правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені відчуження спірного об`єкту нерухомості іншій особі за ціною на розсуд повіреної особи за експертною оцінкою. Як роз`яснено у правових висновках Верховного Суду у постанові від 20.04.2021 у справі № 727/967/16-ц з подібними правовідносинами, словосполучення «у своїх інтересах» (в контексті ч. 3 ст. 238 ЦК України), слід розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є. Договір купівлі-продажу укладений повіреною особою ОСОБА_1 на підставі довіреності від імені ОСОБА_2 не у своїх інтересах. При укладенні цього договору ОСОБА_1 не був одночасно і представником набувача ОСОБА_3 . Тому заборон, визначених ч. 3 ст. 238 ЦК України у виниклих правовідносинах не встановлено. Взагалі за текстом довіреності позивачка надала повноваження відповідачу ОСОБА_1 самостійно визначати як ціну, так і покупця спірної квартири. Сам по собі факт продажу квартири представником ОСОБА_1 своїй матері за заниженою, як вважає позивачка, вартістю не доводить наявність зловмисної домовленості між вказаними особами, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.05.2019 у справі № 554/9882/15-ц та постанові від 20.04.2021 у справі № 727/967/16-ц. Тож, не є доведеним сукупність факторів, які помилково, як встановлені, відобразив суд першої інстанції в оскарженому рішенні, зокрема, усвідомлення представника ОСОБА_1 , що він вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, що суд вбачив у поєднанні в особі ОСОБА_1 двох сторін одночасно кредитора і повіреної особи на укладення угоди продажу квартири хоча фактично у даній справі доказів спотворення волі позивачки на відчуження квартири шляхом укладення уповноваженим нею представником договору купівлі-продажу від 12.06.2019 в ході розгляду справи в суді першої інстанції не здобуто і таких даних не представлено до суду апеляційної інстанції. Жодних належних і допустимих доказів в обґрунтування наявності зловмисної домовленості представника ОСОБА_1 із ОСОБА_3 і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя ОСОБА_2 суду не представлено, а навпаки, довіритель ОСОБА_2 безпосередньо повірену особу ОСОБА_1 уповноважила продати свою квартиру за ціною та на умовах на розсуд відповідача, що той ґрунтував на єдиній на той час експертній оцінці ПП Капітал-Експерт а, відтак, повірена особа діяв у межах наданих йому довірителем повноважень та в інтересах останнього. Підміни волі довірителя волею представника (повіреної особи) та ознак спотворення дійсної спрямованості волі ОСОБА_2 на продаж квартири колегією суддів не встановлено. Доводи позивачки про те, що їй не передані гроші за реалізацію квартири, по-перше, опосередковано схвалюють факт продажу квартири іншій особі на підставі довіреності, по-друге, не є підставою для скасування договору купівлі-продажу, оскільки не доведено реального існування зловмисної домовленості представника ОСОБА_1 із набувачем майна ОСОБА_3 . Майнові права позивачки, в результаті невиконання умови з повернення їй грошей від відчуження квартири можуть бути реалізовані в площині інших правовідносин, що витікають з представництва і доручення, зокрема, виконання доручення і відшкодування завданих збитків згідно із ч. 1 ст. 237, ч. 4 ст. 250, 1004, п. 3 ч. 1 ст. 1006 ЦК України, чому суд першої інстанції не надав належної оцінки, що призвело до неправильного розв`язання спору. Апеляційний суд вважає, що в своїй сукупності зібрані докази, є достатніми в розумінні ст. 80 ЦПК України, аби встановити, що ОСОБА_2 за нотаріально посвідченою довіреністю уповноважила ОСОБА_1 на розпорядження (продаж) належної їй квартири, для чого надала останньому, як представнику, крім іншого, право продати від її імені саме спірну квартиру АДРЕСА_1 , за ціну та на умовах за його розсудом, що попередньо сторони погодили, укласти та підписати договір купівлі-продажу. На підставі цього колегія суддів доходить впевненого висновку про відсутність підстав для визнання договору купівлі-продажу від 12.06.2019 реєстр. № 834 на підставі ст. 232 ЦК України недійсним і в порядку застосування наслідків повернення цього майна у власність позивачки. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у справах з подібними правовідносинами (оспорювання правочинів в порядку ст. 232 ЦК України, учинених на підставі довіреностей за зловмисною домовленістю представника сторони з іншою стороною), що викладені в постановах від 16.06.2021 у справі № 613/608/15-ц, від 20.04.2021 у справі № 727/967/16-ц, від 19.04.2021 у справі № 748/41/20. По зазначених справах внаслідок недоведення факту зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною ухвалені остаточні рішення на захист майнових прав набувачів за оспорюваними правочинами з відмовою у задоволенні позовних вимог відчужувачів, що є титульними власниками спірного нерухомого майна. Такі висновки Верховного Суду враховуються під час ухвалення постанови апеляційного суду, що відповідає вимогам ч. 4 ст. 263 ЦПК України. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи ухвалення рішення суду, внаслідок невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, процесуального права (в частині оцінки доказів), таке рішення, з огляду на часткову обґрунтованість апеляційної скарги, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення судом апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 в повному обсязі згідно вищенаведеного мотивування. Щодо судових витрат Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки рішення суду першої інстанції апеляційним судом скасовується, то підлягають перерозподілу судові витрати зі стягненням з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , що апелює, судового збору, пов`язаного із розглядом справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 11057,80грн Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 липня 2021 року скасувати в повному обсязі і ухвалити нове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та повернення нерухомого майна відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий зюір, пов`язаний із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, в розмірі 11057 (одинадцять тисяч п`ятдесят сім) гривень 80 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 16 вересня 2021 року. Судді: С.А.Попова Є.Є.Мальцева О.М.Пономарьова