Постанова 4815 № 569/19341/20

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 вересня 2021 року м. Рівне Справа № 569/19341/20 Провадження № 22-ц/4815/1044/21 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Гордійчук С.О., суддів: Боймиструка С.В., Хилевича С.В. учасники справи: позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», відповідач: ОСОБА_1 розглянув в порядку письмового спрощеного позовного провадження у м. Рівне апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Крилової О.Л. на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 06 травня 2021 року, ухвалене в складі судді Харечко С.П., повний текст рішення виготовлено 11 травня 2021 року, у справі № 569/19341/20 в с т а н о в и в : У листопаді 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Заяву № б/н від 17.10.2011 року та отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», Правилами користування платіжною карткою та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Також відповідач на час укладення кредитної угоди дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. В порушення умов кредитного договору відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, тому станом на 23.09.2020 року виникла заборгованість в сумі 46107,31 грн. яка складається з: 32508,30 грн. заборгованість за тілом кредиту в т.ч. 00,0 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту; 32508,30 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 00,0 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; 00,00 грн. заборгованість за простроченими відсотками; 2330,06 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст..625; 11268,95 грн. - нараховано пені. 09 березня 2021 року представником позивача подано до суду заяву про зменшення позовних вимог, в якій просив суд стягнути з відповідача - 31176,78 грн. заборгованість за кредитом; 2330,06 грн. заборгованність за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст..625 ЦК. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 06 травня 2021 року позов Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором б/н від 17.10.2011 року в розмірі 26000 (двадцять шість тисяч гривень) 00 копійок та відшкодування судових витрат в сумі 2102 (дві тисячі стодві гривні) 00 копійок судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» в апеляційній скарзі просить його скасувати в частині відмови у стягненні заборгованості по відсотках, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін, судові витрати покласти на відповідача. Вважає, що суд першої інстанції, відмовивши в задоволенні позову щодо стягнення відсотків нарахованими за ст.625 ЦК, не оцінив усіх фактичних обставин справи та доводів позивача щодо наявної заборгованості відповідача та її розміру, неповно та не всебічно з`ясував обставини справи, допустив невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушив норми матеріального та процесуального права. Звертає увагу суду, що підписана відповідачем довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 дів пільгового періоду», в якій визначена базова процентна ставка за кредитом 2,5 % на місяць, розмір щомісячних платежів - 7% від заборгованості, але не менше 50 грн і не більше суми заборгованості, строк внесення платежів - щомісячно до 25 числа місяця, наступного за звітним, порядок і розмір нарахування пені та штрафу за порушення зобов`язань за договором. Покликається на незастосування судом постанов Верховного Суду у аналогічних справах та просить апеляційний суд оцінити надані докази та правові висновки зазначенні у постановах Верховного Суду. Вважає, що встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні фактично отриманих відповідачем коштів. Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Суд враховує, що правовідносини сторін засновані на письмовій документарній формі, докази, які сторони вважали за необхідне подати, подані, позиції скаржника викладені письмово згідно із п.5 ч.2 ст.356 ЦПК України. Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам судове рішення в оскаржуваній частині відповідає. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, про порушення відповідачем умов договору та про необхідність стягнення з відповідача основної заборгованості за кредитним договором у розмірі 26000 грн., щог відповідає встановленому позивачем кредитного ліміту. Колегія суддів погоджується з таким висновком суд з таких підстав. Встановлено, що 17.10.2011 року та ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку відповідно до якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту . У анкеті-заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами складають між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Цього ж дня відповідач підписала довідку про умови кредитування з використуванням платіжної карти «Кредитка Універсальна» 55 днів пільгового періоду, в якій зазначено базову процентну ставку за користування кредитом у розмірі 2,5 % на місяць за використання кредиту, який позичальник повинен вносити щомісячно до 25 числа, який слідує за звітним складає 7 % від заборгованості, але не менш ніж 50 грн., штраф за порушення строків платежів за будь-яким з грошових зобов`язань, передбачених договором більш ніж на 120 днів становить 500 грн. + 5 % від суми позову, а також встановлено розмір пені за невчасне погашення заборгованості. Зі змісту вказаної довідки вбачається, що відповідач ознайомлений з фінансовими умовами кредитки "Універсальна", 55 днів пільгового періоду" і прикладами розрахунку суми плати за використання кредитних коштів, що підтверджується його підписом у зазначеній довідці. Таким чином, у цій справі сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами у розмірі 2,5 % на місяць , пеню та штрафи. На підставі анкети-заяви відповідачу було відкрито картковий рахунок та 17.10.2011 року встановлено кредитний ліміт у розмірі 1000 грн. В подальшому кредитний ліміт змінювався і станом на 02.09.2018 року встановлений у розмірі 26000,00 грн.(а.с.16) За розрахунком банку станом на 23.09.2020 року виникла заборгованість в сумі 46107,31 грн. яка складається з: 32508,30 грн. заборгованість за тілом кредиту в т.ч. 00,0 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту; 32508,30 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 00,0 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; 00,00 грн. заборгованість за простроченими відсотками; 2330,06 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст..625; 11268,95 грн. - нараховано пені. В судовому засіданні позивач зменшив позовні вимоги та просив суд стягнути лише 31176,78 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту та 2330,06 грн заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст..625. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку - АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Убачається, що до позовної заяви позивачем додана анкета-заява, та «Довідка про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», які містять підпис позичальника. Отже, підписавши анкету-заяву та довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», позичальник та банк обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Разом з тим колегія суддів зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 17.10.2011 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним). Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником грошові кошти, що підтверджується випискою по рахунку позичальника, не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що банк має право вимагати захисту своїх прав шляхом стягнення з відповідача фактично отриманої суми кредитних коштів у розмірі 26 000 грн. Разом з тим, із розрахунку заборгованості, наданого банком, вбачається, що проценти нараховувалися за збільшеною процентною ставкою 34,80%, 43,2%, 42% , відповідно, що свідчить про те, що проценти нараховувались у підвищеному розмірі, що суперечить умовам кредитування. Такі проценти за договором погашалися за рахунок тіла кредиту, що призвело до збільшення заборгованості за тілом кредиту на 5176,78 грн. Однак, заборгованість за тілом кредиту не може бути більшою за розмір фактично отриманої суми кредитних коштів, якими користувався відповідач (кредитний ліміт встановлено на рівні - 26000 грн). При цьому, жодного належного доказу на підтвердження отримання відповідачем коштів у збільшеному розмірі позивач не надав ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду. Заявником не спростовано, що розмір заборгованості за тілом кредиту у розмірі 26000 грн не відповідає дійсності. За таких обставин доводи апеляційної скарги щодо стягнення тіла кредиту у сумі 31176,78 грн не заслуговують на увагу. Банком не заявлені вимоги про стягнення процентів за користування кредитом та пені, а тому доводи апеляційного скарги з цього приводу є безпідставні. Разом із тим, банк просить стягнути заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно з ст.625 ЦК України, в сумі 2330,06грн. Виходячи із засад диспозитивності, суд розглядає справи в межах заявлених вимог. Відповідно до правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статі 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Верховний Суд України у Постанові від 22 жовтня 2014 року у справі №127цс14 висловив правовий висновок про те, що строк дії картки є кінцевим терміном кредитування. Із довідки банку слідує, що відповідачу за кредитним договором було надано декілька кредитних карток, зокрема кредитну картку, яка відкрита 20.04.2018 року, з терміном дії до листопада 2021 року (а.с.15). Отже, строк кредитування за даним кредитним договором закінчується у грудні 2021 року. АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом в листопаді 2020 року, тобто до спливу строку кредитування. Таким чином, нарахування цих відсотків є передчасним, оскільки не закінчився строк кредитування. Суд акцентує увагу на тому, що до спливу строку кредитування нараховувати відсотки на прострочений кредит згідно з ст.625 ЦК України у банка підстав не було, а застосування при розрахунку процентної ставки на рівні 84% на прострочений кредит із посиланням на положення ст.625 ЦК України суперечить змісту самої норми, яка передбачає лише три проценти річних від простроченої суми. Таким чином доводи апеляційної скарги про безпідставну відмову суду у стягнення заборгованості по відсотках нарахованих в порядку ст.625 ЦК не заслуговують на увагу. Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України). Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається на учасників справи. Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом. Крім того, колегія суддів наголошує, що дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями, що передбачено у пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийнятій 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН. Доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16 та від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15 щодо застосування положень частини першої статті 634 ЦК України, частини другої статті 642 ЦК України, статей 526, 610, 617, 1054 ЦК України, є безпідставними, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними зі справою, яка переглядається, у них встановлені різні фактичні обставини. Інші докази та обставини, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні, судом попередньої інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). За таких обставин, підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують. Керуючись ст.ст.367,375,381-384,389-391 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Крилової О.Л. залишити без задоволення . Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 06 травня 2021 року залишити без зміни. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 16.09.2021 року. Головуючий : Судді :