Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/22759/14-ц

Справа № 127/22759/14-ц Провадження № 22-ц/801/1748/2021 Категорія: 42 Головуючий у суді 1-ї інстанції Вохмінова О. С. Доповідач:Стадник І. М. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 14 вересня 2021 року м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача Стадника І.М., суддів Ковальчука О.В., Міхасішина І.В., з участю секретаря судового засідання Безрученко Н.Р., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2014 року, ухвалене суддею Вохміновою О.С. в справі №127/22759/14-ц за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (позивач) до ОСОБА_1 (відповідач) про стягнення заборгованості,- встановив: Короткий зміст позовних вимог В жовтні 2014 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося в міський суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, в обґрунтування якого посилалось на те, що за договором купівлі-продажу кредитного портфелю № б/н від 20 липня 2011 року та договором факторингу № 02/07/11 від 20 липня 2011 року ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором № CNL-B00/062/2006 від 03.05.2006 і договором про видачу та обслуговування міжнародних кредитних пластикових карток № 001/18422/07 від 18.09.2007, укладеними між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 . Кредитним договором № CNL-B00/062/2006 від 03.05.2006, укладеним між ОСОБА_1 та АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», останній надано кредит в сумі 21 900 дол. США строком до 02.05.2016. Банк свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредит. Однак відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом. Відтак, станом на 14.07.2014 утворилась заборгованість у сумі 14 109,07 дол. США, що в еквіваленті на час подачі позову становила 191 962,03 грн. Крім того, станом до дату подачі позову позивачем нараховано пеню за порушення строків погашення кредиту в розмірі 431 590,76 грн. Також 18.09.2007 між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого ПАТ «ОТП Банк» укладено договір про видачу та обслуговування міжнародних кредитних пластикових карток № 001/18422/07, за умовами якого банк відкрив відповідачу картковий рахунок в гривнях та видав кредитну картку. Розмір кредитного ліміту складав 75 000 грн. ОСОБА_1 належним чином не виконувала зобов`язання за договором та вчасно не погашала заборгованість, а тому станом на 01.09.2014 заборгованість за вказаним кредитним договором склала 49 293,33 грн. За вищевказаними кредитними договорами позивач надсилав відповідачу вимоги про погашення заборгованості, однак відповідач не виконала дані вимоги. Просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № CNL-B00/062/2006 від 03.05.2006 в розмірі 14 109,07 дол. США, що в еквіваленті становило 191 962,03 грн та пеню в сумі 431 590,76 грн, а також заборгованість за договором № 001/18422/07 від 18.09.2007 в розмірі 49 293,33 грн. Рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № CNL-B00/062/2006 від 03.05.2006 в розмірі 14 109,07 дол. США, що еквівалентно 191 962,03 грн та пеню в сумі 191 962,03 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за договором № 001/18422/07 від 18.09.2007 в розмірі 49 293,33 грн. Вирішено питання про стягнення судових витрат. Ухвалою Вінницького міського суду від 09 червня 2021 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 23.12.2014. Короткий зміст вимог апеляційної скарги 12 липня 2021 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апелянт вважає рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2014 року винесеним з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права. В доводах апеляційної скарги апелянт стверджує про те, що позивачем не надано доказів про право вимагати заборгованість саме за договорами, укладеними з ОСОБА_1 . Стверджує, що розмір заборгованості, яка відступається по договору факторингу є набагато меншим, ніж розмір заборгованості, який стягується з неї. ОСОБА_1 вважає, що позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості за вказаними договорами. Крім того, апелянт вважає несправедливими умови договору про нарахування пені. Серед іншого, апелянт вказує на те, що суд першої інстанції порушив її процесуальні права, оскільки вона не була належним чином повідомлена про час та дату розгляду справи. На думку апелянта суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, що й призвело до неправильного її вирішення. Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи Від позивача «ОТП Факторинг Україна» відзив на апеляційну скаргу не надійшов, проте його відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції частина 3 статті 360 ЦПК України. Провадження у справі в суді апеляційної інстанції Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 15 липня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою від 03 серпня 2021 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду, ухвалою від 02 вересня 2021 постановлено провести судовий розгляд з викликом сторін. В судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 вимоги апеляційної скарги підтримали на умовах викладених у ній, просили задовольнити скаргу. Представник позивача ТОВ ОТП «Факторинг Україна», повідомленого в установленому законом порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду не з`явився, що відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи. Встановлені судом першої інстанції обставини Судом встановлено, що відповідно до укладеного договору № СNL-В00/062/2006 від 03.05.2006 АКБ «Райффайзен банк Україна», правонаступником якого є ПАТ АТ «ОТП Банк» надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 21 900 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом, на строк до 02.05.2016. Відповідно до укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», договору про видачу та обслуговування міжнародних кредитних пластикових карток № 001/18422/07 від 18.09.2007, відповідачу відкрито картковий рахунок в гривнях та видано кредитну картку із кредитним лімітом в розмірі 75 000 грн. За умовами договору купівлі-продажу кредитного портфелю № б/н від 20.07.2011 та договору факторингу № 02/07/11 від 20.07.2011, ПАТ «ОТП Банк» відступив, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором № СNL-В00/062/2006 від 03.05.2006 та договором № 001/18422/07 про видачу та обслуговування міжнародних кредитних пластикових карток від 18.09.2007. Банк взяті на себе зобов`язання виконав належним чином та надав кредитні кошти за кредитними договорами, відповідач, натомість, кошти використала та не виконала зобов`язання належним чином і не погасила борг. Відповідно до розрахунку, наданого банком заборгованість за договором № СNL-В00/062/2006 від 03.05.2006 станом на 01.09.2014 становить 14 109,07 дол. США, що станом на 01.09.2014 еквівалентно 191 962,03 грн. Нарахована пеня за порушення строків погашення кредиту складає 431 590,76 грн. Заборгованість ОСОБА_1 за договором № 001/18422/07 від 18.09.2007 станом на 01.09.2014 становить 49 293,33 грн, про що банком також надано розрахунок. Позиція апеляційного суду Частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що банк виконав свої зобов`язання за договорами належним чином та надав відповідачу кредитні кошти, а відповідач взяті на себе зобов`язання не виконала та не повернула суму боргу. При цьому судом першої інстанції було зменшено суму нарахованої пені зважаючи на істотне перевищення її розміру порівняно з розміром завданих збитків. Апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з таких підстав. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України). Статтею 525 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статей 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором, який укладається у письмовій формі, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Як слідує з матеріалів справи, між ОСОБА_1 та банком було укладено два кредитних договори № CNL-B00/062/2006 від 03.05.2006 та № 001/18422/07 від 18.09.2007. Додатковими договорами від 09.01.2009 і від 21.09.2011 ЗАТ «ОТП Банк» і ПАТ «ОТП Банк» відповідно з одного боку та ОСОБА_1 змінили умови кредитного договору № CNL-B00/062/2006, виклавши в новій редакції графік платежів, порядок нарахування процентів та процентну ставку тощо (а.с. 11-16). 18.09.2007 між ЗАТ «ОТП Банк» (Банк) і ОСОБА_1 (Держатель) також було укладено договір № 001/18422/07 про видачу та обслуговування міжнародних кредитних пластикових карток (приватних), згідно з умовами якого Банк відкриває Держателю картковий рахунок в гривнях та видає кредитну картку, категорія якої визначається Держателем в заяві, а також виконує розрахункове обслуговування платіжних операцій, здійснених з використанням кредитної картки. Для цього Банк надає Держателю кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії. За користування кредитом, в тому числі простроченим кредитом та овердрафтом, Банк нараховує проценти в розмірі, встановленому Тарифами. ОСОБА_3 згідно з умовами договору подала заяву про видачу їй пластикової платіжної картки відповідного виду, отримала її під розписку, а також ознайомилася з умовами користування нею, про що підписала Інформаційний листок. Відповідач також подавала заяви про збільшення кредитного ліміту, востаннє 17.07.2008 до суми 75 000 грн. У зв`язку з неналежним виконанням умов кредитних договорів у відповідача перед позивачем виникла заборгованість, яка підтверджується наданими суду розрахунками заборгованості. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, дійшов правильного висновку, що між сторонами виникли зобов`язальні правовідносини, що регулюються нормами гали 47-49 ЦК України та параграфом 2 глави 71 ЦК України. Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність доказів про право вимагати заборгованість саме за договорами, укладеними з ОСОБА_1 та доводи про те, що розмір заборгованості, яка відступається по договору факторингу набагато нижча, ніж розмір заборгованості, яка стягується з неї зважаючи на наступне. Відповідно до положень частини третьої стаття 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Так, позивач до позову додав копію договору купівлі-продажу кредитного портфелю за умовами якого загальна сума заборгованості за кредитними договорами, що входять до Кредитного портфелю складала 15 526 191,43 дол. США, 15 695 892,13 грн, 937 136,75 швейцарських франків, 7 358,68 євро (а. с. 31,32). У додатку до вказаного договору міститься інформація про перехід права вимоги за кредитним договором № CNL-B00/062/2006 від 03.05.2006 (а.с. 38-39). Розмір заборгованості за вказаним кредитним договором, яку просить стягнути позивач складає 14 109,07 дол. США, що в еквіваленті становить 191 962,03 грн та пеня в сумі 431 590,76 грн. Зазначені суми набагато нижчі за загальний розмір заборгованості, яка перейшла до позивача за умовами договору купівлі-продажу кредитного портфелю. Також позивачем надано копію договору факторингу № 02/07/11 від 20.07.2011 за яким загальний розмір боргу, який було відступлено, становив 80 909,83 грн (а.с. 41,43). У додатку до цього договору міститься інформація про перехід права вимоги за кредитним договором та № 001/18422/07 від 18.09.2007, сума заборгованості за яким складає 49 293,33 грн (а.с. 48), що також є меншою за розмір відступлених прав. Доводи апелянта про незастосування судом першої інстанції п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» апеляційний суд вважає некоректними, оскільки судом першої інстанції застосовано положення ЦК України та зменшено розмір нарахованої позивачем пені більш, ніж у два рази. Крім того, заперечуючи проти суми апелянт не надала суду своїх розрахунків пені. Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що порушене право позивача на повернення ОСОБА_1 заборгованості за кредитними договорами в зазначеному розмірі не підлягає захисту в зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності і відсутністю підстав для його поновлення. За загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують тощо). При цьому, особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу в межах строку позовної давності. Висновки суду першої інстанції не відповідають дійсним обставинам справи, а питання застосування позовної давності суд взагалі не вирішував, оскільки справу розглянуто за відсутності відповідача. При цьому відомостей про належне повідомлення ОСОБА_1 про час і місце розгляду справи в матеріалах справи немає. Виходячи зі змісту статті 224 ЦПК України 2004 року, визначено чотири умови, сукупність яких дає можливість суду ухвалити заочне рішення: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Частиною 1 статті 27 ЦПК України визначено, що позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Разом з тим, відповідно до ч. 6 статті 187 ЦПК України у разі, якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду, звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Аналогічні норми були закріпленні у статті 109 та частині 3 статті 122 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи. Оскільки суд першої інстанції всупереч вимогам статті 169 ЦПК України (у редакції чинній на час розгляду справи) розглянув справу без участі відповідача ОСОБА_1 за відсутності відомостей про її належне повідомлення щодо часу та місце слухання справи, що потягло порушення прав останньої, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач має право заявляти клопотання про застосування позовної давності в суді апеляційної інстанції. В апеляційній скарзі апелянтом зроблено заяву про застосування позовної давності, яку вона підтримала, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції відповідно до статті 267 ЦК України вирішує питання щодо застосування наслідків спливу позовної давності. За змістом загальних норм права заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції. При цьому законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відповідно до частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають, зокрема, право подавати заяви та клопотання, давати пояснення суду, наводити свої доводи та міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб. Згідно зі статтею 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Відтак заяву про сплив позовної давності може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання письмового чи усного, що відповідає вимогам наведених статей процесуального законодавства. Так, за змістом частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. Згідно висновку, який викладений в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі N 200/11343/14-ц, відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Відтак підставою для вирішення апеляційним судом заяви відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася у суді першої інстанції, є той факт, що відповідач: 1) не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи; 2) відповідач не брав участі у такому розгляді. Той факт, що відповідач ОСОБА_1 , яка не була належно повідомлена судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брала участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції. Як встановлено матеріалами справи, розгляд зазначеної справи призначався судом двічі, зокрема на 02 грудня 2014 року та на 23 грудня 2014 року, про що відповідачеві направлялись судові повістки. Разом з тим, судові повістки ОСОБА_1 не отримувала, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення з відмітками про повернення «за закінченням строку зберігання» (а.с.72, 77). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі N 752/11896/17 (провадження N 14-507цс18) зроблено висновок, що "приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення "за закінченням терміну зберігання" є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення "за закінченням терміну зберігання" не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду". За правилами статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Європейський суд з прав людини у справах «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» та «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність, а також захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в тому випадку, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбувалися в далекому минулому, спираючись на докази, які вже могли втратити достовірність та повноту із плином часу. Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в стаття 252-255 ЦК України. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права. Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. У постанові Великої Палати Верхового Суду від 07.11.2018 у справі №372/1036/15-ц зроблено висновок, що виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону. Пред`явивши відповідачу досудову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов укладеного договору змінив строк виконання основного зобов`язання. Оскільки відповідач свої зобов`язання за кредитними договорами N 001/18422/07 від 18.09.2007 та №CNL-В00/062/2006 від 03.05.2006 належним чином не виконувала, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, кредитором ПАТ «ОТП Банк» надіслано повідомлення про дострокове припинення дії договору та вимогу про дострокове погашення боргу. Так, у повідомленні про дострокове припинення дії договору від 15.04.2010 банк зазначив, що у разі невиконання взятих на себе зобов`язань в строк до 29.04.2010 по договору N 001/18422/07 від 18.09.2007 він буде розірваний 30.04.2010 (а.с. 110). В той же час, листом від 14.10.2010 боржника ОСОБА_1 повідомлено про те, що банк 31 серпня 2010 року розірвав в односторонньому порядку укладений між ними договір N 001/18422/07 від 18.09.2007 (а.с. 112). Отже саме з 31 серпня 2010 року по кредитному договору від 18.09.2007 N 001/18422/07 почався перебіг трирічної загальної позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем. Відповідний строк закінчився 31 серпня 2013 року. У досудовій вимозі від 03.02.2010 про погашення заборгованості за кредитним договором №CNL-В00/062/2006 від 03.05.2006 банк повідомив ОСОБА_1 про те, що протягом 30 днів з дня отримання вимоги остання має сплатити заборгованість за кредитом, що складається із: суми кредиту 18 780,20 дол. США, суми відсотків за користування кредитом- 657, 55 дол. США, суми пені за порушення строків повернення кредиту - 2049,20 грн та суми штрафів 75 грн (а.с. 134). Умовами укладеного кредитного договору № CNL-В00/062/2006 від 03.05.2006, передбачено дату остаточного повернення кредиту. Крім того, унормовано право банку вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань у цілому передбачено у пункті 1.9 кредитного договору. При цьому сторони передбачили, що зобов`язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов`язань настає з дати відправлення банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути виконане позичальником протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання відповідної вимоги (пункт 1.9.1) Отже перебіг трирічної загальної позовної давності за кредитним договором від 03.05.2006 за №CNL-В00/062/2006 почався з 03.03.2010 та закінчився 03.03.2013. Вчинені кредитором ПАТ «ОТП Банк» дії щодо позичальника, з урахуванням статті 512 ЦК України (кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги)) та статті 514 ЦК України ( (до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом), відносяться і до нового кредитора ТОВ «ОТП Факторинг Україна», який є правонаступником ПАТ «ОТП Банк». Разом з тим з позовом про стягнення кредитної заборгованості за договорами N 001/18422/07 від 18.09.2007 та №CNL-В00/062/2006 від 03.05.2006 ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося лише у жовтні 2014 року, тобто з пропуском встановленої статтею 257 ЦК України позовної давності, тому колегія суддів, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, приходить до висновку про відмову у задоволенні позову через пропуск позивачем позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, та пов`язану із цим необхідність скасування рішення суду першої інстанції, що помилково задовольнив позовні вимоги у повному розмірі. Невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України є підставами для зміни судового рішення суду першої інстанції та ухвалення судом апеляційної інстанції нового рішення по суті позовних вимог. Враховуючи наведене, керуючись статтями 374, 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, Суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2014 року скасувати і ухвалити нове рішення. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами відмовити повністю. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Повний текст постанови складено 16.09.2021 Головуючий І.М. Стадник Судді О.В. Ковальчук І.В. Міхасішин