Постанова 4824 № 369/11701/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи: 369/11701/15-ц Головуючий у суді першої інстанції: Пінкевич Н.С. Номер провадження: 22-ц/824/1271/2021 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 вересня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коцюрби О.П., суддів: Білич І.М., Слюсар Т.А., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,- В С Т А Н О В И В: У жовтні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в Києво-Святошинський районний суд Київської області з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач), третя особа: Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (далі - НАСК «Оранта»), про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, стягнення моральної шкоди. Свої вимоги мотивував тим, що 12 березня 2015 року на автодорозі Київ-Одеса сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля «Audi» (державний номерний знак НОМЕР_1 ), в якому знаходились його батьки, та автомобіля «Toyota Camry» (державний номерний знак НОМЕР_2 ), яким керував ОСОБА_2 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир ОСОБА_3 отримала легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, а йому як власнику майна було завдано майнової шкоди. Винним у даній пригоді було визнано відповідача. Вказав, що з метою визначення розміру шкоди як власнику транспортного засобу «Audi», він звернувся з відповідною заявою до суб`єкта оціночної діяльності ПП «ГАЛавтоекспертиза» з метою проведення незалежної оцінки визначення розміру майнової шкоди, завданої власнику транспортного засобу. Відповідно до звіту від 09 червня 2015 року розмір майнової шкоди завданої власнику автомобіля «Audi» (номерний знак НОМЕР_1 ) в результаті пошкодження при ДТП склала 163 852,46 грн. Також зазначав, що відшкодуванню підлягають витрати на оплату здійснення товарознавчого дослідження на суму 800,00 грн. Крім цього, у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу, автомобіль було доставлено на стоянку та залишено на зберігання. Плата за послуги перевезення та стоянки становить 1 490,00 грн (850,00 грн + 640,00 грн). Ці послуги безпосередньо пов`язані з ДТП. Тому мають бути відшкодовані відповідачем. Внаслідок ДТП його мати ОСОБА_3 , яка на момент ДТП перебувала в автомобілі, отримала легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. У зв`язку з отриманими ушкодженнями здоров`я, він поніс витрати на лікування матері, так як купував їй ліки на суму 488,92 грн. Крім цього, у зв`язку з ДТП, його батьку ОСОБА_4 було завдано травм та встановлено діагноз «забій м`яких тканин голови, поперекового відділу хребта. Закрита травма грудей: забій грудної клітини», що призвело до тимчасової втрати працездатності. Зазначив, що неправомірними діями ОСОБА_2 , йому завдано моральної шкоди, яка виразилася в ушкодженні здоров`я, членів його сім`ї, а також негативних емоціях та переживаннях з приводу пошкодження його майна, неможливості нормального користування ним, тимчасової відірваності від суспільства, порушенні звичайного способу життя та необхідності докладання додаткових зусиль для його нормалізації. Просив суд стягнути з ОСОБА_2 : 163 852,46 грн. майнової шкоди; 488,92 грн. понесених витрат на лікування та придбання ліків, 800,00 грн. понесених витрат на проведення товарознавчої експертизи з метою визначення розміру майнової шкоди, 1490,00 грн. понесених витрат на послуги евакуатора та зберігання автомобіля; 15 000 грн. компенсації моральної шкоди. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 19 грудня 2017 року, стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 163 852 грн. 46 коп. матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, 800 грн. понесених витрат на проведення товарознавчої експертизи, 1490 грн. понесених витрат на надані послуги евакуатора і зберігання автомобіля, 1500 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди. У решті позову відмовлено. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 816 грн. 31 коп., та стягнено з ОСОБА_2 332 грн. 31 коп. судового збору на користь держави. Постановою Верховного Суду від 06 березня 2019 року рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції скасовано. Передано справу № 369/11701/15-ц на новий розгляд до суду першої інстанції. Скасовуючи судові рішення, Верховним Судом зазначено наступне. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) зроблено висновок, що «відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Велика Палата Верховного Суду вважає, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність». Таким чином, обов`язок з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування покладається на страховика. Проте суди не встановили, чи була застрахована цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 , не зважаючи на те, що страхова компанія була залучена як третя особа. Хоча для вирішення питання про наявність підстав для відшкодування шкоди відповідачем, відповідальність якого застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, правове значення має, чи виник у страховика обов`язок з виплати страхового відшкодування та чи отримав позивач страхове відшкодування від страхової компанії. Ухвалою судді від 03 квітня 2019 року справу прийнято до провадження, подальший розгляд справи здійснено за правилами загального позовного провадження. За клопотанням позивача, ухвалою Києво-Святошинського районного суду від 09 вересня 2019 року залучено у якості співвідповідача ПАТ НАСК «Оранта». Від ОСОБА_1 , 30 вересня 2019 року до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог. Свої доводи в уточненій позовній заяві позивач обґрунтовував тим, що підставою для скасування судового рішення було не з`ясування судом чи була застрахована відповідальність водія та чи виплачено страхове відшкодування. Але на час звернення його з позовом, існувала практика про абсолютне право позивача на відшкодування шкоди, незалежно від виплати страхового відшкодування. Оскільки на час ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у ПАТ НАСК «Оранта», яка має відшкодувати йому завдану шкоду в розмірі 50 000 грн., а решта шкоди в розмірі 113 852,46 грн. - майнової шкоди; 488,92 грн. - понесених витрат на лікування та придбання ліків; 800,00 грн. - понесених витрат на проведення товарознавчої експертизи з метою визначення розміру майнової шкоди; 1490,00 грн. - понесених витрат на послуги евакуатора та зберігання автомобіля; 15 000 грн. - компенсації моральної шкоди, має бути відшкодована ОСОБА_2 . У зв`язку з цим просив суд стягнути на його користь з ОСОБА_2 : 113 852,46 грн. - майнової шкоди; 488,92 грн. - понесених витрат на лікування та придбання ліків; 800,00 грн. - понесених витрат на проведення товарознавчої експертизи з метою визначення розміру майнової шкоди; 1490,00 грн понесених витрат на послуги евакуатора та зберігання автомобіля; 15 000 грн. - компенсації моральної шкоди, стягнути з ПАТ НАСК «Оранта» на його користь страхове відшкодування в розмірі 50 000 грн. До суду надійшов відзив ПАТ НАСК «Оранта» на позов, згідно якого з позовними вимогами страхова компанія не погоджується, посилаючись на те, що судом порушено норми процесуального права та незаконно залучено ПАТ НАСК «Оранта» у якості відповідача та незаконно прийнято до розгляду уточнену позовну заяву, оскільки чинним законодавством не передбачено (заборонено) при направленні справи на новий судовий розгляд позивачу змінювати підстави та предмет позову. Після прийняття цієї заяви, виникла фактично нова справа, що є неправомірним та порушує права товариства. Також ПАТ НАСК «Оранта» зазначило, що ДТП сталась в березні 2015 року. Із заявою про виплату страхового відшкодування до ПАТ НАСК «Оранта» жодна сторона не зверталась за період з 12 березня 2015 року по 28 вересня 2019 року, жодних документів для опрацювання не надавали, а ними не приймалось рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування. Натомість, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлений річний строк подання такої заяви до страховика. Така заява позивачем подана лише у вересні 2019 року, що значно перевищує всі строки. Оскільки позивач до товариства не звертався, ним рішення не приймалось про відмову у виплаті, тому право позивача не порушено та не підлягає відновленню в судовому порядку. З урахуванням наведеного просив відмовити в задоволенні позову (а.с. 108-109 том 2). Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 жовтня 2019 року затверджено мирову угоду між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Провадження по справі за позовом ОСОБА_1 в частині позовних вимог до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - закрито. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 лютого 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди 49 490 грн. (сорок дев`ять тисяч чотириста дев`яносто грн.) та судовий збір в розмірі 1921 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна грн.). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 лютого 2020 року, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просило скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову до ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" відмовити в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права. Скарга мотивована тим, що судом першої інстанції в порушення вимог чинного законодавства залучено ПАТ НАСК «Оранта» у якості відповідача та прийнято до розгляду уточнену позовну заяву ОСОБА_1 . Крім того вказує, що із заявою про виплату страхового відшкодування до ПАТ НАСК «Оранта» ні позивач, ні інші потерпілі не зверталися за період з 12 березня 2015 року по 28 вересня 2019 року, жодних документів для опрацювання не надавали, а товариством не приймалось рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування. Положеннями ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлений річний строк подання такої заяви до страховика. Позивачем подана заява лише у вересні 2019 року, тобто з пропуском річного строку. Відзиву на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки в даній справі ціна позову становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що у відповідності до вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" як страховик за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АС № 7859098 від 18 березня 2014 року несе відповідальність за шкоду, завдану ОСОБА_1 з вини водія ОСОБА_2 внаслідок порушення останнім Правил дорожнього руху при керуванні джерелом підвищеної небезпеки. Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону. Згідно ст. 1166 ЦК України шкода, завдана майну особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини. За положеннями ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України). Положеннями ст. 1194 ЦК України визначено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). В постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01 березня 2013 року зазначено: розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Частиною 2 ст. 1192 ЦК України передбачено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Згідно до вимог ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Судом першої інстанції встановлено, що водій ОСОБА_2 , 12 березня 2015 року близько о 14 год. 45 хв. на автодорозі Київ-Одеса 13 км+800 м., керуючи автомобілем «Toyota Camry» (державний номер НОМЕР_2 ) не був достатньо уважний, не слідкував за дорожньою обстановкою, не зумівши дотриматися безпечної дистанції, та допустив зіткнення з автомобілем «Audi» (держаний номер НОМЕР_3 ), який рухався в попутному напрямку. Внаслідок ДТП обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а ОСОБА_4 та ОСОБА_3 отримали тілесні ушкодження. Своїми діями ОСОБА_2 порушив пункти 2.3. «б» та 13.1. Правил дорожнього руху України і вчинив правопорушення, передбачене статтею 124 КпАП України. Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 червня 2015 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 124 КпАП України з накладенням адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 грн. в дохід держави. Власником автомобіля «Audi» (номерний знак НОМЕР_1 ) є ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 11 жовтня 2011 року, серії НОМЕР_4 , виданого ВРЕР-5 УДАІ м. Києва. Право користування автомобілем належить ОСОБА_4 , який і знаходився за кермом автомобіля. Згідно звіту про оцінку вартості матеріальної шкоди, завданої власнику КТЗ № 14/С/06/1556/15, складеного 09 червня 2015 року спеціалістом Прокіпчук Р. А. ПП «ГАЛавтоекспертиза», матеріальний збиток, заподіяний власнику автомобіля «Audi» А6 (державний номер № НОМЕР_1 ), внаслідок його пошкодження, склала 163 852,46 грн. Згідно висновку експертів за результатами проведення комісійної судової автотоварознавчої експертизи від 22 серпня 2017 року КНДІСЕ ринкова вартість пошкодженого транспортного засобу «Audi» А6 (державний номер НОМЕР_1 ), що належить ОСОБА_1 на дату оцінки 28 березня 2017 року, склала 61 522,00 грн. Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «Toyota Camry» (державний номер НОМЕР_2 ) ОСОБА_2 була застрахована в ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА". За даним договором ліміт відповідальності страховика становив 50 000 грн., франшиза - 510 грн. Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції незаконно задовольнив вимоги про стягнення матеріальної шкоди з ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" у зв`язку з порушення строку подання ОСОБА_1 заяви на виплату страхового відшкодування в термін, передбачений законодавством, відтак у страховика відсутні правові підстави для виплати страхового відшкодування, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, виходячи з наступного. Право на звернення до суду закріплено у Конституції України і на час звернення позивача з позовом відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширювалася на всі правовідносини, що виникали у державі. На час розгляду справи були внесені зміни до статті 124 Конституції України та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору. Тобто, якщо на час звернення з позовом не було будь-яких обмежень для такого звернення, то з набранням чинності змін до Конституції України від 02 червня 2016 року, можливість звернення до суду пов`язується з дотриманням позивачем досудового порядку врегулювання спору, якщо такий порядок визначений законом як обов`язковий. Так, відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Згідно ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату). До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно із Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У цьому Законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (пункти 1.4, 1.7 статті 1). За правилами ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. У Законі України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» детально регламентовано дії водія, транспортного засобу, причетного до дорожньо-транспортної пригоди, тобто потерпілого, так і страховика. Приписи п. 36.1 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вказують на те, що страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Пунктами 37.1.1, 37.1.4 ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: - навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону; - неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. При цьому, зазначений у п. 37.1.4 ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строк є присічним і поновленню не підлягає. Із аналізу наведених норм спеціального Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у ст. 37 вказаного Закону. Їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. Тому, саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є преклюзивним, і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування. В той же час, нормами Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування спочатку звернутися до страховика, та не пов`язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування. У контексті вказаних обставин справи, можна зробити висновок, що у Законі України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування. Особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду. У будь-якому разі, строк звернення обмежується щодо стягнення шкоди заподіяної майну потерпілого річним строком. Інших обмежень щодо порядку звернення із заявою про виплату страхового відшкодування норми Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не містять. У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», та не позбавлений можливості у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування. Зазначений висновок відповідає правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406цс19), який згідно частині четвертій статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд повинен враховувати. Як вбачається з матеріалів справи, дорожньо-транспортна пригода між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сталася 12 березня2015 року, до суду з позовом про відшкодування завданих збитків позивач звернувся 26 жовтня 2015 року, відтак - ОСОБА_1 не пропустив річного строку для подання заяви про страхове відшкодування, передбаченого Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». При цьому, колегія суддів зазначає, що отримавши позов, страховик у добровільному порядку мав можливість відшкодувати йому страхове відшкодування. У зв`язку з чим, доводи ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА"щодо того, що позивач пропустив строк для звернення із заявою про страхове відшкодування колегія суддів відхиляє. Не вбачає колегія суддів і порушення вимог закону в частині процедури подання ОСОБА_1 заяви про уточнення позовних вимог. Як вбачається з матеріалів справи, така заява була подана позивачем після направлення Верховним Судом справи до суду першої інстанції на новий судовий розгляд та до початку розгляду справи по суті у відповідності до вимог процесуального закону. Не заперечував при цьому проти подачі заяви і відповідач ОСОБА_2 . Інших доводів незаконності судового рішення апеляційна скарга не містить. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов, підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні. Згідно ч. 3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» залишити без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.П.Коцюрба Судді: І.М.Білич Т.А. Слюсар