Постанова 4814 № 546/442/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 546/442/21 Номер провадження 22-ц/814/2215/21Головуючий у 1-й інстанції Романенко О. О. Доповідач ап. інст. Абрамов П. С. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 вересня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого судді: Абрамова П.С., Суддів: Кривчун Т.О., Чумак О.В., за участю секретаря судового засідання - Зеленської О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 24 червня 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Синельниківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про зняття арешту з майна УСТАНОВИВ: короткого змісту позовних вимог і рішення суду першої інстанції; У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, відповідно до якого прохав скасувати арешт, накладений в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстраційним номером обтяження 10373882 від 18.10.2020 на підставі постанови державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Синельниківського міськрайонного управління юстиції б/н від 01.10.2021. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований у АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0779 га з кадастровим номером 5324280901:01 003:0250. З 01 жовтня 2010 року по 31 січня 2011 року на виконанні Синельниківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) знаходилось виконавче провадження № 25613627 від 01.10.2010 з примусового виконання судового наказу № 2н-475 від 29.12.2008, виданого Синельниківським міськрайонним судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості у розмірі 7 522,33 грн. В рамках даного виконавчого провадження 01.10.2010 постановою державного виконавця накладено арешт - в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстраційним за номером обтяження 10373882 від 18.10.2020. Вказане виконавче провадження припинено постановою державного виконавця від 31.01.2011 про повернення виконавчого документу стягувачу, однак арешт на вказане майно не було знято всупереч вимогам ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції станом на час закриття виконавчого провадження. Оскільки накладений арешт за письмовими зверненнями заявника до державної виконавчої служби не було знято, він звернувся до суду із вказаним позовом. Рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 24 червня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. короткого змісту вимог апеляційної скарги; Із вказаним рішенням суду не погодився позивач ОСОБА_1 та оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі заявник прохав рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 24 червня 2021 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу; Заявник вважає, що висновки суду про те, що ним обрано неправильний спосіб захисту свого права та про необхідність звернення із скаргою у порядку здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, є невірним, оскільки відсутні відкриті будь-які виконавчі провадження відносно нього, а відповідно до ст. 447 ЦПК України визначено що скаргу на дії, рішення, бездіяльність може бути подано під час виконання судового рішення. Після закінчення виконавчого провадження особа-боржник втрачає статус боржника. Державний виконавець всупереч вимогам ч. 1, 2 ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції станом на час закриття виконавчого провадження, не припинив чинність арешту, тобто допустив протиправну бездіяльність. узагальнених доводів та заперечень інших учасників справи Відзив на апеляційну скаргу до Полтавського апеляційного суду не надходив. встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; Судом першої інстанції вірно установлено та підтверджується матеріалами справи, що на примусовому виконанні Відділу державної виконавчої служби Синельниківського міськрайонного управління юстиції перебувало виконавче провадження № 25613627 з примусового виконання судового наказу № 2н-475, виданого Синельниківським міськрайонним судом Дніпропетровської області, про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» у розмірі 7 522,33 грн. 01.10.2010 постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження та накладено арешт на все нерухоме майно боржника ОСОБА_1 та цією ж постановою накладено арешт на все нерухоме майно боржника. На підставі вказаної постанови відомості про обтяження внесені до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстраційним номером обтяження 10373882 від 18.10.2020. 31.01.2011 виконавче провадження № 25613627 завершено у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення. Позивач вказував, що наявність арешту порушує його право вільно володіти своїм майном, оскільки він має у власності нерухоме майно, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно згідно витягу від 29.01.2020 № 198134619 (а.с.9-10). Станом на 24.02.2020, згідно даних АСВП, вищевказаний судовий наказ Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області № 2н-475 від 29.12.2008 повторно на виконання не пред`являвся. На виконанні відділу не перебуває відкритих виконавчих проваджень щодо боргових зобов`язань ОСОБА_1 . Мотиви суду апеляційної інстанції та нормативно-правове обґрунтування Частиною 1 статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. У порядку цивільного судочинства захист майнових прав може здійснюється у порядку позовного провадження, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби відповідно порядку, передбаченому Розділом VІІ ЦПК України. Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку. Частиною 6 ст. 24 вказаного Закону передбачено, що за заявою стягувача, з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення, державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження вправі накласти арешт на майно боржника (крім коштів) та оголосити заборону на його відчуження. Одночасно з винесенням такої постанови державний виконавець може провести опис і арешт майна боржника в порядку, визначеному цим Законом. Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутись до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (в редакції на час пред`явлення позову) особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Аналогічна за змістом норма містилась у ст. 60 Закону України № 606-XIV. У пункті 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» зазначено, що в разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено ст. 60 Закону про виконавче провадження. У зв`язку із цим боржник не може пред`являти такий позов, оскільки у судовому процесі він був відповідачем та законом для нього встановлений інший порядок вирішення питання. Наведене узгоджується із правовою позицією, яка викладена Верховним Судом у постановах від 22 квітня 2020 року у справі № 544/394/18 та від 02.06.2020 у справі № 201/1087/18. Судом першої інстанції вірно встановлено, що підставою обтяження майна позивача є постанова від 01 жовтня 2010 року, винесена державним виконавцем Синельниківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) в рамках виконавчого провадження № 25613627 з примусового виконання судового наказу № 2н-475, виданого 29 грудня 2008 року Синельниківським міськрайонним судом Дніпропетровської області, в якому ОСОБА_1 є боржником. Зазначене виконавче провадження перебувало на виконанні у Синельниківському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) у період з 01.10.2010 по 31.01.2011. Таким чином, місцевий суд, вірно врахував правову позицію Верховного Суду, встановивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, дійшов вірного висновку про неналежний спосіб захисту шляхом звернення до суду із позовом, а не у порядку, передбаченому Розділом VІІ ЦПК України. Належним способом захисту є оскарження боржником бездіяльності державного виконавця щодо не зняття арешту під час завершення виконавчого провадження. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростували. висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції; Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи те, що рішення місцевого суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, - підстави для його зміни чи скасування відсутні. Оскільки в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, підстави для відшкодування судових витрат, понесених під час апеляційного розгляду справи, відсутні. Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 24 червня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк на касаційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено 15 вересня 2021 року. Головуючий суддя П.С. Абрамов Судді Т.О. Кривчун О.В. Чумак